Психологічна сутність пред'явлення для впізнання

Сприймаючи будь-які об'єкти (інших людей, тварин, речі, предмети, явища), людина зберігає у пам'яті їх уявні образи, а потім, за умов пред'явлення аналогічних об'єктів, зіставляє їх за окремими ознаками та особливостями із засвоєними образами. В основі впізнання лежить здатність особистості не згадувати, а ідентифікувати той об'єкт, який раніше сприймався та запам'я­тався, тобто основним пізнавальним процесом тут є не пам'ять, а мислення.

Психологія слідчої діяльності 219

Виділяють два різновиди впізнання:

1) симультанне (синтетичне, цілісне) — миттєве, відбуваєть­
ся внаслідок формування та зберігання в пам'яті людини, що
впізнає, цілісного образу (наприклад, свідок не може надати опис
зовнішності злочинця, але швидко і впевнено знаходить його
фотографію серед великої кількості фотопортретів);

2) сукцесивне (аналітичне, поелементне) — відбувається по­
ступово, шляхом уявного порівняння, відбору та зіставлення
окремих ознак того, що спостерігається, з образами пам'яті (на­
приклад, свідок не може надати опис зовнішності злочинця, але
швидко і впевнено складає його портрет за допомогою фоторо­
бота).

При проведенні впізнання необхідно завчасно встановити, який вплив на процес первинного сприймання об'єктів мали різні об'єктивні та суб'єктивні чинники.

До об'єктивних чинників належать умови, за яких відбувався процес сприймання: тривалість, відстань, погодні умови, освітленість, динаміка подій, а також наявність у об'єкта впізнання яскраво виражених анатомо-фізіологічних ознак (ви­сокий чи низький зріст, спортивна статура, надто довгі руки, руде волосся, сутулість, кульгання тощо) чи особливостей офор­млення зовнішності (татуювання, шрами, зачіска, специфічні прикраси тощо). Окрім того, об'єкт міг сприйматися у цілому або за окремими ознаками (наприклад, свідок не бачив злочинця, а лише чув його голос; сприймалася не вся людина а лише окре­ма частина її тіла).

Суб'єктивні чинники також різноманітні: стан органів чут­тя, індивідуальна метрика сприймання, вік, стать, соціальний та професійний статус, інтелектуальний розвиток, значущість ситуації для спостерігача, психічні стани спокою або хвилюван­ня тощо.

У ситуаціях, що пов'язані з вчиненням злочину, свідки й потерпілі звичайно сприймають зовнішність та дії злочинця, його фізичні, вікові, національні ознаки. При запам'ятовуванні та наступному мисленевому відтворенні під час упізнання за основу формування образу відбираються не всі, а лише так звані опорні ознаки: вік, зріст, будова тіла, риси обличчя, рухи, мова.

220 Тема 9

Досить часто особи, що впізнають, орієнтуються на оформлен­ня зовнішності: одяг, зачіску, прикраси, але надійність ідентифікації у таких випадках значно нижча.

Оскільки на процес сприймання впливають суб'єктивні чин­ники, потрібно до проведення процедури впізнання уточнити засади майбутньої ідентифікації. Це стосується, наприклад, та­ких феноменів, як перебільшення зросту невисокими людьми, більш адекватна оцінка відстані та розмірів об'єктів жителями рівнинних місцевостей у порівнянні із жителями гір, тощо. Є сенс до проведення впізнання ознайомити особу, що впізнає, з правильним тлумаченням опорних ознак: обличчя розрізняються за розміром та формою лоба, брів, губ, рота, підборіддя, розміром та кольором очей; голос відрізняється за тембром, силою, висотою, діапазоном; хода буває швидкою, підстрибуючою, з відхиленням тулуба, дріботливою, подовже­ною, скороченою і т. ін.

На процес впізнання значною мірою впливають професійні знання та навички — кравець орієнтується на фасон, крій, ха­рактеристику одягу; художник, фотограф — на пропорції тіла, риси обличчя; інженер — на технічні засоби, що ними користу­валася особа, яку спостерігали.

Характер та вірогідність впізнання тісно пов'язані з доміну­ванням у особи, яка впізнає, певного різновиду пам'яті. Так, осо­би з наочною пам'яттю краще орієнтуються в ознаках зовнішності об'єкта, а з абстрактно-логічною — швидше звер­нуть увагу на характеристики мовлення, зміст розмови.

На вірогідність впізнання впливає частота пригадування події злочину. Так, потерпілий, як правило, краще запам'ятовує зовнішність злочинця, ніж свідок, оскільки злочин глибоко тор­кається його і він неусвідомлено багато разів повертається до нього думками.

Слід зазначити, що при проведенні впізнання інколи спостерігається цікавий психологічний феномен — ідентифікація ознак об'єкта, що впізнається, значно багатша, ніж ті його ознаки, про які повідомлялося раніше на допиті. Це, певною мірою, закономірно, оскільки, як правило, сприймання об'єктів у процесі події відбувається спонтанно, неусвідомлено,

Психологія слідчої діяльності 221

що перешкоджає їх відтворенню при допиті. Повторний вплив ознак об'єкта при впізнанні створює домінанту (сильне вогни­ще збудження у корі великих півкуль мозку), що значно активізує процес довільного асоціювання.

Дуже важливим у процедурі впізнання є поведінка його учасників. Іншими словами, особа, яка проводить впізнання, по­винна пильно спостерігати за всіма учасниками цієї слідчої дії, фіксуючи всі важливі ознаки, оскільки вони мають не тільки опе­ративно-тактичне, але у деяких випадках і доказове значення. Це можуть бути дії, що вказують на побоювання злочинця бути впізнаним, його наміри утруднити або зірвати впізнання (наприк­лад, злочинець умисно намагається змінити ракурс спостережен­ня, характеристики мовлення, жестикуляцію, рухи тіла).

Не слід квапити особу, яка впізнає, з висновками. Спостере­ження за її поведінкою надають важливу інформацію для виз­начення ступеню достовірності цієї слідчої дії: а) за фіксацією, затримкою погляду, рухами тіла, незакінченими жестами; б) за мовними характеристиками («Упевнено упізнав», «Відразу ж упізнав», «Можливо, це він», «Він чимось схожий» тощо).

Особа, яка проводить упізнання, повинна поводитися мак­симально нейтрально, контролювати власні невербальні прояви, щоб виключити можливість психологічного впливу на учасників. Для цього слід старанно стримувати власні емоційні прояви та жестикулювання, міміку, мовлення. Категорично недопустимі запитання, що містять у собі елементи навіюван­ня, підказки.