Засади історіографічної складової наукового дослідження.

Усі схем, що використовуються з збереженням попередніх традицій мають цілу низку вад.

По-перше, душею історіографії є концепція та методологія, а не «вітчизняність/зарубіжність».

По-друге, коли йдеться про праці XIX – початку XX ст., поняття «вітчизняности» стає надто слизьким (наприклад, чиїм «вітчизняним» істориком був Леонтович - росіянин із походження, дослідник Великого князівства Литовського, професор у Києві, Одесі та Варшаві?).

v Новітня традиція. Вона будується за схемою, яка відштовхується від певного «ієрархічного розсортування» літератури. Ця модель огляду нагадує конус.

Ø Найвищий ієрархічний щабель – «верхівку конуса» – посядуть авторитетні підсумкові праці.

Ø Нижчий – праці, присвячені вузловим згусткам досліджуваної проблеми.

Ø Найнижчий, на «підніжжі конуса», – розвідки про конкретні сюжети у рамках цієї-таки проблеми.

Ієрархічне розсортування зручне й тим, що допомагає надати власній роботі концептуальних рамок.

ü Адже визначивши для себе, хто посяде верхівку конуса, ви маєте виголосити «декларацію солідарності» з ним. Також можна вказати інші концептуальні традиції по данній проблемі і окреслити свої незгоди.

ü Виголосивши «декларацію солідарносте», можна переходити до середньої ланки конуса – праць, присвячених вузловим згусткам досліджуваної проблеми. Економніше та й логічно стрункіше це виглядає не в хронологічному перерахуванні праць, а шляхом презентації концепцій: таку-то концепцію вперше сформулював N, її ж дотримувалися NN і NNN; або: цілком новий погляд запропонував N, його послідовниками стали NN і NNN, тощо. Зрозуміло також, що слід заявити про свою солідарність із котроюсь з описаних пропозицій. Як і у випадку з теоретичною моделлю роботи, вибір пріоритетів є вашим авторським правом. Не варто аж надто поринати в критику того, що вам не до вподоби, адже ваша мета – не деконструкція історіографічних поглядів, а лиш епізод подіевої історії на тлі генези предмету, що розглядається. Це не означає, що з «великими», яким належать застарілі на сьогодні концепції, не можна дискутувати, проте, погодьмося, опис епізоду – це жанр, дещо відмінний від генеалогії ідей.

ü Переходячи до підошви нашого конуса – конкретних розвідок, суголосних обраній темі, не доведеться поодинці аналізувати концептуальні засади кожної зокрема. Адже прикладна, конкретна студія зазвичай не претендує на винайдення велосипеда. Вона відштовхується від певної авторитетної позиції, тож достатньо просто послатися на вже представлену «генеалогію концепцій». У цьому розділі історіографічного огляду не треба також заглиблюватися в деталі та нюанси кожної зі згадуваних праць, – матимете таку нагоду, коли викладатимете власні гіпотези в основній частині своєї розвідки. А тут вистачить просто заакцентувати увагу на принципових моментах – на тому, з чим ви погоджуєтися, і на тому, що викликає певний сумнів і що згодом буде (пообіцяйте це читачеві) обговорене детальніше.

На завершення годиться нагадат: про чемну дистанцію, ввічливість і коректність у представленні праці попередників. Навіть за повної незгоди з написаним слід вживати ґречні форми заперечення на зразок: «навряд чи виправдано», «навряд чи правомірно», «викликає певний сумнів», «не виглядає достатньо переконливим», «містить деякі суперечності» тощо. Врешті, геть зовсім неприпустимими є поблажливі вислови на кшталт «не зрозумів», «не побачив», «не врахував» абощо. Адже початківець ще не знає, скільки йому самому пощастить «урахувати», «зрозуміти» й «побачити». Тому, починаючи шлях у науку, варто не забувати слів Бернарда Шартрського, сказаних учням ще в XII ст.:

«Ми подібні до карликів, які сидять на плечах велетнів; ми бачимо більше й далі, ніж вони, не тому, що маємо ліпший зір. і не тому, що вищі за них, а тому, що вони нас підняли...»