Права і свободи громадян за Конституції Речі Посполитої від 17.03.1921.

1921 Березнева Конституція Польщі, в розділі V, визначала мету і завдання держави стосовно громадян. Держава, як політична організація, в першу чергу була створена для охорони інтересів кожної зокрема людини. Визначаючи становище особи в суспільстві, законодавці керувалися концепцією ліберальної держави, згідно з якою інтереси кожної конкретної людини були вищими, ніж інтереси держави. Польща як держава, яка стала на демократичний шлях розвитку, конституційно гарантувала забезпечення широких свобод для розвитку економічної, політичної, національної і культурної діяльності своїх громадян. Права і свободи, які надавалися громадянам Березневою Конституцією, поділялися на: політичні, громадянські, соціальні. Особливого значення Конституція надавала захисту трудових прав, особливо що стосувалося заборони праці підлітків, молодших 15 років, передбачала охорону праці жінок, материнства, широку систему соціального забезпечення у випадку втрати працездатності або безробіття. Громадяни набували права безоплатного навчання в державних місцевих школах.

37. Засада незалежності судової влади в Конституції Речі Посполитої від 17.03.1921 року. Конституція утверджувала в Польщі основи парламентської демократії, відвівши головну роль при цьому Сейму. Ухвалений на основі Конституції закон про вибори дозволяв обирати до Сейму представників різноманітних політичних партій.

Правову основу діяльності судових органів Польської держави визначила Березнева Конституція 1921 р. Аналіз її положень дає підстави стверджувати, що судова влада визнавалася як незалежна із зміцненням засад виключної компетенції судів у здійсненні правосуддя. Квітнева Конституція, відкинувши цей принцип, підпорядкувала суди Президенту. На противагу Березневій Конституції, Квітнева відкинула участь представників громадськості в судовому процесі.

Суди ІІ Речі Посполитої ділилися на дві групи: першу складали загальні суди, створені для розгляду кримінальних і цивільних справ; другу – спеціальні суди, компетенція яких була обмежена відповідними категоріями справ (військові, з трудових справ, духовні суди, Державний Трибунал, Компетенційний Трибунал, Найвищий Адміністративний Трибунал). Судова реформа, проведена на підставі Закону “Про устрій загальних судів” від 6 лютого 1928 р., передбачала чотириступеневу систему судів і встановлювала таку систему загальних судів: міські, окружні, апеляційні суди та Найвищий суд.

Аналіз розвитку судової системи 1928-1939 рр. свідчить про те, що ціла низка прийнятих нормативно-правових актів були спрямовані на обмеження суддівської незалежності. Квітнева Конституція 1935 р. усунула визначення “незалежні” суди. Отже, вони стали державними органами. Відступивши від принципу поділу влади, Конституція позбавила тим самим суди можливості бути самостійною, незалежною гілкою влади, що призвело до падіння авторитету судів у суспільстві

Повноваження парламенту за Березневою Конституцією поділялися на законодавчі (прийняття загальнообов’язкових нормативних актів), контрольні (здійснення контролю над урядом), конституційні (зміна і перегляд Конституції) та виборні (обрання Сеймом і Сенатом, об’єднаних в Національні Збори, Президента Речі Посполитої).

Конституція 1921 р. передбачала повне розмежування повноважень між Сеймом і Сенатом, які за Конституцією не були рівноправними, оскільки Сенат не володів правом законодавчої ініціативи, не міг вимагати скликання ні Сейму, ні Сенату, не був наділений правом створювати надзвичайні парламентські комісії для розслідування особливо важливих справ, отже, власне не був верхньою палатою парламенту в звичному розумінні цього слова, отже йому відводилася другорядна роль.

Об’єднані у Національні Збори, Сейм і Сенат абсолютною більшістю голосів обирали Президента терміном на 7 років. Відповідно до ст. 42 Конституції до його компетенції належало формування уряду (Ради Міністрів), скликання, закриття та відкладання чергових та надзвичайних сесій обох парламентських палат, видання указів, розпоряджень, наказів і заборон, які стосувалися виконавчої влади. Президент підписував закони разом з співвідповідальними міністрами і видавав розпорядження про їхню публікацію в “Збірнику Законів Республіки”.

Конституція 1921 р. свідомо обмежила повноваження Президента щодо дострокового розпуску парламенту і позбавлення його права “вето”. Кожне рішення Президента вимагало підтвердження Прем’єр-Міністра і галузевого міністра. Будучи верховним головнокомандувачем Збройних Сил Польщі, він не міг виконувати ці функції під час війни. Обмеження компетенції Президента Березневою Конституцією виражало прагнення певних політичних сил Польщі до встано влення слабкої президентської влади, що було явно спрямовано проти особи Ю.Пілсудського як потенційного кандидата на пост глави держави.

Третій розділ Конституції визначив функції Ради Міністрів як виконавчої гілки влади. Міністри виконували подвійну роль як члени Ради Міністрів і як керівники відомств державної адміністрації та несли солідарну та індивідуальну відповідальність за свою діяльність.

В основу організації органів адміністрації і самоврядування Березнева Конституція поклала такі основні принципи: принцип децентралізації; принцип єдиного підпорядкування органів державної адміністрації нижчого рівня органам вищого рівня; принцип участі громадян в контролі за діяльністю посадових осіб. Творці Березневої Конституції хотіли, щоб політичний лад держави опирався на розширення самоврядування, яке подекуди неправомірно ототожнювали з автономією.

Аналіз положень Березневої Конституції стосовно судової влади дозволяє зробити висновок, що судова влада визнавалася як незалежна з виключною компетенцією судів у здійсненні правосуддя. У 1923 р. до системи судових органів Польщі входили: Найвищий Суд у Варшаві, апеляційні, окружні, повітові та мирові суди.