Орґанізаційно-правові засади проведення судово- нсихологічної експертизи.

Судова експертиза, або експертиза у кримінальному та ци­вільному процесі, — це науково-практичне дослідження, процес пізнання, що його проводить судовий експерт, обґрунтовуючи висновок відповідно до встановленого законом порядку. У спеціальній літературі експертом називають особу, яка має спеціальні знання і залучається до експертної діяльності для пізнання і дослідження об'єкта, яким цікавиться суд або слідчі органи; для вирішення і висвітлення поставлених перед ним за­питань; для обґрунтування стосовно цих запитань висновку, котрий має значення доказу у справі. Загальні положення цих норм стосуються і судово-психологічної експертизи.

1. Загальна характеристика судово-психологічної експертизи

Об'єктом дослідження судово-психологічної експертизи є психологічні виявлення особи, що не виходять за межі норми, не викликають сумніву у її психічній повноцінності (осудності). Судово-психологічна експертиза спрямована на вивчення змісту і структури індивідуальної свідомості та поведінки людей у

250 Тема 10

процесі вчинення ними тих чи інших діянь або відображення явищ навколишнього середовища. За допомогою судово-психологічної експертизи можна отримати дані, що дозволяють зрозуміти і правильно оцінити особливості психічних проявів людини та її поведінки, які мають значення для висновків пра­вового характеру. Зокрема, висновки експертів-психологів спри­яють правильному оцінюванню показань підозрюваних (звину­вачуваних), свідків, потерпілих у випадках, коли вони виклика­ють сумнів у своїй достовірності; неповнолітніх — коли ймовір­но, що їх показання мають фантастичні нашарування; звину­вачуваних — коли дії неадекватні їхньому стану і властивостям тощо.

Підставами для призначення судово-психологічної експер­тизи є:

1) відмінність поведінки підекспертних осіб від традиційної,
характерної для відповідної статево-вікової групи людей;
незвичайність поведінки суб'єкта у момент вчинення злочину
(химерність зовнішності, міміки, жестикуляції, пантоміміки,
рухів тіла тощо); неадекватна або неналежна оцінка ним
соціальної, моральної сутності і значимості своїх дій;

2) різко виражені індивідуально-психологічні особливості
суб'єкта (надмірна активність, ейфорія, неврівноваженість,
емоційність, агресивність, збудливість та ін.) чи, навпаки, ду­
шевна «глухота», замкнутість, сором'язливість;

3) ймовірність відставання рівня психічного розвитку особи
від вікової норми;

4) наявність особливостей, що свідчать про розлади у психі­
чних пізнавальних процесах (сприймання, уваги, пам'яті, мис­
лення);

5) невідповідність поведінки меті і мотивам вчиненого;
незвичайність, невірогідність мотивації поведінки;

6) явно несприятливі умови найближчого соціального оточен­
ня, середовища, у якому тривалий час перебував правопоруш­
ник (особливо неповнолітній);

7) наявність у поведінці підозрюваного ознак, що свідчать про
можливість вчинення ним злочину у стані фізіологічного афек­
ту, акумуляції емоційного збудження, сильних переживань;

Психологічні та організаційно-правові засади... 251

8] перенесення підекспертним у минулому психічних або тяж­ких соматичних захворювань, психопатологічних станів;

9) сумніви у вірогідності показань свідка, потерпілого, що явно суперечать характеру ситуації, іншим даним;

10} сумніви в авторстві письмового тексту;

11) сумніви у мотивах самогубства.

Визначено наступний перелік запитань, на які не може дати відповідь судово-психологічна експертиза, оскільки вони вихо­дять за межі її компетенції:

— правова оцінка поведінки (дії чи бездіяльності) — винність
або невинність звинувачуваного, форма та вид умислу,
достовірність свідчень);

— моральна оцінка особи та її поведінки;

— запитання, що виходять за межі предмету та об'єкту су­
часної психологічної науки (ясновидіння, парадіагностика
тощо).

Межі компетенції судово-психологічної експертизи у кримінальному процесі окреслюються нижченаведеним переліком запитань:

1) діагностика індивідуально-психологічних особливостей
(наприклад, підвищеної навіюваності, імпульсивності,
ригідності тощо), здатних суттєво впливати на поведінку
суб'єкта;

2) встановлення основних, закріплених мотивів (у
психологічному розумінні цього поняття) поведінки людини і
мотивації конкретних вчинків як важливих психологічних об­
ставин, що характеризують особистість;

3) діагностика наявності або відсутності у суб'єкта у момент
вчинення злочину фізіологічного афекту та інших
непатологічних емоційних станів, здатних суттєво впливати на
свідомість і поведінку людини;

4) встановлення можливості виникнення у людини в конк­
ретних умовах психічних станів (розгубленості, втрати
орієнтування тощо) і експертна оцінка їх впливу на поведінку
чи якість виконання професійних функцій в авіації, на залізниці
і в автомобільному транспорті, у роботі операторів автоматизо­
ваних систем на виробництві тощо;

252 Тема 10

5} встановлення здатності неповнолітніх обвинувачених, які мають ознаки не пов'язаного із психічним захворюванням відставання у психічному розвитку, цілковито усвідомлювати значення своїх діянь, і визначення того, якою мірою вони здатні керувати своєю поведінкою;

6) встановлення здатності підозрюваних, звинувачуваних,
свідків, потерпілих, враховуючи їхні індивідуально-психологічні
та вікові особливості, рівень розумового розвитку, правильно
оцінювати обставини, що мають значення у справі, і давати
правдиві свідчення;

7) установлення здатності психічно здорових потерпілих у
справі про зґвалтування {у першу чергу — малолітніх)
усвідомлювати характер і значення вчинюваних із ними дій і
чинити опір.

