Функціональна структура та компоненти правосвідомості підкреслюють психолого-правову природу даного явища, оскіль-
Таблиця 1
| Основні функції правосвідомості | Психологічні компоненти | Результати функціонування | Емпіричні показники |
| Пізнавальна | Інтелектуальний | Правова підготовка | Юридичні знання та вміння ними користуватися |
| Оціночна | Інтелектуально-емоційний | Ціннісне ставлення до права та пракіики його застосування | Оціночні судження (погляди) |
| Регулятивна | Інтелектуаль-но-емоційно-вольовий | Правові установки та орієнтації | Поведінкові позиції (рішення) |
Тема 8
ки, з одного боку, спираються на вихідне положення психологічної науки про єдність свідомості і діяльності (це означає, що структуру правосвідомості можна пізнати за результатами її функціонування, за кінцевими продуктами), а з іншого — повністю відповідають основним функціям права (пізнавальній, оціночній, регулятивній). Виходячи з цього, основними компонентами правосвідомості слід вважати (див. табл. 1).
Пізнавальній функції відповідає наявність певної суми юридичних знань і вмінь, або правова підготовка. В основі будь-якої соціально-пристосувальної діяльності лежить мінімальна сума знань про її об'єкти та об'єктивні умови. Це повною мірою стосується і правової сфери. Але правова підготовка не вичерпується лише формальними юридичними знаннями. Можна володіти знаннями, але не вміти ними користуватися, тому необхідно враховувати ступінь практичного володіння цими знаннями. Рівень правових знань та вміння застосовувати їх на практиці піддаються емпіричній перевірці з відносним ступенем вірогідності.
Оціночній функції відповідає система оцінок та поглядів з юридичних питань, або оціночне ставлення до права та практики його виконання й застосування.
В процесі пізнання дійсності люди не залишаються байдужими до одержаних знань. Вони співвідносять їх з попереднім досвідом, потребами, інтересами, цілями діяльності. Властивості предметів, що пізнаються, певним чином переживаються. Виникає нове, на цей раз інтелектуально-емоційне утворення — психічне ставлення до об'єктів пізнання та практичної діяльності (визначення суб'єктивної значимості об'єкта як гарного чи поганого, корисного чи шкідливого, прийнятного чи неприйнятного і т. ін.).
Оцінка полягає у визнанні значимості чого-небудь з позиції індивіда, групи чи суспільства та є ланкою, що пов'язує пізнання і практику. Це завжди порівняння, в результаті якого суб'єкт обирає те, що відповідає його потребам, інтересам та цінностям. Профільтровані через особистий досвід та правову практику суб'єкта пізнані ним різні сторони і явища правового життя так само викликають до себе певне ставлення і, якщо вони набувають значення для індивіда, то починають кваліфікуватися як цінності.
Правова психологія 189
Структура правосвідомості представлена наступними основними типами оціночних ставлень:
1) до права (до його принципів, інститутів, норм);
2) до правоохоронних органів та їх діяльності;
3) до правової поведінки інших людей;
4) до власної правової поведінки (правова самооцінка).
Ставлення до правових цінностей знаходить свій вираз у
оціночних судженнях, які можуть бути виявлені емпіричними дослідженнями з більшою чи меншою мірою відповідності реальним оцінкам обстежуваних осіб. Зрозуміло, необхідно враховувати, що одержані оцінки можуть мати декларативний характер і контрастне, «чорно-біле» забарвлення. Тому сфера правових оцінок, порівняно з правовими знаннями, дещо важче піддається емпіричному виявленню та потребує використання більш складних методик.
Регулятивна функція реалізується за рахунок соціально-правових установок та ціннісних орієнтацій.
Самі по собі ціннісні ставлення як інтелектуально-емоційні утворення не мають здатності практичної реалізації без сил, що відіграватимуть роль рушійних механізмів діяльності. Таку роль виконує вольовий компонент, який формує готовність діяти у певному напрямку. Залучення цього компоненту призводить до нових, тепер вже інтелектуально-емоційно-вольових утворень — соціальних установок.
