Взаємодія людини з патогенними мікроорганізмами

Велику групу паразитів людини складають патогенні мікроорга-
нізми - збудники інфекційних захворювань. До цієї групи нале-
жать віруси, рікетсії, хламідії, бактероїди, бактерії, гриби.

Джерелом збудників багатьох хвороб є хворі люди і тварини.
Вони поширюють збудників з видихуваним повітрям, мокротою,
каловими і блювотними масами, виділеннями з гнійних ран, ви-
разок, волоссям, що випадає.

Виділення збудників спостерігається у пік хвороби, іноді в
продромальному періоді та під час видужання. Іноді після пере-
несення хвороби люди продовжують виділяти збудника з ка-
лом, сечею, слизом при кашлі та чханні. Такі люди практично
здорові, але небезпечні для оточення, особливо для дітей. Це
явище має назву бактеріоносійства (бацилоносійства). Такі люди
підлягають обов'язковому лікуванню. Носіями збудників мо-
жуть бути і тварини.

Збудники хвороб, виділені джерелом у зовнішнє середовище,
зберігаються живими або гинуть. Потрапляючи в організм лю-
дини, вони починають розмножуватися і паразитувати, завдаючи
шкоди її здоров'ю.

Виділяють чотири шляхи передачі збудників від хворого ор-
ганізму до здорового.

1. Контактний шлях - результат дотику до хворого. При
цьому розрізняють прямий контакт (через укус, слину, поцілунок,
статевий акт та ін.) і непрямий - дотик до предметів, якими
користувався хворий (посуд, одяг, рушник, їжа та ін.). Таким
чином передаються дифтерія, віспа натуральна, туберкульоз, ска-
рлатина, черевний тиф, хвороба Боткіна, СНІД та ін. Іноді збуд-
ники хвороби передаються через осіб, які доглядають за хворими
і, не дотримуючись санітарно-гігієнічних вимог, вступають в кон-
такт зі здоровими (рукостискання, поцілунок та ін.). Цей вид
передачі збудника названо передачею третій особі.

2. Повітряно-краплинний шлях - передача мікроорганізмів
через повітря з крапельками слини при кашлі та чханні. Цим
шляхом передаються грип, коклюш, дифтерія, туберкульоз, кір
та ін.

3. Водно-харчовий шлях - найбільш небезпечний щодо по-
ширення інфекційних хвороб, оскільки збудники потрапляють в
організм із зараженою водою та їжею. Він є найбільш масовим
шляхом зараження, яким передаються збудники дизентерії, са-
льмонельозу, черевного тифу, інфекційної жовтухи, поліомієліту,
холери, туберкульозу, бруцельозу.

4. Трансмісивний шлях пов'язаний з передачею збудника хво-
роби за допомогою комах. Через бліх, наприклад, поширюються
збудники чуми, через вошей - збудники висипного тифу.

Місце проникнення інфекції в організм називається вхідни-
ми воротами. Для збудників шлунково-кишкових хвороб вхід-
ними воротами є травний тракт, для респіраторних - дихальні
шляхи, для грибкових - шкіра і слизові оболонки.

Від потрапляння збудника в організм людини і до перших
клінічних симптомів триває прихований період розвитку хвороби,
який називається інкубаційним. На початку періоду організм
намагається побороти збудника інфекції, і при низькій імунобіо-
логічній реактивності збудник починає інтенсивно розмножува-
тися, на що організм відповідає рядом специфічних реакцій, які і
є першими симптомами. Кожній хворобі притаманний свій

інкубаційний період. Для одних він складає декілька годин чи
діб, для інших - тижні і місяці, а іноді й роки (проказа, СНІД).
Урахування тривалості інкубаційного періоду дозволяє провести
специфічне лікування і запобігти розвитку хвороби та заражен-
ню оточення.

Для профілактики інфекційних хвороб застосовують каран-
тин, ізоляцію, обсервацію, щеплення (вакцини і сироватки).

5.8.3. Взаємодія людини з паразитичними тваринами

Організми, які живуть постійно або тимчасово за рахунок інших
організмів і використовують їх як місце існування і джерело
живлення, називаються паразитами.

На людині паразитують найпростіші, черви та членистоногі.

