Організм і середовище складають єдину екологічну систему, в
якій важлива функція належить мікроорганізмам - симбіонтам
людини (бактерії, бактероїди, гриби, найпростіші).
Макроорганізм і його аутофлора в нормальних умовах пере-
бувають в стані динамічної рівноваги, яка склалася і закріпила-
ся в процесі тривалого еволюційного розвитку. Вся аутофлора
людини утворює мікробіоценоз.
Склад аутофлори відносно постійний, незважаючи на вплив
багатьох факторів, які тимчасово впливають на мікрофлору лю-
дини, не викликаючи тих істотних змін в існуючому біоценозі,
які б призвели до виникнення хворобливого стану - дисбіозу.
Первинне заселення мікроорганізмами організму, стерильного
до народження, відбувається в процесі пологів внаслідок контак-
ту з мікрофлорою вагіни, а потім мікрофлора дитини формується
під впливом навколишнього середовища. Велика роль у станов-
ленні мікрофлори належить харчуванню материнським молоком.
Утворення мікробіоценозу в дитини з першого року життя сти-
мулює формування багатьох захисних механізмів та пристосу-
вань її організму.
Багато видів мікроорганізмів, контактуючи з людським орга-
нізмом, не приживаються надовго через відсутність належних для певному стані рівноваги з організмом. Але при зниженні резисте-
нтності макроорганізму, при змінах у складі нормальних мікробі-
оценозів ці умовно-патогенні форми можуть ускладнювати пере-
біг інших захворювань людини чи навіть самі бути етіологічним
фактором хворобливих станів. В одних умовах їх присутність
може ніяк не виявлятися, в інших вони можуть бути патогенни-
ми. Відсутність їх в мікрофлорі не позначається на стані здоро-
в'я людини. Одні автори відносять ці мікроорганізми до норма-
льної мікрофлори, інші автори їх виявлення розглядають як но-
сійство. Велике значення має їх питома вага в мікробіоценозі і
співвідношення з іншими видами другої групи. Характерними
представниками цієї групи є стафілококи, протеї, клебсієли, цит-
робактери та ін.
Четверта група - збудники інфекційних захворювань
Розкриття закономірностей перебігу інфекційного процесу і
механізмів захисту від патогенних мікроорганізмів стало осно-
вою для ліквідації багатьох інфекційних хвороб або зменшення
їх кількості до мінімуму.
Кров і внутрішні органи здорової людини стерильні. Вільні
від мікроорганізмів і деякі порожнини, що мають зв'язок з нав-
колишнім середовищем, - матка, сечовий міхур.
Мікрофлора вагіни досить одноманітна і складається з лак-
тобацил - так званих палочок Дедерлейна. Вони обумовлюють
кислу реакцію середовища і високий ступінь чистоти вмісту вагі-
ни. Вікові зміни мікрофлори вагіни залежать від циклічної фун-
кції яєчників.
На поверхні епітелію носової порожнини, незважаючи на ви-
соку забрудненість повітря, виявляється мало бактерій. Його ау-
тофлору складають мікрококи, стафілококи і сапрофітні корине-
бактерії (дифтероїди), деякі люди можуть бути носіями менінго-
коків і пневмококів.
Поверхня слизової оболонки трахеї, бронхів та легенева тка-
нина в нормальних умовах зберігаються в стерильному стані.
Кон'юнктивальний мішок ока містить до 60 видів мікробів
(дифтероїди, стафілокококи, пневмококи).
Шкірний покрив є найбільшою ділянкою постійних контактів
людського тіла з мікрофлорою зовнішнього середовища. На шкірі
поряд з характерною для неї аутофлорою спостерігаються і транзи-
торні, але вони швидко зникають під впливом її бактерицидних властивостей (у здорових людей 80-90% бактерій зникає через
5 хв). Аутофлору шкіри складають грампозитивні сапрофітні ба-
ктерії - стафілококи, сарцини, дифтероїди, деякі види стрептоко-
ків і грибів. Кількісний і якісний склад аутофлори визначає бак-
терицидність шкіри та загальну антиінфекційну резистентність
організму. Порушення цих показників корелюють з найбільш
ранніми змінами в стані здоров'я людини. Тому вивчення ауто-
флори шкіри є сигнальним методом діагностики стану передхво-
роби. Найбільшу питому вагу в аутофлорі людини займає мікро-
флора травного тракту. Переважна кількість мікроорганізмів мі-
стяться в ротовій порожнині і товстій кишці.
