Ринок як форма організації суспільного виробництва

Форми суспільного виробництва. Натуральне виробництво. Розвиток суспільства свідчить, що протягом тривалих історичних періодів, які охоплюють якісно різні суспільні способи виробництва, зберігаються окремі спільні форми економічного життя. За час свого існування людство використовує лише три форми суспільного виробництва: натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. В докапіталістичних формаціях панувала натуральна форма виробництва, але вже в період розпаду первіснообщинного ладу зароджується товарна. У сучасному світі в усіх індустріально розвинутих країнах товарна форма виробництва домінує, витіснивши натуральну. Водночас зростає роль безпосередньо суспільної форми. Крім того, у цих країнах залишилися окремі острівці натурального господарства. Зростає роль товарного виробництва і в економічному житті слаборозвинутих країн Азії, Африки, Латинської Америки, де ще переважає натуральна економіка. Все це переконує, що товарне виробництво має високу адаптивну здатність до різних форм власності та способів виробництва. Ця форма організації суспільного виробництва теж не вічна. На зміну їй прийде досконаліша – безпосередньо суспільна, яка діалектично заперечить товарну та натуральну форми.

Зазначимо, що історично першим виникло натуральне виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб. В усіх докапіталістичних формаціях господарство в основному було натуральним. У цих господарствах існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який не виходив за їх межі. Кожна господарська одиниця була відокремлена як у виробництві, так і в споживанні від інших. Рівень споживання власників залежав виключно від рівня виробництва.

В цей період суспільний поділ праці розвинутий ще слабо. В середині натурального господарства праця могла бути поділена між окремими людьми, але поділу праці між господарськими одиницями не існувало. Вони характеризувалися однаковим набором видів праці. Феодальні маєтки чи рабовласницькі латифундії відрізнялися кількістю зайнятої в них робочої сили. У вільних селян структура господарства була однакова (вирощували хліб, худобу, виробляли знаряддя праці, одяг, взуття). Звичайно, деякі продукти обмінювалися на ринку як товари.

Натуральне виробництво було малоефективне, консервативне і забезпечувало дуже повільний розвиток продуктивних сил. Виробничі відносини виступали як відносини між людьми, а не між продуктами праці.

Суспільний поділ праці. Товарне виробництво як першооснова ринку. Матеріальною основою виникнення товарних відносин, їх речовим змістом є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. Суспільний поділ праці зумовлюється дією закону економії робочого часу і веде до підвищення продуктивної праці, збільшує виробництво продукції. На основі суспільного поділу праці виникають виробничі відносини між людьми не лише у сфері виробництва, а й у сфері обміну продуктами праці.

У докапіталістичних формаціях суспільний поділ був слаборозвинений. Так, виділення пастуших племен з маси первісних поклало початок першому суспільному поділу. Це зробило можливим регулярний обмін між общинами. У рабовласницькому суспільстві відбувся другий великий поділ – ремесло відокремилося від землеробства, що означало виникнення товарного виробництва (розрахованого для обміну). Розвиток обміну зумовив виникнення металевих грошей, виділення класу купців, появу торгового капіталу. Це був третій поділ праці.

З погляду суспільної форми, виникнення товарних відносин зумовлене соціально-економічною відокремленістю виробників, яка з часу розпаду первісного ладу є формою приватної власності. Приватна власність існує у двох формах:

¨ дрібнотоварна, що ґрунтується на власній праці;

¨ капіталістична, заснована на експлуатації найманої праці.

Суспільний поділ праці виявляється у трьох формах:

¨ загальний поділ праці (землеробство, промисловість);

¨ частковий поділ (розпад землеробства, промисловості на види і підвиди);

¨ одиничний (поділ праці в середині майстерні) (рис. 6.1).

Безпосередньо матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частковий поділ праці.

Товарне виробництво – це така організація суспільного господарства, коли окремі продукти виробляються відокремленими виробниками і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля – продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами.

 

 

 

 

Рис. 6.1 Основні форми суспільного поділу праці

Основними рисами товарного виробництва є:

¨ суспільний поділ праці;

¨ приватна власність на засоби виробництва;

¨ повна соціально – економічна відокремленість виробників;

¨ економічні зв’язки між відокремленими товаровиробниками через обмін;

¨ стихійний та анархічний характер розвитку.

Товарне виробництво сумісне з будь-якою формою власності. Тому розрізняють просте, підприємницьке (капіталістичне) та державне товарне виробництво (рис. 6.2).

 

 

 

 

Рис. 6.2 Типи товарного виробництва

Просте товарне виробництво ґрунтується на одноосібній приватній власності і особистій праці виробника.

Підприємницьке товарне виробництво (капіталістичне) ґрунтується на різних формах власності та найманій праці робітників. У країнах з розвинутою ринковою економікою більшість продукції створюється саме таким чином.

Державне товарне виробництво базується на державній власності та найманій праці робітників.

