Об’єктом історичної науки можна рахувати лише людське суспільство в усьому багатоманітні його минулого, в його розвитку і змінах.

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ.

Структура і Складові частини історії.

План

1. Соціальна цінність історичних знань.

2. Поняття історії і її предмет дослідження.

3. Історична подія та її образи.

4. Загальна характеристика галузей пізнання історії та історичні науки.

a. Археологія.

b. Етнологія або етнографія.

c. Політична історія.

d. Економічна історія.

 

Соціальна цінність історичних знань.

 

В чому полягає соціальна цінність історичних знань?

Якими соціальними функціями вона володіє?

Яка користь від науки яка зорієнтована в минуле?

Відповіддю на ці запитання можне бути усвідомлення того, що минуле – «наш власний світ», і без нього немає сучасного.

Попри те, що відповіді на запитання і міркування будуть абсолютно правильними, проте очевидність істини не завжди переконлива. В філософії історії було немало скептиків які відмовляли історії у будь якій корисності для людства. До таких скептиків відносяться крупні філософи такі як Гегель, Ніцше, Вольтер, Декарт, Валері, Руссо.

Валері уважав, що історія «найнебезпечніший продукт» інтелектуальної діяльності вчених.

Вольтер поділяв усіх істориків на тих хто бреше, хто помиляється і тих, які просто нічого не знають.

Декарт заявляв, що головне досягнення зацікавленістю минулим полягає у наростаючому невігластві щодо сучасності.

Руссо з великою пересторогою міркував про вплив історії на формування особистості дитини. Він уважав, що в історії більше прикладів негативного аніж доброго; картини минулого, свідомо спотворені, нав’язують знання і вбивають самостійність інтелектуального пошуку.

В цьому ж ключі лунав і вислів Ніцше «щасливою є тільки дитина бо вона не розуміє значення слова було»

Гегель, творець однієї з величніших систем філософії історії, дотримувався погляду, щодо безплідності історичного знання як знання про одиничні, унікальні, неповторні і мінливих подіях минулого. Вік констатував, що єдино чого можна навчитися у історії так це те, що «історія нікого і ні чиму не вчить».

В той же час апологети соціальної значущості історії сходилися на її виключній ролі.

М. Карамзін так відповідав на ці питання: «Історія у певному сенсі є священна книга народів, необхідна; зерцало їх буття і діяльності; скрижаль откровеній і правил; заповіт предків до нащадків; доповнення, пояснення навколишнього і приклад майбутнього».

В своїй останній книзі «Апологія історії» Марк Блок, найвідоміший французький історик ХХ ст., який загинув у фашистських катівнях, і яку він писав, чудово усвідомлюючи, що це його останнє звернення до людства він всю увагу зосередив на двох ключових парадигмах:

поясненні навіщо потрібна історія і

відповіді на запитання, почутого у липні 1940 р. під час вступу німців до Парижу «Чи потрібно нам думати, що історія нас обманула?»

Кобрін В.Б. у своїй праці «Іван Грозний», обмірковуючи проблему можливості надання історією відповідей на питання сьогодення прорік наступне: «Історичний досвід рецептів не надає. Недаремно кажуть, що історія не стільки вчить, скільки карає за незнання».

В сучасних умовах коли людство витримавши значні випробування ХХ ст. шукає відповіді на ключові питання життя питання про місце історії знову постає перед ним. Відповідь на питання про цінність історії не може бути ні простим, ні коротким. Воно з тих запитань які передбачають серйозну і ґрунтовну розмову в якій виключаються узгодженості у висновках без глибокого аналізу відправних посилань і ключових понять.

 

Поняття історії і її предмет дослідження.

Що таке історія?

Це питання, задане в різні часи, різним людям і за різних обставин, отримає різні відповіді:

· маленька дитина буде розповідати історію Червоної шапочки;

· лікар буде розповідати про історію хвороби;

· жінка може розповісти про «жахливу історію» яка трапилася з нею в магазині, а чоловік, про не менш «жахливу історію» під час відпочинку на курорті;

· літні люди згадають про минулу молодість;

· фізик почне розповідати про видатних вчених минулого – Ньютона, Резерфорда або Ейнштейна, а філософ про Сократа, Аристотеля або Канта;

· дембель буде говорити про «героїчні історії» пригод під час служби;

· студент розкаже «правдиву історію» про складання іспиту коли він нічого не знав, але викрутився.

Ці, на перший погляд, міркування не мають прямого відношення до визначення сутності історії, проте вони розкривають головну сутність поставленого питання. Історія – поняття багатозначне, що охоплює надзвичайно широке коло явищ дійсності і життєвих ситуацій.

Багатозначність терміну визначається його походженням.

Історія з грецької histor – людина, що розглядає юридичні суперечки може бути визначено як широке поняття – «дослідження», «розшукування». В цьому сенсі історією можна було б назвати будь яку аналітичну діяльність, сутність якої у дослідженні реальності, що розвивається у часі і пошук істини, яка також піддається змінам. І попри те, що історія завжди розглядалася як одна з ключових наук, що вивчає людство вона ніколи не претендувала на статус єдиної науки.

Об’єктом вивчення історії є минуле. Визначення історії як науки про минуле є очевидним, проте в сьогоденній історіософії ця сентенція піддається переоцінці. М. Блок підходив до історичного дослідження з позиції, що «Сама думка, що минуле як таке здатне бути об’єктом науки, абсурдна», а У. Люси вважав, що «ототожнення історії з минулим неприпустиме».

Минуле охоплює занадто широкий масив явищ, полій і процесів, щоб бути об’єктом вивчення однією наукою. Зрозуміло, що минуле, яке взято в усіх його проявах, не є предметом виключно історичного дослідження, так само як воно не є виключним об’єктом філософії, соціології, геології, географії, культурології тощо.

Об’єктом історичної науки можна рахувати лише людське суспільство в усьому багатоманітні його минулого, в його розвитку і змінах.