Соціальна установка — сформована на основі попереднього досвіду схильність сприймати та оцінювати певний предмет певним чином і готовність діяти відносно нього відповідно до цієї установки. Коли об'єктом установки стають різноманітні правові цінності, ми говоримо про правові установки.
Динамічний, енергетичний характер відрізняє установку від оціночного ставлення, яке саме по собі залишається споглядально-емоційним. У своїй сукупності установки утворюють ціннісні орієнтації. Ціннісні орієнтації — це стійка система установок, певним чином орієнтована на соціальні цінності, що спрямовує поведінку людей у напрямі до цих цінностей в умовах їх складної взаємодії. Домінуючі установки утворюють спрямованість особистості, визначають її життєву позицію та характеризують
190 Тема 8
змістовну сторону ціннісних орієнтацій. Правова орієнтація — це інтегрована сукупність правових установок індивіда чи спільноти, що безпосередньо формує внутрішній план, програму діяльності в юридично значимих ситуаціях. Таким чином, регулятивна функція права здійсніться за допомогою правових установок та орієнтацій, що синтезують та стабілізують усі інші джерела правової активності.
З точки зору особливостей сприймання права виділяють два його рівні — правову ідеологію і правову психологію. Крім того, важливим психолого-правовцм феноменом, що нерозривно пов'язаний із правосвідомістю, спирається на неї, але при цьому становить собою відносно саМОСТійну категорію, є правова культура.
2.1. Правова ідеологія— вищ^й рівень правосвідомості, що становить собою систематизовану, виражену у правових категоріях (законності, справедливості, рівності, єдності прав та обо-в'язківіт. ін.), правових і наукових ^ОКуМентах та втілену у об'єктивному праві науково обґрунтовану та схвалювану державою концепцію про роль права й способи використання його можливостей в інтересах розбудови правової держави, гарантованого забезпечення прав громадян і розвИТку суспільства як гуманного і правового.
Правова ідеологія відповідає РіВНю науково-теоретичного відображення і засвоєння дійсності. Вона характеризується цілеспрямованим, науковим або філософським осмисленням права як цілісного соціального інстИТуту Не в окремих його проявах (наприклад, у вигляді тих чи інших норм, судових рішень та ін.), а як самостійного елементу суспільства (культури, цивілізації). У сфері ідеології і через ідео-догію знаходять відображення потреби й інтереси соціальних груп? націй, держав, світового співтовариства в цілому.
Правова ідеологія прагне до виявлення сутності, соціального розуміння природи права, робить спробу уявити його у вигляді закінченої культурно-історичіІОї філософії й догми.
Сферою «застосування» правовії ідеології є вираження інтересів та потреб достатньо оформлених, інституціоналізованих
Правова психологія 191
соціальних товариств: політичних партій, громадських рухів, держави, міждержавних об'єднань. Так, ті чи інші політичні організації, що беруть участь у сучасних владних відносинах, створюються, як відомо, на основі певної політико-правової ідеології — ліберальної, консервативної, християнської, марксистської та ін. В цьому випадку правова ідеологія виконує своє основне призначення: вона служить своєрідним соціальним орієнтиром — програмою діяльності організованих у партії рухів, у цілому політичної системи суспільства, дозволяє людям діяти усвідомлено й доцільно для досягнення відповідних соціальних і правових ідеалів.
Звертаючись до досвіду сучасних розвинутих країн світу у сфері формування державних ідеологічних систем, можна виділити декілька принципово важливих умов, завдяки реалізації яких ідеологія виступала і виступає засобом консолідації нації на шляху до вирішення економічних і політичних проблем.
1. Життєздатною і плідною державною ідеологією може бути
лише та, що формується на основі реального життя відповідно
го суспільства, традицій і менталітету його народу, а не ідеоло
гічних міфів, запозичених у інших.
2. Державна ідеологія повинна відображати тільки загаль
носуспільні, а не соціально-групові інтереси.
3. Державна ідеологія не повинна намагатися давати
відповіді на всі проблеми суспільного життя, а лише на ті, що
мають загальносуспільне значення.
4. Державна ідеологія має бути відкритою для критики з боку
різних політичних партій, суспільних рухів і громадських фор
мувань, а також окремих громадян.
