Джерелом правового регулювання підприємницької діяльності є форма офіційного вираження нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність.
Специфічною рисою вищевказаного джерела є відсутність кодифікованої форми.
На чолі піраміди нормативних актів, які направлені на регулювання відносин підприємницької діяльності, знаходиться Конституція України. В Конституції України є ст. 24, в якій говориться: “ Кожний має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових осіб і осіб, що служать в органах державної влади та органах місцевого самоврядування обмежується законом. Держава забезпечує захист підприємницької діяльності. Не припускаються зловживання монопольним положенням на ринку, неправомірне обмеження конкуренції і несумлінна конкуренція. Види і межі монополії конкуренції визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль якості і безпеки продукції і усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організації споживачів”.
Нажаль, підприємницькі права і свободи, передбачені в ст. 42 Конституції України, не потрапили в перелік прав і свобод, що відповідно до ст. 64 Конституції не можуть бути обмежені. У результаті “недоторкані” права і свободи споконвічно стали, як мінімум, декларативними. Так, у відповідності зі ст. 47 Конституції, “кожний має право на житло. Держава створює умови, при котрих кожний громадянин буде мати можливість побудувати житло, придбати його у власність або узяти під оренду”. Важко уявити рівноправний (а, отже, правомірний) договір закупівлі-продажу або оренди між громадянином, з одного боку, і підприємцем, з іншого боку, у випадку, якщо підприємницькі права і свободи (наприклад, право одержання прибутку) будуть обмежені або скасовані.
Величезне значення для правильного використання джерел правового регулювання підприємницької діяльності має п.1 “Перехідних положень” Конституції України, де сказано:
“Закони й інші нормативні акти, прийняті до вступу в силу цієї Конституції, є дійсними в частині, що не суперечить Конституції України”.
Відповідно до загальних канонів юриспруденції законодавча база такої універсальної сфери діяльності, як підприємницька, повинна мати таку структуру:
- базовий закон, що регулює найбільш загальні суспільні відносини в рамках підприємницького права і його складової частини – правових основ підприємницької діяльності (до деякої міри цим вимогам відповідає Закон України “Про підприємництво”);
- спеціальні закони, що регулюють відношення окремих специфічних сторін (мається на увазі по суб‘єкту підприємництва, його організаційним формам і т. і.).(Сюди треба віднести, наприклад, Закон України “Про господарські товариства”. У той же час ряд спеціальних законів попросту відсутні: немає Закону “Про ліцензування”, ”Про лізінг”; явно застарів Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”);
- підзаконні нормативні акти – документи компетентних органів (положення, інструкції, стандарти та ін.), у яких встановлюються або скасовуються правові норми в межах правомочності цих органів (так, наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України № 406 “Про плату за державну реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності”)
Нажаль, застосування цих канонів ускладнено політичними й іншими реаліями. Так кримінально караними є багато комерційних операцій фізичних осіб з іноземною валютою (ст. 80 КК України), передбачена відповідальність за спекуляцію (ст. 154 КК України).
Суб‘єкти підприємництва керуються у своїй діяльності нормами конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного, трудового, митного, міжнародного приватного, податкового права, а вся сукупність законодавчих актів потребує кодифікації і ретельної систематизації з урахуванням нової концепції законодавства.
Велика кількість нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність, різний рівень підприємців, наявність осіб, що мають на меті отримання незаконного прибутку, прикриваючись підприємництвом, призводять до збільшення правопорушень.
