Показнику собівартості продукції належить одне з провідних місць в економічному механізмі господарювання. Від рівня собі- вартості залежить прибуток, рівень цін, рентабельність та інші показники.
Собівартість продукції (робіт, послуг) є одним із найважливі- ших показників роботи кожного підприємства чи організації, так як вона характеризує всі сторони його (її) діяльності. В собівар- тості продукції втілені всі затрати на виробництво і реалізацію продукції, тому вона показує наскільки ефективно на підприємс- тві використовуються всі види ресурсів. Крім того, собівартість продукції характеризує результати виробничої, господарської і комерційної діяльності підприємства.
Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені у грошовій формі витрати, пов’язані з підготовкою, організацією,
веденням виробництва та реалізацією продукції (виконання ро-
біт, надання послуг). Собівартість продукції (робіт, послуг) під-
приємства складається з витрат природних ресурсів, сировини,
матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів,
а також інших витрат.
Собівартість — один з найважливіших показників діяльності
підприємства, оскільки він:
— комплексно характеризує рівень витрат усіх наявних ресур-
сів підприємства, а відтак, і рівень техніки, технології та органі-
зації виробництва;
— є базою для оцінки економічної ефективності виробництва;
— є базою для встановлення цін на продукцію (роботи, по-
слуги);
— є базою для визначення прибутку підприємства.
Собівартість продукції є якісним показником, в якому кон-
центровано відображаються результати господарської діяльнос-
ті організації, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість
продукції, тим більшою є економія праці, краще використову-
ються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше вироб-
ництво продукції обходиться як підприємству, так і суспільству
в цілому.
Витрати, які відносяться на собівартість продукції, визнача-
ються Методичними рекомендаціями з формування собівартості
продукції (робіт, послуг).
До собівартості продукції, зокрема, включаються витрати
праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на під-
приємстві. До них відносяться:
— витрати на підготовку і освоєння виробництва;
— витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції
(робіт, послуг), зумовлені технологією і організацією виробницт-
ва, включаючи витрати на контроль виробничих процесів і якості
продукції, що випускається;
— витрати, пов’язані з раціоналізацією й винахідництвом;
— витрати по обслуговуванню виробничого процесу, забезпе-
ченню нормальних умов праці й техніки безпеки;
— витрати, пов’язані з набором робочої сили, підготовкою та
перепідготовкою кадрів;
— відрахування на соціальні заходи;
— витрати по управлінню виробництвом тощо.
Крім цього, до собівартості продукції (робіт, послуг) включа-
ються також втрати від браку, від простоїв за внутрішньовироб-
ничими причинами, нестачі матеріальних цінностей у виробниц-
тві й на складах в межах норм природного убутку.
Залежно від того, які витрати включаються до собівартості
продукції, традиційно виділяються такі її види:
— технологічна — включає лише прямі витрати, пов’язані з
підготовкою та виготовленням продукції;
— виробнича — включає прямі витрати і загальновиробничі
витрати; вона характеризує витрати самостійного виробничого
підрозділу (цеху) на виготовлення продукції;
— маржинальна (обмежена) — це виробнича собівартість,
яка характеризує рівень прямих змінних витрат, які припадають
на одиницю продукції;
— фабрично-заводська — собівартість, до складу якої вклю-
чаються, крім безпосередніх затрат на її виготовлення, ще й ад-
міністративні та інші операційні витрати;
— повна — виробнича собівартість, яка збільшена на суму
адміністративних, комерційних і збутових витрат. Цей показник
інтегрує загальні витрати підприємства, які пов’язані як з вироб-
ництвом, так і з реалізацією продукції;
— індивідуальна — характеризує витрати конкретного під-
приємства, які пов’язані з випуском продукції;
— середньогалузева — характеризує середні по галузі витра-
ти на виробництво даного виробу і розраховується за формулою
середньозваженої із індивідуальних собівартостей підприємств
галузі.
Принцип історичної собівартості, що покладений в основу
бухгалтерського обліку, передбачає пріоритетну оцінку активів
підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і споживання.
Згідно з Національними положеннями (стандартами) бухгал-
терського обліку до історичної (фактичної) собівартості повинні
включатися лише виробничі витрати: прямі матеріальні витрати,
прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загальнови-
робничі витрати.
Показник повної собівартості використовується не для оцінки активів, а для цілей довгострокового планування та для визна- чення ціни на продукцію.
За ознакою часу собівартість поділяється на планову (норма- тивну) і фактичну. Для розрахунку планової (нормативної) со- бівартості включаються максимально допустимі витрати підпри- ємства на виготовлення продукції, передбачені планом на минулий період. Фактична собівартість характеризує розмір дійсно затрачених засобів на випущену продукцію, виконані ро-
боти чи надані послуги.
2.4. ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ ЗА МІСЦЯМИ ВИНИКНЕННЯ,