5. Державна ідеологія повинна мати відповідну державну
організаційну структуру і матеріальну базу, бо вона тільки тоді
може бути життєздатною і плідною, коли про неї буде піклува
тися сама держава.
2.2. Правова психологія (побутова правосвідомість) —
рівень сприймання права, заснований на почуттях, емоціях, переживаннях. На таке сприймання впливають звичаї, традиції, переконання, упередження, притаманні окремим соціальним групам.
192 Тема 8
Правова психологія становить собою психічне відображення всієї системи права та його елементів у буденній свідомості населення та окремих його груп, що формується в результаті повсякденної життєдіяльності. Це своєрідний «дух права» (С.С. Алексєєв) у народі та державних структурах, ступінь реального існування правових ідеалів і цінностей, дійсної авторитетності права, що знаходять своє вираження у соціально-психологічних феноменах: громадських поглядах та настроях, громадській думці, правових традиціях та звичаях, реально функціонуючих групових нормах, що регулюють відносини та поведінку і т. ін.
Змістом правової психології виступають почуття, емоції, переживання, настрої, звички, стереотипи, що виникають у людей у зв'язку з існуючими нормами і практикою їх реалізації. Радість чи обурення з приводу прийняття нового або скасування старого закону, відчуття задоволення чи незадоволення практикою застосування юридичних норм, дій правоохоронних органів, нетерпиме чи байдуже ставлення до порушень встановлених правил — це ті правові почуття та емоції, що в своїй сукупності утворюють сферу правової психології.
Сферою «застосування» правової психології є індивідуальні та стихійно-масові відносини людей.
Коли йдеться про правову психологію, доцільно вести мову про існування різних рівнів її розвитку. Зокрема, можна виділити високий, середній, низький та кримінальний рівні розвитку правової психології. Високий рівень розвитку правової психології характеризується максимальною відповідністю соціально-психологічних явищ уявленням про справжнє правове суспільство та правомірну поведінку окремих членів суспільства або їх груп. Це рівень вірогідного, стійкого відображення правової реальності. Середній і низький рівні розвитку правової психології свідчать про все більше неспівпадіння її зі справжніми правовими уявленнями, про наявність усе більшої кількості криміногенних соціально-психологічних передумов, що проявляються все частіше, ширше і глибше у протиправній поведінці членів суспільства. Кримінальний рівень правової психології притаманний злочинцям та злочинним групам.
Правова психологія 193
Правова психологія існує на двох рівнях: правова психологія групи та індивідуальна правова психологія.
Правова психологія групи включає е себе всі явища психіки (усвідомлені, малоусвідомлені, неусвідомлені та безсвідомі) при вирішальній ролі свідомості — вона є основною в регуляції поведінки членів групи, що виражається у санкціонуванні, заохоченні чи засудженні, забороні правомірної або, навпаки, неправомірної поведінки членів групи. Свідоме також визначає і реакції групи на юридично значимі події, що відбуваються поза межами групи, це виражається в активній чи пасивній підтримці чи засудженні таких подій.
Структура правової психології групи складається з наступних елементів.
Правова освіченість — сукупність знань, якими володіють члени групи стосовно правової системи суспільства, ролі права та законності у житті суспільства, власних правах і обов'язках, способах їх реалізації і т. ін. Правова освіченість є продуктом цілеспрямованої діяльності держави та її інститутів щодо підвищення правової освіченості громадян, вивчення правових питань у освітніх установах, роботи керівників та громадських організацій із правової освіти, власних ініціативних зусиль групи та її членів із підвищення рівня своєї правової освіченості.
Правова поінформованість — знання групою та її членами законів та інших правових настанов, як уже діючих, так і нових, що розробляються суб'єктами правотворчості, а також уміння орієнтуватися в них при прийнятті рішень, котрі стосуються власного життя і діяльності. Цей компонент не може бути сформований раз і назавжди. Він може знаходитися на належному рівні розвитку, якщо потрібна людям інформація постійно до них надходить, якщо це відбувається відповідно до вимог часу і потреб громадян, якщо надходження такої інформації та коментарі до неї надаються компетентними людьми та характеризуються вірогідністю.
