Карти для покращення читання видаються кольоровими. Кольори фарб на картах стандартні і якоюсь мірою відповідають дійсному кольору зображуваних об'єктів: лист, сади, кущові плантації, зарослі виділяються на картах зеленим кольором; водні об'єкти, а також болота, солончаки, льодовики - синім; елементи рельєфу і деякі різновиди ґрунту (піски, кам'янисті поверхні) - коричневим; автостради і шосейні дороги - оранжевим кольором, а ґрунтові покращені дороги - жовтим. На картах масштабів 1:25 000 і 1:50 000 - оранжевим кольором виділяються також квартали населених пунктів, у яких переважають вогнетривкі споруди, а на картах масштабу
1:100 000 і дрібніше цим кольором показуються міста з населенням 50 тис. і більше жителів. Решта елементів змісту карт видається чорним кольором.
 | |||
| |||
Рис.1. Положення головної точки у позамасштабних умовних знаках.
3. Пояснювальні підписи.
На картах застосовуються повні і скорочені підписи. Повністю підписуються внесені власні назви населених пунктів, рік, гір, окремих урочищ.
Шрифти підписів назв населених пунктів і рік одночасно служать і умовними позначеннями тому що своїм розміром і рисунком вони доповнюють характеристику цих об'єктів.
Скорочені підписи, що супроводять деякі умовні знаки, пояснюють властивості зображуваних об'єктів, повідомляючи про них дані, які неможливо відобразити графічно.
4) Цифрові позначення
Цифрами показуються числові характеристики деяких об'єктів. Наприклад, кількість будинків у сільських населених пунктах, відмітки висот найбільш характерних точок рельєфу, лінійний рівень води в ріках, характеристика лісонасаджень.
Відповісти на запитання і перейти до другого питання.
2. Вивчення рельєфу за картою. Найпростіші форми рельєфу
Виразне і повніше сприйняття зображення місцевості за картою базується перш за все на вмінні вільно і осмислено читати на ній зображення рельєфу земної поверхні; з'ясувати загальний характер (тип) і структурні особливості рельєфу і його окремих об'єктів; визначати форми рельєфу - її конфігурацію, співвідносити розміри і взаємне положення, а також абсолютні висоти і взаємне підвищення будь-яких точок місцевості.
а) Типи та найпростіші форми рельєфу
Рельєфом місцевості називають сукупність різних нерівностей на земній поверхні. Всі об'єкти місцевості, які створені природою чи працею людини (грунтово-рослинний покрив, гідрографія, мережа доріг, населені пункти, окремі місцеві предмети-орієнтири тощо), належать до місцевих предметів.
Рельєф і місцеві предмети називають топографічними елементами місцевості.
За висотою над рівнем моря і ступенем розчленування земної поверхні розрізняють два основні типи рельєфу -гірський і рівнинний.
За висотою над рівнем моря розрізняють низькі гори (500-1000 м.), середньовисокі гори (1000-2000 м.), високі гори (понад 2000 м.). Рівнини діляться на низини (нижче 200 м.), підвищені рівнини (200-500 м.), плоскогір'я (понад 500 м.). За загальним характером поверхні, розрізняють рівнини: горизонтальні, похилені, випуклі, ввігнуті.
Горбкуватий рельєф є одним із різновидів рівнинного рельєфу.
Все різноманіття нерівностей, з яких складається рельєф земної поверхні, можна в основному звести до наступних найпростіших форм:
- гора - значне за висотою куполоподібне або конічне підвищення, яке має підошву і вершину. Вершина буває найчастіше куполоподібної форми, але іноді являє собою майже горизонтальний майданчик- плато, або закінчується гострим піком.
Зниження від вершини до підошви називають схилом. Схил може бути рівним, випуклим, увігнутим і хвилястим;
- хребет - витягнуте підвищення, яке знижується в одному напрямку. Вододіл, або топографічний гребінь - лінія, яка поєднує найвищі точки хребта. Хребет як типову форму потрібно відрізняти від гірського хребта-ланцюга гір, які спрямовані в один бік. До великих хребтів прилягають хребти менших розмірів, які називають відрогами;
- улоговина - замкнуте чашеподібне заглиблення (западина). Має край і дно (найнижчу точку). іноді дно улоговини буває заболочене або зайняте озером. Невелику улоговину з незначною глибиною називають западиною. Улоговину дуже малих розмірів називають ямою;
- лощина - витягнуте заглиблення, яке знижується в одному напрямку. Лінія по дну, яка поєднує найнижчі точки лощини, називається водозливом. Не будь-яким водозливом тече вода, але будь-яка річка, струмок тече водозливом. До різних видів лощин належать долини, ущелини, яри та балки.
- сідловина - зниження на гребені хребта між двома сусідніми вершинами. Найнижча точка сідловини називається перевалом. У гірській місцевості шляхи сполучення через хребти, як правило, йдуть перевалами. Низько розташовані сідловини по обох схилах хребта або між двома гірськими хребтами називають гірськими проходами.