У ротовій порожнині бактерії здійснюють її самоочищення
від гниючих субстанцій, внаслідок антагоністичності до патоген-
них мікроорганізмів виконують захисну функцію. В 1 мл слини
міститься від 107 до 1010 бактерій. Мікрофлору ротової порож-
нини складають більше 70 видів мікроорганізмів: мікрококи, ди-
плококи, стрептококи, спірохети, спірили, вібріони, нейсерії, но-
кардії, дифтероїди, лактобацили, серед найпростіших спостеріга-
ється ротова амеба, серед грибів - фузаріум, дріжджі. Сапрофітні
мешканці ротової порожнини (деякі стрептококи) можуть стати
причиною карієсу, якщо вони мають здатність до кислотоутво-
рення і знаходять для свого надмірного розмноження велику
кількість вуглеводів.
Стравохід не має постійної мікрофлори, і бактерії, що тут ви-
являються, є представниками мікрофлори ротової порожнини.
Мікрофлора шлунка через наявність соляної кислоти в шлун-
ковому соку дуже бідна і представлена кислотостійкими лакто-
бацилами та біфідобактеріями (103-104 в 1 мл), які сприяють
активній ферментації їжі.
Високі відділи тонкого кишечнику мають мікрофлору, близь-
ку мікрофлорі шлунка; в нижніх відділах мікрофлора починає
зближуватися з флорою товстих кишок. У дванадцятипалій ки-
шці-молочнокисла біфідофлора, і фекальний стрептокок спосте-
рігаються в кількості 104-105 на 1 мл. В апендиксі містяться
молочнокислі палички і біфідобактерії, сарцини, мікрококи, фека-
льні стрептококи, стафілококи.
Найбільша кількість мікроорганізмів у товстому кишечнику
- 1010 в 1 мл, а 10і2 на 1 мл мікробів відповідають 30% калових
мас. Домінуючим видом тут є кишкова палочка, а загальна кіль-
кість видів бактерій досягає 400. Серед них спостерігаються пе-
реважно анаероби.
Кишкова паличка здатна виробляти вітаміни К, В6, бактери-
цидні речовини - коліцини. Надмірне розмноження кишкової
палички викликає запальні процеси в кишечнику - коліентери-
ти. Лактобацили гальмують розвиток умовно-патогенних бакте-
рій, синтезують вітамін В6 Біфідобактерії синтезують вітаміни
групи В, вітамін К, фолієву і нікотинову кислоти, сприяють засво-
єнню з кишечника кальцію, заліза і вітаміну D. Біфідофлора збуджує
перистальтику, сприяє здійсненню нормальної евакуації кишечника
і тим самим запобігає його інтоксикації при застойних станах.
У товстому кишечнику людини знаходиться декілька сапро-
фітних видів амеб (кишкова амеба, амеба Гартмана, карликова
амеба, йодамеба Бючлі, дієнтамеба), гриби з роду Кандида, є також
віруси і бактеріофаги.
Групу умовно-патогенних бактерій товстого кишечнику утво-
рюють протеї, клебсієли, цитробактери та деякі інші види.
Стан аутофлори тіла людини прямо залежить від функціона-
льної активності і повноцінності ряду факторів природного ан-
тимікробного захисту. Порушення аутофлори може спричинити-
ся такими факторами: перебування людини в нехарактерних для
неї зонах (високогір'я, підводні глибини, космос, арктичні і анта-
рктичні простори); різка зміна кліматогеографічних умов (авіа-
перельоти в інші часові пояси); антибіотикотерапія; професійні
контакти з антимікробними препаратами; хронічні захворюван-
ня шлунково-кишкового тракту, ротової порожнини, сечостате-
вої системи; злоякісні новоутворення; хронічні стреси; сенсибі-
лізація організму; інтоксикація; радіоактивне опромінення; пе-
реривання вагітності; хірургічні втручання; оваріально-менстру-
альний цикл; депресивні стани; вірусні хвороби; голодні дієти;
висока частка в раціоні харчування рафінованих продуктів; се-
зонний (влітку і восени) та віковий дисбіоз та ін.
Організм здорової людини, який здатний до саморегуляції,
забезпечує швидке відновлення відносної постійності нормальної
аутофлори. У людей з порушеними механізмами імунологічного
гомеостазу виникають стани дисбіозу (дисбактеріозу, якщо йдеться
про бактерії). Наприклад, показником негативних змін мікробіо-
ценозів шкіри і ротової порожнини є поява в них мікробів кише-
чного походження, зокрема, кишкової палочки.
Показниками порушеного біоценозу кишечника є кількісні
зміни облігатної мікрофлори - відсутність росту біфідобактерій у
мінімальному розведенні фекалій (107) і різке зниження кількості кишкової палички (менше 1 млн/г). Крім того, дисбактеріоз може
виражатися високою питомою вагою кишкової палочки зі слабо-
вираженими ферментативними властивостями (більше 10%), ла-
ктозонегативних ентеробактерій (більше 5%), наявністю гемолі-
зуючих ешерихій, мікробів роду Протей, грибів роду Кандида, ви-
соким відсотком вмісту стафілококу. Критерії норми наведені в
таблиці 5.12.