На сьогодні традиційними є наступні види судово-психологічної експертизи:

1) експертиза неповнолітніх;

2) експертиза особистих властивостей, основних мотивів
поведінки, закріплених у життєдіяльності суб'єкта, та рівня
його інтелектуального розвитку;

3) експертиза особливих емоційних станів, у тому числіфізіо-
логічного афекту.

Інші види експертиз хоча й мають місце, але проводяться набагато рідше, що не дозволяє на сьогодні проводити узагаль­нення наявних результатів.

Розглянемо характерні особливості кожного виду експертизи.

1. Експертиза неповнолітніх

Судово-психологічна експертиза призначається в даному випадку стосовно психічно здорових неповнолітніх підозрюва­них, звинувачуваних, свідків, потерпілих. Виокремлення цього виду судово-психологічної експертизи зумовлене, насамперед, своєрідністю підліткового віку.

Підлітковий вік оцінюється не просто як перехідний, а як складний і критичний. Це зумовлене численними кількісними та якісними змінами, яких зазнає у цей час організм та осо­бистість, що іноді мають характер докорінної зміни попередніх особливостей, інтересів і стосунків. Такі зміни часто супровод-

Психологічні та організаційно-правові засади... 253

жуються появою у підлітка ускладнень у стосунках із оточуючи­ми: він не піддається впливу дорослих, виявляє різні форми неслухняності, опору [впертість, грубість, негативізм тощо).

Часто протиправні дії підлітка здаються незрозумілими, ма-ломотивованими, навіть протиприродними. І лише після ретель­ного вивчення його внутрішнього світу стає зрозумілим, що вони зумовлені не тільки глибокими, прихованими суто особистісни-ми причинами, але й чинниками соціально-психологічного ха­рактеру. Наприклад психічно здоровий підліток, вихований у несприятливих умовах, може мати недостатній ступінь соціаль­ної зрілості особистості. Ознаки її виявляються, насамперед, у примітивній мотивації мети своїх дій, у наївно-дитячих спробах її досягнення, у недостатньо адекватній оцінці вчиненого зло­чину тощо.

При проведенні судово-психологічної експертизи неповнолітніх визначається відповідь на такі запитання:

1) які індивідуально-психологічні, зокрема, емоційно-воль­
ові особливості характерні для підекспертної особи;

2) які мотиви діяльності та поведінки підекспертного є типо­
вими для його повсякденного життя; якими мотивами він керу­
вався при вчиненні злочину;

3) чи відповідає рівень розумового розвитку підлітка його біо­
логічному (паспортному) віку;

4) яким чином сприйнята конфліктна ситуація та її суб'єктив­
на оцінка підлітком змогла вплинути на його дії;

5) чи не властива підекспертному підвищена навіюваність?
Якщо так, то яким чином це може вплинути на його дії у
конкретній кримінальній ситуації чи свідчення стосовно вчине­
ного злочину;

5) чи не спостерігається у підекспертного схильності до фан­тазування? Якщо так, то як це може вплинути на його здатність давати правдиві свідчення;

2. Експертиза особистих властивостей, основних мотивів поведінки, закріплених у життєдіяльності суб'єкта, та рівня його інтелектуального розвитку

Вивчення злочину в кримінальному процесі передбачає аналіз як об'єктивної, так і суб'єктивної сторони злочинної

254 Тема 10

поведінки. При цьому під суб'єктивною стороною мається на увазі визначення особою характеру ситуації і сутності своїх діянь. Часто у свідомості суб'єкта злочинної діяльності суб'єктив­не значення ситуації злочину не збігається з її змістом або ж значно різниться від нього, відіграючи при цьому роль вирішаль­ного чинника у виборі альтернатив поведінки.

У психології терміни «суб'єктивна оцінка», «суб'єктивне зна­чення ситуації» та інші подібні об'єднуються узагальненим, до­сить широким поняттям «суб'єктивний світ особистості», що за­галом характеризує особливості перебігу пізнавальних (відчут­тя, сприймання, пам'яті, мислення, уяви, уваги) та емоційно-вольових процесів (емоцій, почуттів, переживань, вольової ре­гуляції поведінки), темпераментні та характерологічні власти­вості та якості, а також ставлення особи до себе, до інших лю­дей, до суспільства загалом, її спрямованість (мотиви, цілі і цінності, установки та ін.). Юридичні поняття «суб'єкт» і «су­б'єктивна сторона злочину» у психологічній інтерпретації і оз­начають експертизу особливостей суб'єктивного світу особис­тості.

При її призначенні перед експертами-психологами можуть бути поставлені такі питання:

1) які індивідуально-психологічні особливості особи, що
підлягає експертизі, та як вони могли проявитися в конкретно­
му протиправному вчинку;

2) чи не суперечать протиправні (злочинні) дії особи, що
підлягає експертизі, основним рисам її характеру;

3) чи здатен підекспертний, враховуючи рівень його розумо­
вого розвитку і стан психічних пізнавальних процесів, правиль­
но розуміти значення своїх дій, їх наслідків і давати щодо них
достовірні свідчення;

4) які риси характеру особи, що підлягає експертизі, могли б
позначитися на характері її свідчень; чи властиві їй підвищена
навіюваність та схильність до фантазування;

5) чи може особа, яка підлягає експертизі, враховуючи її інди­
відуально-психологічні особливості, рівень розвитку
пізнавальної сфери, правильно сприймати та оцінювати
виявлені у справі факти (або здійснювані над нею дії).

