Напрями та форми забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів

Численні факти злочинних зазіхань на життя і здоров'я пра­цівників правоохоронних органів України під час виконання ними службових обов'язків (причому останні досить часто вис­тупають безпосередньою метою нападу або ж перешкодою на шляху досягнення основної злочинної мети) потребують теоре­тичного аналізу і детальної розробки обґрунтованих науково-практичних рекомендацій щодо забезпечення їх особистої без­пеки. Між іншим, проблема ця у сучасній спеціальній літературі практично не представлена, що зумовлює необхідність у визна­ченні та висвітленні її базових понять.

Особиста безпека — це система організаційно-правових, фізичних і тактико-психологічних заходів, які дозволяють забез­печити збереження життя та здоров'я працівника правоохорон­них органів і підтримання високого рівня ефективності його професійних дій.

Особиста безпека є результатом реалізації комплексу заходів, спрямованих на зниження рівня професійного ризику до реаль­но можливого мінімуму, що дозволяє гарантувати збереження життя і здоров'я, нормального психічного стану і дієздатності працівника при високій ефективності вирішення ним профе­сійних завдань.

Особиста безпека визначається специфікою умов, змісту і форм професійної діяльності; ступенем професійної захищеності працівника, у тому числі — наявністю спеціальних заходів орга-

Тема 6

нізаційно-правового, управлінського і матеріально-технічного характеру; рівнем професійно-психологічної підготовленості працівника і наявністю у нього спеціальних знань та вмінь із за­безпечення особистої безпеки при вирішенні професійних зав­дань, або у ситуаціях, пов'язаних із професійною діяльністю.

Загалом безпека працівників правоохоронних органів за­безпечується такими блоками:

1) організаційно-правовий — комплекс об'єктивних переду­мов для ефективного і безпечного здійснення професійної діяль­ності;

2} мотиваційно-особистісний — морально-поведінкові уста­новки, психологічна готовність «на виживання», тобто дотриман­ня норм, правил і спеціальних процедур, що гарантують особи­сту безпеку.

Суб'єктами першого блоку є відповідні державні інституції (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів України, МВС Украї­ни та ін.), що вирішують, насамперед, завдання науково обґрун­тованої реалізації правових, економічних, матеріально-техніч­них та інших можливостей, наданих державою для забезпечен­ня захисту як системи в цілому, так і її конкретних працівників. Суб'єктами першого блоку виступають також керівники органів і підрозділів, які для ефективного вирішення питань особистої безпеки працівників повинні:

— аналізувати організаційно-правові та соціально-еко­
номічні умови здійснення правоохоронної діяльності і
чинники, що визначають реальний рівень професійного
ризику;

— формулювати та подавати у відповідні державні структу­
ри пропозиції щодо підвищення рівня захищеності і без­
пеки працівників, забезпечувати впровадження науково-
практичних розробок із зазначеної проблеми;

— здійснювати результативні контакти з державними орга­
нами (у тому числі з іншими правоохоронними органами
і органами юстиції), громадськими і приватними органі­
заціями та об'єднаннями, засобами масової інформації,
населенням із метою забезпечення більш високого рівня
професійної захищеності і безпеки працівників;

Психологічна характеристика екстремальних ситуацій... 145

— мобілізовувати наявні економічні і матеріально-технічні
можливості для підвищення рівня особистої безпеки пра­
цівників;

— приймати спеціальні управлінські рішення з метою підви­
щення рівня професійної захищеності і безпеки;

— організовувати навчання працівників стратегії, тактиці та
засобам забезпечення особистої безпеки в системі бойової
та службової, а також професійно-психологічної підготовки.

Суб'єкти другого блоку — працівники — для забезпечення особистої безпеки повинні:

— знати і неухильно виконувати відповідні директивні вка­
зівки керівництва;

— знати основні тактико-операційні та психологічні прийо­
ми забезпечення особистої безпеки у різноманітних ситу­
аціях професійної діяльності;

— уміти аналізувати і узагальнювати досвід безпечної пове­
дінки колег по роботі та інших працівників у екстремаль­
них умовах оперативно-службової діяльності;

— знати, застосовувати і творчо збагачувати тактику, прийо­
ми і засоби забезпечення особистої безпеки та безпеки
колег.

