Сучасна історична наука являє собою сукупність таких взаємопов’язаних галузей пізнання як:
Ø Археологія – наука, що реконструює побут та культуру стародавніх народів від палеоліту до пізнього середньовіччя виключно за викопними пам’ятками.
Ø Етнологія або етнографія – вивчає походження, розселення, особливості побуту та культури народів. Термін етнографія сформовано з використання грецького слова пишу, що трактувало науку як описову. Цим терміном іноді позначають статично-описова рання форма науки. Термін етнологія побудований з використанням грецького слова, що означало слово, поняття, вчення, а отже наука визначалася як теоретична. Можна визнати як динамічно-гносіологічна сучасна форма.
Ø Політична історія – історія державотворення досліджує виникнення передумов, утворення, складання та функціонування держави, державних інституцій і політичних структур.
Ø Економічна історія – вивчає історію господарської діяльності окремих країн, регіонів та людства в цілому.
Ø Теорія і методологія історії – вивчає ключові засади і базові принципи історичного пізнання, про, що йшлося у лекціях №№ 1,2.
Ø Історіографія – вивчає розвиток історичних знань та методи історичних досліджень.
Ø Історична антропологія – галузь історичної науки, для якої головним об’єктом дослідження є людина, а не окремі історичні події і процеси. Одним з найважливіших напрямків історичної антропології сьогодні є історія людської ментальності, тобто пануючої у суспільстві релігійних вірувань, моральних і правових норм, естетичних і етичних образів та уявлень. Дослідження ментальності дає можливість пояснити складний взаємозв’язок духовного і суспільного розвитку, причини як закономірних історичних явищ, так і унікальних подій-казусів.
Ø Спеціальні історичні дисципліни – біля 80-ти назв. Ці дисципліни спрямовані як на дослідження локальних історичних об’єктів (джерелознавство (розглядалося в лекції № 3), історична географія, архівознавство), так і на вивчення певного типу джерел (нумізматика — монети, сфрагістика — печатки, геральдика — герби тощо) або розробку спеціальних методів роботи з джерелами і вивчення окремих рис та елементів, притаманних джерелу, незалежно від його видової приналежності (палеографія — зовнішні ознаки писемних пам'яток, хронологія — системи літочислення тощо). Детально це питання буде розглянуто у наступній темі.
A. Археологія.
Термін археологія походить від грецьких слів стародавній і наука або слово і отже може трактуватися як наука про старожитності, що взагалі то не відбиває у повній мірі сутність цієї науки.
Виокремлення археології у самостійну науку було пов’язано з тим, що виключним джерелом для неї виступають речові джерела – рештки поселень, будівель, поховання, знаряддя праці, зброя, побутові речі, твори мистецтва і предмети релігійного культу. Враховуючи, що археологами досліджуються періоди, де ключовими джерелами слугують саме речові об’єкти хронологічні межі дослідження не піднімаються вище XV-XVI ст.
Проте в кінці ХХ ст. зародилася традиція археологічних досліджень більш пізнього періоду. Особливо це стосується життя суспільств ( козацтво,старообрядці тощо) і існування мікролокальних систем (військові поселення, гарнізони фортець) писемні джерела про які дають надто мало інформації.
Археологія вирішує широкі історичні проблем. Вона вивчає людину в усіх її іпостасях, починаючи від її фізичної будови і становлення до вияву форм суспільної свідомості. Для цього до археологічного дослідження долучаються результати багатьох суміжних (нумізматика, палеографія, сфрагістика) і несуміжних наук (палеоботаніки, палеозоології, фізики (радіовуглицевий метод), хімії ґрунтознавства, селекції тощо)
Речі, що археологи знаходять в похованн ях надають можливість дослідити світоглядні і релігійні уявлення, уявлення про загробне життя.
Речі знайдені на поселеннях і самі поселення потребують більш складної інтерпретації. Це пов’язано з тим, що чим більшим і довготривалішим є комплекс поселення тим значніші зміни і реконструкції відбувалися, чисельнішими є кількісні і функціональні ознаки об’єктів, складнішою інфраструктура, різноманітнішою інформаційна насиченість джерел тощо. Всі ці об’єкти в археологічній науці отримали назву археологічні пам’ятки.
Археологічні пам’ятки – вивчаються спеціалістами-археологами шляхом розкопок, а також лабораторного їх дослідження.
§ Складність пошуку і дослідження пам’ятки пов’язана з багатьма речами: топографією місцевості, ступенем збереження, глибиною залягання, характером ґрунту, розмірами тощо.
§ При розкопках важливо дотримуватися методик вилучення і отримання та збереження максимальної інформаційної цінності джерела.
§ Важливою складовою розкопок є завдання чіткої фіксації і стратифікації, що дозволять пізніше більш точно відтворити комплекс.
§ Однією з ключових проблем для археології є датування об’єкту та визначення його функціонального призначення.
§ Не менш важливою проблемою для археологів є питання визначення спорідненості археологічних пам’яток в межах певної археологічної культури та визначення ступіні її етнічної єдності. Не завжди спорідненість окремих археологічних предметів є свідченням належності до однієї етносоціальної спільноти, або певна відмінність речового комплексу є свідченням належності до різних спільнот..
На завершальному етапі роботи археолог виступає як історик, котрий використовує для своїх висновків писемні джерела (за умови наявності) і етнографічні матеріали, що надає можливість інтерпретувати речові об’єкти у конкретний історичний об’єкт в суспільно-політичному, соціально-економічному і культурологічному вимірах.
