Основні теоретичні засади неокласичної економіки

1) неокласична економічна теорія прагнула стати наукою, взірцем якої була фізика Ньютона. У своїх дослідженнях економісти-неокласики використовували методи, концепції й математичний апарат аналітичної механіки, абстрагуючись від реального світу: сировина, енергія були замінені на категорію корисності, а природні ресурси – категорією капіталу. Отже, природні ресурси (або земля) були виключені з класичної тріади факторів виробництва – землі, праці та капіталу. На це також суттєво вплинула індустріалізація західного суспільства, що звела до мінімуму роль землевласників й висувала на передній план промисловий капітал. Обмеженнями щодо земельних ресурсів можна було знехтувати, а інші природні ресурси не вважалися принципово обмеженими через відкриття нових родовищ та видів сировини (технологічний оптимізм). Це призвело до абстрагування від реального світу і зростаючої ізоляції економічної теорії від природничих наук.

2) нехтується фізична основа економіки, зокрема той факт, що економіка як відкрита підсистема функціонує в межах вищої системи – біосфери. Економіка розглядається як ізольована, самодостатня система (тобто така, де не відбувається обміну речовини або енергії з її довкіллям), в якій обмінна вартість здійснює кругообіг між фірмами і домашніми господарствами (рис. 1).

Рис. 1. Економіка як ізольована система в уявленні неокласичної економіки

Оскільки ізольована система кругообігу абстрактної обмінної вартості не залежить від довкілля, то в рамках такої парадигми не може бути ні проблеми виснаження природних ресурсів, ні забруднення довкілля, ні будь-якої залежності економіки від послуг природи. Фундаментальна роль довкілля у постачанні ресурсів та наданні послуг ( зокрема таких як асиміляція відходів ), без яких не може існувати людська економіка, значною мірою ігнорується;

3) навіть коли ресурси та послуги, що їх надає довкілля, розглядаються як такі, що мають вартість, природні ресурси не вважаються незамінними. Припускається, що капітал, створений людиною, може замінити фактично будь-який різновид природних ресурсів, тобто є майже досконалим замінником природного капіталу;

4) не існує ніяких меж зростання, навіть фізичних. Нестачу природних ресурсів можна компенсувати штучно створеними матеріалами та шляхом підвищення ефективності технологій. Нескінченне зростання розглядається не тільки як можливе, а й як найкраще рішення проблеми бідності (завдяки “перетіканню благ згори донизу”) й проблеми деградації довкілля. Економічне зростання дозволить вирішувати й проблеми деградації довкілля;

5) суспільному добробуту відповідає організація суспільства, що ґрунтується на його баченні як механічної сукупності індивідуалістичних “людських атомів”, які, прагнучи досягти особистих інтересів, через дію ринкових сил неминуче створюють “спільне благо” – знаменита “невидима рука” Адама Сміта. Отже, те, без чого не може існувати економіка (природні ресурси та здатність природних екосистем поглинати відходи) і те, без чого не може жити людина (людська спільнота і взаємодія, спілкування зі світом природи) – було виключено із розгляду неокласичної економічної науки.

Висновок.

Отже, можна стверджувати, що в економічних концепціях першої половини ХХ ст. вплив економічної діяльності на екологічні системи не враховувався. Без уваги залишався також і зворотній вплив негативних екологічних змін на відтворювальні економічні процеси, стан здоров'я та якість життя населення. Виключення економічною наукою ролі та функцій природних ресурсів та можливих негативних наслідків економічного розвитку заохочувало споживацьке ставлення до природи, породжувало віру у можливість нескінченного економічного зростання і призвело до виникнення сучасних екологічних проблем.