Безпосередніми предками сучасних людей були африканські популяції гейдельберзької людини (Homo rhodesiensis), що окремими авторами виділяються в вигляді окремого виду – людини Родезійської (людина із Брокен-Хілл).
Людина Родезійська, як висхідна предкова форма сучасних людей.
На основі аналізу супутніх кам'яних знарядь і решток тварин, вік цього таксону оцінюється від 130-300 тис. років до 490 тис. років або навіть більше.
Характерною особливістю родезійської людини є суміш архаїчних та прогресивних рис будови (рис. 70) [165, 172, 173].
Рис. 70. Реконструкція зовнішнього виду людини родезійської [165, 172, 173].
Обсяг черепної коробки становить близько 1280 см3. Лобна кістка вкрай примітивна, з дуже масивними надбрівними валиками, а скронева майже така ж, як у сучасних людей. Реконструкція ендокрану цієї людини (рис. 62) [143], свідчить також про майже сучасний стан будови скроневої долі мозку. Будова збережених кісток посткраніального скелету також практично сучасна. За аналогією з сучасними людьми, виходячи з розмірів кісток кінцівок, ріст оцінюється приблизно в 178,9-184,4 см. Пропорції тіла вузькі, витягнуті, граційні.
Спочатку родезійська людина розглядалася як представник нового виду Homo rhodesiensis. У 1928 році цей вид був виділений Пайкрафтом в окремий рід Cyphanthropus і отримав назву Cyphanthropus rhodesiensis. В даний час більшість дослідників відносять родезійську людину до виду гейдельберзьких людей. Однак, можлива і більш дробова класифікація, в якій до гейдельбержців відносяться тільки європейські форми, проміжні між людиною-попередником і неандертальцями, в той час як африканські форми, проміжні між людиною-попередником і людиною розумною, розглядаються як самостійний вид Homo rhodesiensis. Від даного таксону походять всі предки людини сучасного типу.
Людина Хелмі.
Наступним предком людей сучасного типу є людина хелмі (рис. 71) [130]. Це назва виду людей, запропонована для плейстоценових гомінідів, що мають перехідні характеристики між Homo heidelbergensis і Homo sapiens (развинений рель’єф надбрів’я, похилий лоб, низьке лице, альвеолярний прогнатизм, але при цьому: досить високе слепіння черепу, великий об’єм мозку, глубокі іклові ямки, низькі очні орбіти, широкий носовий отвір).
Рис. 71. Людина хелмі (Homo helmei) та знаряддя Сонгайської культури[130].
Підставою для виділення нового виду послужила знахідка Томасом Ф. Дрейером в 1932 р. черепа в південноафриканському місцезнаходженні Флорісбад (провінція Фрі-Стейт), що відрізняється мозаїкою перехідних рис.
Спочатку вік знахідки оцінили в 40 тис. років, але в 1996 році вік був уточнений – 270 тис. років. Також до Homo helmei іноді відносять неафриканські знахідки: Понтневідд (Уельс), Ерінгсдорф (Німеччина), Зуттіе (Ізраїль), Нармада (Індія), Маба, Далі, Цзіннюшан (Китай). Американські антропологи Б. Вуд і М. Коллард зближують череп з Флорісбаду з родезійською людиною з Кабве і відносять його до виду Homo heideldergensis.
Перші неоантропи.
Людина розумна найстаріша (лат. Homo sapiens idaltu) – один з найдавніших представників людей сучасного виду знайдений на території Ефіопії у селища Кібіш ще Річардом Лікі ще 1967 року (Омо I, Омо II) [42, 130]. Вік знахідки виявився – 195 тис. р. При цьому лише в 1997 р. групою палеонтологів з Каліфорнійського університету під керівництвом Тіма Вайта були знайдені нові знахідки цього таксону і результати їх дослідження були опубліковані в 2003 році. «Ідалту» афарською мовою означає «старший, найстаріший». Приблизний вік знахідки – 160 тис. років. В Марокко були знайдені знахідки близької до неї людини із Джебель-Ірхуд, також віком 160 тис. р. т., знахідки якої були палеогенетикам із інституту Макса Планка в 2007 році визначені як давня форма людини розумної.
