Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. Покоління інтелігенції, яке пережило першу світову війну та прихід до влади фашизму, ця філософія зацікавила перш за все тим, що вона зосереджувала увагу на кризових ситуаціях у житті людини і людства, пробувала розглянути людину в умовах складних історичних випробувань. Однією із складових частин цієї течії став екзистенціалізм.
Джерела екзистенціалізму у вченні Сьорена K'єpкeгopa (1813—1855), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" буття, що поступово переходить у зовнішнє. Значно вплинули на формування та розвиток екзистенціалізму також "філософія життя" і особливо феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859—1938). Основна ідея феноменології — неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури — згодом трансформувалась у теорію екзистенціалізму.
У наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямком гуманістичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: в Німеччині — Мартін Гайдеггер (1889— 1976), Карл Ясперс (1883—1969); у Франції — Жан-Поль Сартр (1905—1980), Альбер Камю (1913—1960), Габріель Марсель (1889—1973), Моріс Мерло-Понті (1908—1961), Сімома де Бовуар (1915—1986); в Іспанії — Хосе Ортега-і-Гасет (1883—1955); в Італії — Нікколо Аббаньяно (1901— 1977); а також Леопольд Сенгор (1906) в Сенегалі, засновник оригінального екзистенціалістського вчення, поширеного в Екваторіальній Африці і на островах Карибського моря. Послідовники екзистенціалізму є також у США (У. Баррет), в Японії (Нісіда, Васудзі), в арабських країнах (Абд-аль-Рахман Бадаві, Таїб Тізіні, Камаль Юсеф аль-Хадж) та ін.
Екзистенціалізм є філософським вираженням глибоких потрясінь, які спіткали західну цивілізацію в XX ст. Його прибічники вважають, що катастрофічні події новітньої історії оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування. Самим глибинним знанням про природу людини екзистенціалізм визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості. Представники екзистенціалізму не робили спроб проникнути в методологічні аспекти науки чи розкрити природу моралі, релігії, мистецтва. В центрі їхньої уваги були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили їх лише настільки, наскільки вони стосувались названих питань. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування, проблема часу як характеристики людського буття.
Розкрийте характерні риси структуралізму і герменевтики
Структуралізм. У 20-ті роки ХХ ст. з'явилося новий науковий напрям в гуманітарному знанні, яке пізніше отримало різні ідеологічні та філософські інтерпретації. Структуралізм - це загальна назва деяких напрямів у соціокультурному знанні ХХ ст., Пов'язаних з виявленням структури, тобто сукупності відношень між елементами цілого, детермінованість взаємодією всіх елементів між собою. Основні представники структуралізму: К. Леві - Строс, М.П. Фуко, Ж. Дерріда, Ж. Лакан, К. Барт. Структуралізм як конкретний метод дослідження звертається до процесів діяльності, опосредуемих спілкуванням їх учасників з допомогою знакових систем, перш за все природної мови, а також первісних соціальних і культурних структур. Застосування методу системно - структурного аналізу конкретними науками дало позитивні результати. Наприклад, в лінгвістиці за допомогою цього методу були вирішені завдання, пов'язані з описом безписемних мов. У 60-ті роки не тільки вивчається і використовується системно - структурний метод, але відбувається його зведення в ранг філософської системи. Такий процес визначається потребами розвитку науки і практики. Наприклад, характерною рисою соціальних концепцій структуралізму є дослідження різних форм суспільної свідомості, як визначальних соціальних структур. Структуралісти - філософи поставили цілий ряд цікавих проблем: виникнення і розвитку мови, міфології, релігії, культури та їх впливу на соціальні структури; взаємозв'язків психічного і соціального, структури особистості і її самосвідомості. Філософія структуралізму розвивається в руслі позитивізму, є його модифікацією. Герменевтика. Філософська герменевтика - напрям у філософії, що досліджує теорію і практику тлумачення, інтерпретації, розуміння. Свою назву герменевтика отримала від імені грецького бога Гермеса, який був посередником між богами і людьми - витлумачував волю богів людям і доносив побажання людей богам. Головна ідея герменевтики: існувати - значить бути понятим. Предметом дослідження, як правило, є текст. До фундаментальних понять герменевтики відносяться: - «Герменевтичний трикутник»; - «Герменевтичний круг». Першими герменевтики були середньовічні теологи - схоласти, які займалися «розшифровкою» сенсу божественних ідей, закладених в тексті Біблії. До числа філософів - герменевтика можна віднести Ф. Шлейєрмахера, Г. Гадамера, П. Рікера. Згідно Шлеєрмахеру при тлумаченні тексту можливі два методи - граматичний і психологічний. За допомогою першого виявляється «дух мови», за допомогою другого - «дух автора». Герменевтика (тлумачення тексту) має сенс при спорідненості душ автора і читача. Якщо автор надто далекий від читача, текст ніколи не буде зрозумілий до кінця при всіх зусиллях герменевтики, однак при повному схожості автора і читача в тексті не залишається прихованого сенсу і він не буде мати потребу в тлумаченні. Розуміння здійснюється двома шляхами (їх сукупністю): -Дивінації - штучного «вживання» в душу автора тексту; -Порівняння - зіставлення фактів, інших даних. Дивінації повинна чергуватися з порівнянням і навпаки. Коли читач остаточно зрозуміє і логіку мови, і душу автора, текст буде цілком зрозумілий. 28. В чому сутність некласичної філософії кінця 19-20ст.
З середини 19 ст. відбувається критичне переосмислення основних ідей, принципів і традицій класичної філософії, яскраво виражених у французькому матеріалізмі 18 ст. та в німецькій класичній філософії.
Цими основними ідеями та принципами є:
Виділення активної творчої діяльності людини в якості її сутності та основної проблеми філософського дослідження і осмислення.
Розвиток діяльності людини здійснюється як прогрес в реалізації Свободи і Розуму.
Прогрес як реалізація Свободи і Розуму є закономірним і необхідним рухом до єдиної мети: утвердження суспільної організації як Царства Розуму і Справедливості.
Рух до утвердження Царства Розуму І Справедливості є однолінійним закономірним запрограмованим процесом, що визначається необхідністю реалізації і утвердження людської сутності.
Людська сутність виявляється в діяльності свідомості, а свідомість є, перш за все, діяльністю мислення.
В центрі уваги класичної філософії пізнавальна діяльність людини, яка визнається нею вищим проявом духовної діяльності.
Характерною рисою є пізнавальний оптимізм: в процесі пізнання людина досягає істинного адекватного знання про дійсність, оскільки порядок ідей в розумі відповідає порядку дійсності і адекватно відтворюється в процесі пізнання (принцип тотожності мислення і буття).
Наукою наук є філософія, яка концентрує у собі найвищі досягнення наукового пізнання і є втіленням єдності мислення і буття.
Засобом досягнення Царства Розуму і Свободи в процесі прогресивного розвитку діяльності людини є пізнання і просвітництво.
