Сприймаючи будь-які об'єкти (інших людей, тварин, речі, предмети, явища), людина зберігає у пам'яті їх уявні образи, а потім, за умов пред'явлення аналогічних об'єктів, зіставляє їх за окремими ознаками та особливостями із засвоєними образами. В основі впізнання лежить здатність особистості не згадувати, а ідентифікувати той об'єкт, який раніше сприймався та запам'ятався, тобто основним пізнавальним процесом тут є не пам'ять, а мислення.
Психологія слідчої діяльності 219
Виділяють два різновиди впізнання:
1) симультанне (синтетичне, цілісне) — миттєве, відбуваєть
ся внаслідок формування та зберігання в пам'яті людини, що
впізнає, цілісного образу (наприклад, свідок не може надати опис
зовнішності злочинця, але швидко і впевнено знаходить його
фотографію серед великої кількості фотопортретів);
2) сукцесивне (аналітичне, поелементне) — відбувається по
ступово, шляхом уявного порівняння, відбору та зіставлення
окремих ознак того, що спостерігається, з образами пам'яті (на
приклад, свідок не може надати опис зовнішності злочинця, але
швидко і впевнено складає його портрет за допомогою фоторо
бота).
При проведенні впізнання необхідно завчасно встановити, який вплив на процес первинного сприймання об'єктів мали різні об'єктивні та суб'єктивні чинники.
До об'єктивних чинників належать умови, за яких відбувався процес сприймання: тривалість, відстань, погодні умови, освітленість, динаміка подій, а також наявність у об'єкта впізнання яскраво виражених анатомо-фізіологічних ознак (високий чи низький зріст, спортивна статура, надто довгі руки, руде волосся, сутулість, кульгання тощо) чи особливостей оформлення зовнішності (татуювання, шрами, зачіска, специфічні прикраси тощо). Окрім того, об'єкт міг сприйматися у цілому або за окремими ознаками (наприклад, свідок не бачив злочинця, а лише чув його голос; сприймалася не вся людина а лише окрема частина її тіла).
Суб'єктивні чинники також різноманітні: стан органів чуття, індивідуальна метрика сприймання, вік, стать, соціальний та професійний статус, інтелектуальний розвиток, значущість ситуації для спостерігача, психічні стани спокою або хвилювання тощо.
У ситуаціях, що пов'язані з вчиненням злочину, свідки й потерпілі звичайно сприймають зовнішність та дії злочинця, його фізичні, вікові, національні ознаки. При запам'ятовуванні та наступному мисленевому відтворенні під час упізнання за основу формування образу відбираються не всі, а лише так звані опорні ознаки: вік, зріст, будова тіла, риси обличчя, рухи, мова.
220 Тема 9
Досить часто особи, що впізнають, орієнтуються на оформлення зовнішності: одяг, зачіску, прикраси, але надійність ідентифікації у таких випадках значно нижча.
Оскільки на процес сприймання впливають суб'єктивні чинники, потрібно до проведення процедури впізнання уточнити засади майбутньої ідентифікації. Це стосується, наприклад, таких феноменів, як перебільшення зросту невисокими людьми, більш адекватна оцінка відстані та розмірів об'єктів жителями рівнинних місцевостей у порівнянні із жителями гір, тощо. Є сенс до проведення впізнання ознайомити особу, що впізнає, з правильним тлумаченням опорних ознак: обличчя розрізняються за розміром та формою лоба, брів, губ, рота, підборіддя, розміром та кольором очей; голос відрізняється за тембром, силою, висотою, діапазоном; хода буває швидкою, підстрибуючою, з відхиленням тулуба, дріботливою, подовженою, скороченою і т. ін.
На процес впізнання значною мірою впливають професійні знання та навички — кравець орієнтується на фасон, крій, характеристику одягу; художник, фотограф — на пропорції тіла, риси обличчя; інженер — на технічні засоби, що ними користувалася особа, яку спостерігали.
Характер та вірогідність впізнання тісно пов'язані з домінуванням у особи, яка впізнає, певного різновиду пам'яті. Так, особи з наочною пам'яттю краще орієнтуються в ознаках зовнішності об'єкта, а з абстрактно-логічною — швидше звернуть увагу на характеристики мовлення, зміст розмови.
На вірогідність впізнання впливає частота пригадування події злочину. Так, потерпілий, як правило, краще запам'ятовує зовнішність злочинця, ніж свідок, оскільки злочин глибоко торкається його і він неусвідомлено багато разів повертається до нього думками.
Слід зазначити, що при проведенні впізнання інколи спостерігається цікавий психологічний феномен — ідентифікація ознак об'єкта, що впізнається, значно багатша, ніж ті його ознаки, про які повідомлялося раніше на допиті. Це, певною мірою, закономірно, оскільки, як правило, сприймання об'єктів у процесі події відбувається спонтанно, неусвідомлено,
Психологія слідчої діяльності 221
що перешкоджає їх відтворенню при допиті. Повторний вплив ознак об'єкта при впізнанні створює домінанту (сильне вогнище збудження у корі великих півкуль мозку), що значно активізує процес довільного асоціювання.
Дуже важливим у процедурі впізнання є поведінка його учасників. Іншими словами, особа, яка проводить впізнання, повинна пильно спостерігати за всіма учасниками цієї слідчої дії, фіксуючи всі важливі ознаки, оскільки вони мають не тільки оперативно-тактичне, але у деяких випадках і доказове значення. Це можуть бути дії, що вказують на побоювання злочинця бути впізнаним, його наміри утруднити або зірвати впізнання (наприклад, злочинець умисно намагається змінити ракурс спостереження, характеристики мовлення, жестикуляцію, рухи тіла).
Не слід квапити особу, яка впізнає, з висновками. Спостереження за її поведінкою надають важливу інформацію для визначення ступеню достовірності цієї слідчої дії: а) за фіксацією, затримкою погляду, рухами тіла, незакінченими жестами; б) за мовними характеристиками («Упевнено упізнав», «Відразу ж упізнав», «Можливо, це він», «Він чимось схожий» тощо).
Особа, яка проводить упізнання, повинна поводитися максимально нейтрально, контролювати власні невербальні прояви, щоб виключити можливість психологічного впливу на учасників. Для цього слід старанно стримувати власні емоційні прояви та жестикулювання, міміку, мовлення. Категорично недопустимі запитання, що містять у собі елементи навіювання, підказки.
