Психологічна характеристика правосвідомості

Функціональна структура та компоненти правосвідомості підкреслюють психолого-правову природу даного явища, оскіль-

Таблиця 1

 

Основні функції право­свідомості	Психологічні компоненти	Результати функціонування	Емпіричні показники
Пізнавальна	Інтелектуаль­ний	Правова підготовка	Юридичні знання та вміння ними користуватися
Оціночна	Інтелекту­ально-емоційний	Ціннісне ставлення до права та пракіики його застосування	Оціночні судження (погляди)
Регулятивна	Інтелектуаль-но-емоційно-вольовий	Правові установки та орієнтації	Поведінкові позиції (рішення)

Тема 8

ки, з одного боку, спираються на вихідне положення психологі­чної науки про єдність свідомості і діяльності (це означає, що структуру правосвідомості можна пізнати за результатами її функціонування, за кінцевими продуктами), а з іншого — пов­ністю відповідають основним функціям права (пізнавальній, оціночній, регулятивній). Виходячи з цього, основними компо­нентами правосвідомості слід вважати (див. табл. 1).

Пізнавальній функції відповідає наявність певної суми юри­дичних знань і вмінь, або правова підготовка. В основі будь-якої соціально-пристосувальної діяльності лежить мінімальна сума знань про її об'єкти та об'єктивні умови. Це повною мірою сто­сується і правової сфери. Але правова підготовка не вичерпуєть­ся лише формальними юридичними знаннями. Можна володіти знаннями, але не вміти ними користуватися, тому необхідно вра­ховувати ступінь практичного володіння цими знаннями. Рівень правових знань та вміння застосовувати їх на практиці піддають­ся емпіричній перевірці з відносним ступенем вірогідності.

Оціночній функції відповідає система оцінок та поглядів з юридичних питань, або оціночне ставлення до права та прак­тики його виконання й застосування.

В процесі пізнання дійсності люди не залишаються байду­жими до одержаних знань. Вони співвідносять їх з попереднім досвідом, потребами, інтересами, цілями діяльності. Властивості предметів, що пізнаються, певним чином переживаються. Ви­никає нове, на цей раз інтелектуально-емоційне утворення — психічне ставлення до об'єктів пізнання та практичної діяль­ності (визначення суб'єктивної значимості об'єкта як гарного чи поганого, корисного чи шкідливого, прийнятного чи неприйнят­ного і т. ін.).

Оцінка полягає у визнанні значимості чого-небудь з позиції індивіда, групи чи суспільства та є ланкою, що пов'язує пізнання і практику. Це завжди порівняння, в результаті якого суб'єкт оби­рає те, що відповідає його потребам, інтересам та цінностям. Профільтровані через особистий досвід та правову практику су­б'єкта пізнані ним різні сторони і явища правового життя так само викликають до себе певне ставлення і, якщо вони набувають зна­чення для індивіда, то починають кваліфікуватися як цінності.

Правова психологія 189

Структура правосвідомості представлена наступними основ­ними типами оціночних ставлень:

1) до права (до його принципів, інститутів, норм);

2) до правоохоронних органів та їх діяльності;

3) до правової поведінки інших людей;

4) до власної правової поведінки (правова самооцінка).
Ставлення до правових цінностей знаходить свій вираз у

оціночних судженнях, які можуть бути виявлені емпіричними дослідженнями з більшою чи меншою мірою відповідності ре­альним оцінкам обстежуваних осіб. Зрозуміло, необхідно вра­ховувати, що одержані оцінки можуть мати декларативний ха­рактер і контрастне, «чорно-біле» забарвлення. Тому сфера пра­вових оцінок, порівняно з правовими знаннями, дещо важче піддається емпіричному виявленню та потребує використання більш складних методик.

Регулятивна функція реалізується за рахунок соціально-пра­вових установок та ціннісних орієнтацій.

Самі по собі ціннісні ставлення як інтелектуально-емоційні утворення не мають здатності практичної реалізації без сил, що відіграватимуть роль рушійних механізмів діяльності. Таку роль виконує вольовий компонент, який формує готовність діяти у певному напрямку. Залучення цього компоненту призводить до нових, тепер вже інтелектуально-емоційно-вольових утворень — соціальних установок.