Додамо, що продукт праці в простому товарному виробництві належить товаровиробникові, а у капіталістичному – власнику засобів виробництва. Крім того, просте товарне виробництво є дрібним і розпорошеним, у ньому відсутній одиничний поділ праці, а кінцевою метою є задоволення особистих потреб товаровиробника. В свою чергу, підприємницьке товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих робітників, розвинутий одиничний поділ праці. Основною метою такого способу виробництва є одержання прибутку підприємцем. Просте товарне виробництво має обмежений характер (тобто одна частина продукту йде на споживання, інша – на ринок), а підприємницьке – загальний.

Суть ринку як економічної категорії, його роль та функції. У працях А.Сміта і Д.Рікардо термін “ринок” не набув чіткого політекономічного визначення, оскільки його відносили до зовнішніх, поверхневих явищ ринкової економіки, а тому використовували переважно для характеристики ринкового попиту.

Першу спробу дати наукове визначення ринку зробив французький економіст О.Курно. На його думку, цей термін означає “будь-який район, на якому взаємовідносини покупців і продавців настільки вільні, що ціни на одні і ті самі товари мають тенденцію легко і швидко вирівнюватися”. В свою чергу, А. Маршал стверджував, що “чим досконаліший ринок, тим сильнішою є тенденція до того, щоб у всіх його пунктах в один і той самий час платили за одну і ту саму річ однакову ціну. У “Економікс” ринок розглядається як “інститут або механізм, який зводить покупців або продавців окремих товарів і послуг”. Всі ці визначення ринку відображають не реалії сьогодення, а скоріше реалії двохсотрічної давності, коли панувала вільна конкуренція.

Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм та індивідами з приводу купівлі - продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Ринок – це складне і багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, історичними, соціальними й іншими ознаками. "Ринок" для американця, європейця, японця виглядає по-різному і це природно. Адже американська "ринкова економіка" тяжіє до класичної моделі підприємництва, французька – до державного "дирижизму" (дирижизм – управління), японська – до "корпоративного патерналізму" (складова частина теорії соціального партнерства). Відповідно до того Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним особливостям, а не американський або корейський.

Одночасно в усіх країнах ринок має цілком визначений набір загальних ознак. Тому необхідно з'ясувати все, що розкриває ознаки ринку. У буденному житті ринок – це базар. У кращому випадку ринок розуміється, як поєднання попиту і пропозиції, або як місце, де відбувається купівля-продаж товарів. Такі визначення відображають ринок поверхнево. Ринок – поняття значно ширше і охарактеризувати його одним визначенням важко.

Ринок, по-перше, розуміється як місце, де відбувається процес купівлі-продажу результатів людської діяльності. Мова йде не лише про купівлю-продаж товарів, а й про інші результати діяльності людей. Предметом купівлі-продажу виступає також інформація.

По-друге, ринок – це сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності.

По-третє, ринок – це місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в результаті діяльності праці.

На ринку з'являються лише ті результати людської діяльності, які задовольняють потреби суспільства в особі покупців. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку визначається вартість результатів людської діяльності. Трактуючи так широко ринок, все ж таки це поняття не слід ототожнювати з ринковою економікою. Ринок – це елемент ринкової економіки, куди поруч з виробництвом входять сфери виробництва, розподілу і споживання. В економічній літературі поруч зі словом "ринок" ми зустрічаємо прикметники "дикий", "тіньовий", "стихійний".

Можна виділити характерні ознаки сучасного ринку.

1. Сучасний ринок є ринком покупців. Це такий стан ринку, при якому пропозиція товарів перевищує попит на них при фіксованій ціні. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. В такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових, а не спекулятивних відносин. Тобто він примушує підприємців шукати джерела своїх прибутків у сфері виробництва, а не у сфері купівлі - продажу.

2. Другою ознакою є конкурентний характер ринку. Це означає, що в системі підприємництва кожний суб'єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб'єктів. Неминучість конкуренції між підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетом покупців над продавцями. Намагаючись задовольнити запити покупців, підприємці можуть реалізувати власний економічний суверенітет, лише вступаючи у взаємне суперництво за увагу споживачів. Зовсім інша картина на ринку продавців. Тут конкурують між собою покупці за увагу продавців. Конкуренція охоплює також відносини між підприємцями і споживачами. Це конкуренція за ціни, якість товарів.

3. Третя ознака – стабілізація відносин між суб'єктами на основі інтеграції. Сучасний ринок – це арена суперництва підприємців та інших суб'єктів економіки (покупців), кожному з яких повинен бути гарантований його суверенітет і збереження його конкурентної потенції. Тобто ринок функціонує ефективно лише тоді, коли суб'єкти ділових відносин, зберігаючи взаємне суперництво, в той же час зберігають і взаємну зацікавленість у протидії монополізації. Це складні процеси і, як показує історичний досвід, тенденція до монополізації економіки все ж таки перемагає. Тому функцію координації суб'єктів ринкових відносин мусить брати на себе держава, проводячи антимонопольну політику.

Суб'єктами ринкових відносин є продавці і покупці, які протистоять один одному в торговельних закладах або на базарі. Суб'єктами ринку є держава, організації, установи, громадяни.

Об'єктами ринку є:

¨ робоча сила;

¨ матеріальні продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання);

¨ інтелектуальні продукти праці (інформація, наукові ідеї);

¨ цінні папери (акції, облігації);

¨ валюта, позичкові капітали, золото.

Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб'єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари і послуги, то в країні формується досить складна ринкова структура.

Структура ринку – це сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними. Ці ринки можна розглядати у різних аспектах:

- з точки зору об'єктів обміну;

- територіальної точки зору (рис. 6.3).

 

 

 

 

Рис. 6.3 Структура ринку

 

З точки зору об'єктів обміну ринки бувають: ринок засобів виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг, ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок робочої сили, ринок житла і т.д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти і т.д.

З територіальної точки зору ринок може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній ринок поділяється на:

¨ національний – це весь внутрішній ринок деякої країни, обмежений рамками її кордонів;

¨ регіональний – ринок окремого територіального підрозділу (республіки, краю, області);

¨ локальний – ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів. Регіональні і локальні ринки не мають чітко окреслених кордонів.

Кожен з цих ринків має свої особливості і всі вони тісно пов'язані між собою.

Ринки бувають збалансовані і незбалансовані. Збалансований – ринок, на якому підтримується повна відповідність між попитом і пропозицією. В умовах збалансованого ринку забезпечується повна реалізація (з найменшими затратами) всіх запропонованих товарів, а також найбільш повне задоволення платоспроможного попиту.

Незбалансований ринок – той, на якому немає повної відповідності між попитом і пропозицією. Кількісна незбалансованість ринку може виявитися як у надмірному перевищенні пропозиції над попитом (що ускладнює реалізацію товарів), так і в перевищенні попиту над пропозицією.

Ринок виконує ряд функцій:

¨ організаційні;

¨ економічні.

До організаційних функцій належать:

¨ встановлення зв'язків між виробниками і споживачами продукції (послуг);

¨ забезпечення вільного вибору партнерів по господарських зв'язках;

¨ забезпечення конкуренції між суб'єктами ринку.

До економічних належать:

¨ механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит;

¨ ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень НТП, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг;

¨ сприяє вирішенню центральних проблем економіки, таких, як підвищення рівня життя, зміна структури економіки;

¨ механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг (рис. 6.4).

 

 

 

Рис. 6.4 Функції ринку

 

Стан ринку, його основні елементи: місткість, кон’юнктура та конкуренція. Місткість ринку – це кількість товарів і послуг, які є на ринку в даний момент.

У ринкові відносини вступає безліч суб'єктів – виробників, споживачів, посередників. Тому на ринку складається певна кон'юнктура. Кон'юнктура ринку – це сукупність економічних умов, що складаються на ринку в кожний даний момент, від яких залежить процес реалізації. Кон'юнктура ринку визначається економічними показниками, які характеризують стан ринку. Це співвідношення попиту і пропозиції, рівень цін, місткість ринку, платоспроможні можливості споживачів і т.д.

Основним ринковим індикатором для продавця і для покупця є ціна. Встановлення рівноважної ціни на ринку при взаємодії попиту та пропозиції зображено на рис. 6.5. По осі абсцис на рисунку відкладено кількість продукції в тис. тонн, по осі ординат – ціна продукції в г. о. за тонну.

Чим вище ціни при незмінних доходах, тим менше споживач може придбати товарів і послуг за свої доходи і навпаки. Для підприємця зростання цін – свідчення зростання попиту на його продукцію, а отже і прибутку. Перспектива отримати більше прибутку спонукає його розвивати виробництво. Зниження цін веде до зворотних процесів.

За необмеженої дії ринкових законів кон'юнктура ринку може змінюватися досить динамічно і характеризуватися різними станами. Можна виділити три якісних стани ринкової кон'юнктури: дефіцит товару, надлишок і ринкова рівновага. Дефіцит характеризує певний стан кон'юнктури ринку, коли платоспроможний попит перевищує пропозицію продукції при фіксованому значенні ціни.

Рис. 6.5 Взаємодія попиту та пропозиції

 

На графіку це горизонтальна відстань між відповідними точками на кривій пропозиції і кривій попиту. Наприклад, при ціні продукту 400 г. о. /т величина дефіциту становитиме 20 - 10= 10 тис. т. Саме на таку кількість товару буде не задоволено платоспроможний попит при величині ціни на товар і пропозиції, що склалися.

Дефіцитна кон'юнктура ринку може бути короткочасною (випадковою), а може мати сталий характер. Короткочасний дефіцит на ринку може виникати як у системі переважно ринкового, так і позаринкового регулювання економіки. Він відбиває тимчасові диспропорції у відтворенні певного продукту і частіше пов'язаний із структурними зрушеннями в економіці, порушеннями циклічності виробництва, ціновими факторами.

Тривалого характеру дефіцитові надають певна система економічних відносин та принципові засади відповідної моделі господарювання.

За певних економічних умов дефіцит як стійка диспропорція попиту та пропозиції набуває загального і тривалого характеру. Позаринкова і позацінова природа такого роду дефіциту криється в принципових засадах господарського механізму певної економічної системи. Янош Корнаї (угорський економіст) вважає можливим навіть класифікувати за цією ознакою основні сучасні типи господарювання як ресурсообмежену (постійнодефіцитну) економіку та економіку обмеженого попиту.

