Відмінною рисою марксистської філософії є її максимально можливе зближення з природничо знанням. Вони бачили в союзі з ним основу науковості та раціональності філософії. Відповідно до цього принципом в марксистській філософії закріплюється нове розуміння матерії.Матерія є «філософська категорія для позначення об'єктивної реальності,яка дана людині у відчуттях його, яка копіюється, фотографується,відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них.Поняттям «матерія» позначається нескінченне різноманіття об'єктів, систем,різних за своєю структурності і складності, що знаходяться не тільки під взаємозв'язку і відносинах один з одним, але і в розвитку. Діалектичний метод дозволив створити теорію розвитку матеріального світу. Відзначимо характерні принципи діалектико-матеріалістичної теорії розвитку природи, які основоположники згодом застосували й до розвитку людської історії.
У марксистській філософії стверджується ідея про розвиток як особливої форми руху, як універсального способу буття світу, як природного, так і суспільного. По-перше, розвиток є завжди якісне зміна чого-небудь. По-друге, розвиток є «спрямованим і незворотнім процесом якісного зміни від простих форм до складніших, від нижчого до вищого». По-третє, вищі форми руху і розвитку включають в себе в перетвореному вигляді більш нижчі. Вони не проста сума нижчих, а перетворений їх синтез. По-четверте, кожній формі руху і розвитку відповідає свій субстрат (матеріальний носій), що відрізняється за ступенем складності будови. У зв'язку з чим у новому вигляді постає ієрархічну будову матеріального світу,яке прагне і до ускладнення, і до зміни, і до самозбереження у формі підвищення своєї організації. У зв'язку з цими принципами основоположники марксистської філософії на основі природничо-наукових даних і відкриттів у XIXстолітті виділили наступні форми руху матерії: механічна, фізична,хімічна, біологічна (життя органічних систем), соціальна (розвитку суспільства, людської історії). Перехід від однієї форми руху, від нижчої до вищої, носить стрибкоподібне характер, а процесу переходу від однієї форми руху до іншої властиві «перехідні» форми руху, які не завжди нам відомі, але в ході розвитку наукового значення можуть бути виявлені. І сучасна наука підтверджує гіпотезу, висловлену основоположниками марксистської філософії. Так, у сучасній науці утвердилася думка, що самому об'єктивного світу притаманний принцип підвищення своєї організації (самоорганізації).Цей принцип можна застосувати і до аналізу розвитку суспільних систем. У зв'язку з цим вчення про закони діалектики, як універсальних законах розвитку,набуває більш багатий зміст.
У марксистській філософії інакше розглядається і принцип детермінації, створюється діалектико-матеріалістичне вчення про причинно-наслідкових відносинах. Для цього вчення є наступні риси.По-перше, виключається наявність надприродних причин розвитку світу (чи то об'єктивний дух, світова ідея і світова воля або Бог як деміург - «причина причин», кінцева причина). По-друге, вони противники механістичного детермінізму, який збіднює уявлення про закони розвитку світу, надаючи причинно-наслідкових зв'язків і відносин однозначний характер. По-третє,розширюється уявлення про роль випадковості в закономірний розвиток світу.Випадковість - і форма прояву закономірності, необхідності та доповнення її.Що дозволило подолати уявлення про наявність визначеності в буття світу, з одного боку, а з іншого - подолати уявлення про панування випадковості в буття, що виключає будь-яку можливість передбачення та прогностики в розвитку світу. У той же час в марксистській філософії розвивається і поглиблюється ідея Гегеля про суперечність як загальне джерело розвитку, який знаходиться в самому світі, притаманний самому буттю. Правда, Гегель трактував закон протиріччя ідеалістично. У марксистській філософії він трактується з позицій діалектичного матеріалізму. Протиріччя в дусі, в ідеально-духовний світ є відображенням протиріч матеріального світу.
Грунтуючись на принципах діалектичного матеріалізму,в марксистській філософії по-іншому вирішується і такий фундаментальний питання, як питання про природу і сутність свідомості. Виникнення свідомості розглядається як закономірний результат еволюції живої матерії, тваринного світу, яким властива відображення. У цьому аспекті свідомість розглядається як вища форма психічного відображення, властива людині як особливому виду тварини, з найбільш складним анатомічним і фізіологічним будовою. Субстратом свідомості є мозок, як найбільш складний вид матерії. Предчеловеческіе істоти або людиноподібні істоти володіли й особливими властивостями і з точки зору анатомії, фізіології, емоційно-психічної організації. Вони володіли здатністю до прямоходіння, елементарної нечленороздільний промовою як інструментом комунікації та спілкування, здатністю оперувати природними предметами як знаряддями для своєї життєдіяльності і т.д. Для виникнення свідомості, з точки зору марксистської філософії, були в наявності всі природні передумови для формування свідомості. Необхідні, але в тій чи іншій мірі недостатні. Для стрибкоподібного переходу від примітивного, тварини,психічного відображення необхідні були додаткові передумови й умови,які вже не є в строгому сенсі природними, але не є і надприродними.У рамках марксистської філософії утвердилася думка, що таким неодмінним умовою формування свідомості є суспільство.. За своєю сутністю свідомість виступає соціально-суспільним явищем.Природна здатність до свідомості, притаманна людям, оформляє себе як свідомість тільки в рамках суспільства, а не за його межами.