Правова громадська думка —це притаманна групі точка зору стосовно того чи іншого закону, нововведення, рішення державних органів, дій держапарату та правоохоронних органів, роботи судів і т. ін. Правова громадська думка виникає під час отримай-
Тема 8
ня правової інформації та практики взаємодії з правовою системою, державними і спеціальними юридичними органами та їх представниками. Психологічні механізми, що перетворюють громадську дуічку у дієву правову силу, приводяться у рух правовою інформаціє^, що надійшла. Спочатку відбувається пізнавальна діяльність (сприйняття, осмислення, усвідомлення інформації), в ході якої створюється образ правового феномену, що одразу переводиться у його оцінку, яка переростає в емоційне ставлення до неї (у діапазоні схвалення-несхвалення) та спонукання до групового реагування — правомірної поведінки, ігнорування, протест-ної чи протиправної діяльності. Така реакція привносить дещо нове у правову психологію та поведінку групи.
Правовий клімат — комплексний феномен у вигляді цілісної характеристики психологічної атмосфери правового життя групи. Визначальну роль у ньому відіграють групові настрої — переживання та почуття, викликані реакцією на різноманітні правові події. Настрої правового протесту, правового нігілізму, правового задоволення чи незадоволення, правових сподівань, правової впевненості можуть виникати у зв'язку з низьким рівнем життя, реальною правовою захищеністю громадян, результатами діяльності правоохоронних органів із протидії злочинності, характером висвітлення правових питань у засобах масової інформації і х. ін.
Правовий досвід —особливий психолого-правовий феномен, що виникає внаслідок правових подій (динамічних, разових, повторних), котрі відбуваються у групі. Досвід втілюється в досить стійкі^ соціально-психологічних утвореннях, що надають правовій Психології групи певних рис та характерного вигляду. Правовий досвід втілюється, перш за все, у правових переконаннях групи — сукупному продукті окремих думок, що виникають у відповідь на правові питання та відіграють роль групового правового світогляду. Сукупність таких переконань обумовлює певний піддід, схильність групи до особливого розуміння («бачення») правової системи, її елементів, новацій, шляхів її вдосконаленню.
Другий; феномен досвіду— груповіціннісно-нормативніорієн-тації, що становлять собою соціально-психологічні норми ро-
Правова психологія 195
зуміння, ставлення та поводження у правовій сфері суспільства. По суті, це лише ті правові норми, які група приймає, визнає як цінності та використовує у діяльності, це суб'єктивно-правові норми. Ступінь відповідності ціннісно-нормативних орієнтацій схвалюваним державою правовим настановам визначається рівнем розвитку правової психології групи. Усі або частина таких орієнтацій можуть бути сформованими групою внутрішніми нормами, що виступають регуляторами юридично значимих внутрішніх і зовнішніх відносин.
Третій феномен правового досвіду групи — її правова позиція, яка відображає місце, що займає група у системі права та відносно до неї. Позиція може бути активно-підтримуючою, пра-вослухняною, вибірково правослухняною (активно-підтримуючою стосовно одних правових актів й елементів правової системи та засуджувальною відносно інших), правопорушною та активно-протидіючою.
Четвертий феномен — правова активність групової психології, що характеризує не просто відображення правової реальності у пасивних проявах групової психології, а й систему мотивацій, потреб, прагнень, творчих пошуків, бажань проявити себе у правовій системі, брати участь в укріпленні правопорядку. Правова активність є наслідком зайнятої позиції. Пасивність, споглядання рідко призводять до формування високого рівня розвитку правової культури, у той час, як висока правова активність групи може привести до реального зростання правової психології групи.
Правова психологія особистості (індивідуальна правова психологія)
Особистість, яка досягла досить високого рівня соціального, морального та інтелектуального розвитку, володіє якостями, що с базисом її правомірної поведінки. Разом з тим, надійні взаємовідносини особистості з правовою системою, що виключають її неправомірну поведінку та забезпечують правильне вирішення нею правових питань, котрі виникають в процесі життєдіяльності — все це вимагає, щоб особа була розвиненою й у правовому розумінні.