Соціальна установка — сформована на основі попереднього досвіду схильність сприймати та оцінювати певний предмет пев­ним чином і готовність діяти відносно нього відповідно до цієї установки. Коли об'єктом установки стають різноманітні пра­вові цінності, ми говоримо про правові установки.

Динамічний, енергетичний характер відрізняє установку від оціночного ставлення, яке саме по собі залишається споглядаль­но-емоційним. У своїй сукупності установки утворюють ціннісні орієнтації. Ціннісні орієнтації — це стійка система установок, певним чином орієнтована на соціальні цінності, що спрямовує поведінку людей у напрямі до цих цінностей в умовах їх склад­ної взаємодії. Домінуючі установки утворюють спрямованість особистості, визначають її життєву позицію та характеризують

190 Тема ₈

змістовну сторону ціннісних орієнтацій. Правова орієнтація — це інтегрована сукупність право_вих установок індивіда чи спільноти, що безпосередньо формує внутрішній план, програ­му діяльності в юридично значимих ситуаціях. Таким чином, регулятивна функція права здійсніться за допомогою право­вих установок та орієнтацій, що си_нтезують та стабілізують усі інші джерела правової активності.

З точки зору особливостей сприймання права виділяють два його рівні — правову ідеологію і правову психологію. Крім того, важливим психолого-правовц_м феноменом, що нерозрив­но пов'язаний із правосвідомістю, спирається на неї, але при цьому становить собою відносно са_МОСТійну категорію, є право­ва культура.

2.1. Правова ідеологія— вищ^й рівень правосвідомості, що становить собою систематизовану, виражену у правових кате­горіях (законності, справедливості, рівності, єдності прав та обо-в'язківіт. ін.), правових і наукових ^_ОКу_Ментах та втілену у об'єк­тивному праві науково обґрунтовану _та схвалювану державою концепцію про роль права й способ_и використання його можли­востей в інтересах розбудови правової держави, гарантованого забезпечення прав громадян і розв_ИТку суспільства як гуманно­го і правового.

Правова ідеологія відповідає Рі_ВНю науково-теоретичного відображення і засвоєння дійсності. Вона характеризується цілеспрямованим, науковим або філософським осмисленням права як цілісного соціального інст_ИТуту _Не в окремих його про­явах (наприклад, у вигляді тих чи інших норм, судових рішень та ін.), а як самостійного елементу суспільства (культури, цивіл­ізації). У сфері ідеології і через ідео-догію знаходять відображен­ня потреби й інтереси соціальних г_руп? націй, держав, світового співтовариства в цілому.

Правова ідеологія прагне до виявлення сутності, соціально­го розуміння природи права, роби_ть спробу уявити його у виг­ляді закінченої культурно-історичі_ІОї філософії й догми.

Сферою «застосування» правовії ідеології є вираження інте­ресів та потреб достатньо оформлених, інституціоналізованих

Правова психологія 191

соціальних товариств: політичних партій, громадських рухів, держави, міждержавних об'єднань. Так, ті чи інші політичні організації, що беруть участь у сучасних владних відносинах, створюються, як відомо, на основі певної політико-правової іде­ології — ліберальної, консервативної, християнської, марксис­тської та ін. В цьому випадку правова ідеологія виконує своє ос­новне призначення: вона служить своєрідним соціальним орієн­тиром — програмою діяльності організованих у партії рухів, у цілому політичної системи суспільства, дозволяє людям діяти усвідомлено й доцільно для досягнення відповідних соціальних і правових ідеалів.

Звертаючись до досвіду сучасних розвинутих країн світу у сфері формування державних ідеологічних систем, можна виді­лити декілька принципово важливих умов, завдяки реалізації яких ідеологія виступала і виступає засобом консолідації нації на шляху до вирішення економічних і політичних проблем.

1. Життєздатною і плідною державною ідеологією може бути
лише та, що формується на основі реального життя відповідно­
го суспільства, традицій і менталітету його народу, а не ідеоло­
гічних міфів, запозичених у інших.

2. Державна ідеологія повинна відображати тільки загаль­
носуспільні, а не соціально-групові інтереси.

3. Державна ідеологія не повинна намагатися давати
відповіді на всі проблеми суспільного життя, а лише на ті, що
мають загальносуспільне значення.

4. Державна ідеологія має бути відкритою для критики з боку
різних політичних партій, суспільних рухів і громадських фор­
мувань, а також окремих громадян.