Класичним прикладом ресурсообмеженої економіки довгі роки була економіка СРСР та країн Східної Європи. Внаслідок функціонування адміністративно-командної моделі управління економікою цих країн виробилася специфічна господарська система з характерними ознаками. Серед них:

¨ відокремлення власника від виробника, а функції безпосереднього господарювання – від функції управління і планування;

¨ відсутність ринкового контролю співвідношення виробництва і реальної потреби в товарах, планування "від досягнутого";

¨ безмежність державної бюджетної підтримки нерентабельного виробництва;

¨ символічність економічних стимулів праці та впливу цін на поведінку виробництва, стійка інвестиційна напруженість.

Протилежним станом ринкової кон'юнктури є надлишок товару на ринку. Товарний надлишок характеризує стан ринкової кон'юнктури, коли за певної ціни пропозиція товару на ринку перериває платоспроможну потребу в ньому, тобто перевищує попит. Наприклад, при ціні 600 г. о./ т обсяг надлишкового товару становитиме: 20 - 10 = 10 тис. т. Саме цей обсяг пропонованого товару не зможе знайти свого покупця при ціні 600 г. о./ т.

Як у випадку із дефіцитною ринковою кон'юнктурою, надлишок товару на ринку може бути тимчасовим чи стабільним. Ілюстрацією екстремального прояву періодичної надлишкової кон'юнктури ринку можуть бути кризи перевиробництва товарів.

Соціально-економічні передумови стійкого перевищення товарної пропозиції над товарним попитом виникають при безпосередньому зв'язку товаровиробника із ринком, із покупцем як представником завжди конкретного платоспроможного попиту. Поєднання економічної самостійності товаровиробника з економічною відповідальністю за результати господарювання робить пошук покупця продукції законом економічного виживання і розвитку. Виникає конкуренція виробників за право реалізувати свою продукцію покупцеві, що веде до насичення ринку товарами.

Сучасна модель змішаної економіки, спираючись на зазначені принципи, весь час відтворює деякий надлишок матеріальних, трудових, інвестиційних ресурсів.

Виділимо ще один істотний стан ринкової кон'юнктури, що характеризується точкою збігу значень попиту і пропозиції, – стан ринкової рівноваги, тобто повну відповідність обсягу пропозиції і обсягу попиту за умови встановлення певного рівня ціни, що задовольняє продавців і покупців товару. Така кон'юнктура ринку є, як правило, короткочасною, якщо мати на увазі постійне балансування значень попиту та пропозиції навколо точки рівноваги. Ринкову рівновагу як бажаний стан кон'юнктури неможливо зафіксувати на тривалий термін. Це суперечило б дії раніше зазначених рухливих факторів. Суперечність між потребою у збалансованості попиту та пропозиції і об'єктивно обмеженими можливостями їх підтримання є основною в системі причин неефективності централізованого директивного планування виробництва.

Кількість товару на ринку дорівнює платоспроможному попиту на ньому при встановленні ціни на товар, що характеризується як ціна рівноваги. Для ситуації, зображеної на рис 6.5, такою ціною рівноваги буде 500 г. о./ т, при цьому буде реалізовано 15 тис. т.

Види та методи конкурентної боротьби. Ще одним елементом ринку є конкуренція. У повсякденному житті ми часто зустрічаємо слова: "конкуренція", "конкурентна боротьба", "конкурентоспроможність" і т.д. Цим термінам надають різні значення, але всі вони можуть бути зведені до двох понять: "конкурентна боротьба" і "конкурентний ринок". Перше поняття стосується способів поведінки окремих фірм на ринку; друге – ринкових структур і охоплює всі аспекти ринку будь-яких товарів, які впливають на поведінку і діяльність фірм (кількість фірм на ринку, типи товарів, що продаються).

Конкурентність ринку визначається тими межами, у рамках яких окремі фірми здатні впливати на ринок. Чим менше окремі фірми впливають на ринок, де вони реалізують свою продукцію, тим більш конкурентним вважається ринок. Найвищий ступінь конкурентності ринку досягається тоді, коли окрема фірма на нього не впливає зовсім. Це можливо лише тоді, коли на ринку діє так багато фірм, що кожна з них ніяк не може вплинути на ціну товару і сприймає її як таку, що визначається ринковим попитом і пропозицією. Такий ринок називають цілком конкурентним. А фірми, що діють в умовах цілком конкурентного ринку, не ведуть між собою конкурентної боротьби. Якщо окремі фірми мають можливість впливати на ціну товарів, то вони ведуть між собою конкурентну боротьбу, але ринок, де ця можливість реалізується, цілком конкурентним уже не вважається.

Отже, конкуренція – категорія явно суперечлива. З одного боку існує твердження, що без конкуренції ринку не буває, а з іншого, – цілком конкурентним є той ринок, на якому учасники (фірми) не ведуть між собою конкурентної боротьби. Одні економісти стверджують, що конкуренція – велике благо, інші наполягають на тому, що конкуренція, яка протиставляє суб'єкти ринку і породжує монополію, – велике зло для економіки. Тому необхідно з'ясувати, що являє собою конкуренція.