 

Психологічні та організаційно-правові засади... 255

Експертиза особистих властивостей, основних мотивів поведінки, закріплених у життєдіяльності суб'єкта, та рівня його інтелектуального розвитку тісно пов'язана з відповіддю на за­питання щодо наявності у підозрюваного, звинувачуваного на момент вчинення протиправної дії особливого емоційного ста­ну, зокрема, стану фізіологічного афекту; встановлення деяких індивідуально-психологічних дозволяє більш точно визначати специфіку емоційних станів у зв'язку з встановленням нездатності потерпілої особи чинити опір у момент вчинення з нею насильницьких дій.

3. Експертиза особливих емоційних станів

У чинному законодавстві серед обставин, що пом'якшують покарання, зазначається стан сильного душевного хвилюван­ня. У юридичній практиці поняття «сильне душевне хвилю­вання» досить часто ототожнюється з психологічним понят­тям «фізіологічний афект», але таке ототожнення неправомірне. Поняття «сильного душевного хвилювання» та «фізіологічного афекту» не просто належать до різних дисциплін — юриспруденції і психології, але перше є ширшим за обсягом. Питання щодо сильного душевного хвилювання, що його часто ставлять експертам-психологам, не входить до їх компетенції і як таке має відхилятися. Стан сильного душев­ного хвилювання може бути кваліфікований лише юридични­ми органами, але на основі експертно-психологічного виснов­ку про те, що в момент вчинення злочину звинузачуваний перебував у стані емоційного збудження, яке досягло ступеню фізіологічного афекту.

При призначенні судово-психологічної експертизи, пов'яза­ної з особливостями перебігу емоційних станів у кримінальних ситуаціях, у тому числі афективними деліктами, можна форму­лювати такі запитання:

1) яка психологічна характеристика емоційного стану підек-
спертного в період, що передував вчиненому;

2) яким чином емоційний стан і почуття особи, яка підлягає
експертизі, вплинули на її поведінку в досліджуваній ситуації;

3) чи не виявляє особа, яка підлягає експертизі, особистіс-
них рис, котрі стали однією з умов виникнення у неї надзвичай-

256 Тема 10

ного емоційного стану, що вплинув на її поведінку в досліджуваній у справі ситуації;

4) чи не виявляє особа, яка підлягає експертизі, особистіс-
них рис, що стали, враховуючи ситуацію, однією зумов виник­
нення у неї стану фізіологічного афекту;

5) чи не був обвинувачений у момент вчинення
інкримінованих йому дій у стані фізіологічного афекту;

6) яким чином емоційний стан підекспертного в період
досліджуваної у справі ситуації міг позначитися на сприйнятті
ним криміногенної ситуації;

7) яким чином емоційний стан підекспертного міг позначи­
тися на його свідченнях.

2. Особливості проведення комплексних судово-психологічних експертиз

Викладені вище завдання судово-психологічної експертизи вирішуються завдяки зусиллям експертів-психологів. Однак на практиці часто виникає потреба у вирішенні експертним шля­хом завдань, що знаходяться на перетині психологічних знань та знань іншої науки чи практичної сфери людської діяльності. У таких випадках повинна призначатися комплексна судово-психологічна експертиза. Теоретичними засадами комплексних психологічних експертиз є об'єктивний процес взаємодії наук, предмета і методів дослідження. Залежно від того, яка сфера наукового чи практичного знання постала на межі з психологією, можуть призначатися такі комплексні судово-психологічні екс­пертизи: психолого-психіатрична, психолого-медична, психоло-го-технічна; психолінгвістична; психолого-педагогічна та інші.

За нашими даними, на стадії досудового провадження кри­мінальних справ «прості» експертизи у середньому становлять близько 60%, а комплексні — 40%, із яких більшість — психоло-го-психіатричні.

Дамо коротку характеристику кожній із названих комплекс­них експертиз.

Психолого-психіатрична експертиза об'єктом пізнання має психіку осіб, які перенесли/мають психічне захворювання

Психологічні та організаційно-правові засади... 257

чи тимчасовий розлад психічної діяльності, або для яких харак-терна межова нервово-психічна патологія (олігофренія, психопатія, інфантилізм, схильність до суїциду та ін.).

При цьому слід враховувати, що до компетенції судово-психологічної експертизи належить вивчення психічної діяльності здорової людини; судово-психіатрична експертиза досліджує порушення у нервово-психічній сфері, виникнення і розвиток яких пов'язані з уродженими чи набутими відхиленнями психіки. Отже, експерт-психіатр не може вирішувати завдання психології, а психолог — психіатрії. Тому при підозрі щодо наявності суміжних станів призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза.

