Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління.
Наприкінці 1961 р. Гарольд Кунц опублікував статтю, у якій охарактеризував диверсифікацію підходів до вивчення менеджменту та назвав цей стан «джунглями теорій менеджменту». Він зробив висновок, що диверсифікація теорій управління є наслідком намагань кожної школи, кожного напряму створити якусь завершену теорію менеджменту. Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються інтегрованими науковими підходами до управління (процесний, системний, ситуаційний).
Процесний підхід. В основі цього підходу лежить поняття «процес», яке означає послідовність зміни певного стану. За цим підходом управління розглядається як процес виконання взаємопов’язаних дій (планування, організація, керування, контроль), кожна з яких сама по собі є процесом.
Цей підхід було розроблено вченими класичної школи, які запропонували виокремлювати і вивчати функції менеджерів.
Системний підхід. В основу системного підходу покладено постулат, що всі організації є системами, де всі складові частини взаємопов’язані. Це спосіб мислення щодо організації та управління, який розглядає їх у єдності складових частин, нерозривно пов’язаних із зовнішнім світом. Зі сказаного вище зрозуміло, що спосіб мислення управлінця щодо організації процесу управління залежить і формується за рахунок: отриманої інформації; якості її обробки; комплексу теоретичних знань, професійної підготовленості; досвіду; особистих ділових якостей і характеристик.
Основні типи систем – це відкриті системи, які обмінюються ресурсами із зовнішнім середовищем, та закриті, які не мають взаємообміну із зовнішнім середовищем. Системний підхід пов’язують із використанням кількісних методів дослідження. Основна ідея системної теорії полягає в тому, що жодна дія не починається в ізоляції від інших. Кожне рішення має наслідки для всієї
системи.
Основні положення теорії систем:
– наявність певного набору частин та компонентів цілісності, що суттєвим чином зумовлюють її структуру і можливість взаємодії із зовнішнім середовищем;
– властивості об’єднаного в систему цілого не дорівнюють арифметичній сумі властивостей частин – вони якісно нові, характерні лише для даної системи;
– система є організованою, тобто об’єднує і з’єднує в одне ціле відповідно до певного розміщення і зв’язків систему компонентів;
– наявність у системі як прямих, так і обернених зв’язків;
– за винятком всесвіту, усі системи є підсистемами більших систем.
Ситуаційний підхід. У сучасному бурхливому бізнесі особливо важливим є ситуаційний підхід до керування. Специфіка і рівень ефективності керування в даному випадку визначається тим, наскільки правильно оцінена ситуація, чи правильно обрана «домашня заготовка» для вирішення поставленого завдання, чи правильно обрана сукупність управлінських прийомів і методів з обліком усіх позитивних і негативних факторів. Провідною позицією ситуаційного підходу є спроба пов’язати конкретні прийоми і концепції з визначеними ситуаціями. Під ситуацією розуміється сукупність або конкретний набір обставин, які впливають на функціонування організації у певний період. Ситуаційний підхід до вивчення організації уможливив обґрунтування поглядів про те, що організація як відкрита система потребує гнучкого управління, яке б адекватно реагувало на вплив зовнішнього середовища, дало б змогу організації пристосуватися й існувати в умовах змінних факторів зовнішнього середовища. Ситуаційний підхід випливає із системного і концентрується на ситуаційних відмінностях між організаціями і всередині самих організацій.
Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі зіставлення принципового та ситуаційного мислення,
а застосування тих або інших методів керування визначається
ситуацією.