Цей термін походить від латинського слова, що означає "зіштовхнення". Як економічна категорія конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Конкуренція – об'єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою і примусовою силою для підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати тощо.

Дія інших економічних законів відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму.

На нижній стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок XVI - кінець XIX століття) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу і на певному етапі привела до виникнення монополій.

Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона, з одного боку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець – для їх реалізації. З іншого боку в обміні беруть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересу партнера. В результаті і покупець, і продавець при укладенні угоди повинні йти на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, а кожен з них понесе збитки.

Неодмінною умовою конкуренції є незалежність суб'єктів ринкових відносин. Ця незалежність проявляється, по-перше, в можливості самостійно приймати рішення про виробництво або купівлю товарів чи послуг; по-друге, у свободі вибору ринкових партнерів. У процесі конкуренції господарюючі суб'єкти взаємно контролюють один одного, при чому здійснюють це краще, ніж державні органи.

Враховуючи, що конкуренція є суперечливою категорією, можна виділити позитивні і негативні наслідки. Серед позитивних наслідків конкуренції можна виділити такі:

¨ сприяє розвитку НТП;

¨ примушує економити ресурси, сприяє зниженню цін;

¨ веде до покращення якості продукції і обслуговування споживачів;

¨ вирівнює норму прибутковості і рівень зарплати в усіх сферах економіки.

Серед негативних наслідків конкуренції можна виділити такі:

¨ створює умови для боротьби, інфляції та банкрутства окремих підприємців;

¨ веде до збільшення диференціації доходів і створює умови для їх несправедливого розподілу;

¨ сприяє виникненню економічних криз;

¨ виступає важливим фактором монополізації економіки.

Конкуруючі суб'єкти поводять себе на ринку по - різному, виходячи з тих завдань, які вони перед собою ставлять. Можна виділити три типи конкурентної поведінки:

1. Креативний тип конкурентної поведінки передбачає забезпечення переваг суперникам шляхом введення якихось нових компонентів ринкових відносин (нова продукція, нові технології, нові форми організації виробництва). Суттєвою ознакою креативної конкуренції є прагнення ринкових суб'єктів до зміни існуючої структури попиту і пропозиції.

2. Пристосувальна конкурентна поведінка – це упередження дій конкурентів у галузі модернізації виробництва. Вона застосовується тоді, коли підприємець не впевнений у своїх інноваційних можливостях. У цьому випадку він намагається скопіювати у стислі терміни досягнення своїх суперників.

3. Гарантуюча конкурентна політика покликана забезпечити стабілізацію на тривалу перспективу досягнутих позицій на ринку за рахунок підвищення якості продукції, зміни її асортименту, надання додаткових послуг, пов'язаних з гарантійним обслуговуванням. Цей тип конкурентної поведінки застосовується тоді, коли підприємець не має можливості суттєво змінювати виробничу і комерційну програми і має слабку інноваційну базу.

На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами різних форм власності. ЇЇ особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого – на міжгалузевий, з національного – на інтернаціональний рівні.

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, тимчасове зниження цін, умов оплати. Водночас використовуються і такі "мирні" методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику.

Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами. Так, із посилення конкуренції між виробниками виростають пропозиція товарів і послуг, їх якість, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотній механізм існує за конкуренцією покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропозицій народного господарства.

На нижній стадії капіталізму панувала вільна конкуренція, для якої характерна велика кількість конкурентів - виробників і конкурентів - покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживача. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію. За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. На сучасному етапі таким вимогам відповідають сільськогосподарські ринки.

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського) і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрішньогалузевої та міжгалузевої.

Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже і індивідуальна вартість виробництва. Але ціни на ринку тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємстві, які виробляють переважну масу продукції. Тому результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову вартість.

Міжгалузева конкуренція – це конкуренція між товаровиробниками, які діють в різних галузях народного господарства. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримують меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалась (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в других – збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталу) – зростають. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва.

З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну або недосконалу.

Недосконала конкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині монополістичного сектора) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів. Ця конкуренція все більше ґрунтується на впровадженні нових досягнень НТП. Тому розрізняють цінову і нецінову конкуренцію.

Цінова конкуренція – боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зниження витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості і асортименту. Підприємці при цьому нерідко маніпулюють цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, а потім підвищують).

Нецінова конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень НТП у виробництво, що підвищує якість продукції, її асортименту. Для завоювання ринків збуту компанії продовжують термін гарантійного обслуговування, надають кредити покупцям.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення угод про єдину політику цін).

Питання для самоконтролю

1. Які існують форми суспільного виробництва та які їх ознаки?

2. Розкрийте зміст та історичний розвиток замкнутого (натурального) виробництва.

3. Опишіть умови і причини виникнення товарного виробництва.

4. Охарактеризуйте товарне виробництв. Які існують його типи?

5. Розкрийте суть ринку як економічної категорії.

6. Опишіть роль і ознаки ринку.

7. Назвіть та охарактеризуйте основні об'єкти та суб'єкти ринку.

8. Яка внутрішня структура ринку?