З найпростіших, яких відомо декілька тисяч видів, в орга-
нізмі людини паразитує декілька десятків видів. Найпростіші
паразитують у різних органах і тканинах. Так, у кишечнику
мешкають лямблії і амеби, у внутрішніх органах - токсоплазми,
плазмодії. Протозойні хвороби, або протозоози, різноманітні за
клінічною картиною і потребують при лабораторній діагностиці
дослідження різноманітного матеріалу, отриманого від хворої
людини.

Патогенні види найпростіших дуже поширені. Так, на маля-
рію (збудник - малярійний плазмодій) щорічно хворіють більше
120 млн чоловік у країнах Південно-Східної Азії, Африки і Ла-
тинської Америки. Існують малярійні плазмодії, що викликають
чотири види малярії, - триденну, чотириденну, тропічну і овама-
лярію.

Хвороби, що викликаються трипаносомами, поширені в еква-
торіальній Африці (сонна хвороба) і Південній Америці (хвороба
Шагаса), вісцеральний і шкірний лейшманіози (збудник - лейш-
манії) - в Азії, Африці, Південній Америці, Середземномор'ї. Вони
спостерігаються також у Середній Азії, Південному Казахстані,
Закавказзі. Кишкові найпростіші виявляються практично по-
всюдно, хоча найчастіше випадки амебної дизентерії і балантиді-
азу реєструються в тропіках і субтропіках. Вільноживучі пато-
генні амеби (гартманели, акантамеби і неглерії) можуть виклика-
ти амебний менінгоенцефаліт.

Велика кількість людей на всіх континентах заражені сечо-
статевим трихомонозом (збудник - піхвова трихомонада).

Повсюдно виявляються лямбліоз (збудник - лямблія), токсо-
плазмоз (збудник - токсоплазма), кокцидіози (збудник - кок-
циди).

Гельмінти (плоскі та круглі черви), потрапляючи в організм
людини, викликають гельмінтози - значно поширені захворю-
вання людини. Особливо гострою є ця проблема для країн Азії,
Африки і Латинської Америки, де тропічними гельмінтозами ура-
жено більше 700 млн населення.

Відомо більше 150 видів гельмінтів, що паразитують у люди-
ни. На території колишнього СРСР з 70 виявлених видів гельмі-
нтів найбільш поширеними є 30 видів, інші виявлені в поодино-
ких випадках. Останнім часом у зв'язку з широкими міграцій-
ними процесами внаслідок завезення тропічних гельмінтів знач-
но зростає кількість нових видів гельмінтозів. Зростання природ-
но-осередкової захворюваності на гельмінтози (опісторхоз, трихі-
нельоз) населення Західного Сибіру та районів південного сходу
Росії пов'язане з новим економічним освоєнням цих районів.

Існує ряд класифікацій гельмінтозів людини, побудованих на
біологічних, епідеміологічних і клінічних принципах. Відповідно
до особливостей біології червів і поширення інвазії гельмінтози
поділяють на геогельмінтози, біогельмінтози і контактні (конта-
гіозні) гельмінтози (табл. 5.13).

Розвиток яєць і личинкових форм геогельмінтів, до яких на-
лежить переважна більшість нематод, відбувається в ґрунті, звід-
ки яйця чи інвазійні личинки потрапляють в організм людини
оральним шляхом, рідше - активно проникають через шкіру або
слизові оболонки (некатори, анкілостоми, стронгілоїди). Розви-
ток личинкових форм біогельмінтів, серед яких є представники
цестод, трематод, а з нематод - трихінели і філярії, відбувається в
проміжному, а іноді й двох проміжних (проміжний і додатковий)
хазяїнах. Личинкові форми біогельмінтів потрапляють в орга-
нізм кінцевого хазяїна - людину - при споживанні нею в їжу
зараженого м'яса ссавців, риб, ракоподібних, а також амфібій і
рептилій. Біогельмінти можуть передаватися людині заражени-
ми комахами - проміжними хазяїнами гельмінтів (філяріатоз).
Інвазійні личинки гельмінтів, що містяться у воді, можуть акти-
вно проникати через шкіру (шистосоми, збудник дракункульозу).
Контактним шляхом передаються яйця гостриків і карликових
ціп'яків.

Людина може бути кінцевим (дефінітивним) і проміжним ха-
зяїном гельмінтів. При зараженні людини гельмінтами тварин у
більшості випадків розвитку личинки до статевозрілої стадії не
відбувається. Залежно від виду збудника личинки мігрують по
всьому організму або переважно в підшкірній клітковині і шкірі.

