Методи обчислення податку на додану вартість

ТЕМА ІІ. ПОРЯДОК ДЕКЛАРУВАННЯ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

Податок на додану вартість – багаторівневий податок, що справляється на всіх стадіях руху товару від виробника до кінцевого споживача. Кожен учасник процесу «виробництво – розподіл» сплачує податок відповідно до того, на скільки він збільшив вартість сировини і матеріалів, що надійшли до нього. Існує три форми ПДВ – на продукцію (виробництво) (ПДВ-П), на дохід (ПДВ-Д) та на споживання (ПДВ-С). Найпоширенішою в світі формою податку є форма ПДВ на споживання.

Відомо чотири методи обчислення зобов’язань з податку на додану вартість. Основними з них є два – прямий метод віднімання та непрямий метод віднімання, або кредитний спосіб. Прямий метод віднімання передбачає застосування податкової ставки до попередньо визначеної величини доданої вартості. Остання розраховується як різниця між виручкою від реалізації продукції і матеріальними витратами на її виробництво. Непрямий (або кредитний) метод віднімання передбачає визначення суми платежів з податку як різниці між обсягами податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем товарів і сумою податку, сплаченого постачальникам матеріальних ресурсів, спожитих в процесі виробництва (сумою податкового кредиту).

З позиції бухгалтерського обліку, існує чотири варіанти розрахунків зобов’язань по податку на додану вартість. Так, якщо базою оподаткування є сума прибутку (р) та фонду оплати праці (w) або різниця між обсягами продажу (s) та обсягами покупок (b), а податок справляється за ставкою (t), тоді розрахунки суми VAT можуть проводитися такими способами:

1. Прямий адитивний або балансовий метод. Цей метод передбачає застосування податкової ставки до попередньо визначеної величини доданої вартості. Остання обраховується шляхом додавання її складових елементів. Математично це виражається таким чином: .

2. Прямий метод віднімання передбачає застосування податкової ставки до попередньо визначеної величини доданої вартості як різниці між виручкою від реалізації продукції і матеріальними витратами на виробництво. Величина VAT розраховується за формулою: .

3. Непрямий адитивний метод передбачає визначення платежів до бюджету як суми податків, обрахованих по окремих складових доданої вартості. Розрахунок проводиться так: .

4. Непрямий метод віднімання (кредитний метод) передбачає визначення обсягів платежів з податку до бюджету як різниці між сумою податкових зобов’язань (що виникли у зв’язку з продажем товарів) і величиною податку, сплаченого постачальникам матеріальних ресурсів, спожитих у процесі виробництва (або сумою податкового кредиту): .

У міжнародній практиці використовується декілька методів визначення дати виникнення податкових зобов’язань і дати виникнення права на податковий кредит. Найбільш часто вживаними є такі правила:

1. Правило першої події. Датою виникнення податкових зобов’язань та права на податковий кредит визнається або дата зарахування коштів на рахунок продавця (покупця), або дата відвантаження товару. Для робіт (послуг) установлюється дата оформлення документа, що засвідчує факт їх виконання.

2. Метод нарахувань, відповідно до якого датою виникнення податкових зобов’язань визнається дата поставки товарів або надання послуг, а отримання права на податковий кредит – дата отримання товарів (послуг).

3. Касовий метод, згідно з яким виникнення податкових зобов’язань і права на податковий кредит пов’язане з оплатою товарів та послуг.

4. Змішаний (гібридний) метод, що передбачає виникнення податкових зобов’язань згідно з методом нарахувань, а права на податковий кредит – згідно з касовим методом (можливі інші комбінації визначення моменту виникнення податкових зобов’язань та права на податковий кредит).

Найбільш розповсюдженим є метод нарахувань, переваги якого полягають у тому, що він полегшує роботу податкових органів по стягненню ПДВ, оскільки встановити факт і момент поставки простіше, ніж встановити факт і момент здійснення платежу. Крім того, цей метод дозволяє отримувати стабільніші надходження до бюджету у порівнянні з касовим способом. Однак переважне використання методу нарахувань у більшості країн з розвинутою ринковою економікою ґрунтується на нормальному стані їх платіжних систем. В такому разі існує достатньо умов для своєчасного здійснення платежів. В умовах гострої платіжної кризи, низького рівня правової і договірної культури, відсутності ефективних механізмів контролю за відповідністю руху грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей застосування методу нарахувань може спричинити загострення багатьох проблем. По-перше, це збільшення податкової заборгованості.

В Україні було здійснено перехід від касового методу визначення дати виникнення податкових зобов’язань і права на податковий кредит до їх визначення за правилом першої з подій. Згідно з цим правилом підприємство може отримати право на податковий кредит після поставки йому товарів постачальником незалежно від того, розрахувалося воно з ним чи ні.

На думку деяких спеціалістів, це стало однією з причин загострення проблем податкової заборгованості перед бюджетом та бюджетної заборгованості по ПДВ. В основі механізму виникнення такої заборгованості лежить проста і достатньо поширена до 2000 р. схема, коли посередницька фірма-експортер отримувала право на відшкодування вхідного ПДВ, не розрахувавшись з підприємством-виробником. У свою чергу, останнє не могло виконати свої податкові зобов’язання перед бюджетом, перетворюючись на його боржника, а держава, недоотримуючи податки, не розраховувалася вчасно з експортерами.