Тема: Походження та історичні типи моралі

План:

1. Передумови виникнення моралі.

2. Особливості моралі традиційного суспільства.

3. Система моралі Давнього Сходу.

 

Як західні, так і східні культури проходять кілька стадій у своєму розвиткові у рамках традиційного суспільства, бо всі вони попри відмінності, своєрідність, пов’язані з релігійно-етнічними, економічними особливостями, мають досить яскраво виражені схожі риси, тобто стиль життя. Оскільки він задається схожими об’єктивними обставинами, то й поведінка людей, їх мотивація, обґрунтування намірів також типізуються, незалежно від того, на яких засадах базується теорія, що вивчає звичаї: пояснює вона закономірності економічним чи духовним розвитком. Ми бачимо, як риси, що визначають людську мораль, поступово виявляються у тій чи іншій формі, усе виразніше вимальовуються й переживають свою кризу, руйнуються, витісняються на задній план більш розвиненими формами. Старе, забуте, незрозуміле новим поколінням рап­том відроджується, набуваючи зовсім нового змісту.

Іншими словами, мораль історична. Вона, як чисто люд­ська риса, безумовно, мінлива, як і сама людина. Тому, гово­рячи про виникнення моралі, необхідно з'ясувати найбільш загальні, принципові тенденції, які розвивалися протягом ду­же довгої еволюції людства і спричинили виникнення того, що зараз ми називаємо мораллю.

1. Передумови виникнення моралі

Узагальнююче визначення передумов виникнення моралі включає, по-перше, формування у стародавньої людини абст­рактного мислення, здатності утворювати загальні поняття, визначати зв'язки й закономірності, формулювати принципи – наскільки це взагалі можливо на тому рівні. З розвитком цієї риси людської свідомості пов'язують узагалі появу ідеоло­гії, що вміщує зародки багатьох сучасних форм свідомості: філософії, релігії, науки, моралі, мистецтва, політики, права то­що. Дані про можливий час виникнення цієї синкретичної (злитої, нерозчленованої) ідеології різні: першими ознаками володів, мабуть, уже неандерталець (200-ЗО тис. років то­му), а явними, стійкими – кроманьйонець (40-10 тис. ро­ків тому). Навички абстрактного мислення дозволяли давній людині формулювати закони світу, природи і людського су­спільства.

По-друге, передумовою моральної свідомості можна вва­жати вироблення на початку людської історії соціального спо­собу передачі інформації, соціальної спадковості, на відміну від генетичної програми поведінки – основи способу життє­діяльності всіх тварин. Якщо виходити з того, що людина є якоюсь мірою продовженням деяких тенденцій розвитку, ви­пробуваних природою на тваринах, можна помітити, що у мі­ру ускладнення живої істоти в її житті збільшується роль ви­ховання через спілкування з собі подібними. Найважливіше це для близьких родичів людини – приматів, що мають дуже складну систему стосунків. З розвитком форм життя зростає ступінь індивідуалізації окремої істоти і ступінь її свободи. Без цих понять неможливо визначити суть моралі. Принциповою характеристикою людського існування, на відміну від тварин­ного, є не стільки відповідність матриці – інформації про життєдіяльність, закладеній у кожному організмі, скільки роз­виток способу життя. Якщо тварина зберігає своє існування завдяки тому, що знає, як слід діяти, то сутність людського буття − у зміненні. Тільки людина сумнівається у своїй суті, суті свого буття, своєму призначенні. Тому вона й визначається як істота переважно моральна: постійний розвиток, крім свободи, потребує величезної відповідальності за прийняття рішення і наслідки цього вибору.

Нарешті, ще одна обставина: на відміну від біологічної програми, мораль гнучкіше реагує на зміни середовища проживання. Людство переживає значні зміни у коротші строки порівняно з природою. Що далі людина від природи, ці зміни інтенсивніш!, оскільки суспільство само змінює себе, свій світ і свою діяльність. Безумовно, це також накладає відбиток на всю систему культури, включаючи мораль. Як і все живе, люд­ство не дуже любить різкі й значні зміни в умовах існування. Як і все живе, людина захищає своє життя і добробут. За до­сить значних змін засобів і шляхів досягнення мети з часу сво­го виникнення до наших днів призначення моралі можна вважати порівняним з інстинктивною програмою всього живого у нашому світі: мораль робить можливим збереження існування людини.