Комплексна психолого-психіатрична експертиза відповідає на такі запитання:

1) кваліфікація психічного стану підозрюваного, звинувачу­
ваного, потерпілого, свідка; природи, виду і типу психічної
патології, її тяжкості, глибини прояву у конкретної особи;
співвідношення патологічного і нормального у психіці, взаємодія
явищ «поломки» психіки з проявами компенсації у процесі нор­
мальної або патологічної адаптації до умов ситуації;

2) визначення деяких стійких психологічних властивостей,
рис особистості і динамічних станів психіки особи із «межовою»
патологією; виду і глибини емоційних реакцій у період, що має
значення у справі, індивідуально-психологічних особливостей
аномальних або акцентуйованих осіб, природи і ступеню розу­
мової відсталості;

3) визначення впливу виявлених особливостей і характери­
стик підекспертної особи з «суміжними» проявами норми і
патології, на її здатність адекватно сприймати оточення, регу­
лювати свою поведінку у конкретній криміногенній або
віктимній ситуації;

4) здатність зазначених осіб усвідомлювати значення своїх
дій, передбачати їх наслідки і керувати ними (осудність, обме­
жена осудність).

Психопого-медична експертиза об'єктом пізнання має психіку особи, яка хворіла чи хворіє на тяжку хронічну або невиліковну хворобу. Ці захворювання можуть викликати

258 Тема 10

постійні чи тимчасові зміни в психіці: трансформацію сприй­мання, пам'яті, відтворенні сприйнятого, неадекватність реагу­вання тощо.

Для осіб, які хворіють на хронічні соматичні хвороби, характерні специфічні ознаки перебігу психічних процесів. На­приклад, хворі на туберкульоз відрізняються нестійкістю, лабільністю настрою, легкою навіюваністю, різкими перехода­ми від песимізму до невиправданого оптимізму. При онкологічних захворюваннях характерними є гіперестезія (підвищена чутливість) усіх органів чуття, прояви психогенних реакцій (істероїдна сентиментальність, озлобленість, нароста­юча афективність). Особи з уродженими або набутими дефек­тами кістково-м'язового апарату (каліки) відзначаються підозрілістю, схильністю до маніакальних ідей; одні з них напо­легливо, активно діють із метою компенсації свого дефекту, інші — уникають оточення, замикаються в собі.

Наведені і багато інших особливостей соматично хворих лю­дей можуть мати надзвичайно важливе значення для суду і слідства, коли вони стають процесуальними особами, оскільки оцінка ними ситуації може значно відрізнятися від об'єктивних даних. Більше того, під дією соматичного захворювання, особ­ливо хронічного чи невиліковного, можуть настати незворотні зміни в мотивації хворого, його ціннісних орієнтаціях. У такої людини може різко знизитися суб'єктивна межа дозволеного і недозволеного, навіть протиправна і злочинна поведінка — ста­ти нормою.

До комісії з проведення психолого-медичної експертизи, окрім психолога, необхідно залучати лікаря-фахівця в галузі відповідної хвороби. При її проведенні ставляться такі запи­тання:

1) яке соматичне захворювання наявне, його форма та як
воно може впливати на психіку під експертної особи;

2) чи перенесла особа, яка підлягає експертизі, у минулому
соматичні захворювання, що могли б вплинути на психіку (у тому
числі пологові та післяпологові черепно-мозкові травми, захво­
рювання головного і спинного мозку та ін.), та їх можливі
наслідки психологічного характеру;

Психологічні та організаційно-правові засади... 259

3) чи є у підекспертної особи дефекти сенсорної сфери (зору,
слуху, нюху, дотику, смаку), їх вплив на здатність адекватно
сприймати, розуміти і відтворювати інформацію, що цікавить
слідство (суд);

4) чи наявна розумова відсталість або інші психічні особливості,
викликані перенесеним соматичним захворюванням.

Психолого-технічна експертиза об'єктом вивчення має психологію особи в системах «людина — машина», тобто при виконанні професійних обов'язків, пов'язаних із використанням складних машин і механізмів. Така експертиза може проводи­тися у справах щодо дорожньо-транспортних пригод, аварій на залізничному, авіаційному, водному транспорті, у зв'язку з тех­ногенними катастрофами.

Теоретичною базою для такої експертизи є інженерна психологія і психологія праці — з одного боку, і конкретна сфера технічної науки і практики — з іншого. Тому до складу експерт­ної комісії, окрім фахівців у галузі психології, мають входити відповідно інженери, автомобілісти, залізничники, авіатори, оператори, диспетчери, інші інженерно-технічні працівники.

При проведенні психолого-технічної експертизи з'ясовують­ся такі питання:

1) наявність чи відсутність психологічних властивостей, що
свідчили б про професійну придатність особи до виконання кон­
кретних професійних обов'язків; її здатність діяти у стресовій,
аварійній ситуації;

2) психологічні аспекти дорожньо-транспортьої пригоди,
аварії, катастрофи, а саме: своєчасність реакції звинувачуваних
на небезпеку чи сигнал тривоги, час і особливості прийняття
рішення в екстремальній ситуації;

3) мобілізуюча чи пригнічуюча дія на психіку підекспертно-
го об'єктивної ситуації при виконанні звичних або неординар­
них трудових функцій; специфічність реагування на подразни­
ки у різні періоди робочого дня; вплив на виконання професійних
обов'язків перенесених хвороб, перевтоми, зловживання спир­
тними напоями, вживання наркотиків.

