Лекции.Орг


Поиск:




Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

 

 

 

 


Раннє Відродження в Італії.




Періоди історії італійської культури прийнято позначати назвами століть:

1) дученто (XIII ст.) — Протовідродження (Проторенесанс);

2) треченто (XIV ст.) — продовження Проторенесансу;

3) кватроченто (XV ст.) — Раннє Відродження (Ранній Ренесанс);

4) чінквеченто (XVI ст.) — Високе Відродження (Високий Ренесанс).

Хронологічні рамки століття не зовсім збігаються з певними періодами культурного розвитку. Так, проторенесанс датується кінцем XIII ст., Ранній Ренесанс закінчується в 90-х pp. XV ст., а Високий Ренесанс вичерпує себе у 30-ті pp. XVI ст. Він триває до кінця XVI ст. лише у Венеції — саме до цього періоду найчастіше застосовують термін «пізній Ренесанс».

Кінець XIII ст., — прелюдія Відродження, доба звільнення селян від кріпосної залежності, послаблення могутності феодалів, поява антифеодальних програм і конституцій на зразок «Встановлення справедливості» у Флоренції. Це століття Данте і Джотто. Громадяни виступили тоді єдиним фронтом проти дворянства, в якого були відібрані політичні права. Проторенесанс був початком ренесансної культури Італії. Він ще тісно пов´язаний із середньовіччям, з романськими, готичними та візантійськими традиціями1.

Раннє Відродження, XIV ст., — це доба пополанської демократії, республіканських міст-держав. У цей період з´являються перші мануфактури. Це століття великого поета Франческо Петрарки, для якого найважливішим була «реальна, земна, внутрішньо вільна людина». У цю добу звичайна людина — купець, прядильник — стає героєм новел Джованні Бокаччо і Франко Саккеті — нової життєстверджувальної літератури.

Кватроченто, XV ст. — це час розквіту образотворчого мистецтва Відродження. У політичній еволюції Італії з кін. XIV ст. починається новий період: придушення народних повстань, встановлення олігархії, і, нарешті, встановлення тиранії. У період кватроченто ідеал народності поступається загальнолюдському ідеалові «всебічно й гармонійно розвиненої особистості».

Останній період Відродження, XVI ст., чінквеченто — це доба небаченого розквіту мистецтва й філософії, доба Леонардо да Вінчі й Нікколо Макіявеллі. Нікколо Макіявеллі писав у той час, коли культура італійського Відродження досягла найвищого піднесення, а стиль ренесанс поширився максимально широко й перетнув Альпи4. Разом із тим це час великих потрясінь в економічному й політичному житті Італії. Країна вступила у смугу глибокої політичної й економічної кризи, що провіщала занепад і рефеодалізацію XVII ст.

У цей період гармонійна цілісність класичного стилю розпадається. У 20— 50 рр. XVI ст. у свідомості італійців відбуваються певні зміни. Після 1532 p., коли батьківщина класичного ренесансу Флоренція перетворилася на столицю феодального герцогства, у культурному житті не тільки Італії, а й інших країн Європи починається якісно нова доба, яку називають «добою маньєризму», або «контр-ренесансом» чи «антивідродженням». До цієї доби належать такі вчені й письменники, як П´єтро Аретино, Торквато Тассо, Джордано Бруно.

У літературі й образотворчому мистецтві виникає новий стиль — маньєризм. Індивідуалізм витісняється суб´єктивізмом, ідеалізація людини — спіритуалізацією або підкресленим інтересом до окремої, характерної риси; свобода волі придушується, а розум витісняється почуттями, навіть інстинктом як останнім притулком «природної» свободи. Поетові й художникові-маньєристу все у світі починає здаватися ненадійним, плинним, у тому числі й він сам. Митець перестає бути тотожним самому собі. Наприклад, живописець Лотто, коли пише портрет, зображує людське обличчя одразу з трьох боків. У маньєризмі ми знову бачимо розщеплення людської істоти на дух і плоть.

Однак маньеристам чужий середньовічний аскетизм. Права, завойовані гуманізмом Відродження для плоті, не заперечуються.

Зміна стилю ренесансу на стиль маньєризм відбувалася в Італії у межах мистецтва й літератури доби Відродження. Учені стверджують, що 30-ті pp. XVI ст. в Італії впала естетична система національного класичного стилю, а не культура Відродження. Гуманізм був надто могутнім явищем, щоб згаснути в один момент, без напруженої, героїчної боротьби за власні ідеали.

