Отже, у найзагальнішому вигляді під формою управлін­ської діяльності слід розуміти той чи інший спосіб зовніш­нього вираження (оформлення) змісту цієї діяльності.

Кожен суб'єкт державного управління (орган чи поса­дова особа) наділений відповідною компетенцією, яка, як правило, дає йому можливість вибирати у конкретних си­туаціях той чи інший варіант поведінки, варіант конкрет­них дій, тобто відбити зміст управлінської діяльності в тій формі, яка, на його думку, найбільш ефективна і найбіль­шою мірою відповідає державним інтересам.

Конкретними прикладами дій суб'єктів управління, в яких виражається зміст управлінської діяльності (тобто прикладами форм управлінської діяльності), можуть слугу­вати такі їх дії, як: видання акту управління, прийняття рі­шення, вирішення скарги, проведення наради, призначен­ня ревізії, видача дозволу, реєстрація підприємства, здійс­нення контролю, заборона чого-небудь тощо.

Аналіз використовуваних у державному управлінні форм свідчить, що їх сукупність — це своєрідне системне утворення, компоненти якого тісно взаємодіють один з одним, проте не є взаємозамінними.

Система форм відіграє в управлінському процесі важ­ливу роль. Зокрема, за допомогою цієї системи забезпечу­ється: підтримка встановленого порядку; використання в інтересах і цілях державного управління потенціалу недер­жавних структур і громадян; гласність й урахування гро­мадської думки; зміцнення законності, дисципліни й орга­нізованості.

Форми управлінської діяльності відзначаються поміт­ною самостійністю й універсальністю щодо конкретних галузей і сфер державного управління. Між ними немає жорсткої залежності і взаємообумовленості. Через це одні й ті самі форми успішно застосовуються в різних галузях і сферах.

Це дає змогу виконавчо-розпорядчим органам через за­стосування усього масиву відомих форм реалізовувати свої повноваження і в економіці, і в адміністративно-політич­ній діяльності, а також успішно розв'язувати питання внутрішньо-організаційного характеру.

Водночас застосування суб'єктом управління тієї чи ін­шої форми багато в чому визначається його компетенцією характеристиками об'єкта управління, управлінською метою, прагненням отримати той чи інший конкретний ре­зультат. У такій ситуації принципово важливим виявляється результат повідає поставленим завданням і меті (наприклад, прове­дення інструктування замість видання директив).

Узагальнюючи викладені положення, можна зробити висновок, що під формою державного управління слід розу­міти зовнішньо виражену дію — волевиявлення виконавчо-розпорядчого органу (посадової особи), здійснене у рамках ре­жиму законності та його компетенції для досягнення управ­лінської мети.

Різноманітність форм державного управління, помітні відмінності в ха­рактері, юридичній силі, ролі в управлінському процесі роблять актуальною проблему їх класифікації. Треба зазначити, що до нині адміністративно-правова наука не має загальновизнаної класифікації форм управлінської діяльності.

Найбільш поширеними є дві класифікації:

¨ за значенням наслідків, які виникають у результаті викорис­тання тієї чи іншої форми (наявності правового ефекту);

¨ за ступенем правової регламентації процесу їх застосування.

За значенням наслідків, які виникають у результаті ви­користання форм виділяють:

а) правові форми державного управління;

б) не правові форми державного управління.

До правових належать форми, використання яких спричиняє виникнення юридичного ефекту. Зокрема, ви­дання юридичних актів, застосування примусових заходів тощо. Такі форми виступають як юридичні факти і можуть формувати адміністративно-правові відносини.

До не правових належать форми, які безпосередньо юридичного значення не мають і не спричиняють виникнення адміністративно-правових відносин. Такі форми або переду­ють правовим (проведення ревізії за результатами якої ви­дається юридичний акт), або настають за ними (нарада з приводу реалізації юридичного акта).

За ступенем правової регламентації процесу викорис­тання виділяють такі форми державного управління:

1. Встановлення норм права (видання нормативних ак­тів управління, адміністративна правотворчість).

2. Застосування норм права (видання ненормативних актів управління, індивідуальних актів управління, актів засто­сування норм права.

3. Укладання адміністративних договорів

4. Здійснення реєстраційних та інших юридично значу­щих дій.

5. Провадження організаційних дій.

6. Виконання матеріально-технічних операцій.

Зупинимося на змісті перелічених форм.

Встановлення норм права (видання нормативних актів управління, адміністративна правотворчість). Основним призначенням цієї форми управлінської діяльності є вико­нання наказів, законів, а також інших державно-владних приписів, для реалізації яких потрібні додаткові положен­ня нормативного характеру.

Як правило, повноваження органів державного управ­ління з встановлення загальнообов'язкових адміністративно-правових приписів (норм права), тобто повноваження щодо самостійності (на основі законів і на виконання за­конів) правотворчості, закріплюються у відповідних нор­мативних документах.

Так, затверджене Указом Президента "Загальне поло­ження про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади" містить норми, які передбача­ють, що міністерство в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства України видає накази, ор­ганізує та контролює їх виконання, а у випадках, передба­чених законодавством України, рішення міністерства мо­жуть бути обов'язковими для виконання центральними органами державної виконавчої влади, підприємствами незалежно від форм власності та громадянами. Міністер­ство в разі потреби видає разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади, місцевими органа­ми влади і самоврядування спільні акти.

До матеріально-технічних операцій належать дії з під­готовки матеріалів для проведення організаційних заходів, видання юридичних актів, діловодство, складання довідок, звітів, оформлення документів тощо. Роль і значення ма­теріально-технічних операцій не можна зменшувати. Від них багато в чому залежить ефективність управлінської праці.