Міра - вид і розмір покарання, визначений особі.

2. В деяких випадках міра покарання, призначеного конкретній особі може включати додаткове покарання; інколи таких додаткових покарань в межах «міри покарання» може бути декілька: звернути увагу – законодавчий поділ покарань на основні та додаткові пов'язаний з наступним ї розумінням: основне – покарання, яке може бути призначене особі, незалежно від призначення чи не призначення покарання іншого виду за вчинений нею злочин; відповідно додаткове – покарання, яке призначається особі лише у зв’язку з призначенням іншого – основного покарання; додаткове покарання самостійно призначатись не може.

3. За загальним правилом міра покарання включає одне основне покарання відповідного виду і розміру (при призначенні ДПВ – тільки виду); до такого покарання можуть бути «приєднані» одне чи кілька додаткових покарань; у виняткових випадках – при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків особі може бути призначено два основних покарання (така кримінально-правова ситуація зумовлена ч.3 ст. 72 КК України – і стосується випадків призначення за окремі злочини покарань у виді штрафу і позбавлення права… як основних покарань; в цьому разі, - якщо не застосований принцип поглинення зазначених покарань більш суворим, - кожне з основних покарань виконується самостійно)

Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права

обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Проблемний момент – якщо покарання одного виду при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків призначені за 1 злочин(за одним вироком) в якості основного, а за інший злочин(за іншим вироком) – в якості додаткового; ця ситуація безпосередньо в КК не вирішена і в практичному плані створює труднощі перш за все з точки зору вирішення питання – чи можна «складати» ці покарання в одне і який максимальний строк (розмір) може бути орієнтиром при такому складанні (якщо воно в принципі можливе). Можливі варіанти відповіді на ці питання – див. теми 7-8.

Контрольне питання (4 умови)

3.

Призначення покарання не є тим критерієм, який виступає самостійною підставою для розмежування окремих заходів кримінально-правового впливу. При цьому однак необхідно мати на увазі, що цей етап застосування к-п норм характерний лише для тих заходів кримінально-правового впливу, які пов’язані з кримінальною відповідальністю особи. Таким чином необхідно з’ясувати співвідношення покарання з окремими формами кримінальної відповідальності особи, які традиційно виділяються в кримінальному праві певної держави, а їх основний правовий зміст розкривається у к-п доктрині. Можна сформулювати такі загальні підходи:

1. Призначення покарання є обов’язковим елементом такої форми к-п відповідальності, як реальне відбування особою покарання; зрозуміло, що відбувати покарання особа може лише у разі його призначення в обвинувальному вироку суду(при цьому окремі наступні зміни, щодо покарання, призначеного за обвинувальним вироком дещо ускладнюють розуміння цієї форми кримінальної відповідальності, однак не змінюють зробленого висновку про обов’язковість призначення покарання для неї)

2. Призначення покарання є обов’язковим елементом для більшості конкретних видів звільнення від покарання та його відбування; в цьому плані – орієнтуючись на відповідне положення КПК України – див ч.3 ст. 327 КПК – можна було б зробити висновок, що призначення покарання має бути необхідним елементом усіх різновидів звільнення від покарання та його відбування, однак насправді це не так (дивись нижче).

3. Для окремих к-п ситуацій звільнення особи від покарання, його призначення не є обов’язковим елементом; одна з таких ситуацій прямо передбачена у двох ППВСУ. Зокрема у ППВСУ від 16.04.2004 року «про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» - п.18 зазначено, зокрема, що якщо санкцією закону за яким засуджується неповнолітній передбачено лише такі види покарань, які з огляду на вік підсудного чи його стан не можуть до нього застосовуватись…суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від покарання (зрозуміло, що без його призначення). Подібний підхід проведений і в ППВСУ від 24.10.2003 № 7.

Крім зазначеного вище випадку «проблемними» є ситуації, в яких особа звільняється від покарання на підставах, передбачених ч.4 ст.74 КК, та ч.5 ст.74 КК (в останньому випадку – якщо вона відмовилася від звільнення від кримінальної відповідальності).

Неоднозначне вирішення зазначених ситуацій пов’язане з колізійністю як відповідних норм КПК України (згаданій вище ч.3 ст.327 КПК по суті суперечить п.4 ч.1.ст 324 КПК), а також відсутність конкретних правових орієнтирів щодо вирішення цього питання в КК 2001 року (в ч.3 ст.88 КК згадується про можливість засудження за вироком суду «без призначення покарання», однак це положення можна розуміти «в ретроспективному» плані, до того ж наступна «альтернатива» ч.3 ст.88 КК виглядає – з точки зору правового змісту – просто некоректно(осмислити зазначені колізії і формулювання самостійно)). У тих випадках, коли призначення покарання є елементом так званих різновидів остаточного і безумовного звільнення особи від покарання воно втрачає свій дійсний зміст і відповідну функцію, яку виконує в механізмі к-п регулювання; по суті визначена в цьому разі конкретна міра покарання – з урахуванням відповідних конкретних обставин справи, особливостей особи засудженого, тощо, втрачає своє реальне значення і стає своєрідною «правозастосовною фікцією» - наступне рішення про остаточне і безумовне звільнення особи від покарання по-суті «перекреслює» реальний зміст призначення покарання. ВИСНОВОК: в чинному КК бажано передбачити конкретні положення, які однозначно встановлювали б раціональний і обґрунтований за своїм правовим змістом підхід: при остаточному і безумовному звільненні особи від покарання воно не повинно призначатися.

Окреме питання – співвідношення призначення покарання з його визначенням в межах інших кримінально-правових ситуацій, передбачених в ЗЧ КК. Зокрема, необхідно з’ясувати чий йдеться про призначення покарання у випадках:

а) застосування ч.4 ст.53, ч 3. Ст.57;

б) ч.1 ст.58, ч.1 ст.62 КК,

в) ч.4 ст.49 КК (якщо суд визнає за неможливе застосувати давність…),

г) ч.2 ст.87 КК

ге) ст. 82 КК

Вирішення цього питання здійснити самостійно з урахуванням к-п природи відповідних положень кК та окремих норм КПК України