Сучасні філософські концепції суспільства

Сучасне тлумачення суспільства чотири аспектне: 1) в певних теоріях визначається первинність індивідуального початку в суспільстві (М.Вебер, Т.Парсонс, П.Сорокін); 2) в інших – вихідними є над індивідуальні соціальні структури (К.Маркс, Е. Дюркгейм); 3) вихідним моментом, основою дослідження покладається природа – натуралістичне розуміння суспільства; 4) техніка та технології мисляться як найпотужніші чинники розвитку суспільства – в технократичних теоріях суспільства. Існування різних шкіл і напрямів у соціальній філософії визначається цими чотирма позиціями. Коротко зупинимося на деяких з них.

А.П. Сорокін в своїй праці "Людина, цивілізація, суспільство" писав, що "соціальне явище є соціальний зв'язок, що має психічну природу і реалізується в свідомості індивідів…Будь-яка взаємодія, між ким би вона не відбувалася, якщо вона має психічний характер, буде соціальним явищем". Таке бачення суспільного як світу цінностей, соціальної душі пов’язане із абсолютизацією духовного початку в людині.

Е. Дюркгейм, на противагу А.П. Сорокіну вважає, що соціальні структури існують поза індивідами, які постійно до цих структур пристосовуються: "Соціальні явища, не будучи матеріальними, існують певним чином, вони мають постійний спосіб існування і особливу природу, не залежну від індивідуального свавілля".

Популярність вищезазначених підходів знімається в найсучасніших філософських методологіях – в дослідженнях суспільства як складної багатофункціональної системи (Т. Адорно, Е. Блох, Ю. Габермас,

П. Фейерабенд, Ф. Хайек). Люди залежать від соціальної детермінації, але одночасно самі створюють та змінюють історичні обставини.

Ліберальний мислитель Ф. Хайек писав, що наша цивілізація є результатом індивідуальних зусиль в процесі, "в якому індивід грає не зовсім з’ясовану для себе роль".

Таким чином, задачею соціальних наук є не пояснення свідомих дій, а впорядкування типів таких дій та їх результатів, ніким в дійсності не запланованих.

Натуралістичне розуміння суспільства. Започаткування цього напряму пов'язують з іменем німецького філософа Йоганна Гердера (1744-1803). Він висунув ідею суспільства як аналога всіх живих систем.

Ідеї Гердера набули продовження в соціал-дарвінізмі (кінець XIX - початок XX ст.) Для цього напряму характерне ототожнення еволюційної теорії Дарвіна з історичним проце­сом і застосуванням її для обґрунтування суспільних явищ.

Найбільш значною моделлю натуралістичного напряму в наш час є соціобіологія. Її засновник - американській вче­ний Е.Уілсон ("Соціобіологія: новий синтез",1975). Довгий час вивчаючи популяції мурашок і бджіл він екстраполював ці знання на суспільство. На основі своїх спостережень учений намагався простежити еволюцію соціаль­них відносин людини, розкрити їх генетичні основи. Спільни­ми для людей та інших живих організмів він вважає альтруїзм (безкорисливість допомоги), сексуальну поведінку й агресію. Це ті блоки, що визначають усю іншу поведінку. Методом соціобіцології є метод глобального редукціонізму - зведення склад­ного (досконалого) до простого та метод аналогії.

Людина в соціобіології не має своєї історії, а суспільства - це фрагмент еволюції природи.Слід зауважити, що соцюбіологія різко негативно ставиться до релігійного пояснення по­яви людини на світ.

Соціобіологія і сьогодні існує серед інших теорій. У зв'язку зі зростанням масштабів міжнаціональних та релігійних конфліктів, виходом на світову арену тероризму, стали більш уважно вивчатись етнічні, расові, загально кровні корені цих конфліктів. Соціобіологія збагачує знання регіональних про­блем сучасності. Окремими політиками іноді використовують­ся її досягнення в спекулятивних інтересах.

Зведення соціального до біологічного в соціобіології продублювалося в теоріях соціопсихології в школах інстинктивізму та фрейдизму. Положення соціопсихології (соціальне обумовлене психічними феноменами) було розвинуто в концепції соціальної дії (М.Вебер, Т.Парсонс, А.Щюц): індивід частково "запрограмований" існуючими соціальними нормами, оцінює альтернативи, приймає рішення та виконує їх; суспільство виступає системою соціальної взаємодії індивідів, які прагнуть реалізувати саме власні цілі; індивід розуміє, що мета найкращим чином буде досягнута внаслідок спільних, асоційованих зусиль.

Із прискоренням темпів науково-технічного прогресу на пер­ший план виходять технократичні теорії суспільства,які беруть свій початок у середині минулого століття. Таких кон­цепцій дуже багато, але їх можна умовно згрупувати у два напрями:

1. Оптимістичний (Д. Белл, О. Тоффлер, М. Макклюен, Й. Маруда).Усі ці вчені пов’язують вирішення соціально-економічних, політичних, духовних та інших проблем розвитку суспільства зі зростанням його технічного потенціалу.

Канадський соціолог М.Макклюен створив надоптимістичну картину майбутнього людства, пов'язану з абсолютизацією ролі засобів масової комунікації та, передовсім, телебачення.Головне, за Макклюеном полягає в тому, що людина звільняється від обов'язку думати. Позбавившись роздумів про буття і сприймаючи світ тільки за допомогою органів відчут­тя, людина перетворюється на "веселого робота".

Японський учений Йонезі Масуда розробив теорію інфор­маційного суспільства, основою якого є інтеграція комп’ютера та засобів телекомунікації. Дійсно усе більшою є роль інфор­мації та інформаційних систем - це істеричний факт.Немає можливості заперечувати величезний вплив "інформаційного розуму" й Інтернету на життя людей.Це так, але теорія М. Макклюена та Й. Масуди має свої недоліки:

по-перше, твердження про інформацію як головне джерело суспільного розвитку дуже перебільшене та недостатньо аргу­ментоване,

по-друге, вони вилучають із системи прогнозу майбутнього розвитку суспільства живу безпосередньо практичну діяльність людей, зумовлену певними інтересами й потребами.

2. Песимістичний напрям технократичних теорій суспіль­ства (Ж. Еллюль, Л. Мемфорд) вбачає в техніці загрозу для цивілізації. Його представники закликають обмежити технологізацію, радять повернутися обличчям до природи.

В обох випадках ми маємо справу з машинним фетишизмом, який призводить до того, що машина постає самостійним і незалежним від людини суб’єктом мислення та соціальної дії, досконалішим за тих, хто її створив.

Слід пам’ятати, що головне джерело суспільного розвитку – це люди. Творчою працею, розумом і доброю волею яких створюють всі матеріальні та духовні надбання, що є фундаментом людської культури й цивілізації.

Відомий соціолог І.Уолерстайн тлумачить існуючий сьогодні поділ наук про суспільство на економіку, політологію та соціологію як наслідок ліберального розподілу економіки, держави та суспільства, яке здійснилося в ХІХ ст. та сьогодні є застарілим. Висувається програма створення міждисциплінарного бачення суспільства, в якій заперечується домінуюча роль економічної науки в соціальному знанні та економіки в формуванні соціального порядку.

Саме соціальні філософи (П.Бурдьє, Ф.Фукуяма) демонструють в своїх роботах значення не економічного, а соціального капіталу для ефективності сучасного суспільства та його перспективи.