196 Тема 8
Правова психологія особистості має свою структуру, яка за формою та змістом тісно переплітається із загальною структурою особистості та її якісними характеристиками. Структуру правової психології особистості складають:
— спрямованість на правомірну поведінку;
— правова компетентність;
— морально-правові компоненти особистості;
— психофізіологічні властивості.
Спрямованості на правомірну поведінку належить пріоритетна роль у правовій психології особистості. Вона визначає вибірковість активності і відносин особи, включаючи взаємовідносини з правовою системою, і включає в себе її правоорієн-таційні рушійні сили:
1) гармонійно розвинені духовні і матеріальні потреби,
відсутність криміногенних деформацій (алкоголізму, наркоманії
тощо);
2)високий рівень правової культури — правові погляди, ідеї,
переконання, ідеали справедливості, законності, рівності,
єдності прав та обов'язків і т. ін.;
3) правомірні цілі, плани, наміри у житті та діяльності за умо
ви повної неприйнятності протиправних. Так, присутні в дея
ких соціологічних анкетах запитання у стилі «За скільки тисяч
доларів Ви б погодилися вбити свою бабусю?» є абсолютно не
прийнятними і не підлягають навіть обміркуванню, вони по
винні відразу ж відкидатися свідомістю. Правова психологія осо
бистості створює імунітет до протиправних намірів та їх конк
ретизації у будь-яких життєвих намірах та планах;
4) правовіустановки, що знаходять вираження у пильній та стійкій
увазі та інтересі до правових аспектів життя суспільства, колективу,
групи, членом яких є особа, та суто законному їх вирішенню;
5) зацікавленість та потреба у правомірній поведінці та спри
янні укріпленню законності й правопорядку, в особистій по
сильній участі у такій роботі, у підтримці правоохоронних
органів, у вжитті заходів для дотримання правових норм і пра
вил у своєму оточенні, в сім'ї, на роботі, у наданні допомоги лю
дям, які зробили помилку та вступили у конфлікт із законом, але
зрозуміли хибність своїх поглядів і готові спокутувати провину;
Правова психологія 197
6) правові мотиви — рушійні сили особистості, виражені в особистісній цінності правомірної поведінки, у відповіді для себе на запитання «заради чого?».
Правові мотиви можуть бути декількох різновидів:
— громадський: «у суспільстві, де немає порядку, жити не
можливо. Усі повинні підтримувати порядок. Якщо я не
буду поводитися гідно, порядку ніколи не буде»;
— державний: «держава створена для того, щоб підтримува
ти порядок, для чого і видає закони. Необхідно ці закони
поважати, інакше порядку не буде»;
— громадянський: «закон визначає мої свободи, права і обо
в'язки та забезпечує їх. Як громадянин я можу скориста
тися ними та отримати те, що передбачено та гарантова
но правом»;
— колективістський: «підтримання законності і порядку —
спільна справа, в яку і я маю зробити посильний внесок»;
— мотив особистої гідності: «не хочу бруднити совість зло
чинними вчинками»;
— мотив доцільності: «діючи за законом, я досягну більше».
Як відомо, у реальному житті особа частіше керується не одним, а декількома мотивами. Особистості зі стійкою правомірною поведінкою притаманні мотиви, що знаходяться на верхніх рівнях ієрархії.
Правова компетентність забезпечує правильне розуміння юридично значимих ситуацій та прийняття правомірних рішень. Компонентами правової компетентності є:
правова освіченість — обсяг правових знань, необхідний для адекватної правової регуляції своїх вчинків, відносин, прийняття повсякденно-побутових та професійних рішень. У різних членів суспільства така освіченість може коливатися від мінімуму, нижче якого знаходитися небезпечно, до професійної юридичної освіченості, межі досконалості якої не існує;
правові уміння і навички — їх обсяг також визначається місцем даної особи у правовій сфері. Щонайменше, кожен громадянин повинен: володіти навичками правової регуляції поведінки у різних життєвих ситуаціях (на вулиці, в дорозі, у громадських місцях, в сім'ї, під час відвідування державних уста-
198 Тема 8
нов і т. ін.); вміти вирішувати незначні правові проблеми (звернутися до державних органів за консультацією, оформити юридично значимі документи, вірно діяти у випадках, коли він стає винуватцем чи очевидцем правопорушення, виявляє факти чи речі, що можуть мати юридичне значення);
підготовленість, що сприяє зниженню особистої віктимності: знання, що підвищують особисту обережність, обачність; навички поведінки, що знижують ризик стати жертвою (при потраплянні у небезпечні місця, спілкуванні з підозрілими особами); розвинута спостережливість, зібраність, самовладання, спеціально засвоєні навички самозахисту тощо.
