Спосіб життя та культура архантропів.

Соціальні відносини в угруповуваннях архантропів і розвиток відповідної культури значною мірою зумовлювалися кліматичними умовами, які були досить жорсткими [20, 42, 44, 46, 59, 60, 130]. Для часу існування архантропів характерний льодовикови й період із відносно короткими міжльодовиковими стадіями, коли відбувалося потепління (морозів не було приблизно 1 місяць на рік). Такий температурний режим примушував архантропів активно шукати сховища (печери) і будувати примітивне житло. У лісових зонах стоянки H. erectus ще були відсутніми, а оселялися вони, головним чином, біля води в саванах. Подібні території багаті пасовищами і тут завжди скупчуються великі травоїдні тварини. Подібне товариство сприяло зміні типу харчування: м'ясо міцно ввійшло в раціон архантропів у вигляді падализни або мисливської здобичі. Полювання носило колективний характер і було більш організованим, що давало можливість архантропам полювати на великих тварин: на африканських стоянках виявлені рештки гігантських бабуїнів, а в Іспанії – слонів. Загальна кількість видів тварин, які були об'єктами мисливської активності пітекантропів досягала 70. Не виключається можливість використання рогів копитних тварин як зброї.

Широко розповсюджується кулінарна обробка їжі, сліди вогню виявлені на декількох стоянках початку середнього плейстоцену в Європі, Азії (синантропи) та Північній Африці. Але навіть такі примітивні зміни харчової поведінки супроводжувалися вкороченням тонкого кишечника, ослабленням жувального апарату і лицьового відділу черепа, видозміною зубів. Новий склад їжі позитивно позначався й на розвитку головного мозку (багато важливих нейромедіаторів є похідними амінокислот). Популяції архантропів еволюціонували з різною швидкістю залежно від рівня пристосованості і матеріальної культури, котра еволюціонувала паралельно з розвитком головного мозку і психічного відображення.

Відбувся повний розподіл роботи між статями. Житла розподіляються на майстерні, де знаходять багато сміття, решток розколотого каміння та зламаних інструментів, та на житлову зону, де знаходять рештки обкладених каменями вогнищ. Кількість вогнищ відповідає вірогідно кількості парних сімей. Утворилась можливо факультативна моногамна сім’я.

Культура архантропів має 2 гілки: більш рання абевільска, або шельська (більш ранній – 1,7 млн. р. т. – 300 тис. р т.) і ашельська (більш пізня в Євразії, що існувала паралельно 1,6- 0,15млн.р.т.), що можливо рано відділилась від попередньої. Іноді виділяється в Європі ще клентонська культура (0,6-0,4 млн. р. т.), можливо як версія ашельської. Близько півтора мільйони років тому (до початку середнього плейстоцену) гомініди, що виробляли кам'яні знаряддя, поширилися не тільки на Африканському континенті, але й у Південній Європі та Азії (до Індонезії та Китаю). Сама несхожість зазначених регіонів припускає високу здатність цих гомінід до екологічної адаптації, результатом якої стало не тільки відхилення від біології виду, але і зміна кам'яних знарядь.

Для археологічної традиції типу «аббевіль» характерні примітивні знаряддя з малим числом сколів (рис. 59) [42, 44, 45, 46, 59, 60]. Це обумовлено застосуванням грубого кам'яного молота або кам'яного ковадла. Пізніше, при виготовленні рубил, уже застосовувалася нова техніка. Вона полягала в тому, що кам'яні нуклеуси (валуни) розколювали з одержанням великих відщепів, тобто виготовлення знарядь базувалося на розділенні цілого на частини (аналіз), а не на створенні виробу із окремих компонентів (синтез). Подібний підхід до маніпулювання предметами типовий для мавп, які вивчають властивості об'єктів зовнішнього середовища, головним чином, за допомогою обмацування та розламування (“ручне мислення” приматів).

В архантропів при виготовленні знарядь рука також відігравала велику роль. Вона дозволяла не тільки відчути масу, форму, температуру каменя, силу нанесення удару, але і була провідним складним аналізатором під час вибору матеріалу для виготовлення знаряддя, давала змогу розрахувати напрям кожного нового удару. Суттєвими ознаками шельських знарядь були наявність ріжучого краю в поєднані з оптимальною вагою, котра посилювала необхідні властивості цих кам'яних виробів. Експериментальні дослідження технології виготовлення рубил дозволили встановити, що· сколи на кремнієвому нуклеусі виходять кращими, коли беруть вологий шматок каменю безпосередньо із породи;· після кожного удару необхідно робити перерву для того, щоб знайти нову точку удару, котрий необхідно завдавати тільки по самому краю нуклеусу і тільки у строго визначеному місці.

Це досить складна процедура, яка потребує не тільки старанного вивчення зовнішнього вигляду знаряддя, але і ретельного обмацування рукою рельєфу каменю. Тільки після докладного аналізу рецепції руки можна остаточно визначити напрямок та силу наступного удару, оскільки найменша помилка призводить до того, що нуклеус розщеплюється навпіл або розтріскується і вся попередня робота виявлялася марною.

Таким чином, рука в архантропів брала безпосередню участь у процесах пізнання властивостей предметів.

 

 

Рис. 59. Знаряддя аббевільської культури (знайдені в Іспанії) [42, 130].