Слід наголосити, що будь-які організаційно-правові, матері­ально-технічні, управлінські та інші заходи не можуть бути ефек­тивними без усвідомлених і цілеспрямованих зусиль самого пра­цівника по забезпеченню особистої безпеки. Передусім, — це діяльність по підвищенню свого професійного рівня, активне осмислення професійного досвіду своїх колег. Крім цього, необ­хідно постійно вивчати й удосконалювати стратегію, тактику, за­соби і прийоми забезпечення особистої безпеки, особливо якщо йдеться про виконання службово-оперативних завдань в екст­ремальних умовах. І, найголовніше, слід не тільки засвоювати такі знання і уміння, а й формувати готовність до їх реалізації у ході вирішення оперативно-службових задач.

Центральним у характеристиці сутності ситуації, коли може бути завдано шкоди фізичному та психічному здоров'ю праців­ника правоохоронних органів, є поняття «небезпека» — стрес -чинник, що відображає усвідомлення працівником обставин, за

146 Тема 6

яких дія відповідних впливів може завдати йому фізичних та пси­хічних ушкоджень, призвести до нещасного випадку чи загибелі. Можна виділити такі види небезпеки:

1) реальна — наслідок несприятливої динаміки оперативно-
службової ситуації з наявними чинниками загрози життю, та
здоров'ю працівника;

2) потенційна — виникає при будь-якому можливому кон­
такті з негативними якостями об'єктів чи суб'єктів ситуації;

3) провокована — виникає внаслідок прояву окремих особи-
стісних негативних якостей працівника (агресивність, грубість,
жорстокість, пиха, гонор тощо) і відповідної протиправної ре­
акції на них із боку інших осіб;

4) уявна — є результатом перебільшення чи хибної оцінки
негативних якостей ситуації, поведінки конкретних осіб, хибно­
го тлумачення мовних повідомлень.

Проведений нами аналіз надзвичайних подій, під час яких працівники правоохоронних органів були поранені або загину­ли, дозволяє констатувати, що існують тактико-операційні та ситуативно-психологічні чинники, дія яких спричиняє непоп­равні наслідки.

Тактико-операційні чинники «небезпечної» поведінки пра­цівника:

— низький рівень професійних знань, фізична і тактична не­
підготовленість, недостатнє володіння зброєю;

— обрано недоцільну чи хибну тактику поведінки;

— невдале виконання запланованих дій;

— дії без підтримки (прикриття) при перевірці документів,
затриманні, супроводженні правопорушників;

— відсутність зброї напоготові;

— не здійснено чи здійснено недостатньо ретельно особис­
тий огляд правопорушника, не використані наручники;

— не контрольовано ситуацію, поведінку та психічний стан
правопорушника.

Ситуативно-психологічні чинники «небезпечної» поведін­ки працівника:

— переоцінка своїх можливостей, відсутність контролю за
своїм психічним станом;

Психологічна характеристика екстремальних ситуацій... 147

— відсутність почуття небезпеки, впевненість, що знаход­
ження у службовому приміщенні та статус працівника
правоохоронних органів є гарантією від фізичного насиль­
ства;

— втрата пильності, ігнорування ознак небезпеки, невміння
вчасно її розпізнати;

— стереотипні дії, розрахунок на те, що «буде, як завжди»;

— несприятливий психічний стан (перевтома, конфлікти на
службі або в родині, похмільний синдром тощо).

Залежно від індивідуально-психологічних та психофізіоло­гічних особливостей працівників та рівня їх професійної підго­товленості безпека діяльності може бути різною. Це зумовлює необхідність своєчасного та науково обґрунтованого визначен­ня керівниками служб та підрозділів осіб, схильних до нещас­них випадків, зі зниженим імунітетом до небезпечних ситуацій. Чинники, що визначають цю категорію працівників, можна представити у вигляді такої схеми.