Морально-правові компоненти особистості — визначають методи та засоби досягнення цілей. До морально-правових компонентів особистості слід віднести:
ставлення до життя, до використання його можливостей, що характеризується осмисленістю, цивілізованістю, порядністю, гідністю та правомірністю;
повагу до закону та законності, ставлення до них як до норм життя, що затверджують та захищають найвищі моральні цінності, як до блага, без якого неможливо цивілізованим шляхом реалізувати себе, свої життєві плани, як до найбільш надійного способу розв'язання проблем, як до сили, що покликана та здатна захищати права і свободи від злочинних посягань;
цивілізоване ставлення до власних прав і свобод, яке можна сформулювати наступним чином: «Мої права і свободи закінчуються там, де починаються права і свободи іншої людини»;
повагу до свого громадського обов'язку, почуття відповідальності за надані суспільством права і свободи, відповідальне виконання обов'язків у трудовому колективі, сім'ї, стосовно інших осіб;
неприйняття корпоративної, групової відповідальності та дружби, коли йдеться про аморальні, протиправні вчинки;
вибір правомірних методів і засобів задоволення власних потреб, досягнення цілей, реалізації намірів;
стійкість до спокус та можливостей, які містяться у протиправних шляхах задоволення потреб, легкої наживи та збагачення;
Правова психологія 199
високоморальне, вимогливе ставлення до себе, до власної поведінки у суспільстві, що характеризуються розумінням органічної єдності своїх прав і обов'язків, обов'язком задовольняти власні потреби та інтереси, не завдаючи шкоди іншим людям і суспільству в цілому;
розвинені почуття гідності, честі, совісті, самоповаги, які не дозволяють здійснювати вчинки, що принижують особистість не тільки в очах інших, а й у своїх власних та можуть призвести до втрати самоповаги;
повагу до правоохоронних органів, їх представників, до безумовного виконання їх вимог та надання допомоги в укріпленні законності і правопорядку.
Психофізіологічні якості особистості за умови нормально розвиненої психіки не визначають ні цілі, ні мотиви, ні способи дій особи, але визначають динаміку перебігу психічних процесів. Це знаходить своє вираження у різній силі, рухливості, швидкості, узгодженості, емоційній забарвленості проявів індивідуально-психологічних особливостей.
Правова ідеологія і правова психологія є тісно між собою пов'язаними та взаємовпливовими. Правова психологія формується під впливом системи права, правової ідеології, але й елемент індивідуального, особистісного присутній в ідеологічному відображенні правової дійсності: та чи інша ідеологічна доктрина створюється і формується, як правило окремими людьми — вченими, філософами, політичними діячами, які є залежними від власної психології, як індивідуальної, так і групової, а далі стає надбанням багатьох конкретних людей, які досягають у своїй свідомості системного цілісного відображення держави і права.
2.3. Правова культура — система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.
Правову культуру можна визначити і як вираження державно-правового досвіду конкретних соціальних спільностей та індивідів у матеріальних та духовних продуктах життєдіяль-
200 Тема 8
ності, у навичках та цінностях, що впливають на їх юридично значущу поведінку.
Як вже було зазначено вище, правова культура тісно пов'язана з правосвідомістю, спирається на неї, але при цьому є відносно самостійною категорією, оскільки включає у себе не тільки соціально-психологічні процеси, що відбуваються у суспільстві, а й юридично значиму поведінку членів суспільства, правову діяльність у вигляді правотворчості та її результатів, традиції правотворчості, практику функціонування правових інститутів в цілому.
Правова культура існує на двох рівнях: правова культура суспільства та правова культура особи.