У особливості діяльності закладена третя передумова ви­никнення моралі: людська здатність діяти без розрахунку на негайний очевидний результат. Тварина діє, маючи на меті те, що існує об'єктивно: плід манго чи мишу. Принципова від­мінність людської діяльності полягає в тому, що її мета до по­чатку дії ідеальна, уявна. Початок дії та досягнення мети мо­жуть розділяти роки, отже з людською терплячістю не може рівнятися навіть котяча. Людина планує засоби та спосіб дії і, нарешті, діє, одержує бажане, співставляє із задуманим і, як правило, буває розчарованою: уявне здавалося привабливі­шим. У цій незадоволеності – запорука людського розвитку і, крім того, дуже важлива особливість ставлення до світу, на яку спирається також і мораль.

Людський розвиток і, таким чином, людська мораль, по­чинаються з того моменту історії, коли суспільство набуває можливості підтримувати існування слабких, позбавлених здатності приносити здобич, і цим кладе початок відокрем­ленню ідеології від практичної діяльності, зближенню зв'язку поколінь (накопиченню соціального досвіду, соціальній спад­ковості). Принцип безкорисливого ставлення пом'якшував соціальне напруження, мабуть, урятував не одне життя у най-жорстокіші часи і втілений у багатьох сучасних релігійних системах, наприклад, християнському милосерді без сподівань на винагороду, славу, вдячність людей.

Отже, характеристики моралі тісно пов'язані з тим, яким чином людина мислить, діє, поєднана з собі подібними в ті чи інші форми суспільства: мораль виникає внаслідок формуван­ня абстрактного мислення, соціальної спадковості, діяльності з «відстроченим» результатом.

2. Особливості моралі традиційного суспільства

Звичаї родоплемінного суспільства.

Якщо спробувати визначити історичний момент виник­нення моралі, мабуть, його можна віднести до родового су­спільства, яке мало певні ознаки структури. Передуючий ро­довому суспільству період залишається темним для всіх фахівців; можна лише припускати, як саме з необхідністю розвитку нового типу діяльності (виробляючої) була зла ліана стара система стосунків між. передлюдськими істотами, що спиралася на зоологічний індивідуалізм. Ці тваринні стосунки (якщо припустити, що передлюдське стадо було близьким за організацією та способом життя до сучасних приматів) осно­вані на жорсткій ієрархії, відповідно до якої розподілялася їжа, взагалі права й обов'язки. Припускають, що перші кроки від передлюдини до людини пов'язані з невпорядкованістю статевих зв'язків (проміскуїтет) і певною рівністю.

Упоряд­кування стосунків у них первинних групах веде до виникнен­ня уявлень про те, що припустиме, а що неможливе у пове­дінці кожного члена спілки залежно від того, до якої статево-вікової групи він належить. Передусім, така поведінка визначається практичними цілями, корисністю. Кожна група несе певну відповідальність перед рештою членів громади. Традиції забезпечують безконфліктність у стосунках. Індивід зазнає значного тиску з боку родичів (членів роду). Цей тиск обумовлений, по-перше, безпосередністю спілкування (безпо­середній колективізм – рівна участь у праці і рівне право на її результати), по-друге, порівняно невеликою чисельністю людей, що постійно спілкуються, по-третє, відсутністю при­ватного життя.

У той же час, внутрішні спонуки людей, мотиви їх вчинків залишаються таємницею. Поняття гарного, доброго, правиль­ного означає відповідність людини своїй ролі й збігається із загальною користю. Родова спільнота являла собою певну сис­тему, функції кожного елементу якої фіксувалися традиціями.У випадку порушення традиції людина опинялася за межами цієї системи (вигнання – остракізм).Архаїчна мораль вирі­шує питання добра і зла категорично: добро – це виконання приписів, зло – їх порушення. Моральні правила мають по­рівняно простий, лаконічний характер й однозначно поясню­ються. Добро і зло абсолютно протиставлені.

Поділ на «своїх» і «чужих» – один з визначальних прин­ципів тлумачення суті моральних цінностей минулого, аж до наших днів. «Свої» – джерело добра, захищеності, надійнос­ті; «чужі» – пов'язані з небезпекою, загрозою, підступністю, тобто злом. Закони теж мають бути перевернуті: те, що добре для своїх, погано для чужих. Таким чином визначається став­лення до життя, майна, традицій, богів чужинців і, за своєю суттю, є персоніфікацією волі даної спільноти, яка захищає свої інтереси на шкоду іншій спільноті, уособленням мораль­ного суду.Оскільки ані вирішення питань, ані відповідальність за са­ме таке вирішення не пов'язані з окремою людиною, мораль­ний ідеал також лежить за межами індивідуальної компетен­ції, його навіть пов'язують з надлюдськими космічними силами. У стародавніх міфологічних образах відбите уявлення про совість, що має об'єктивований, надособистісний харак­тер. Отже, ми бачимо, що основні поняття моральної свідо­мості мають своє об'єктивне втілення (предметна архаїчна логіка на відміну від сучасної абстрактної). Суб'єктом мо­рального судження виступає община, але апелює вона до олюднених стихій природи, до предків, богів, виносячи вирок, опирається на авторитет могутнього захисника. Община ви­ступає також суб'єктом виховання, передаючи кожній групі в певний період дозволене знання.