1. Стійкі (сталі) протипоказання до небезпечних видів
діяльності:

— низька психологічна стійкість та схильність до психічної
дезадаптації;

— високі показники тривожності;

— емоційна неврівноваженість та імпульсивність;

— підвищена схильність до ризику;

— низький інтелектуальний рівень;

— уповільненість реакцій;

— недоліки розподілу та концентрації уваги;

— функціональні непатологічні зміни в організмі (серцево-
судинної, дихальної та інших систем);

— схильність до алкоголізації і наркотизації.

2. Тимчасові чинники обмеження використання працівни­
ка в небезпечних ситуаціях:

— недостатня професійна підготовленість і психологічна го­
товність;

— недосвідченість.

3. Ситуативні психічні стани особистості як наслідок служ­
бових чи сімейно-побутових конфліктів та психічних травм:

148 Тема 6

— підвищена неадекватна активність, надмобілізованість;

— вкрай низька активність, загальмованість;

— тривожність, страх.

4. Віктимні особистісні якості, що роблять працівника уразливим щодо злочинних зазіхань:

— запальність, гарячковість;

— самовпевненість, пихатість;

— легковажність та/чи гіпертрофована довірливість.

Слід зазначити, що однією з найбільш вагомих детермінант виникнення надзвичайних подій у сфері професійної діяльності працівника правоохоронних органів є така індивідуально-пси­хологічна особливість, як схильність до ризику.

Готовність до ризику безпосередньо пов'язана з мотивацією особистості на досягнення мєтиабо на запобігання невдачі. Про­веденими психологічними дослідженнями встановлено такі за­кономірності:

— працівники, які орієнтуються на досягнення мети, відда­
ють перевагу середньому рівню ризику, а ті, хто боїться
невдачі, — найменшому або, навпаки, надмірно велико­
му ризику;

— працівники, у яких є острах перед нещасним випадком,
потрапляють у неприємності частіше, ніж ті, хто орієнто­
ваний на досягнення успіху в своїй діяльності.

Основними напрямами забезпечення особистої безпеки пра­цівників правоохоронних органів слід вважати формуван­ня:

— тактико-психологічних прийомів забезпечення безпеки
при затриманні правопорушників та взаємодії з об'єкта­
ми професійної діяльності;

— вмінь безпечного вирішення конфліктних ситуацій;

— вмінь і навичок безпечного спілкування на службі та в
побуті;

— вмінь і навичок психічного саморегулювання та захисту
від маніпулятивного і сугестивного впливу;

— вмінь і навичок протидії шантажу та провокаціям;

— психологічної готовності до застосування заходів фізич­
ного впливу та застосування зброї на поразку.

Психологічна характеристика екстремальних ситуацій... 149

Основними формами забезпечення особистої безпеки пра­цівників правоохоронних органів є:

1) спеціально-тактичні — навчання основам професійної
діяльності, майстерному володінню зброєю, спеціальними засо­
бами і засобами зв'язку та індивідуального захисту; формуван­
ня готовності до застосування зброї і засобів активної оборони в
екстремальних ситуаціях;

2) педагогічні — індивідуальні бесіди, наставництво, аналіз
виконання оперативно-службових завдань з позиції дотриман­
ня особистої безпеки; навчання операційно-тактичним і психо­
логічним прийомам безпечної поведінки у різноманітних ситу­
аціях оперативно-службової діяльності;

3) психологічні — вивчення індивідуально-психологічних
особливостей працівників і прогнозування їх поведінки в екст­
ремальних ситуаціях; проведення практичними психологами
психокорекційної роботи; формування мотиву професійного зро­
стання, нерозривно пов'язаного з дотриманням заходів особис­
тої безпеки.

Можна стверджувати, що особиста безпека, а в більш загаль­ному вигляді — рівень та ефективність діяльності працівників правоохоронних органів в екстремальних ситуаціях значною мірою залежить від їх психологічної стійкості та психологічної готовності.

Психологічна стійкість —активно-дієвий стан особистості, що відображає зміст і умови професійного завдання і виявляєть­ся у здатності зберігати стан нормального функціонування психіки, доцільно діяти, незважаючи на перепони. Найбільш вагомими складовими такої здатності є вміння співробітника за допомогою волі долати негативний вплив емоцій на діяльність, переборювати страх, нерішучість, а також зберігати самовла­дання при подальшому ускладненні ситуації.

