Лекція №7
Тема: Менеджмемент соціальної роботи на мікрорівні.
1. Процесуальний характер менеджменту соціальної роботи.
2. Особливості функцій менеджменту соціальної роботи.
3. Самоменеджмент в управлінні соціальною роботою.
Процесуальний характер менеджменту соціальної роботи
Виділення мікрорівня у менеджменті соціальної роботи грунтується на наукових традиціях розподілу предметного світу на макро- і мікросвіт. Такий розподіл потрібний для визначення масштабу об’єктів дослідження.
Мікрорівень передбачає концентрацію уваги на мікросередовищі, тобто на безпосередньому оточенні людини – колектив, сім’я, школа. Соціальне мікросередовище розглядається як найбільш близьке, відносно стале оточення особистості.
Соціальна ж сфера як складова підсистема суспільства в цілому відноситься разом з останнім до соціального макросередовища. Відповідна і соціальна робота на цьому рівні має бути віднесена до соціальних процесів макрорівня.
Виділення мікрорівня управління соціальною роботою обумовлено дією законів соціального управління в соціальній сфері.
На мікрорівні виділяють два підходи щодо дослідження процесу управління:
1- Системний.
2- Процесуальний.
В основі системного підходу лежить теорія систем, яку застосовують в управлінні. Під системою в широкому значенні розуміють деяку цілісність, що складається із взаємопов’язаних частин, кожна з яких є внеском до характеристики цілого.
Об’єктом управління виступають соціальні системи, елементний склад яких утворюють люди і ситуації, що виникають між ними, та соціальні організації.
Соціальна організація визначається одним із найбільш розвинених і найбільш складних видів соціальних систем. Самостворюючими якостями таких систем є мета, ієрархія, управління.
Організації є також відкритими системами, тобто такими, що можуть існувати за умов взаємодії із зовнішнім середовищем.
Окрім того, відкрита система має здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі, що забезпечує її життєздатність і функціонування в нестабільних умовах.
У процесуальному підход і (А.Файоль) управління розглядають як серію безперервних взаємопов’язаних дій, тобто процес-дію, яка має початок, кінець, тривалість і розвиток у часі. Дії, які важливі для досягнення успіху організації, називаються управлінськими функціями. Кожна функція складається з серії взаємопов’язаних дій і також розглядається як процес.
Таким чином, процес управління може бути визначений як інтегрована сума (результат) усіх взаємопов’язаних управлінських функцій.
Загальновизнаними є функції планування, організація, мотивація і контроль.
Процесуальний підхід до управління дає можливість через функції реагувати на зміни ситуації, що може бути використано для управління в кризовій ситуації.
Перш ніж перейти до безпосереднього розгляду процесу управління організацією соціальної роботи, необхідно уточнити визначення та особливості організації в соціальній сфері.
Стосовно соціальних об’єктів термін «організація» вживається, в основному, у трьох значеннях:
1. Організацією може називатися штучне об’єднання інституціонального характеру, що займає певне місце в суспільстві і призначене для виконання окресленої функції. У цьому розумінні організація виступає як соціальний інститут з певним статусом і розглядається як автономний об’єкт. У такому значенні організацією можна назвати підприємство, орган влади, добровільне товариство (спілку).
2. Термін « організація » може означати певну організаційну діяльність або діяльність з організації, яка включає в себе розподіл функцій. Тут організація виступає як процес.
3. Під « організацією » може розумітися також характеристика ступеня впорядкованості певного об’єкта. Тоді цим терміном позначають певну структуру, склад і тип зв’язків (наприклад, політична організація суспільства; ефективна і неефективна організація).
Індивід в організації є одночасно працівником, особою і елементом системи.
ЗАГАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ОРГАНІЗАЦІЇ:
1. Основні ресурси, які перетворюються в діяльності організації для досягнення її цілей, - це люди, капітал, матеріали, технології та інформація.
2. Залежність від зовнішнього середовища, яке поєднує в собі економічні, нормативно-законодавчі,соціальні та духовні умови існування організації.
3. Горизонтальний розподіл праці і виділення груп працівників, близьких за функціями.
4. Вертикальний розподіл праці, за яким відокремлюється робота по координації дій від самих дій. Координація роботою інших людей і є сутністю управління.
5. Необхідність управління: завдання організації мають бути скоординовані за допомогою вертикального розподілу праці. Отже, управління є суттєво необхідною діяльністю для організації.
В яких же випадках виникає організація як соціальний об’єкт?
Існують два механізми утворення організацій як форм соціальної спільності.
- трудові організації (підприємства, заклади);
- акціонерні товариства.
Соціальні властивості організації:
1. Організація утворюється як інструмент вирішення суспільних завдань, засіб досягнення цілей. Тому важливо з’ясувати її функції, цілі, ефективність результатів, мотивації, стимулювання персоналу.
2. Організація є людською спільністю, тобто сукупністю соціальних груп, статусів, норм, відносин, лідерства, згуртованості або конфліктності.
3. Організація об’єктивується як безособова структура зв’язків і норм, детермінована адміністративними й культурними факторами.
Соціальна служба розуміється як тип ділової організації в соціальній сфері, на яку покладено реалізацію соціальної політики на даній території в цілому або з якогось конкретного її (політики) напряму, шляхом здійснення безпосереднього управління соціальною роботою з клієнтами, що її здійснюють.
Головними інституціональними ознаками соціальної служби є:
1. Правовий статус або правове закріплення діяльності у відповідних положеннях та регламентах.
2. Організаційний склад установ, в яких відображено специфіку діяльності.
3. Практичне здійснення конкретних функцій соціальної допомоги, захисту та підтримки, обумовлене правовим статусом та огранізаційним складом.
ОСНОВНІ ПІДХОДИ ЩОДО АНАЛІЗУ ХАРАКТЕРНИХ РИС СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ
Перший підхід – сприйняття соціальної служби як цілісної системи.
Другий підхід – зосередження уваги на системі компонентів соціальної служби, що найбільш піддаються змінам.
Третій підхід – відповідність мети діяльності соціальної служби цілям кожного конкретного спеціаліста щодо досягнення мети діяльності соціальної служби.
Четвертий підхід – формалізований або структурно-функціональний. Характеризується тим, наскільки нормативно визначені права, функціональні обов’язки, етичні правила та об’єм відповідальності кожного працівника.