Структурними елементами правової культури суспільства виступають компоненти юридичної дійсності в їх особливому ракурсі еталонів поведінки: право, правосвідомість, правові відносини і законність, правопорядок і правомірна діяльність суб'єктів. Призначенням правової культури є прогресивний розвиток особи і суспільства, тому повною мірою вона може бути зрозуміла лише в загальному контексті соціально-правового прогресу, показником якого стають:
— правові знання;
— добровільність виконання вимог правових норм;
— престиж, авторитет юридичної науки;
— участь громадян в управлінні державою;
— реальність прав і свобод громадян;
— якість роботи правоохоронних органів;
— ефективність правового регулювання;
— належне правове виховання;
— належний рівень розвитку всієї системи юридичних актів;
— стан законності у суспільстві, тобто якою мірою суб'єкти
правовідносин дотримуються юридичних норм, що діють
у суспільстві.
Правова культура особи, як компонент правової культури суспільства і залежна від неї величина, відображає ступінь і характер її розвитку, так чи інакше забезпечуючи соціалізацію особи і правомірну діяльність індивіда. її структура має три складових елементи, що знаходяться в нерозривному зв'язку та єдності:
Правова психологія 201
— 
ідейно-теоретичні правові уявлення, що проявляються,
насамперед, у готовності особи до сприйняття прогресив
них правових ідей і законів, у вмінні і навичках користу
ватися правом, а також у вмінні оцінити власні знання у
галузі права;
— позитивні правові почуття, що проявляються у ставленні
особи до права і правових явищ, усвідомленні соціальної
значимості права і правопорядку, повазі до прав іншої
людини;
— творча діяльність особи в правовій сфері, в процесі якої
вона набуває і розвиває свої правові знання, вміння, на
вички, набуває громадсько-правової активності.
Правова культура виконує одночасно декілька специфічних функцій.
1. Пізнавально-реформаторська функція пов'язана з теоре
тичною й організаторською діяльністю щодо формування пра
вової держави і громадянського суспільства. Ця функція ство
рює правові та моральні гарантії загальнолюдських цінностей
(чесність і порядність, доброта і милосердя, моральний самокон
троль і сумлінність, людська гідність і свобода вибору).
2. Праворегулятивна функція спрямована на забезпечення
стійкого, злагодженого, динамічного і ефективного функціону
вання всіх елементів правової системи. Вона дозволяє не тільки
здійснювати правове спілкування між громадянами, але й регу
лювати їх взаємовідносини в юридичній сфері.
3. Ціннісно-нормативна функція правової культури знахо
дить вираження за допомогою системи аксіологічних характе
ристик і проявляється при вивченні оціночного ставлення осо
би до результату і цілей її дій, що спрямовані на зміну оточуючої
правової дійсності, до еталонів і зразків поведінки, передбаче
них нормами права. Оціночна діяльність у правовій культурі по
лягає у «вимірі» індивідом, спільнотою людей права, законності,
правопорядку, правовідносин, механізму правового регулюван
ня шляхом зіставлення з відповідними правовими цінностями.
Це — оцінка всієї сукупності законодавства, конкретних право
вих норм поведінки громадян, діяльності правоохоронних
органів щодо протидії злочинності.
202 Тема 8
4. 
Правосоціальна функція може бути вивчена через призму
формування правових якостей особи. Безперечно, суттєвий
вплив на цей процес чинить правова дійсність. Разом із тим,
необхідна цілеспрямована правовиховна робота щодо органі
зації юридичного всеобучу населення, надання йому юридич
ної допомоги.
5. Комунікативна функція — існує у формі спілкування гро
мадян у юридичній сфері і впливає на нього. Таке спілкування
опосередковується юридичними виданнями і сьогодні значно
розширюється у зв'язку з удосконаленням діяльності засобів
масової інформації.
6. Прогностична функція охоплює правотворчість і реалі
зацію права, містить аналіз тенденцій, що характерні для всієї
правової системи. Вихідною передумовою прогнозування роз
витку правової культури виступає дослідження не тільки
цінностей, а й пошук шляхів, що долають протиріччя в зако
нодавстві й правовій системі, забезпечують правовий розви
ток особи.