9. Назвіть та охарактеризуйте основні функції ринку.

10. Охарактеризуйте ринок продавця та ринок покупця.

11. Назвіть типи ринкової економіки, опишіть стихійний та регульований ринок.

12. До якого типу ринку, на вашу думку, повинна прямувати Україна?

13. Які особливості ринку в Україні в даний момент та які ви можете запропонувати заходи по його вдосконаленню?

14. Назвіть та охарактеризуйте основні елементи ринку.

15. Розкрийте суть конкуренції. Які є види конкуренції?

16. Опишіть основні методи конкурентної боротьби.

 

Ринок товарів і послуг

 

Товар і його властивості. Види товарів та їх класифікація. Величина вартості товару і фактори, що на неї впливають. Якщо вас запитати: чи знаєте ви, що таке товар? Напевно, більшість відповість, що знає. Адже кожен з вас щоденно щось купує. Ці речі називають товарами. Але чи задумався хто-небудь з вас над питанням – чому речі, продукти праці стають товарами? Напевно, ні. Кожний, хто знайомий з природою товару, оцінює його лише за зовнішніми ознаками: форма, розміри, колір, стан, запас і т. д. Однак ці властивості не можуть дати відповідь на запитання: чому одна і та ж річ в одних випадках виступає як товар, а в інших товаром не стає?

Щоб з’ясувати, що являє собою товар, слід усвідомити, чим відрізняється товар від продукту. Наприклад, ягоди, одяг, чоботи, хліб вироблені певним господарюючим суб’єктом, можуть бути спожиті самим виробником або подаровані, можуть бути реалізовані на ринку. У першому і другому випадку вони є натуральними продуктами, а в третьому стають товаром. Чому? Адже за своїми властивостями, формою, якістю, призначенням вони не змінюються. Отже, причину товарної форми продукту треба шукати не у властивостях, а в суспільних відносинах, які роблять останні товаром. Тому, товаром стає той продукт праці або благо, які призначені не для власного споживання. Він має бути суспільним благом. Але цього мало. Суспільство має визначати це благо через його продаж – купівлю. Якщо ж вони не продані і за них не отримано певного еквіваленту, то вони товаром бути не можуть.

Отже, товар – це продукт, призначений для продажу. Він повинен мати властивість задовольняти певні потреби тих, хто його купує.Причому характер потреб, незалежно від того, чи буде споживання даного продукту праці приносити людині реальну користь (як їжа, одяг і т. д.), чи шкодити (як тютюн, горілка, наркотики), значення не має.

Товар має дві властивості(рис. 7.1):

– здатність задовольняти певну потребу людини (споживна вартість);

– придатність для обміну на інший товар (мінова вартість).

Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається споживаною вартістю.

 

 

Рис. 7.1 Властивості товару

 

Товари, як споживчі вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби у їжі, другі – у одязі; треті – у засобах пересуваннях, четверті у послугах культурного призначення. За способом споживання або використання споживні вартості поділяються на три основні види: предмети споживання, засоби виробництва і послуги.

Предмети споживання – це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо, як життєві, матеріальні та духовні блага (продукти харчування, взуття, одяг і т. д.).

Засоби виробництва – це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі, споруди, машини, обладнання, сировина, матеріали і т. д.).

Послуги – це своєрідна споживна властивість. Їхня своєрідність полягає, по-перше, в тому, що споживна вартість послуги не має речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє і не продає ніяких речових товарів. По-друге, споживна вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої праці. Для транспорту – це переміщення людей, вантажів. По-третє, особливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства країни. Вона може бути спожита в момент її виробництва (надання) тому, що час виробництва та час споживання послуги залишає певний матеріальний слід: вантажі і пасажири виявляються перевезеними, хворі – вилікуваними, неграмотні – навчені і т. д. Вартість послуг формується так само, як і вартість речових товарів.

Особливе значення у економічному житті мають споживні вартості у вигляді верстатів, інструментів, предметів праці, тобто засоби виробництва. Однак певні з них (борошно, цукор, картопля, вугілля), можуть належати і до засобів виробництва, і до предметів споживання. Якщо картоплю використовують для відгодівлі худоби, то її слід віднести до засобів виробництва, а якщо варять – до предметів споживання. Критерієм є не речовий зміст спожитої вартості, а її функціональне призначення.

Споживна вартість має дві сторони. По-перше, це вся сукупність властивостей товару, по-друге, це відношення властивостей товару до потреб людини. Наявність цих двох сторін споживної вартості яскраво проявляється у випадку, коли товар не реалізовується (залежується на полицях магазинів) через те, що він втратив свою споживну вартість. Чому це може відбуватися? Перш за все тому, що товар може втратити ті корисні властивості, які роблять його споживною вартістю, тобто потрібним людині для задоволення якихось потреб. Тканина може вилиняти, посуд розбитися, хліб зачерствіти, овочі зіпсуватися і т. д. Відповідно до цього ставлення покупця до таких товарів стає негативним.