5. Державна ідеологія повинна мати відповідну державну
організаційну структуру і матеріальну базу, бо вона тільки тоді
може бути життєздатною і плідною, коли про неї буде піклува­
тися сама держава.

2.2. Правова психологія (побутова правосвідомість) —

рівень сприймання права, заснований на почуттях, емоціях, пере­живаннях. На таке сприймання впливають звичаї, традиції, пере­конання, упередження, притаманні окремим соціальним групам.

192 Тема 8

Правова психологія становить собою психічне відображен­ня всієї системи права та його елементів у буденній свідомості населення та окремих його груп, що формується в результаті повсякденної життєдіяльності. Це своєрідний «дух права» (С.С. Алексєєв) у народі та державних структурах, ступінь реально­го існування правових ідеалів і цінностей, дійсної авторитет­ності права, що знаходять своє вираження у соціально-психо­логічних феноменах: громадських поглядах та настроях, гро­мадській думці, правових традиціях та звичаях, реально функ­ціонуючих групових нормах, що регулюють відносини та пове­дінку і т. ін.

Змістом правової психології виступають почуття, емоції, пе­реживання, настрої, звички, стереотипи, що виникають у лю­дей у зв'язку з існуючими нормами і практикою їх реалізації. Радість чи обурення з приводу прийняття нового або скасуван­ня старого закону, відчуття задоволення чи незадоволення прак­тикою застосування юридичних норм, дій правоохоронних органів, нетерпиме чи байдуже ставлення до порушень встанов­лених правил — це ті правові почуття та емоції, що в своїй су­купності утворюють сферу правової психології.

Сферою «застосування» правової психології є індивідуальні та стихійно-масові відносини людей.

Коли йдеться про правову психологію, доцільно вести мову про існування різних рівнів її розвитку. Зокрема, можна виділи­ти високий, середній, низький та кримінальний рівні розвитку правової психології. Високий рівень розвитку правової психо­логії характеризується максимальною відповідністю соціально-психологічних явищ уявленням про справжнє правове суспіль­ство та правомірну поведінку окремих членів суспільства або їх груп. Це рівень вірогідного, стійкого відображення правової ре­альності. Середній і низький рівні розвитку правової психології свідчать про все більше неспівпадіння її зі справжніми правови­ми уявленнями, про наявність усе більшої кількості криміноген­них соціально-психологічних передумов, що проявляються все частіше, ширше і глибше у протиправній поведінці членів сус­пільства. Кримінальний рівень правової психології притаман­ний злочинцям та злочинним групам.

Правова психологія 193

Правова психологія існує на двох рівнях: правова психологія групи та індивідуальна правова психологія.

Правова психологія групи включає е себе всі явища психі­ки (усвідомлені, малоусвідомлені, неусвідомлені та безсвідомі) при вирішальній ролі свідомості — вона є основною в регуляції поведінки членів групи, що виражається у санкціонуванні, зао­хоченні чи засудженні, забороні правомірної або, навпаки, не­правомірної поведінки членів групи. Свідоме також визначає і реакції групи на юридично значимі події, що відбуваються поза межами групи, це виражається в активній чи пасивній підтримці чи засудженні таких подій.

Структура правової психології групи складається з наступ­них елементів.

Правова освіченість — сукупність знань, якими володіють члени групи стосовно правової системи суспільства, ролі права та законності у житті суспільства, власних правах і обов'язках, способах їх реалізації і т. ін. Правова освіченість є продуктом цілеспрямованої діяльності держави та її інститутів щодо підви­щення правової освіченості громадян, вивчення правових пи­тань у освітніх установах, роботи керівників та громадських організацій із правової освіти, власних ініціативних зусиль гру­пи та її членів із підвищення рівня своєї правової освіченості.

Правова поінформованість — знання групою та її членами законів та інших правових настанов, як уже діючих, так і нових, що розробляються суб'єктами правотворчості, а також уміння орієнтуватися в них при прийнятті рішень, котрі стосуються власного життя і діяльності. Цей компонент не може бути сфор­мований раз і назавжди. Він може знаходитися на належному рівні розвитку, якщо потрібна людям інформація постійно до них надходить, якщо це відбувається відповідно до вимог часу і по­треб громадян, якщо надходження такої інформації та комен­тарі до неї надаються компетентними людьми та характеризу­ються вірогідністю.