 

Це означає існування тісного зв'язку трудової діяльності з тими відділами головного мозку, де розташовувалися кіркові кінці аналізаторів руки. Оскільки виживання архантропів суттєво залежало від уміння виготовляти і використовувати знаряддя, то особини, що мали будову головного мозку, котра дозволяла їм здійснювати трудову діяльність, виявлялися набагато краще пристосованими, довше жили, мали більше шансів залишити нащадків і передати їм відповідні адаптивні ознаки, перш за все прогресивну структуру мозку. Внаслідок цього в антропогенезі еволюція головного мозку і психічного відображення, трудова діяльність і соціогенез, проблема виживання як окремих індивідів, так і їх груповувань виявляються настільки міцно зв'язаними, що утворюється складна система надвидового рівня, своєрідний адаптивний комплекс, у якому ні одна із частин не може існувати без відповідного розвитку інших. Так, саме з початком виготовлення знарядь спостерігаються зміни в загальних пропорціях головного мозку та відзначається нерівномірність розвитку окремих його ділянок. Відповідний розвиток психічного відображення був необхідним і для вибору каменя з певними властивостями, котрі б задовольняли функціональним особливостям майбутніх знарядь. Матеріалом для виготовлення рубил найчастіше слугували жорсткі скельні породи (кварцит, уламки лави). Широко використовувалися рубила: з їх допомогою пробивали отвори в шкірах, обробляли здобич, рубали гілки тощо. Для виробництва невеликих знарядь з відщепів звичайно використовували дрібнозернисті гірські породи (кварц, сланець). Вони забезпечували гострий ріжучий край і легше піддавалися ретуші, тобто тонкій обробці. Це характерно і для виготовлення скребкових знарядь [42]. На цьому етапі характерні наступні типи виробів:

· описані грушоподібні рубила, вагою до 2,5 кг, розміром до 20см;

· рубила інших форм (киркоподібні та з долотоподібним кінцем);

· опоровидні клівери;

· скребла;

· ножі-відщепи;

· дерев’яні списи;

· молотки та ковадла;

· сфероїди (камяні ядра).

Носії аббевільської культури використовували вогонь та могли зводити навіть тимчасові житла з каміння та гілок. Ашельська культура була більш досконалою і була притаманна як для архантропів, так і для палеоантропів, у яких досягла епогею свого розвитку [42].

 

Тема 7. Палеоантропи.

Близько 1,2 млн. р. т. з Азії в Африку переселилася частина азійських еректусів, про що свідчать дані палеогенетики, а ще через 200 тис. р. вже з Африканського континенту з’являється нова хвиля переселенців, що принесли ашельську археологічну культуру [42, 59, 130]. Це були людина попередня та людина гейдельберзька, що іноді об’єднуються в один вид, які були носіями ашельської культури.

Перші палеоантропи.

Людина-попередник, або людина попередня (лат. Homo antecessor) - викопний вид людей, який існував в період від 1,2 млн до 800 тис. р. тому (рис. 60) [172, 173].

Рис. 60. Реконструкція вигляду людини попередника[172, 173].

Голова H. antecessor відзначається незвичайною сумішшю характерних рис неандертальця і сучасної людини. У них були великі надбрівні дуги, довга і низька черепна коробка, масивна нижня щелепа без підборіддя і великі зуби, як у неандертальця. Обличчя, навпаки, було відносно плоским і не видавалося вперед, тобто було схожим на обличчя сучасної людини. Ріст - 1,6-1,8 м, об'єм мозку - близько 1000 см³. Для них характерний конкурентний канібалізм.

«Гейдельберзька людина» (лат. Homo heidelbergensis), названа так на честь Гейдельберзького університету) – вимерлий вид роду Homo, який, можливо, був прямим предком як неандертальця в Європі так і людини розумної (рис. 61) [42, 130, 164, 172, 173].

Походять з тієї ж популяції, що і людина попередня. Носії ашельської культури. Найкращі рештки цих гомінідів датовані від 600 до 400 тис. років тому. Усі розрізнені знахідки мають одну спільну рису: мозаїчне переплетіння дуже архаїчних і сучасніших ознак своєї морфологічної будови, що й дало підстави для виокремлення „архаїчних сапієнсів”. Згідно з сучасними уявленнями, вони належали до біологічного виду Homo heidelbergis („гейдельберзька людини”), який сформувався на теренах сучасної Африки близько 800-900 тис. років тому.

Рис. 61. Реконструкція людини гейдельберзької [164].

 

За даними археології, основу життєдіяльності „гейдельберзької людини” становило загінне полювання на великих тварин, ефективність якого забезпечувалась багатьма чинниками, а саме: спільними узгодженими діями членів первісних колективів, наявністю досконалих знарядь, використанням вогню. У пошуках здобичі колективи „архаїчних сапієнсів” постійно переміщались із місця на місце, поступово освоюючи регіони з помірним, прохолодним кліматом. Рятуючись від холоду, вони активно освоювали печери і навчились будувати штучні житлові конструкції.

Мав наступні риси [42, 130]:

· об’єм мозку досягав 1100-1400 см³ (рис. 62) [143];

· добре розвинута тімяна доля мозку, особливо нижня доля, що свідчить про прогноз та планування дій;

· розвинутий центр Брока, а також центри, які відповідають за жестикуляцію та узгодженість мови, 100%-на наявність мови;

· житла ділили на 2 зони, внутрішню (з вогнищем) та зовнішню (сміттєву), наявність парної сім’ї (можливо кількість вогнищ відповідає кількості елементарних сімей);

· повноцінне використання вогню;

· наявність одягу;

· ашельська культура (шліфовка деревяних знарядь з допомогою вогню, рубила, відщепи, скребки, на ковальні, «молотки» для розколу горіхів, використання кременю, метальні списи, біфаси, використання техніки «левалуазського розщеплення», списи з кам’яними наконечниками);

· широка всеїдність (горіхи, зерна, жолуді, маслини, виноград, стіракс, краби, риба, черепахи, слони, парнокопитні, собаки, гризуни), полювання на велику здобич.

 

 

1 2

Рис. 62. Реконструкції ендокранів людини гейдельберзької (1) та близької до неї людини родезійської (2)[143].