Психологічна готовність працівника — сукупність якос­тей і властивостей особистості, що зумовлює стан змобілізова-ності психіки, настроєність на найбільш доцільні, активні та рішучі дії в складних чи небезпечних умовах виконання служ­бових обов'язків.

150 Тема 6

Структура психологічної готовності працівника правоохо­ронних органів представлена такими компонентами:

1) мотиваційний — установка не тільки на найбільш доцільні,
активні та рішучі дії, а й на власну безпеку;

2) орієнтаційний —вивчення та усвідомлення умов і особли­
востей діяльності, способів можливих дій при різних варіантах
розвитку ситуації, необхідних для цього властивостей та якос­
тей особистості;

3) оціночний — об'єктивна оцінка ступеню небезпеки ситу­
ації і власної підготовленості для її вирішення, прогнозування
можливих результатів, внесення відповідних поправок у план
Дій;

4) вольовий — самоконтроль, самомобілізація та керування
своєю поведінкою, саморегуляція;

5) операціональний —уміння та навички реалізовувати про­
фесійні дії.

За наявності зазначених компонентів працівник у змозі на­строїтися на певну поведінку, на виконання дій, необхідних для досягнення поставленої мети; підготувати, за необхідності, ма­теріальну базу для виконання завдання чи створити умови для цього (здобути відсутню інформацію, провести тренування, змо-делювати схеми можливого розвитку подій); з початком дій уваж­но слідкувати за динамікою ситуації обставин, оцінювати адек­ватність своєї поведінки, модель якої була побудована раніше, прагнути реалізувати оптимальні методи й засоби досягнення мети, свідомо керувати своїми емоційними станами і поведін­кою в цілому.

Достатня розвиненість усіх компонентів та їх цілісна єдність — показник високого рівня психологічної готовності працівни­ка правоохоронних органів, його активності, самостійності та творчого підходу до діяльності, що відповідає поняттю «профе­сіоналізм». Відсутність одного чи декількох компонентів або їх недостатня розвиненість свідчить про недостатній рівень його готовності, ймовірність чинників ризику стосовно особистої без­пеки при перебуванні в екстремальних ситуаціях.

Психологічна характеристика екстремальних ситуацій... 151

3. Психологічна підготовка працівників правоохоронних органів до дій в екстремальних умовах

Формування психологічної готовності повинно забезпечува­тися за допомогою цілеспрямованого та систематизованого ком­плексу заходів, що здійснюється в межах психолого-педагогіч-ного процесу в органах та підрозділах. Основними завданнями психологічної підготовки слід вважати:

1) виховання почуття обов'язку, відповідальності;

2) забезпечення особового складу системою знань і уявлень
про особливості та умови діяльності, їх вимоги до особистості;

3) формування у працівників умінь і навичок виконання
службових обов'язків у напружених та складних умовах;

4) розвиток емоційно-вольової стійкості, здатності до ефек­
тивної саморегуляції при ускладненні ситуації;

5) формування вмінь реально оцінювати рівень своєї підго­
товленості до виконання професійних завдань, прогнозувати
результати діяльності, коригувати свої вчинки.

Психологічна підготовка здійснюється в три етапи: 1) завчас­ного формування готовності до дій в екстремальних умовах; 2) безпосереднього формування готовності до дій в екстремальних умовах; 3) підтримання готовності в процесі виконання склад­ного завдання.

Завчасне формування готовності до дій у екстремальних си- тусш,іяхпередбачає формування «психологічної надійності», тоб­то таких якостей, як упевненість в собі та своїй підготовленості, у своїх колегах, цілеспрямованість, самостійність при прийнятті рішення, самовладання, вміння керувати своїми емоціями та ін. У процесі такої підготовки засвоюються знання про можливі ва­ріанти розвитку напружених ситуацій, їх сутність та адекватні варіанти реагування, набуваються відповідні вміння та навички. Потрібно також знати про причини виникнення і особливості перебігу різновидів екстремальних ситуацій, у тому числі таких масовидних явищ, як мітинги, демонстрації, панічний та агре­сивний натовп тощо. Стан готовності визначається правовою освіченістю, правильним розумінням своїх завдань і обов'язків, знанням порядку несення служби та правил застосування зброї і