Особливу увагу в цій складній системі слід приділити забо­ронам (табу). На відміну від сучасного розуміння зла, недо-зволеної поведінки, табу мали більш жорсткий характер і час­то були пов'язані з таємним, забороненим знанням. Найважливіша група табу стосувалася родинно-шлюбних від­носин – заборона інцесту (шлюбу між родичами). Друга важлива група табу регулювала ставлення до чужинців. Влас­не, підозрілість до чужих спиралась, наприклад, на очікування неодмінної ворожнечі між місцевими та захожими духами (що перебували з мандрівниками). Частково цю ворожість намагалися відвернути поборами з подорожніх на користь місцевих богів.

Третьою групою забороняючих правил (табу) регулювало­ся ставлення до померлих; правило не говорити погано чи зов­сім не згадувати вголос ім'я померлого, можливо, спершу означало просте застереження – небажання викликати його до живих. Але про небіжчика, безумовно, турбувалися, забез­печували його притулком, одягом, їжею, знаряддями праці або зброєю, навіть тваринами, які супроводжували його до ін­шого світу. Можливо, ставлення до померлих – перший вияв гуманізму, принаймні, з ним пов'язують перші в історії озна­ки культури. Четверта основна група табу пов'язана з їжею та питвом, і в ній ми можемо знайти коріння деяких сучасних правил пристойності, етикету.

Спочатку правила захищають дуже вузьке коло «своїх» на протилежність «чужим». У міру розвитку культури коло «сво­їх» розширюється. Первісна людина вирішувала для себе проблему «чужих» за допомогою табу, шлюбу, всиновлення названого споріднення. Універсальним засобом забезпечення рівноваги у світі в ході розвитку соціальної культури і появи згодом держави виявляється кровна помста (звичай убивати когось з роду кривдника у відповідь на образу або вбивство свого родича); її витісняє таліон (відповідна втраті відплата; таліон жорстоко вимагав точності виконання помсти, що, зрештою, припинило його існування). Кровна помста засно­вана на принципі колективної провини і колективної відпові­дальності; таліон – наслідок індивідуалізації відповідальності. Таліон витісняється композиціями: у цьому випадку третьою стороною виступає вже держава, яка визначає розміри мате­ріального відшкодування завданої шкоди.

3. Система моралі Давнього Сходу

Отже, родоплемінна роль визначається як синкретична, нерефлективна, спирається на персоніфікований моральний закон (виявлення колективного інтересу), а також пов'язані з ним жорстко окреслені заборони та приписи. Стародавня лю­дина розвиває свою діяльність, набуває більш надійні джерела існування, ніж полювання, збирання й риболовство. Це аграр­не виробництво, землеробство. Воно пов'язане з найважливі­шими змінами в житті людини: відходить у минуле вирішен­ня питань на загальних зборах, влада переходить до ради старійшин, жерців і царів; не зникають, але відсуваються на другий план родові зв'язки, з'являється територіальна (сільсь­ка й міська) громада. Належність до певної громадської верстви тепер не пов'язана з віком і статтю – вона спадкується, зумовлюється походженням від певного предка. Вона відбивається у поведінці, одязі, прикрасах і навіть у комплексі доброчинностей. усій цій системі стосунків надає своєріднос­ті патріархат, що по-різному виявляється в різних культурах. Виникають групи людей, більш чи менш обмежених у правах. У повсякденному житті становище жінок, дітей, рабів, біль­шості населення, визначалося місцем у суспільстві. Складна система різноманітних зв'язків стабілізується, набуває завер­шеного вигляду суспільної ієрархії – піраміди. Релігія, зарод­ки наукового знання, у тому числі перші спроби усвідомлення власної історії (реальної, а не міфічної) та аналізу насущних проблем буття – це перші спроби рефлексії.

Найвідоміші досягнення китайської, індійської, месопо­тамської та єгипетської цивілізації – так званий «родючий півмісяць». Вони мали загальні характерні риси і, особливо єгипетська та месопотамська, впливали на розвиток західної цивілізації.

