Різновиди соціального менеджменту

Лекція №4

Тема: «Типологія менеджменту соціальної роботи»

1.Різновиди соціального менеджменту.

2. Моделі та методи взаємозв’язку об’єктів та суб’єктів менеджменту.

3. Проектування як специфічний та актуальний інструмент менеджменту(див. тему ІІІ).

4. Організація в менеджменті соціальної роботи.

Різновиди соціального менеджменту

Існує декілька різновидів соціального менеджменту як підвида соціального управління:

1. Традиційний.
Підхід заснований на уявленні про статистичного соціального об’єкта і передбачає статистичні(сталі) технологічні методи. Орієнтується на такі способи оптимізації системи, які можуть бути пояснені кінцевою кількістю технологічних приписів і знаходяться у відповідності із заданими параметрами мети.

2. Командний
Є вираженням волі керівника або центрального органу влади. Орієнтується на такі способи оптимізації, які засновані на вольовому, частіше всього ідеологічному уявленні про оптимізацію системи.

3. Ринковий. Оснований на дилемі двох основних параметрів:мети і результату, які можуть модифікуватись у параметри ресурсів і можливостей, попиту і пропозиції, ціни і ставки, основної стратегії і різноманітності тактик.

Орієнтується на такі способи оптимізації процесу, у відповідності з якими головним критерієм є результативна дія системи в заданих параметрах.

4. Науковий.
Є розвитком класичного (організаційно-технічного) управління і основується на пошуку загальних законів управління.

5. Соціально-поведінковий (біхевіористичний).

Заснований на аналізі поведінкових реакцій соціально-технологічного процесу у зв’язку з управлінськими діями. Критеріями оптимізації технологічної дії є оптимальна взаємодія між людьми. Включає в себе координацію мотивації і раціоналізації дій.

6. Ситуативний.
Заснований на пошуку оптимальних рішень у кожній конкретній ситуації. Орієнтований на характер випередження прийняття управлінських рішень, передбачення і прогнозування розвитку соціального процесу.

7. Системний.
Є вираженням цілісного(комплексного, міждисциплінарного) методу упорядкування складних динамічних соціальних систем.

Висновок: соціальний менеджмент в системі соціальних технологій є цілою системою(теорією і практикою) управління складними соціальними процесами, має свої пропорції, часові параметри, якісні та кількісні критерії гармонізації систем.

 

2.Моделі та методи взаємозв’язку об’єктів і суб’єктів менеджменту

Ефективне вирішення соціальними службами завдань потребує того, щоб їх структура складалася з елементів, необхідних для виконання завдань соціальної роботи. Якістю структури будь-якої соціальної служби є те, що вона пов’язана з усіма сторонами діяльності служби. Тому проблема вдосконалення структури соціальних служб є особливо актуальною для організації соціальної сфери України. Можна виділити різні за своєю структурою і змістом моделі взаємозв’язку суб’єктів і об’єктів менеджменту в організації:

1. Ієрархічна модель – характерна для багатьох соціальних систем в Україні (напр., лікарні); вона є більш раціональною для системного та базового рівнів соціальної роботи. Ця модель має такі домінуючі ознаки: уповноваження щодо рішення та контролю зосереджені виключно в керівника; комунікація відбувається, переважно, в одному напрямку; характер комунікації - «розпорядження зверху»; компетентність співробітників чітко регламентована; виробничий процес визначений; потенціал зміни структури організації невеликий.
2. Колективна модель містить такі ознаки: ієрархія майже відсутня; серед спеціалістів із соціальної роботи домінує солідарність; висока значимість само визначеності та самоконтролю; рішення приймаються у процесі дискусій; функція керівника полягає, насамперед, у тому, щоб бути довіреним представником усіх співробітників служби; завдання керівника – моделювання та координація; шлях інформації досить короткий – «кожен інформує кожного».

Неформалізована дискусія з різних робочих питань у колективі сприяє узагальненню досвіду, корегуванню завдань соціальної роботи з клієнтом.
3. Розвиваюча модель.

Ця взаємодія між чітко сформованою метою та можливістю співробітників вносити зміни до складових політики служби. Так цінність розвиваючої моделі управління гарантує послідовність і гнучкість реагування служби на внутрішні та зовнішні зміни.
На чолі такої організації завжди має перебувати менеджер вищого рівня – лідер, якому належить право остаточного рішення; йому асистує група управлінців стратегічного та тактичного рівнів. ПЕРЕВАГИ: кожний з підлеглих має тільки одного начальника, що сприяє чіткому та оперативному управлінню; відкритість, гласність управління; постійний, взаємний діалог керівника із співробітниками свого відділу(напряму).
Характеристики та правила взаємодії суб’єкта та об’єкта підкреслюють принциповість менеджменту як свідомого впливу і вибору найкращого оптимального рішення щодо організації соціальної роботи в умовах конкретної організації, на відповідній території, у визначений час діяльності. Кожна група характеристик несе певний раціоналізм, але водночас не позбавлена суперечливості, невичерпаності.