Правова громадська думка —це притаманна групі точка зору стосовно того чи іншого закону, нововведення, рішення держав­них органів, дій держапарату та правоохоронних органів, роботи судів і т. ін. Правова громадська думка виникає під час отримай-

Тема 8

ня правової інформації та практики взаємодії з правовою систе­мою, державними і спеціальними юридичними органами та їх представниками. Психологічні механізми, що перетворюють гро­мадську дуічку у дієву правову силу, приводяться у рух правовою інформаціє^, що надійшла. Спочатку відбувається пізнавальна діяльність (сприйняття, осмислення, усвідомлення інформації), в ході якої створюється образ правового феномену, що одразу пе­реводиться у його оцінку, яка переростає в емоційне ставлення до неї (у діапазоні схвалення-несхвалення) та спонукання до групо­вого реагування — правомірної поведінки, ігнорування, протест-ної чи протиправної діяльності. Така реакція привносить дещо нове у правову психологію та поведінку групи.

Правовий клімат — комплексний феномен у вигляді цілісної характеристики психологічної атмосфери правового життя гру­пи. Визначальну роль у ньому відіграють групові настрої — пе­реживання та почуття, викликані реакцією на різноманітні пра­вові події. Настрої правового протесту, правового нігілізму, пра­вового задоволення чи незадоволення, правових сподівань, пра­вової впевненості можуть виникати у зв'язку з низьким рівнем життя, реальною правовою захищеністю громадян, результата­ми діяльності правоохоронних органів із протидії злочинності, характером висвітлення правових питань у засобах масової інформації і х. ін.

Правовий досвід —особливий психолого-правовий феномен, що виникає внаслідок правових подій (динамічних, разових, повторних), котрі відбуваються у групі. Досвід втілюється в до­сить стійкі^ соціально-психологічних утвореннях, що надають правовій Психології групи певних рис та характерного вигляду. Правовий досвід втілюється, перш за все, у правових переко­наннях гру_пи — сукупному продукті окремих думок, що виника­ють у відповідь на правові питання та відіграють роль групового правового світогляду. Сукупність таких переконань обумовлює певний піддід, схильність групи до особливого розуміння («ба­чення») правової системи, її елементів, новацій, шляхів її вдос­коналенню.

Другий; феномен досвіду— груповіціннісно-нормативніорієн-тації, що становлять собою соціально-психологічні норми ро-

Правова психологія 195

зуміння, ставлення та поводження у правовій сфері суспільства. По суті, це лише ті правові норми, які група приймає, визнає як цінності та використовує у діяльності, це суб'єктивно-правові норми. Ступінь відповідності ціннісно-нормативних орієнтацій схвалюваним державою правовим настановам визначається рівнем розвитку правової психології групи. Усі або частина та­ких орієнтацій можуть бути сформованими групою внутрішні­ми нормами, що виступають регуляторами юридично значимих внутрішніх і зовнішніх відносин.

Третій феномен правового досвіду групи — її правова пози­ція, яка відображає місце, що займає група у системі права та відносно до неї. Позиція може бути активно-підтримуючою, пра-вослухняною, вибірково правослухняною (активно-підтримую­чою стосовно одних правових актів й елементів правової систе­ми та засуджувальною відносно інших), правопорушною та ак­тивно-протидіючою.

Четвертий феномен — правова активність групової психо­логії, що характеризує не просто відображення правової реаль­ності у пасивних проявах групової психології, а й систему моти­вацій, потреб, прагнень, творчих пошуків, бажань проявити себе у правовій системі, брати участь в укріпленні правопорядку. Правова активність є наслідком зайнятої позиції. Пасивність, споглядання рідко призводять до формування високого рівня розвитку правової культури, у той час, як висока правова ак­тивність групи може привести до реального зростання правової психології групи.

Правова психологія особистості (індивідуальна правова психологія)

Особистість, яка досягла досить високого рівня соціального, морального та інтелектуального розвитку, володіє якостями, що с базисом її правомірної поведінки. Разом з тим, надійні взаємо­відносини особистості з правовою системою, що виключають її неправомірну поведінку та забезпечують правильне вирішення нею правових питань, котрі виникають в процесі життєдіяль­ності — все це вимагає, щоб особа була розвиненою й у правово­му розумінні.