Людина визначалася через належність до «своїх» і надзви­чайно цінувала цей зв'язок. Своєрідний «первісний націона­лізм» якоюсь мірою відображає дійсну перевагу цивілізації над дикунством і варварством. умовою щасливого існування вважалася, перш за все, стабільність, а причиною катастроф, усіх жахливих потрясінь –порушення традицій, законів, не­виконання обов'язків. А тому доброчесність у цілому можна визначити як відповідність своєму суспільному статусу.

Рівень цивілізованості ще недостатній, щоб оберігати ін­дивідуальне життя. Попри це, сім'я, діти, батьківська при­хильність, турбота про близьких (живих і померлих) безсум­нівно являють собою цінність. На побутовому рівні надзвичайно цінується миролюбність, незлобивість, хоч тради­ційно вихваляється агресивність царів – втілення військових доблестей. Серед царських доброчесностей найважливіша – турбота про підданих, їх благоденство. Не належать до без­умовних доброчесностей працьовитість, тверезість, подружня вірність. Примусова праця для більшості населення була необ­хідною, але навряд чи виконання підневільних робіт могло сприйматися позитивно. Що ж до пияцтва і подружньої зра­ди, вони засуджувалися лише у випадку, якщо зачіпались чиїсь інтереси, у першу чергу, майнові.

Причину зла в буденному житті стародавня культура пев­ною мірою пов'язує із соціальною нерівністю, природою ок­ремої людини (наприклад, пожадливістю) і покладає на неї відповідальність. Як і межі доброчесності, межі зла визнача­ються соціальним становищем. Очевидні злочини й провини не входять до зведень законів, покарання за них визначається звичаєвим правом. Засуджується навмисне убивство, крадіжка і пограбування, чародійство, клятвопорушення і лжесвідчен­ня. Зберігається поняття харчових заборон, ритуальної нечис­тоти.

У пошуках миру й гармонії, справедливості й добра Схід задовго до європейців сформулював принцип (який можна назвати смисловим стрижнем сучасної системи моралі): як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть і ви.

Історія західної цивілізації багато в чому визначилася об­разним строєм, ідейним потенціалом збірника текстів, що увійшли у нашу культуру під назвою Вєтхий Завіт і почита­ються не тільки сучасним іудаїзмом, а й численними християнськими церквами. Стисла, афористична форма біблійного Декалогу (Десяти заповідей) Мойсея іноді змушувала дослід­ників пред'являти неправомірні вимоги до стародавнього ко­дексу. Однак ця афористичність дозволила Декалогу вийти за межі вузьконаціональних вимог до поведінки, висловити за­гальнолюдський зміст норм моральності: «Не будеш з більшіс­тю, щоб чинити зло. І не будеш висловлюватися про позов, прихиляючись до більшості, щоб перегнути правду»; «А хаба­ра не візьмеш, бо хабар осліплює зрячих і викривляє слова справедливих» (Вихід. 23:2,8); «Не зробите кривди в суді: не будеш потурати особі вбогого, і не будеш підлещувати до осо­би вельможного, – за правдою суди свого ближнього!» (Ле-вит. 19:15).

Загалом, опис повсякденних і фантастичних подій у Вєтхо-му Завіті можна визначити як історію укладення Яхве догово­ру з людьми, починаючи з Адама і закінчуючи пророком Мой-сеєм, який передав умови договору людям у вигляді написів на кам'яних плитах – Закону. Оповідання ж про нещастя єв­рейського народу повинні були переконати у необхідності до­тримуватися 10 заповідей, аби не втратити заступництва наймогутнішого з богів.

У давньоіудейській системі моральних цінностей, мабуть, яскравіше, ніж у будь-якій іншій давній східній культурі, ви­являється пріоритет інтересів спільноти за рахунок індивіда, інтересів «своїх» за рахунок «чужих». Але й тут знаходимо ди­вовижну для тих суворих звичаїв вимогу бути справедливим до чужинців: життя мінливе, і кожен може втратити захист і підтримку («бо й ви були приходьками в єгипетським краї» (Вихід. 22:20).

Отже, у давній східній культурі моральна свідомість тісно переплетена з практичним і магічним розумінням користі та знання. Мораль перших цивілізацій розвивалася у рамках тра­диційної культури і мала всі ознаки архаїчної свідомості. Але деякі риси відрізняють її від моралі первісного світу. Ці від­міни пов'язані, перш за все, з розвитком патріархату, виділен­ням сім'ї як основної суспільної одиниці, диференціацією мо­ральних цінностей на основі соціальної нерівності, а також із впливом теоретичного знання і писемного слова. Більш дина­мічна, більш відкрита культура доходить висновку про необ­хідність миролюбності.

Лекція 2