Тема 6

спеціальних засобів. Необхідно навчитися прогнозувати і врахо­вувати ймовірність несприятливого впливу на психіку таких чинників: наявність великої кількості збуджених людей, емоцій­ний стан яких мимоволі передається працівникам; агресивні чи принижуючі гідність висловлювання та дії окремих громадян, певної групи; провокуючі на несанкціоноване застосування сили дії; раптовість, неочікуваність ускладнення ситуації; ризик, зумов­люючий небезпеку для здоров'я і життя; підвищена відпові­дальність за наслідки своїх дій; внутрішній конфлікт між бажан­ням уникнути небезпеки та необхідністю виконувати професійні обов'язки; страх помилки та покарання за неї.

Етап безпосереднього формування готовності до виконання складних завдань полягає в моделюванні умов майбутньої діяльності і створенні так званого «передстартового стану», об­говоренні оптимальних дій та їх послідовності. Практика свідчить, що чим точніше й повніше уявлення про наступний розвиток ситуації, тим більш адекватні методи і засоби реагу­вання особа обирає в необхідний момент (наприклад, перед зат­риманням озброєного злочинця вивчається план місцевості, розташування приміщень у будинку чи квартирі, шляхи проник­нення в приміщення чи його блокування, узгоджуються дії учас­ників групи).

Про різноманітність психічних станів і реакцій працівників перед складними, ризикованими подіями свідчать результати проведених нами досліджень: у половини з них зберігаються нормальні психофізіологічні та психологічні показники, близь­ко 30% — відчувають напруженість і невпевненість, у решти спо­стерігаються ознаки сильного хвилювання і тривоги, аж до про­явів неупорядкованої активності чи надмірної скованості. В ос­танньому випадку актуальною стає пересторога щодо їх можли­вості взагалі виконувати поставлені завдання.

Як раніше вже зазначалося, психологічну напруженість осо­би значно посилює невизначеність та можлива багатоварі-антність розвитку ситуації — отже, на цьому етапі набуває особ­ливої значущості своєчасна і якісна (несуперечлива) інформа­ція про перебіг подій, яка в подальшому надасть змогу прийня­ти правильне рішення.

Психологічна характеристика екстремальних ситуацій... 153

Поряд із відпрацюванням конкретних індивідуальних і спільних дій потрібно приділяти увагу тренуванню навичок сприймання обстановки та змін у ній, прогнозуванню дій суп­ротивника, розподілу та концентрації уваги, оперативному за­пам'ятовуванню, формуванню емоційної стійкості, впевненості в собі, наполегливості в досягненні мети.

Найбільш суттєвими показниками готовності на даному етапі є цілеспрямована змобілізованість особистості, актуаліза­ція досвіду поведінки в аналогічних обставинах, концентрація на завданні та шляхах його реалізації, установка на максималь­но раціональне спрямування своїх сил на подолання труднощів і досягнення позитивного результату.

Стан готовності залежить від багатьох об'єктивних та суб'єк­тивних причин, зокрема, мотивів поведінки та ставлення до вимог наступного завдання і своїх можливостей. Позитивне ставлення спонукає зацікавленість, пізнавальну активність, емоційно-вольовий підйом; при нейтральному (пасивному) чи негативному ставленні підготовчі дії потребують більшого на­пруження, оскільки виникає додаткова необхідність у подоланні бар'єрів негативних емоцій. При відсутності мотивів «на справу» працівник починає керуватися вузькоособистісними прагнен­нями і міркуваннями, ігноруючи інтереси колективу, а в резуль­таті — і свої власні. Має значення також наявність досвіду, інди­відуальні особливості особистості та результативність психологічної підготовки на попередньому етапі.

Готовність до дій у напружених ситуаціях на етапі безпосе­редньої підготовки до виконання складного завдання досягаєть­ся за рахунок цілеспрямованого та послідовного впливу на пра­цівників за такими напрямами: 1) проведення виховних заходів; 2) обговорення змісту завдання, ознайомлення з обставинами та особливостями майбутніх дій; 3) організація вправ і трену­вань; 4) активізація самонастроєності на успішні дії.