Крім того, товар може виявитися непотрібним, якщо він навіть зберігає свої природні (речові) властивості, але ставлення до нього людей змінюється в результаті зміни моди, структури потреб людей і т. д. А це означає, що хоча споживна вартість є категорією вічною, поза ставленням людей до неї вона не існує.

Споживна вартість товару має суспільний характер, тобто вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її буде купувати. А це означає, що продукт, ставши товаром, повинен мати і другу властивість, як уже зазначалося – спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбудеться акт його продажу-купівлі. Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової вартості.

При всіх відмінностях товари можуть обмінюватися один на одного. У процесі обміну на перший погляд здається, що їх мінові пропорції встановлюються випадково. Але в цьому є певна закономірність.

Якщо різні товари обмінюють у певних пропорціях, це означає, що між ними є щось спільне, що робить їх співмірними. Цим загальним для них є те, що вони – продукти людської праці. Саме та обставина, що різні споживні вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат життєвої енергії, розуму, нервів, формує вартість товару. Остання виявляється при обміні.

Отже, в умовах суспільного поділу праці люди, займаючись певним видом діяльності, для того, щоб задовольнити свої різнобічні потреби, мають прирівнювати між собою різні види праці та обмінюватися товарами. Суспільна праця, яка втілена в товарах і проявляє себе через їх обмін, є вартістю товару. Вартість – внутрішня властивість товару. Мінова вартість є зовнішнім проявом вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.

Вартість робить товари порівняльними. Кількість праці, затраченої на виготовлення товару, знаходить своє втілення у величині вартості товару.

Наприклад, товар “А”, на виробництво якого затрачено 10 годин робочого часу, обмінюється на товар “Б”, виготовлений за 5 робочих годин. В якій пропорції відбудеться обмін? Відповідь: 1 товар “А” = 2 товарам “Б”. Чому? Тому що 2 товари “Б” є еквівалентом (за кількістю затраченого робочого часу) 1 товару “А”. Отже, 1: 2 – це форма, тобто те, з чим ми маємо справу в реальній дійсності, обмінюючи товари, або мінова вартість, а 10 годин і 5 годин робочого часу, які затратили товаровиробники, виробляючи товари “А” і “Б”, – це вартість товару.

Таким чином, товар має двоїсту природу: він являє собою єдність вартості та споживної вартості. Отже, споживні вартості різних товарів якісно відмінні один від одного, бо задовольняють різні потреби людини, але як вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї і тієї ж загальнолюдської праці.

Існує немало корисних речей, які мають споживну вартість, але не мають вартості. До них належать предмети або речовини, які не є продуктами людської праці: повітря, вода в джерелі, необроблена земля, дикоростучі плоди тощо. Вартість же річ може мати за умови, якщо вона має споживну вартість. Непотрібна річ, скільки б не було на неї затрачено праці, ніякої вартості мати не буде, бо праця, затрачена на її виробництво, не визнається суспільством (непотрібний товар не купується).

Двоїста природа товару породжена двоїстим характером праці товаровиробника. З одного боку, праця – це процес створення певного корисного продукту або послуги, що неминуче пов’язано з конкретною спеціалізацією робітника, умовами виробництва. Наприклад, щоб стати кравцем, треба вчитися, а щоб пошити одяг, необхідно мати певні матеріали і кравецькі інструменти. Будівельнику потрібні інші знання, умови та знаряддя. Лікарю потрібні свої специфічні умови праці. Отже, праця кравця, будівельника, лікаря – це не одне і те саме. Вони відрізняються умовами виробництва, метою трудової діяльності і найголовніше, – результатом: кравець шиє одяг, будівельник будує житло, лікар лікує хворих.

Праця, затрачена в певній корисній формі, результатом якої є певна споживна вартість, називається конкретною працею.

З іншого боку, праця – це процес затрат людської робочої сили: м’язів, мозку, нервів. Не має значення, хто працює: лікар, кравець, селянин, будівельник – затрати ці є обов’язковими, вони не прив’язані до певної спеціальності. Такі затрати характеризують працю з кількісного боку, вони присутні при будь-якій роботі, незалежно від професії працюючого.

Праця товаровиробників, взята за затрати людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною працею.

Отже, ми з'ясували, що вартість – це втілена в товарі праця. Тож постає питання: як виміряти її величину? Адже не має єдиної міри, за допомогою якої можна було б виміряти розумову, фізичну, нервову енергію, яку людина витрачає під час роботи. Тому враховуючи, що будь-яка праця відбувається в часі, величина вартості товару вимірюється кількістю робочого часу, затраченого на його виготовлення.

Розрізняють також індивідуальну і суспільно-необхідну працю і відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару. Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природних умовах. В результаті на виробництво товарів одного виду, маси, якості витрачається різна кількість праці, що втілюється в затратах робочого часу. Тому у товарах втілюється різна індивідуальна вартість.

Але на ринку товари оцінюються покупцями однією мірою, яка не збігається з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок враховує лише суспільну вартість. Величина її визначається не індивідуальними затратами праці, а суспільно-необхідним робочим часом.

Суспільно-необхідний робочий час – це такий час, який є необхідним для виготовлення певної споживної вартості за наявних суспільно-нормалізованих умов виробництва та при середньому в даному суспільстві рівні вмілості і інтенсивності праці. Суспільно-необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності.

