Призначення покарання як складова частина рішення по кримінальній справі

Призначення покарання можна розглядати в кількох проявах («іпостасях») його юридичного «буття». У більшості випадків призначення покарання розуміється як юридично значуща дія в межах кримінального судочинства, водночас це і своєрідна оціночно-пізнавальна діяльність судді (суду), яка має свої логічні, психологічні, евристичні і власне юридичні аспекти. Ще одне значення цього словосполучення – призначення покарання, як певний елемент (складова рішення) по КС. Мається на увазі зовнішня (текстуальна форма такого рішення)

В цьому плані основним різновидом цього розуміння призначення покарання є окремі «фрагменти обвинувального вироку» - перш за все відповідні положення його мотивувальної і резолютивної частин.

В мотивувальній частині вироку положення, що стосуються призначення покарання є відносно самостійним її елементом, який як-правило розміщується після висновку суду щодо остаточної кваліфікації поведінки підсудного (кожного з кількох підсудних).

Як цілісний і відносно самостійний елемент (складова) мотивувальної частини вироку, положення щодо призначення покарання включають обов’язкові і так звані факультативні компоненти.

Обов’язковими моментами положень щодо призначення покарання в мотивувальній частині вироку є:

А) використання судом окремих загальних засад призначення покарання; перш за все такими загальними засадами є так звані оціночні критерії, передбачені п.3 ч.1 ст.65 КК;

Б) обов’язковий загальний висновок суду, щодо того, який саме вид, а у відповідних випадках і розмір покарання є достатнім і необхідним для виправлення підсудного та попередження нових злочинів (неповноту цих цілей – див. тему 3); при цьому практично ніколи суд не зазначає в мотивувальній частині вироку конкретний розмір покарання, однак бажано – особливо у випадках, коли санкція передбачає лише 1 вид основного покарання – вказати на певну межу такого виду – мінімальну, середню, чи максимальну (докладніше – див. тему 3, фрагменти мотивувальної частини вироку при вирішенні задач)

Факультативними – такими, що можуть мати або не мати місце в окремих обвинувальних вироках – є наступні компоненти положень, щодо призначення покарання в мотивувальній частині вироку:

а) позиція суду щодо призначення чи не призначення факультативного (додаткового покарання)

б)позиція суду щодо обрання відповідного принципу (принципів) призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків

в) врахування судом так званих спеціальних (особливих) правових орієнтирів – зокрема призначення покарання за незакінчений злочин, за злочин, вчинений у співучасті, тощо

г) позиція суду щодо можливості застосування виняткових правових орієнтирів призначення покарання – зокрема призначення покарання за наявності пом’якшуючих обставин (69-1), призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), інші випадки виходу за мінімальну межу санкції

г’) можливості суду щодо врахування при призначенні покарання ч.5 ст.72 КК

Звернути увагу: зазначені вище компоненти можуть доповнюватися відповідними положеннями, які визначають позицію суду щодо звільнення підсудного від покарання або від його відбування (зокрема застосування ст. 75, 76 КК), окремих різновидів звільнення від покарання на підставі відповідних частин ст. 74 КК, тощо; при цьому зазначені положення за своїм к-п змістом не є власне такими, що охоплюється поняттям «призначення покарання», хоча у багатьох випадках рішення щодо них приймається з урахуванням тих самих обставин, які суд навів, вирішуючи питання про призначення покарання (інколи ці положення «вклинюються» у зміст положень, що стосуються власне призначення покарання); не є складовою положень щодо призначення покарання і позиція суду щодо застосування (незастосування) примусового лікування, що призначається зокрема в порядку ст. 96 КК.

В резолютивній частині вироку приписи щодо призначення покарання також можна поділити на обов’язкові та факультативні; обов’язковим приписом резолютивної частини вироку є припис, в якому підсудному визначається конкретна міра покарання за вчинений ним злочин.

Факультативними приписами резолютивної частини вироку щодо призначення покарання є:

а) рішення суду щодо призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків

б) рішення суду про застосування (незастосування) додаткового покарання, що призначається на підставі відповідної статті ЗЧ КК.

Звернути увагу:

А) обов’язковий припис щодо конкретної міри покарання, яке призначається підсудному не може замінити собою припис щодо визнання особи винною у вчиненні злочину (злочинів);

Таке визнання по-суті є окремим (обов’язковим) елементом кримінальної відповідальності особи (цим приписом на особу фактично, від імені держави накладається «тавро» злочинця) і замінювати його приписом щодо міри покарання є юридично некоректним (два варіанти поєднання цих приписів – див. тему 3)

Б) зазначений вище факультативний елемент (компонент) резолютивної частини вироку щодо призначення додаткового покарання на підставі відповідної статті ЗЧ КК інколи може бути відокремленим від обов’язкового елементу щодо призначення основного (основного і додаткового) покарання, яке пов’язане з кваліфікацією злочину, а інколи може бути поєднаний з цим приписом у вигляді одного «фрагменту» резолютивної частини; більш правильним є, очевидно, перший варіант, оскільки він коректніше фіксує самостійність суду на підставі різних правових підстав

В) не є приписом, що входить у зміст положень щодо призначення покарання припис про обчислення строків покарання – цей припис у зміст власне призначення покарання не входить; водночас цей припис обов’язково зазначається судом в резолютивній частині вироку і оскільки він безпосередньо пов’язаний з мірою покарання, що визначена особі, він має зазначатися і при вирішенні навчальних задач в межах даного спецкурсу (див. окремі реальні вироки, зразки вирішення задач).