196 Тема 8

Правова психологія особистості має свою структуру, яка за формою та змістом тісно переплітається із загальною структу­рою особистості та її якісними характеристиками. Структуру правової психології особистості складають:

— спрямованість на правомірну поведінку;

— правова компетентність;

— морально-правові компоненти особистості;

— психофізіологічні властивості.

Спрямованості на правомірну поведінку належить пріори­тетна роль у правовій психології особистості. Вона визначає ви­бірковість активності і відносин особи, включаючи взаємовід­носини з правовою системою, і включає в себе її правоорієн-таційні рушійні сили:

1) гармонійно розвинені духовні і матеріальні потреби,
відсутність криміногенних деформацій (алкоголізму, наркоманії
тощо);

2)високий рівень правової культури — правові погляди, ідеї,
переконання, ідеали справедливості, законності, рівності,
єдності прав та обов'язків і т. ін.;

3) правомірні цілі, плани, наміри у житті та діяльності за умо­
ви повної неприйнятності протиправних. Так, присутні в дея­
ких соціологічних анкетах запитання у стилі «За скільки тисяч
доларів Ви б погодилися вбити свою бабусю?» є абсолютно не­
прийнятними і не підлягають навіть обміркуванню, вони по­
винні відразу ж відкидатися свідомістю. Правова психологія осо­
бистості створює імунітет до протиправних намірів та їх конк­
ретизації у будь-яких життєвих намірах та планах;

4) правовіустановки, що знаходять вираження у пильній та стійкій
увазі та інтересі до правових аспектів життя суспільства, колективу,
групи, членом яких є особа, та суто законному їх вирішенню;

5) зацікавленість та потреба у правомірній поведінці та спри­
янні укріпленню законності й правопорядку, в особистій по­
сильній участі у такій роботі, у підтримці правоохоронних
органів, у вжитті заходів для дотримання правових норм і пра­
вил у своєму оточенні, в сім'ї, на роботі, у наданні допомоги лю­
дям, які зробили помилку та вступили у конфлікт із законом, але
зрозуміли хибність своїх поглядів і готові спокутувати провину;

Правова психологія 197

6) правові мотиви — рушійні сили особистості, виражені в особистісній цінності правомірної поведінки, у відповіді для себе на запитання «заради чого?».

Правові мотиви можуть бути декількох різновидів:

— громадський: «у суспільстві, де немає порядку, жити не­
можливо. Усі повинні підтримувати порядок. Якщо я не
буду поводитися гідно, порядку ніколи не буде»;

— державний: «держава створена для того, щоб підтримува­
ти порядок, для чого і видає закони. Необхідно ці закони
поважати, інакше порядку не буде»;

— громадянський: «закон визначає мої свободи, права і обо­
в'язки та забезпечує їх. Як громадянин я можу скориста­
тися ними та отримати те, що передбачено та гарантова­
но правом»;

— колективістський: «підтримання законності і порядку —
спільна справа, в яку і я маю зробити посильний внесок»;

— мотив особистої гідності: «не хочу бруднити совість зло­
чинними вчинками»;

— мотив доцільності: «діючи за законом, я досягну більше».

Як відомо, у реальному житті особа частіше керується не од­ним, а декількома мотивами. Особистості зі стійкою право­мірною поведінкою притаманні мотиви, що знаходяться на верхніх рівнях ієрархії.

Правова компетентність забезпечує правильне розуміння юридично значимих ситуацій та прийняття правомірних рішень. Компонентами правової компетентності є:

правова освіченість — обсяг правових знань, необхідний для адекватної правової регуляції своїх вчинків, відносин, прийнят­тя повсякденно-побутових та професійних рішень. У різних членів суспільства така освіченість може коливатися від мініму­му, нижче якого знаходитися небезпечно, до професійної юри­дичної освіченості, межі досконалості якої не існує;

правові уміння і навички — їх обсяг також визначається місцем даної особи у правовій сфері. Щонайменше, кожен гро­мадянин повинен: володіти навичками правової регуляції пове­дінки у різних життєвих ситуаціях (на вулиці, в дорозі, у гро­мадських місцях, в сім'ї, під час відвідування державних уста-

198 Тема 8

нов і т. ін.); вміти вирішувати незначні правові проблеми (звер­нутися до державних органів за консультацією, оформити юри­дично значимі документи, вірно діяти у випадках, коли він стає винуватцем чи очевидцем правопорушення, виявляє факти чи речі, що можуть мати юридичне значення);

підготовленість, що сприяє зниженню особистої віктимності: знання, що підвищують особисту обережність, обачність; навич­ки поведінки, що знижують ризик стати жертвою (при потрап­лянні у небезпечні місця, спілкуванні з підозрілими особами); розвинута спостережливість, зібраність, самовладання, спе­ціально засвоєні навички самозахисту тощо.

