Співстрахування та механізм його застосування

Співстрахування - специфічний вид спільної діяльності страховиків. Аналогічно схемі, яку використовують товариства взаємного страхування, професійні страховики можуть розділити між собою відповідальність за ризики, які вони беруть на страхування. Якщо жодна страхова компанія не в змозі прийняти на страхування певний ризик або виконання таких фінансових обов'язків може виявитися для неї тяжким тягарем, то, об'єднавши свої зусилля, декілька компаній утримують клієнта та не піддають випробуванням свою фінансову стійкість.

Співстрахування - це процес страхування, при якому двоє або більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожен на страхову суму, яку він має виплатити при настанні страхового випадку. У такий спосіб розподіляються великі за обсягом ризики між кількома страховими компаніями.

Одна з компаній видає поліс та узгоджує питання із страхувальником, але приймає на себе не увесь ризик, а тільки його частину, визначену у відсотках. Надалі ця компанія, яка має назву "головної організації", пропонує іншим страховим організаціям взяти на себе частини ризику, що залишилися поза страховим захистом до повного їх розміщення. Уся операція часто здійснюється брокером, який отримує комісійну винагороду від головного страховика. Дотримуючись принципу пропорційної відповідальності, кожен із страховиків відповідає своєю частиною страхових зобов'язань безпосередньо перед страхувальником. Це означає, що співстраховик з 25% ризику має 25% премії, а при настанні страхового випадку повинен буде покрити 25% збитку.

Як правило, страховик, який приймає на страхування меншу частку страхового ризику, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має на своїй відповідальності більшу частку.

Кожен співстраховик має прямі договірні відносини зі страхувальником. "Головний" страховик несе відповідальність тільки за свою частку ризику, незалежно від того, що відбувається з іншими страховиками. Якщо один із співстраховиків не в змозі виплатити свою частку страхового відшкодування, інші страховики не несуть за це відповідальності.

При співстрахуванні страхувальник отримує поліс, в якому містяться назви усіх страховиків, що беруть участь у цьому процесі із зазначенням часток, які вони взяли на свою відповідальність.

Співстрахування надає значні переваги при прийнятті особливо великих і небезпечних ризиків, але є незручним у тих випадках, коли мова йде про середні або невеликі ризики.

Висновки

Перестрахування є важливим елементом фінансово-економічних відносин, який дає змогу страховикам брати на страхування великі, небезпечні та унікальні ризики; розширювати асортимент страхових послуг; підтримувати та забезпечувати фінансову стійкість страхових операцій.

Для виконання своїх функцій перестрахування має цілу низку форм і методів, які відтворюються в договорах, укладених між страховиком і перестраховиком.

В основу договору перестрахування покладені певні принципи, що обумовлюють їхню специфіку та особливості застосування.

Існують різні типи договорів, кожен з яких використовується за призначенням і конкретизується у визначених договорах перестрахування.

Здійснення перестрахування вимагає виходу страховиків за межі національних страхових ринків, що призводить до обміну інформацією та удосконалення страхування в масштабах світового страхового ринку.

В Україні поки що вітчизняні страхові компанії не мають можливості перестраховувати більшість ризиків в межах країни, тому передають їх зарубіжним перестраховикам, які фінансове могутніші та мають більший досвід роботи.

Поряд з перестрахуванням існує метод розподілу одного великого ризику між кількома страховиками - Співстрахування, метою якого теж є забезпечення однорідності страхового портфеля шляхом розподілу та вирівнювання ризиків, але який має свій механізм дії.