Психолого-лінгвістична експертиза об'єктом вивчен­ня має мову як прояв психічної активності особи. Для вста-

260 Тема 10 _____

новлення авторства письмових документів слідчий і суд мо­жуть звернутися за допомогою до психологів і лінгвістів (філологів). Якщо криміналістична (почеркознавча) експерти­за встановлює виконавця письмового тексту, то психолого-лінгвістична — його справжнього автора. Для цього встанов­люються, групуються та піддаються порівнянню ознаки мови: семантико-граматичні (характер побудови фраз, вибір слів і конструкцій, ступінь організованості тексту) та категоріальні (вікові, соціальні, професійні, територіальні, етнічні, національні) особливості.

Психолого-лінгвістична експертиза має встановити:

1) семантичні (смислові), етимологічні (походження слів),
граматичні, морфологічні, синтаксичні особливості письмово­
го тексту чи усної мови;

2) психологічні особливості автора, його вік, стать,
інтелектуальний рівень, особливості мислення, емоційно-воль­
ової сфери, наявність патологічних відхилень у пізнавальних та
інших психічних процесах;

3) збіг або відмінність у психологічних характеристиках
декількох писемних джерел, виконаних одною особою; автор­
ство однієї особи щодо одного чи декількох писемних або
зафіксованих (на магнітофонній плівці) усних джерел тощо.

Психолого-педагогічна експертиза найчастіше призна­чається щодо неповнолітніх і має об'єктом пізнання формуван­ня психологічних особливостей людини у процесі навчання та виховання. При розгляді кримінальних справ зазначеної кате­горії може виникнути потреба у з'ясуванні особливостей розвит­ку та формування конкретної особи, специфіки її соціалізації в сім'ї, школі, найближчому соціальному оточенні, референтній групі тощо.

До складу експертної комісії з проведення комплексної пси-холого-педагогічної експертизи, окрім психологів (як правило, фахівців з педагогічної, вікової, дитячої психології), повинні вхо­дити педагоги. Оскільки поняття «педагог» стосується доволі широкого кола вчителів та викладачів окремих дисциплін, за­лучаючи їх до експертизи, необхідно враховувати такода досвід виховної роботи.

Психологічні та організаційно-правові засади... 261

Для проведення психолого-педагогічної експертизи можуть бути поставлені такі запитання:

1) як вплинула на формування психологічних особливостей
підекспертної особи ситуація в сім'ї, школі, учнівському
колективі, неформальному угрупованні, до якого вона входила;
які психологічні риси властиві цій особі;

2) чи могла атмосфера у сім'ї, школі призвести до педагогічної
та соціальної занедбаності підозрюваного, звинувачуваного; як
вплинула соціальна занедбаність на вчинення злочину;

3) які заходи виправлення і перевиховання можуть бути
вжиті щодо неповнолітнього, що вчинив злочин; чи можна його
виправити і перевиховати у сім'ї, без застосування покарання у
вигляді позбавлення волі.

Окрім комплексних судово-психологічних експертиз, здійснюваних спеціалістами двох галузей науки та практичних знань (психології та психіатрії, психології та педагогіки тощо], може виникнути необхідність призначення комплексної комісії зі спеціалістів трьох чи більшої кількості галузей наукових і прак­тичних знань. Наприклад відомі випадки призначення комплек­сної медико-психолого-психіатричної експертизи. її об'єктом є психіка людей, що перенесли психічні та соматичні хвороби, а також психіка розумово відсталих людей із тяжкими або невиліковними соматичними хворобами. До складу експертної комісії включали психологів, психіатрів і лікарів-спеціалістів із тих захворювань, на які страждали підекспертні особи.

Узагальнення матеріалів судово-психологічних експертиз показало, що як слідчі та суди, так і спеціалісти-експерти доволі часто припускаються помилок і хиб, що негативно впливає на практику. Серед них, у першу чергу, необхідно відзначити на­ступні.

1. Недоліки, що мали місце при прийнятті рішення про необхідність проведення у справі судово-психологічної експерти­зи і визначенні кола та змісту запитань до експерта.

У низці випадків, особливо у справах щодо статевих злочинів, експертизу призначали без достатніх на те підстав, внаслідок чого висновки експертизи не мали суттєвого значення для спра­ви. Водночас, у більшості розслідуваних справ щодо злочинів,

Тема 10

кваліфікованих як убивство або заподіяння тілесних ушкоджень у стані силь?^ІОГО душевного хвилювання, судово-психологічну не

призначали-

2. ПомиЛ^ки< допущені при доборі експерта. Слідчі і суди виз­начали експертів і Доручали їм проведення експертиз за фор­мальними підставами (кандидат наук, доцент тощо), без попе­реднього з'я^сУ^{вання с}Ф<фи наукових інтересів і компетентності у відповіді н^а запитання, заради яких призначалася конкретна експертиза, зокрема, без урахування того, чи володіють вони необхідними методиками експериментально-психологічного

дослідженні-

3 Бідні(^ть методичної бази досліджень, сумбурність у
викладенні результатів обстеження осіб, що підлягають
експертизі, поверховий характер і недостатня обґрунтованість

окремих вии^новків-

4 Пом£^лки' допущені при використанні експертних
висновків, досить часто слідчі і суди використовували експертні
висновки б(³ належної оцінки їх обґрунтування і достовірності.
Коли, в окр^ЇМИХ випадісах, висновки експерта-психолога супе­
речили інш™ зібраним у справі доказам, замість того, аби мо­
тивувати сі^ою незгоду із висновком експертизи, про нього про­
сто не згадували в обвинувальному висновку і вироку.

Зазнач£^не свідчить про необхідність внесення у практику проведенню судово-психологічних експертиз певних корективів іиометодичн характеру.