Морально-правові компоненти особистості — визначають методи та засоби досягнення цілей. До морально-правових ком­понентів особистості слід віднести:

ставлення до життя, до використання його можливостей, що характеризується осмисленістю, цивілізованістю, порядністю, гідністю та правомірністю;

повагу до закону та законності, ставлення до них як до норм життя, що затверджують та захищають найвищі моральні цінності, як до блага, без якого неможливо цивілізованим шля­хом реалізувати себе, свої життєві плани, як до найбільш на­дійного способу розв'язання проблем, як до сили, що покликана та здатна захищати права і свободи від злочинних посягань;

цивілізоване ставлення до власних прав і свобод, яке можна сформулювати наступним чином: «Мої права і свободи закінчу­ються там, де починаються права і свободи іншої людини»;

повагу до свого громадського обов'язку, почуття відповідаль­ності за надані суспільством права і свободи, відповідальне ви­конання обов'язків у трудовому колективі, сім'ї, стосовно інших осіб;

неприйняття корпоративної, групової відповідальності та дружби, коли йдеться про аморальні, протиправні вчинки;

вибір правомірних методів і засобів задоволення власних потреб, досягнення цілей, реалізації намірів;

стійкість до спокус та можливостей, які містяться у про­типравних шляхах задоволення потреб, легкої наживи та зба­гачення;

Правова психологія 199

високоморальне, вимогливе ставлення до себе, до власної поведінки у суспільстві, що характеризуються розумінням органічної єдності своїх прав і обов'язків, обов'язком задоволь­няти власні потреби та інтереси, не завдаючи шкоди іншим лю­дям і суспільству в цілому;

розвинені почуття гідності, честі, совісті, самоповаги, які не дозволяють здійснювати вчинки, що принижують особистість не тільки в очах інших, а й у своїх власних та можуть призвести до втрати самоповаги;

повагу до правоохоронних органів, їх представників, до бе­зумовного виконання їх вимог та надання допомоги в укріпленні законності і правопорядку.

Психофізіологічні якості особистості за умови нормально розвиненої психіки не визначають ні цілі, ні мотиви, ні способи дій особи, але визначають динаміку перебігу психічних процесів. Це знаходить своє вираження у різній силі, рухливості, швид­кості, узгодженості, емоційній забарвленості проявів індивіду­ально-психологічних особливостей.

Правова ідеологія і правова психологія є тісно між собою по­в'язаними та взаємовпливовими. Правова психологія фор­мується під впливом системи права, правової ідеології, але й елемент індивідуального, особистісного присутній в ідеологіч­ному відображенні правової дійсності: та чи інша ідеологічна доктрина створюється і формується, як правило окремими людьми — вченими, філософами, політичними діячами, які є залежними від власної психології, як індивідуальної, так і гру­пової, а далі стає надбанням багатьох конкретних людей, які досягають у своїй свідомості системного цілісного відображен­ня держави і права.

2.3. Правова культура — система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогре­су і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші най­важливіші соціальні цінності.

Правову культуру можна визначити і як вираження держав­но-правового досвіду конкретних соціальних спільностей та індивідів у матеріальних та духовних продуктах життєдіяль-

200 Тема 8

ності, у навичках та цінностях, що впливають на їх юридично значущу поведінку.

Як вже було зазначено вище, правова культура тісно пов'я­зана з правосвідомістю, спирається на неї, але при цьому є відносно самостійною категорією, оскільки включає у себе не тільки соціально-психологічні процеси, що відбуваються у суспільстві, а й юридично значиму поведінку членів суспільства, правову діяльність у вигляді правотворчості та її результатів, традиції правотворчості, практику функціонування правових інститутів в цілому.