Зокрема, у літературі Італії другої третини XVI ст. ідейна боротьба не згасає, а навпаки, загострюється. Маньєризм як стиль не тільки вторинний і перехідний, а ідейно полівалентний. Він дисгармонійний і принципово еклектичний. Ця риса вказує на програмний зв´язок маньєризму з Відродженням. Маньєризм утворюється з уламків ренесансу, що сполучаються дивним чином. Він намагається продовжувати й вдосконалювати «велику манеру» Рафаеля й Мікеланджело, Петрарки й Бокаччо у таку добу, коли ідеологічні основи класичного стилю виявляються в Італії неприйнятними ні для противників, ні для прихильників класичного гуманізму доби Відродження.

Флоренція була великим передовим центром Тосканської області, одним із найбільших торговельно-промислових центрів Італії. Вона одягала в яскраві сукна й шовки багату Європу. З XV ст. це місто стало справжньою столицею італійської культури й передової думки, величезною мистецькою лабораторією. Тому Флоренцію доби Відродження порівнюють з давньогрецькими Афінами. У цьому місті створено шедеври архітектури й образотворчого мистецтва, що у наступних століттях були визнані еталонами ідеальної краси.

Політичний устрій Флоренції. Влада феодальних сеньйорів-маркграфів у Флоренції давно була замінена республіканською формою правління — комуною. Господарями міста були пополани — купці й ремісники. У XIII ст. вони вибороли фактичну відміну кріпосного права і в тому ж столітті проголосили першу в Європі антифеодальну декларацію, яка мала назву «Встановлення справедливості». Згідно з цією декларацію головні політичні права зберігалися тільки за пополанами. Фактично на чолі міста-комуни стояли члени багатих старших цехів, які мали повні політичні права. Вони обирали свій уряд — пріорат, який змінювався кожні два місяці. У майстернях цехових старійшин працювало багато тисяч звільнених від кріпацтва та від землі селян, бідних ремісників та найманих робітників — чомпі. Безжальна експлуатація призвела у 70-х pp. XIV ст. до першого в історії Європи перед-пролетарського повстання: чомпі з боєм захопили один з урядових палаців і змусили пріорів залишити їхню резиденцію. Уперше в історії «жирний народ» (popolo grasso), як називали тоді багатих членів цехів, змушений був потіснитися і надати місця в уряді «дрібному народові» (popolo minui). Проте запропоновані чомпі радикальні реформи налякали рядових ремісників, котрі допомогли багатим громадянам придушити повстання.

Незабаром у Флоренції утворилася синьйорія — правління одного найбагатшого роду. Ця форма правління фактично замінила собою республіканську форму державної влади. Після придушення повстання чомпі у Флоренції фактично володарював рід Альбіцці, а з 1434 р. до влади прийшли Медичі, багаті банкіри. їхні предки були членами одного з найстаріших цехів — аптекарів та лікарів.

XV ст. в Італії— це століття Медичі, століття некоронованих правителів Фло-ренції. Вони зберегли видимість республіканських традицій та вміло використовували їх для зміцнення своєї «оксамитової диктатури». Першим правителем з цієї родини був досвідчений політик, банкір, але при цьому й шанувальник вченої бесіди Козімо Старший. Він заслужив ім´я «отця батьківщини». Його син П´єтро Подагрик був хворобливою людиною, але не менш досвідченим політиком. Син П´єтро Подагрика Лоренцо Медичі ще за життя отримав ім´я Прекрасний. Він мав риси ідеального для того часу політика, що поєднував тонку демагогію у ставленні до покірливих підданих з відкритою жорстокістю у відношенні до бунтарів і ворогів. Лоренцо уславився також як поет і меценат.

Після Медичі Флоренція пережила важкий період правління релігійного реформатора Савонароли та чужоземне нашестя. Це нашестя принесло у XVI ст. у столицю Відродження, у місто вільної думки та нового мистецтва жорстоку й відкрито монархічну владу нових Медичі. Ці правителі — герцоги, а потім великі герцоги намагалися абсолютистськими методами врятувати політичний престиж Італії, яка у цей час втрачала свою незалежність.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-24; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 837 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Начинайте делать все, что вы можете сделать – и даже то, о чем можете хотя бы мечтать. В смелости гений, сила и магия. © Иоганн Вольфганг Гете
==> читать все изречения...

2361 - | 2150 -


© 2015-2025 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.013 с.