3. Оргапзаційно-правові засади проведення судово-психологічної експр™зи

У судові* експертології, криміналістиці переважає думка про те що суд(^ві експертизи, у тому числі й психологічні, мають проводиті^ся лише у спеціальних судово-експертних організації- Закон України «Про міліцію» не закріпив цього по­ложення, а^навпаки, передбачив можливість сторін (у цивільно­му процесі підсудного і потерпілого (у кримінальному процесі) активно ді^{ти на} стадії призначення експертизи, ініціювати її, вимагати запрошення дю суду як експертів конкретних фахівців

Психологічні та організаційно-правові засади... 263

тощо. Тому судово-психологічна експертиза призначається відповідними органами за участю психологів, які працюють у навчальних, науково-дослідних, медичних закладах, психологі­чних службах чи мають приватну практику.

Упевнившись у необхідності призначення судово-психологічної експертизи, слідчий чи суддя ухвалюють із цього приводу постанову (ст. 196 КПК України). У ній зазначаються підстави для призначення експертизи, визначаються питання, за якими експертна комісія повинна сформулювати висновки, об'єкти, що підлягають дослідженню, матеріали, що передають­ся їй для ознайомлення.

Вказана постанова складається з трьох частин: вступної, мо­тивувальної та результативної.

У вступній частині вказується місце, час, посада особи, що призначила судово-психологічну експертизу, на підставі яких матеріалів і в якій справі її призначено, вид експертизи.

У мотивувальній (описовій) частині коротко перераховують­ся обставини справи та підстави для призначення експертизи. Однак слідчий, суддя не зобов'язані вказувати, якими міркуваннями вони керуються, призначаючи експертизу і оби­раючи конкретного експерта, а також розшифровувати, роз'яс­нювати свою позицію. Достатньо вказати, які обставини повинні бути з'ясовані. У цій же частині постанови мають бути вказані статті КПК України, якими керувався орган, що призначив екс­пертизу:

— при призначенні простої психологічної експертизи—ст. ст.
75-77 КПК;

— при призначенні експертизи стосовно неповнолітнього
підозрюваного, звинувачуваного — ст.ст. 75, 196,433 КПК;

— при призначенні комплексної психолого-психіатричної
експертизи — ст.ст. 75, 76, 196, 204 КПК (стосовно
неповнолітнього ще й ст. 433 КПК);

— при призначенні комплексних психолого-медичних, пси-
холого-технічнихта інших експертиз — ст.ст. 75, 196 КПК.

У результативній частині постанови про призначення судо­во-психологічної експертизи має бути вказано: яка експертиза призначена, кому доручається, перелік питань, що їх ставлять

264 Тема 10

перед експертами, які матеріали кримінальної справи переда­ються для вивчення і дослідження.

Важливе значення мають правильність і чіткість форму­лювання перед експертами запитань. їх перелік питань має бути досить повним із таким розрахунком, щоб відповіді да­вали вичерпну картину психологічного аспекту (суб'єкта та суб'єктивної сторони) вчиненого злочину, особливостей сприйняття ситуації свідком, потерпілим. Тому серед завдань, що їх ставлять на вирішення судово-психологічної експерти­зи, спочатку мають бути питання загального характеру, на­приклад, про психологічні особливості суб'єкта та їх виявлен­ня у криміногенній ситуації, а потім — окремі, деталізуючі за­питання.

Після ухвалення постанови про призначення судово-психологічної експертизи орган, котрий її призначив, має впев­нитися в особі експертів та вручити їм копію постанови. Цей же орган повинен роз'яснити (згідно зі ст. 196 КПК) експертам їх права і обов'язки, попередити про кримінальну відповідальність за відмову від надання висновку у справі або за надання свідомо неправдивого висновку, а також про відповідальність за розго­лошення даних досудового слідства розслідування. Тільки після цього розпочинається проведення експертизи.

У постанові не вказується термін, протягом якого має бути проведена експертиза, оскільки існує загальне правило — вона повинна здійснюватися оперативно і без зволікання. У тих ви­падках, коли призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза, її тривалість відповідно до інструктив­них вказівок Міністерства охорони здоров'я України не може бути більшою за ЗО днів.

На практиці слідчі іноді вимагають провести експертизу за 1 -2 дні, що практично нереально: тільки на експериментальне психологічне обстеження особи необхідно декілька днів (його проводять не менше, ніж двічі, з застосуванням аналогічних методів). Отож, навіть за дуже інтенсивної роботи висновки не можуть бути підготовлені раніше, ніж за тиждень.

Згідно з КПК України експерти, які проводять судово-психологічну еспертизу, мають право:

Психологічні та організаційно-правові засади... 265

1) вимагати надання для ознайомлення всіх необхідних
матеріалів досудового слідства;

2) просити орган, що призначив експертизу, надати
матеріали, яких у справі нема (за умови, що вони стосуються
предмета дослідження);

 

3) за дозволом органу, що призначив експертизу, брати участь
у проведенні окремих слідчих дій;

4) робити висновки рідною мовою, мовою судочинства або
формулювати висновки за допомогою перекладача.