Передбачається, що цей підвид, що володів рядом архаїчних краніологічних ознак, міг бути безпосереднім предком сучасного підвиду Homo sapiens sapiens.
Рис. 72. Людина старійшина та близька до неї людина із Джебель-Ірхуд.
[169, 172, 173].
Вони мають яскраво виражені лицеві ознаки сучасної людини – опуклий лоб, гладке лице, зменшені надбровні дуги. Цим вони відрізняються від відомих науці більш давніх предків людини, для яких були характерні вузькі лоби та масивні брови. Саме у відповідності до даних генетики найдавніші лінії переважної більшості людей мають вік 160-2009 тис. р.т, за виключенням окремих груп населення Західної Африки, що мають вік чоловічих у-хромосом, рівний 325 тис. р. т. Можливо мова йде про послідніх представників попереднього виду, що були поглинуті неоантропами.
Зовнішній вигляд перших неоантропів характеризується вже такими ознаками: зріст 170-180 см, вага 68-70 кг, кістки скелета більш міцні, ніж у сучасної людини, надбрівні валики відсутні, є справжнє підборіддя. Процес зміни об'єму головного мозку в період пізнього палеоліту відзначався тими ж рисами, що і в мустьєрську епоху: зростала мінливість (від розмірів, які були близькими до палеоантропів, до сучасних) і зменшувалися темпи росту. Об'єм головного мозку в середньому складав приблизно 1600 см3.
Окремі ланки мозку розвивалися нерівномірно, а саме: тім'яно-скроневий осередок росту, який був характерним для давніх людей, існував ще майже у половини кроманьйонців, а прецентральний осередок, на відміну від того, що був у палеоантропів, уже анатомічно не виділяється і за будовою наближається до сучасного; верхньо-тім'яна частка збільшується рівномірно і досягає максимальних розмірів на пізніх етапах антропогенезу; потилична частка зменшується, особливо наприкінці пізнього палеоліту.
Головним осередком інтенсивного розвитку головного мозку в пізньопалеолітичних людей була префронтальна передньолобова ділянка. Тут знаходяться кіркові поля третинного аналізу (№ 9, 10, 11, 45, 46). Функціонально вони мають відношення до найбільш високо інтегрованих форм цілеспрямованої діяльності, до кірково зумовленої поведінки (людина спочатку думає, а потім робить). Розвивається система асоціативних зв'язків із багатьма іншими ланками кори і підкірковими структурами, особливо з мозочковою системою, що забезпечує сумісну роботу всіх формацій головного мозку. Подібне розростання білої речовини призводить до того, що поверхня півкуль піднімається і розширюється, ускладнюються зв'язки мозолистого тіла з новою корою правої та лівої півкуль. Поглиблюються первинні борозни, з'являються вторинні та третинні. Прискорено розвиваються філогенетично нові ділянки кори за рахунок відносного зменшення старих. Загалом можна стверджувати, що в антропогенезі поступово зменшуються темпи росту тих зон кори, які пов'язані з чуттєвим сприйняттям світу, і активізується розвиток ділянок, котрі здійснюють високоорганізовані форми поведінки. Внаслідок подібних перебудов створюється функціональна єдність вищих психічних процесів і формується здатність до регуляції поведінки з урахуванням ефекту від тих дій, що виконуються.
Необхідність складних процесів функціонального дозрівання головного мозку потребувала більш турботливого ставлення до потомства, внаслідок чого в кроманьйонців подовжився період дитинства. Це стимулювало удосконалення соціальної організації, її спрямовування на охорону і навчання дітей. Розвиток соціальної та трудової діяльності призвів до зміни тривалості життя, яка в середньому почала становити 20 років.