При проведенні виховних заходів необхідно акцентувати ува­гу на залежність загального успіху від згуртованості колективу, точності й своєчасності виконання своїх обов'язків кожним учас­ником; наголошувати на почутті відповідальності, формувати установку на безумовне виконання поставленого завдання, впев-

Тема 6

неність в успіху; популяризувати приклади професійної майстер­ності, взаємовиручки, винахідливості. Особливого піклування потребують працівники, у яких раніше були службові негаразди чи емоційні зриви. Негативні емоції можуть зберігатися протя­гом тривалого часу і впливати на діяльність у новій обстановці, тому їм слід допомогти проаналізувати причини помилок, поре­комендувати, як найбільш оптимально поводитися в подальшо­му. Не можна обійти увагою й занадто впевнених у собі осіб, які недооцінюють складність наступного завдання. Виховна робо­та з ними має бути спрямована на створення адекватної само­оцінки, актуалізацію почуття відповідальності.

При ознайомленні з обставинами майбутніх дій проводить­ся роз'яснення сутності завдання, словесне чи наочне ознайом­лення з його об'єктивними чинниками, що допомагає визначи­ти найближчі та подальші цілі діяльності, реально оцінити мож­ливі труднощі, обговорити оптимальні варіанти поведінки, спла­нувати власні дії та дії групи в цілому.

Стан безпосередньої готовності формується й закріплюєть­ся за допомогою тренувань і спеціальних вправ: вирішуються ситуаційні завдання, моделюються ситуації, наближені до реаль­них. Незважаючи на деяку умовність, така робота допомагає створити мисленеві моделі наступної діяльності. Звичайно, у таких «програваннях» містяться суперечності: окрім їх безумов­но корисного результату у вигляді нейтралізації чинника неспо­діваності як основного стресора напруженої ситуації, прогнозу­вання поведінки в майбутній екстремальній ситуації може вик­ликати почуття тривожного чекання, страху та ін. Тому пара­лельно з тренуваннями необхідна самомобілізація та на­строєність на виконання завдання, застосування спеціальних прийомів регуляції емоційних станів.

Виділення етапу підтримання готовності у процесі виконан­ня складного завдання зумовлене високоймовірними змінами ситуації, виникненням нових труднощів і перепон, до яких по­трібно додатково пристосуватися. До того ж, специфіка діяльності працівників правоохоронних органів передбачає інколи тривале чекання небезпеки, яке породжує нудьгу, сон­ливість, пригнічення або ж надмірне збудження, афективні спа-

Психологічна характеристика екстремальних ситуацій... 155

лахи. При настанні екстремальної ситуації такі негативні стани призводять до порушення перебігу пізнавальних та емоційно-вольових процесів та настання небажаних результатів.

Готовність у процесі виконання складного завдання може підтримуватися за допомогою: 1) управлінського впливу керів­ника на підлеглих; 2) застосування методів саморегуляції.

Ефективність управлінського впливу визначається, пере­дусім, якістю і своєчасністю надходження оперативної інформації. Результати спеціальних досліджень свідчать, що ре­гулярне надходження інформації дозволяє фахівцю протягом тривалого часу перебувати у стані «активного оператора», коли суттєво нівелюється негативний вплив ситуації і зберігається висока працездатність. Окрім того, суттєве значення має акти­візація мотивації «на справу», в тому числі й через вплив на гру­пові настрої, установки, цілі та контроль за діяльністю і самопо­чуттям кожного працівника (вибірковий, фронтальний та ін.). У окремих випадках, коли дозволяють умови, а виконання завдан­ня передбачає тривале очікування з пониженням м'язового то­нусу, корисно проводити спеціальні вправи, застосовувати рит­мічну музику тощо.

Слід пам'ятати, що в екстремальних ситуаціях між сприйнят­тям обстановки і дією — інколи навіть не хвилини, а секунди. Тому доцільне попереднє опрацювання та застосування формул внутрішнього контролю і самомобілізації: «Зброя до бою! Увага! Зібратися! Я готовий!» та ін. Такі команди підбираються індиві­дуально, але з дотриманням загальних вимог—вони мають бути короткими, категоричними, сформульованими в теперішньому часі та легкими для запам'ятовування.