Залежно від біології паразита, від місця його існування в
личинковій і статевозрілій стадіях гельмінтози поділяють на про-
світні і тканинні. Існування в тканинах характерне для личин-
кових форм паразитів, що мігрують кров'яним руслом чи лім-
фатичними судинами. Більшість трематодозів проходять з мігра-
цією личинкових форм по тканинах (шистосоми, парагонімози,
фасцильоз). При ряді кишкових нематодозів тканинна фаза існує
тільки в початковий (міграційний) період хвороби (аскаридоз,
некатороз, іноді анкілостомідоз), при інших - міграція личинок
періодично повторюється (стронгілоїдоз). Частина кишкових не-
матод розвивається без тканинної фази (гострик, в більшості ви-
падків анкілостоми). Філяріатози і шистосоматоз є повністю тка-
нинними гельмінтозами, так само, як і ехінококози і цистицерко-
зи. При гіменолепідозі у випадку аутосуперінвазії одночасно іс-
нують і просвітні (зрілі), і тканинні (личинкові) форми гельмінта.

У клінічному аспекті перебіг гельмінтозів поділяється на гос-
тру і хронічну фази хвороби. Цей поділ визначається стадією
розвитку збудника, його здатністю викликати клінічно виражену

раекцію при інвазії, а також тривалістю його існування в органі-
змі людини.

Гельмінти викликають сенсибілізацію організму з подальшим
розвитком алергічних реакцій, механічне пошкодження органів і
тканин хазяїна і порушення їх функцій. Вони погіршують всмо-
ктування поживних речовин і вітамінів, спричинюють розвиток
анемії, ускладнюють перебіг інших захворювань. Доведено, що
гельмінти викликають сповільнення фізичного розвитку дітей,
знижують фізичну та розумову працездатність.

Тип членистоногих є однією з найбільших груп тваринного
світу як за видовим складом, так і за чисельністю. На відміну
від найпростіших і гельмінтів, які паразитують всередині органі-
зму хазяїна (тобто є ендопаразитами), більшість членистоногих
(кліщі, комахи) паразитують на зовнішній поверхні (ектопарази-
ти). Але деякі можуть паразитувати в органах і тканинах (личи-
нки мух, оводів, коростяний кліщ, кліщ-демодекс та ін.). Членис-
тоногі отруюють організм своїми отрутами, висмоктують кров, є
механічними чи специфічними переносниками ряду хвороб лю-
дини (вірусів, рікетсій, бактерій, найпростіших, гельмінтів).

Для боротьби з паразитарними хворобами людини розробле-
ний комплекс лікувально-профілактичних заходів. Зокрема, для
боротьби з гельмінтами академік К.І. Скрябін висунув теорію
дегельмінтизації, яка передбачає не тільки лікування хворого, але
й систему профілактичних заходів щодо знищення яєць і личи-
нок гельмінтів у зовнішньому середовищі. Також ним був за-
пропонований принцип девастації, що означає повну ліквідацію
гельмінта як виду на території країни.

Основою боротьби з багатьма переносниками трансмісивних
хвороб є вчення Є.Н. Павловського про природну осередковість
хвороб.

Контрольні питання

1.Які ви знаєте основні метеокліматичні фактори та яку дію
вони справляють на організм людини?

2.Назвіть особливості екології людини в екстремальних приро-
дних кліматичних умовах.

3.Що таке акліматизація і які механізми покладено в її основу?

4.Поясніть дію сонячної радіації та зміну сонячної активності
на людину.

5.Чим зумовлене існування природного радіактивного фону і
яке значення фонової дози опромінення?

6.Як організовані біологічні системи в часі та як здійснюється
ритмозадавальна функція в природі? Яке значення в житті
людини мають біологічні ритми?

7.Охарактеризуйте вплив на людину магнітного поля Землі.

8.У чому полягають особливості впливу на організм людини
невагомості в космосі?

9.Дайте характеристику харчуванню як екологічного фактора.
Які проблеми існують у світі із забезпечення населення про-
довольством і питною водою?

10.Як відбувається взаємодія людини з симбіотичними та пара-
зитичними живими організмами? Що таке дисбіоз і які фак-
тори його викликають?