При проведенні судово-психологічної експертизи мають бути дотримані законні права та інтереси учасників кримінального процесу. Особливими гарантіями забезпечуються підозрюваний, звинувачуваний (підозрюваний відповідно до ст.ст. 197, 202 КПК України має ті самі права, що й звинувачуваний). Останні ма­ють право:

1) заявляти прохання про проведення судово-психологічної
або іншої експертизи (ст. 43, 218 КПК). Про ознайомлення їх з
постановою про призначення експертизи складається протокол
(ст. 129, 196 КПК);

2) заявляти відвід експерта-психолога. Слідчий або суд, от­
римавши відвід експерта, може ухвалити постанову про відмову
у проханні; про відвід і надання права експертизи іншому екс­
перту або звернутися до прокурора з проханням скасувати по­
передню постанову про призначення експертизи і після такого
скасування ухвалити нову постанову про призначення судово-
психологічної експертизи;

3) бути присутнім при проведенні експертизи (з дозволу орга­
ну, який її призначив). Але, на нашу думку, стосовно судово-пси­
хологічної експертизи це недоцільно, окрім випадків, коли вона
проводиться стосовно його самого. Зрозуміти суть досліджень
підозрюваний, звинувачуваний, як правило, не в змозі, а своїм
прагненням вплинути на хід дослідження або на підекспертну
особу він тільки заважає проведенню експертизи;

4) ознайомитися після завершення експертизи з її висновка­
ми, протоколом допиту експерта, якщо такий є. Про це слідчий
або інший орган складає протокол;

Тема 10

5) неповнолітній підозрюваний, звинувачуваний або дорос­ла особа, яка через психічний або фізичний стан не в змозі реалізувати своє право на захист, може ознайомитися з матеріалами експертизи у присутності захисника, законного представника, педагога, лікаря.

Підозрюваний, звинувачуваний при проведенні експертизи має також додаткове право, а саме: при проведенні комплексної психолого-психіатричної стаціонарної експертизи підозрюваний не може перебувати у медичному закладі більше 10 днів, а звинувачуваний — більше ЗО днів.

Адвокат-захисник може брати участь у судово-психологічній експертизі з моменту його допуску до справи, його права похідні від прав підозрюваного, звинувачуваного, тому не можуть бути ширші, ніж права цих осіб.

Важливим є також забезпечення гарантій прав і свобод інших учасників кримінального процесу при проведенні судо­во-психологічної експертизи на стадії досудового слідства. Пра­ва потерпілого відрізняються від прав підозрюваного, обвину­вачуваного не лише тому, що йому завдано матеріальної, мораль­ної та фізичної шкоди. Він може підлягати судово-психологічній експертизі і при цьому згідно зі ст. 49 КПК України має право:

1) заявляти прохання про призначення і проведення експер­
тизи, називати конкретних експертів;

2) формулювати запитання або вносити доповнення до по­
ставлених експертам запитань;

3) надавати докази, що стосуються предмету експертизи. Це
можуть бути листи, щоденники, письмові висновки фахівців (у
тому числі й психологів);

4) заявляти відвід експерта. Орган, який веде розслідування,
повинен цей відвід проаналізувати і прийняти щодо цього пи­
тання процесуальне рішення;

5) знайомитися наприкінці розслідування з усіма
матеріалами справи, у тому числі й з висновками судово-
психологічної експертизи, заявляти прохання про призначен­
ня додаткової або повторної експертизи.

Законом не передбачено як обов'язок слідчого або іншого органу, що веде розслідування, повідомляти потерпілого про

Психологічні та організаційно-правові засади... 267

призначення експертизи, крім випадків, коли експертизу при­значають стосовно його самого. Не передбачена можливість потерпілого бути присутнім при проведенні експертизи, що сто­сується підозрюваного, звинувачуваного.

Специфічні права й обов'язки має потерпілий, коли він сам підлягає експертизі. Потерпілий має право знати, для чого про­водять експертизу, суть здійснюваного пізнання, знайомитися з результатами, заявляти прохання про предмет і особливості експертизи. Водночас потерпілий повинен з'являтися для екс­пертного обстеження і може бути примусово йому підданий, коли виникає сумнів у його здатності правильно сприймати обстави­ни, що є у справі, давати правильні показання. У КПК України такого прямого положення немає, однак, виходячи з п. 4 ст. 433 КПК, судово-психологічна експертиза для встановлення загаль­ного рівня розвитку, ступеню розумової відсталості тощо може проводитися не тільки стосовно неповнолітнього підозрюваного, звинувачуваного, але й стосовно потерпілого. Причому при при­значенні комплексної психолого-психіатричної або психолого-медичної експертизи таку особу направляють на експертне об­стеження у відповідний медичний заклад.

Деякі автори висловлюються проти примусового проведення експертиз, направлення у медичні або психіатричні заклади для експертного обслідування осіб, котрі не є підозрюваними або зви­нувачуваними. З такою позицією ми погоджуємося лише частко­во. На нашу думку, слідчий або інший орган не повинен залежати від відмови, в тому числі й потерпілого, у проведенні експертизи. Інша річ, що в такому випадку психолог може використати лише обмежений перелік методів (спостереження, аналіз продуктів діяльності) і така експертиза буде неповною, менш інформативною, хоча й достатньо об'єктивною і достовірною.

Судово-психологічну експертизу на стадії досудового слідства проводять і стосовно свідка (ст. 68,69-1,71 КПК України). Свідок, стосовно якого призначено експертизу, має право знати, у якій справі і для чого призначається експертиза. Інших прав у свідка нема. У випадку злісного його неприбуття (нез'явлення) для про­ходження експертизи він може бути примусово залучений до участі в цій процесуальній дії (ст. 70, 135, 136 КПК). Якщо свідок

268

Тема 10

відмовляється від проходження екпертного обстеження, він може бути притягнений до кримінальної відповідальності згідно ст. 179 КК України.