б) Сутність зображення рельєфу горизонталями
На топографічних картах рельєф зображується горизонталями, тобто кривими замкнутими лініями, кожна з яких являє собою зображення на карті горизонтального контуру нерівності, всі точки якої на місцевості розташовані на одній і тій же висоті над рівнем моря. Зображення рельєфу доповнюється підписами абсолютних висот характерних точок місцевості, горизонталей, розмірів окремих форм рельєфу і покажчиками напрямків схилів.
Розглянемо суть зображення рельєфу горизонталями. На рис.2 показаний острів з вершинами А і Б, береговою лінією Д,Е,F. Замкнута крива d, e, f являє собою зображення берегової лінії на площині. Оскільки берегова лінія співпадає з перетином острову площинною поверхнею океану, зображення цієї лінії на карті являє собою нульову горизонталь, всі точки якої мають висоту рівну нулю.
Припустимо, що рівень океану піднявся на висоту h. Тоді утворюється новий перетин острова, який уявляємо площею перетину 1h - h. Проектуючи цей перетин за допомогою прямовисних ліній, отримуємо на карті зображення першої горизонталі, всі точки якої мають висоту h.
Точно так можна одержати зображення й інших перетинів, виконаних на висотах 2h,3h,4h і т.д. У результаті на карті буде зображення рельєфу острова горизонталями. Цей спосіб дозволяє правильно не тільки відображати форми рельєфу, але і визначати висоти точок земної поверхні за висотою перетину та стрімкістю схилів.
Величина перетину - це різниця висот двох сумісних площин перерізу. На карті вона виражається різницею двох суміжних горизонталей. Відстань між двома суміжними горизонталями на картах (площині) називається закладенням горизонталей.
Рис.2. Сутніть зображення рельєфу горизонталями
в) Види горизонталей.
Висота перетину рельєфу на карті залежить від масштабу і характеру рельєфу. Звичайно вона дорівнює 0,02 величини масштабу карти.
Горизонталі на карті, відповідні встановленій для неї висоті перетину, проводяться суцільними лініями і називаються основними горизонталями.
Горизонталі, які проводяться на карті через половину основної висоти перетину, називаються половинними (напівгоризонталями). На окремих ділянках, де потрібні деталі рельєфу, які не виражені в масштабі карти основними і половинними горизонталями, проводяться між ними ще допоміжні горизонталі (приблизно через чверть висоти перетину).
Для полегшення підрахунку горизонталей при визначенні висот точок за картою всі суцільні горизонталі, що відповідають п'ятикратній висоті перетину, викреслюються потовщено - потовщеними горизонталями.
Основна висота перетину показується на картах на кожному аркуші під південною стороною його рамки.
Відповісти на запитання і перейти до третього питання.
3. Визначення абсолютних висот, взаємного перевищення
та стрімкості схилів за картою
а) Визначення абсолютних висот і взаємного перевищення точок місцевості
Абсолютною висотою точки місцевості називають її висоту в метрах над рівнем моря. За початок відрахунку висот на наших топографічних картах прийнято брати рівень Балтійського моря (нуль Кронштадтського водомірного поста). Висоти точок в метрах над рівнем моря, підписані на картах, називаються відмітками.
Висоти точок визначаються за картою за допомогою горизонталей, використовуючи підписи відміток висот. Навести приклад у визначенні висот точок, коли точки місцевості (об'єкта) знаходяться на горизонталі і коли вони знаходяться не на горизонталі.
Перевищення однієї точки над другою визначається як різниця їх абсолютних висот.
Точність визначення висот точок, відмітки яких не підписані на карті, дорівнює 0,3 - 0,5 від висоти перетину.
б)Визначення стрімкості схилів за шкалою закладень.
Стрімкість схилу, тобто кут його нахилу обчислюється за формулою:
;
де d – закладання; h – висота схилу
Приблизно кут υº о, якщо він не більше 25º, може бути обчислений за формулою:
Ці залежності і лежать в основі всіх способів визначення стрімкості схилів. Частіше всього використовується метод визначення стрімкості схилів за шкалою закладень.
Шкалою закладень називається графік, який друкується на всіх аркушах топографічних карт масштабу 1:100 000 і крупніше біля лінійного масштабу.
Показати шкалу закладень на карті і навести приклади визначення стрімкості схилів.
Точність визначення стрімкості схилів за шкалою закладень приблизно 0,3 - 0,4 ціни поділки цієї шкали в тому її інтервалі, в якому визначається стрімкість даного схилу.
Відповісти на запитання. Доповісти порядок виконання завдань у журналі практичних робіт з військової топографії.
Провести тестування зі змістового модулю 3.2.1.1.
Студенти виконують завдання (варіанти згідно з номерами в журналі обліку відвідування занять групи). Більше уваги приділяти самостійності в роботі студентів, прищепленню практичних навичок у визначенні абсолютних висот і стрімкості схилів.
Підведення підсумків заняття
1. Підвести підсумки заняття, відмітити ступінь досягнення мети заняття.
2. Довести оцінки студентів за тести.
3. Дати завдання на самопідготовку.
4. Відповісти на запитання.
5. Оголосити тему наступного заняття.
Розробив старший викладач кафедри
загальновійськової та гуманітарної підготовки
працівник ЗС України ______________В.В. Стрижак
Методична розробка обговорена і схвалена
на засіданні кафедри № 801
Протокол № _____ від ____. ____. 12
