Лекции.Орг
 

Категории:


Назначение, устройство и порядок оборудования открытого сооружения для наблюдения на КНП командира МСВ


Построение спирали Архимеда: Спираль Архимеда- плоская кривая линия, которую описывает точка, движущаяся равномерно вращающемуся радиусу...


Экологические группы птиц Астраханской области: Птицы приспособлены к различным условиям обитания, на чем и основана их экологическая классификация...

Історична регіоналістика – це генеалогія і анатомія регіонів, простежена у певному часовому вимірі.



Головне для фахівця-регіоналіста

· схопити сутнісні особливості регіону як цілісності,

· проаналізувати характер колонізаційних, модернізаційних, міграційних, соціальних, демографічних та інших процесів,

· максимально чітко окреслити регіональні особливості у способі життя та ментальності людей, простежити витоки їхніх ціннісних орієнтацій, спрогнозувати перспективи розвитку регіону.

Історична регіоналістика – це поле ретроспективного дослідження процесів життєдіяльності людських спільнот і комунікативних зв’язків у межах історично сформованих регіонів на основі врахування особливостей освоєння простору, характеру розселення, територіальної структури, урбанізованості території, збереженості чи розмитості комплексів традиційної культури.

Історична регіоналістика в Україні розвиває традиції «горизонтального виміру» в українській історіографії, які попри вкрай упереджене ставлення до них з боку держав-метрополій, до складу яких входили українські землі, втілилися у проблемне вивчення окремих регіонів, міст, сіл (на цьому фундаменті в радянські часи було створено масштабну «Історію міст і сіл Української РСР»).

Центральною категорією історичної регіоналістики є регіон, який у найзагальнішому вигляді виступає як створена силами внутрішнього тяжіння територія, яка є однорідною з погляду певних визначальних критеріїв і за цими ж критеріями відрізняється від суміжних територій. У такому значенні увага дослідника фокусується на домінуванні внутрішніх зв’язків (економічних, соціальних та ін.) як більш інтенсивних щодо зовнішніх, які поєднують регіон з рештою території як частину з цілим.

Регіональні особливості вивчаються дослідницькими методами різних наукових дисциплін – історії, археології, антропології, історичної демографії, етнології, історичної географії, політології, економіки регіонів, соціології, соціолінгвістики тощо.

Найкращим засобом інтеграції і координації зусиль фахівців з різних галузей знання може бути перетворення регіоналістики у відносно автономний міждисциплінарний науковий напрям. Регіоналістика здатна не тільки відігравати роль макродисципліни, що оперуватиме узагальненими, підсумковими результатами спеціалізованих досліджень, виконаних в рамках галузевих гуманітарних дисциплін. Вона поступово вироблятиме і власні підходи до аналізу локальних соціокультурних утворень, природного фону їхньої життєдіяльності, виробничих, культурних та інших комунікативних зв’язків, власний термінологічний інструментарій. Як вважають вчені з Санкт-Петербурга А. Герд та Г. Лебедєв, «шлях дослідження, який пропонує регіоналістика, являє собою не просто суму методів і результатів різних наук. Справа тут не в механічному залученні даних однієї дисципліни для доведення висновків, одержаних засобами іншої, а в розробці нових, синтезуючих підходів, у тому числі й тих, що включають розв’язання проблем етногенезу, в єдиному ключі і за єдиною методикою».

 

Історична урбаністика.

Історична урбаністика – галузь соціогуманітарного знання, що досліджує історію розселень, поселень, локаційних процесів, урбанізаційних хвиль; пропонує класифікаційні критерії, які створюють науковий фундамент для віднесення того чи іншого населеного пункту до категорії міст і для поділу міст на певні категорії; вивчає урбанізацію як історичний процес підвищення ролі міста у розвитку суспільства – процес, що викликає зміни у соціальній і демографічній структурі суспільства, культурі, способі життя, психології, а також концентрацію форм спілкування.

У фокусі уваги історичної урбаністики перебуває весь спектр проблем, що стосуються міського способу життя:

· від дослідження закономірностей переходу від традиційних (доіндустріальних) до урбаністичних (індустріальних і постіндустріальних) форм міського життя

· до вивчення різних типів міських культур,

· простеження еволюції соціокультурної стратифікації міського простору, систем управління містами і міського самоврядування, специфічності міської ментальності.

Дослідницький фокус історичної урбаністики концентрується переважно на питаннях визначення неповторних рис окремих міст, які викристалізувалися в процесі їхньої тривалої чи короткої історії та формування системи урбанізаційних атрибутів – від фортифікаційних і культово-релігійних до соціальних і архітектурно-планувальних.

Історична урбаністика намагається аналізувати міста в їх цілісності – як специфічні соціокультурні феномени із власними фазами розвитку, в широкому політичному й ідеологічному контексті.

Історична урбаністика має яскраво виражений міждисциплінарний характер, оскільки урбаністичні процеси досліджуються, крім істориків,політологами, економістами, географами, демографами, екологами, фахівцями з теорії управління, культурології, соціальної психології та багатьох інших дисциплін. Історична урбаністика намагається опанувати величезний досвід міського розвитку, осягнути сутність міста як соціокультурної цілісності.

Предметом історичної урбаністики є історичне дослідження міста.

v Перші теоретики урбанізму – французькі історики О.Тьєрі та Ф. Гізо визначали місто на основі розрізнення промислового і аграрного виробництва. Їх основна ідея полягає в тому, що виникнення міст знаменує собою зародження нового соціально-політичного, а в подальшому і економічного ладу, що історія міста є історією боротьби буржуазних відносин з феодальним укладом.

v У марксизмі наголос робився на відокремленні ремесла від землеробства.

v У культурології увагу привертають насамперед особливості міського ландшафту.

v В економічному і політичному сенсі місто розглядалося М. Вебером, який вважав можливим говорити лише в тому разі, якщо місцеве населення задовольняє суттєву частину свого щоденного економічного попиту на місцевому ринку, причому значною мірою предметами, виробленими або купленими для збуту місцевим населенням. Кожне місто в цьому сенсі є «ринковим місцем», «ринковим поселенням».

 





Дата добавления: 2016-11-24; просмотров: 389 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.002 с.