За нашими даними, найчастіше для експертного дослідження залучають малолітніх і неповнолітніх свідків. Ви­ходячи зі змісту ст.ст. 166, 168 КПК України, судово-психологіч­на експертиза стосовно осіб, які не досягли 16 років, проводить­ся за згодою батьків або осіб, котрі їх заміняють. Законні пред­ставники малолітнього свідка можуть бути присутні при проведенні такої експертизи, а батьки неповнолітнього свідка чи особи, які їх заміняють, можуть бути присутні лише з дозво­лу слідчого або іншого органу, який веде розслідування. Свідки, старші 16 років, підлягають експертному обстеженню за тими ж правилами, що й повнолітні.

Психологи викладають результати експертизи в підсумковому документі — висновку. Згідно зі ст. 200 КПК, він складається з трьох частин: вступної, описової та заключної (підсумкової). У першій частині вказується вид експертизи, час і місце її проведення, хто призначив експертизу, у чиїй присутності вона проводиться, сформульовані запитання, які матеріали були надані в розпорядження експертів, де знаходить­ся особа, яка підлягає експертизі.

В описовій частині коротко вказуються обставини справи в інтерпретації експертів (однак у межах, встановлених постано­вою про призначення експертизи), анамнестичні дані на підек-спертну особу, результати бесіди і спостереження, використані експериментально-психологічні методики, одержані за їх допо­могою результати та їх інтерпретація. На цій основі здійснюєть­ся психологічний аналіз ситуації вчиненого злочину, психологічна характеристика особи, яка підлягає експертизі, і її поведінки у криміногенній ситуації.

У заключній частині даються відповіді на поставлені запи­тання, які воднораз є висновками щодо проведеного аналізу, вказується дата складення документа; кожен експерт учиняє особистий підпис.

Згідно зі ст. 67 КПК слідчий та суд оцінюють докази, у тому числі й висновок судово-психологічної експертизи, на основі

Психологічні та організаційно-правові засади...

внутрішнього переконання і неупередженого, повного та оі ного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись за­коном і правосвідомістю. При оцінці встановлюється:

1) чи було у розпорядженні експертів достатньо матеріалів
для обґрунтування висновку;

2) науковість висновку, для чого з'ясовують, чи ґрунтувався
він на спеціальних знаннях і даних науки, чи пов'язаний він із
конкретними результатами дослідження, чи були застосовані
експериментальні методи і якою мірою вони стосуються
досліджуваного предмета, чи відповідає дослідження положен­
ням психологічної науки;

3} чи справді у криміногенній ситуації у особи, яка підлягала експертизі, є особливості та ознаки, встановлені судово-психо­логічною експертизою.

Ознайомившись із висновком судово-психологічної експер­тизи, слідчий чи суд має право допитати експертів для одержан­ня роз'яснень та доповнень. Допит можливий також у зв'язку з неповнотою викладення суті проведеного дослідження, нечіткістю, нелогічністю окремих положень, висновків,, наявністю спеціальних, нероз'яснених висловів, визначень, роз­ходженнями між описовою і результативною частинами, супе­речностями між членами експертної комісії, тобто він компен­сує окремі незначні недоліки експертного висновку яке підсумкового документа. Щодо проведення допиту складається протокол згідно ст. 201 КПК України.

Утому випадку, коли навіть після допиту експертів неясність, неточність, неповнота дослідження не була усунута, може при­значитися додаткова судово-психологічна експертиза. Коли 5К висновок експертизи визнано необґрунтованим, таким, що су­перечить іншим матеріалам справи, викликає сумнів щодо нау­ковості та достовірності, коли додаткова експертиза суперечить первісній, призначається повторна судово-психологічна експер -тиза з новим складом експертів.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві н<е передбачено можливості проведення так званої контрольної ек­спертизи в тому випадку, коли у справі вже проведено дві т;а більше експертиз із одного й того ж предмета дослідження. Н;а

270 Тема 10

практиці випадки призначення «контрольних» судово-психологічних екпертиз непоодинокі. Після додаткової і повтор­ної експертиз, замість ретельної оцінки їх результатів, слідчий або суд, щоб перестрахуватися, призначають ще одну, винося-чи на розгляд ті ж запитання, що й раніше.

Учасники процесу, ознайомившись із дозволу слідчого з вис­новком судово-психологічної експертизи після її проведення чи після завершення досудового слідства, можуть заявити прохан­ня, зауваження, в тому числі щодо призначення повторної або додаткової експертизи. Слідчий вирішує, задовольнити прохан­ня чи відмовити в ньому. Своє рішення він викладає в постанові, з якою ознайомлює тих, хто заявив прохання, та інших зацікавлених учасників процесу.

Завершуючи досудове слідство, орган дізнання і слідчий складають обвинувальний висновок як підсумковий процесуаль­ний документ. У ньому проводиться аналіз зібраних у справі доказів винуватості або невинуватості особи та їх оцінка. Такій же оцінці підлягає і висновок судово-психологічної експертизи. У практиці бувають випадки, коли він або ігнорується, або оцінюється неповно, однобічно. Це неприпустимо, оскільки є свідченням неповноти досудового слідства і підставою для по­вернення справи на додаткове розслідування.