Правова культура існує на двох рівнях: правова культура суспільства та правова культура особи.

Структурними елементами правової культури суспільства виступають компоненти юридичної дійсності в їх особливому ракурсі еталонів поведінки: право, правосвідомість, правові відносини і законність, правопорядок і правомірна діяльність суб'єктів. Призначенням правової культури є прогресивний роз­виток особи і суспільства, тому повною мірою вона може бути зрозуміла лише в загальному контексті соціально-правового прогресу, показником якого стають:

— правові знання;

— добровільність виконання вимог правових норм;

— престиж, авторитет юридичної науки;

— участь громадян в управлінні державою;

— реальність прав і свобод громадян;

— якість роботи правоохоронних органів;

— ефективність правового регулювання;

— належне правове виховання;

— належний рівень розвитку всієї системи юридичних актів;

— стан законності у суспільстві, тобто якою мірою суб'єкти
правовідносин дотримуються юридичних норм, що діють
у суспільстві.

Правова культура особи, як компонент правової культури суспільства і залежна від неї величина, відображає ступінь і ха­рактер її розвитку, так чи інакше забезпечуючи соціалізацію осо­би і правомірну діяльність індивіда. її структура має три складо­вих елементи, що знаходяться в нерозривному зв'язку та єдності:

Правова психологія 201

— ідейно-теоретичні правові уявлення, що проявляються,
насамперед, у готовності особи до сприйняття прогресив­
них правових ідей і законів, у вмінні і навичках користу­
ватися правом, а також у вмінні оцінити власні знання у
галузі права;

— позитивні правові почуття, що проявляються у ставленні
особи до права і правових явищ, усвідомленні соціальної
значимості права і правопорядку, повазі до прав іншої
людини;

— творча діяльність особи в правовій сфері, в процесі якої
вона набуває і розвиває свої правові знання, вміння, на­
вички, набуває громадсько-правової активності.

Правова культура виконує одночасно декілька специфічних функцій.

1. Пізнавально-реформаторська функція пов'язана з теоре­
тичною й організаторською діяльністю щодо формування пра­
вової держави і громадянського суспільства. Ця функція ство­
рює правові та моральні гарантії загальнолюдських цінностей
(чесність і порядність, доброта і милосердя, моральний самокон­
троль і сумлінність, людська гідність і свобода вибору).

2. Праворегулятивна функція спрямована на забезпечення
стійкого, злагодженого, динамічного і ефективного функціону­
вання всіх елементів правової системи. Вона дозволяє не тільки
здійснювати правове спілкування між громадянами, але й регу­
лювати їх взаємовідносини в юридичній сфері.

3. Ціннісно-нормативна функція правової культури знахо­
дить вираження за допомогою системи аксіологічних характе­
ристик і проявляється при вивченні оціночного ставлення осо­
би до результату і цілей її дій, що спрямовані на зміну оточуючої
правової дійсності, до еталонів і зразків поведінки, передбаче­
них нормами права. Оціночна діяльність у правовій культурі по­
лягає у «вимірі» індивідом, спільнотою людей права, законності,
правопорядку, правовідносин, механізму правового регулюван­
ня шляхом зіставлення з відповідними правовими цінностями.
Це — оцінка всієї сукупності законодавства, конкретних право­
вих норм поведінки громадян, діяльності правоохоронних
органів щодо протидії злочинності.

202 Тема 8

4. Правосоціальна функція може бути вивчена через призму
формування правових якостей особи. Безперечно, суттєвий
вплив на цей процес чинить правова дійсність. Разом із тим,
необхідна цілеспрямована правовиховна робота щодо органі­
зації юридичного всеобучу населення, надання йому юридич­
ної допомоги.

5. Комунікативна функція — існує у формі спілкування гро­
мадян у юридичній сфері і впливає на нього. Таке спілкування
опосередковується юридичними виданнями і сьогодні значно
розширюється у зв'язку з удосконаленням діяльності засобів
масової інформації.

6. Прогностична функція охоплює правотворчість і реалі­
зацію права, містить аналіз тенденцій, що характерні для всієї
правової системи. Вихідною передумовою прогнозування роз­
витку правової культури виступає дослідження не тільки
цінностей, а й пошук шляхів, що долають протиріччя в зако­
нодавстві й правовій системі, забезпечують правовий розви­
ток особи.