Продуктивна сила праці визначається рівнем розвитку науки, продуктивними здібностями, досвідом, кваліфікацією. Інтенсивність праці – це насиченість, наповненість робочого часу продуктивною працею.

Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (без кваліфікації). Складна праця (кваліфікована) вимагає спеціальної підготовки. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої.

Закон вартості і його роль в умовах ринкової економіки.Закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільно-необхідного робочого часу, називаютьзаконом вартості.

Фактичні витрати робочого часу на певне благо в різних товаровиробників не є однаковими. Це пов’язано з знаряддям праці, інтенсивністю, рівнем підготовки виробників. Через це час, витрачений працівником на виготовлення певного товару, називається індивідуальним робочим часом. А мірилом суспільної вартості є не індивідуальний робочий час, а суспільно необхідний.

Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, то це було б стимулом для працівників, що використовують примітивну техніку. Це суперечило б прогресу розвитку продуктивних сил суспільства, яке б ніколи не досягло сучасного рівня.

Суспільно нормальними умовами є ті, за яких створюється переважна більшість товарів. Якщо для пошиття одягу використовуються ручні машини, машини з ніжним приводом та електричні, то на виготовлення певної споживної вартості витрати різні. Перша група витрачає 12 годин і виробляє 10 тисяч одиниць товару, друга – 10 год. і 10 тис., третя – 8 год. і 10 тис. 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару.

Приклад свідчить, що реалізація товарів за їх суспільною вартістю призведе до того, що перша група виробників, що мають вищі індивідуальні витрати, на кожній одиниці готової продукції втрачатиме 2 год., а третя група, навпаки, 2 год. виграватиме, оскільки їх індивідуальні витрати менші, ніж суспільні.

Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, різноманітні не тільки за своїми властивостями, а й є результатом різної праці за складністю. Одні з них виготовляються з затратами простої праці, інші потребують новітніх технологій, спеціальних знань (складна праця). За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільно необхідних.

Закон вартості в умовах розвинутого виробництва діє як закон цін. Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників.

1. Якщо певного блага виробляється менше, ніж існує потреба в ньому, то попит на нього буде зростати і, відповідно, ціна буде вищою, ніж вартість. Виробник одержить більші прибутки, що сприяє переливанню в цю галузь капіталу. Виробництво товарів розширюється. Але як тільки випуск продукції перевищить платоспроможний попит, ціна впаде нижче за суспільну вартість. Починається зворотній процес: виробництво скорочуєтья.

2. Функція закону як рушійної сили полягає в тому, що він стимулює виробників постійно зменшувати індивідуальні витрати (запроваджувати нову техніку і технологію).

3. Закон вартості впливає на соціальну диференціацію виробників, перетворюючи частину із них на таких, що розширюють виробництво і на таких, що розорюються. Закон вартості сприяє стимулюванню і розвитку виробництва.

Конкурентноздатність товару, її оцінка. Життєвий цикл товару та його стадії. На ринок має виводитися лише високо конкурентноспроможний товар. Будь-який товар, винесений на ринок, фактично проходить перевірку на ступінь задоволення суспільних потреб. Кожен покупець купляє той товар, який найбільш повно задовольняє його особисті потреби, а маса покупців — той, який більш відповідає суспільним потребам, ніж товари-конкуренти. Тому передусім потрібно виробити сучасне уявлення про конкурентоспроможність товару.

Конкурентоспроможність товару, тобто можливість збути його на будь-якому ринку, можна визначити, лише порівнюючи товари конкурентів між собою. Іншими словами, конкурентоспроможність — поняття відносне, чітко прив'язане до ринку і терміну продажу. Визначаючи конкурентоспроможність, необхідно насамперед враховувати економічні показники експлуатації товару. Йдеться про те, що затрати покупця складаються з двох частин: витрати на купівлю (ціна товару) і витрати, пов'язані із споживанням (купівля запасних частин, ремонт тощо), що називається ціною споживання.

Ціна споживання істотно перевищує продажну ціну: в загальних експлуатаційних витратах за весь період "життя" вантажного автомобіля, наприклад, продажна ціна займає лише 15%, магістрального літака -11%. Тому найбільш конкурентоспроможним є не той товар, на який встановлена мінімальна ціна на ринку, а той, що має мінімальну ціну споживання за весь період його служби у покупця.

На конкурентоспроможність товару впливають також його якісні характеристики. Під якістю розуміють сукупність тих властивостей виробу, які роблять його здатним виконувати задані функції і задовольняти тим самим певну потребу. Говорячи про якість товару, слід мати на увазі, що конкурентоспроможність визначається лише тими властивостями, які представляють істотний інтерес для покупця. Всі параметри виробу, які виходять за її межі, при оцінці конкурентоспроможності повинні розглядатися як такі, що не мають до неї відношення в даних конкурентних умовах. Тому перевищення певних норм, стандартів не поліпшує конкурентоспроможність виробу.

Щоб вивести новий товар на ринок, необхідно детально вивчити як поточні, так і перспективні потреби потенційних покупців. Вимоги, які ставить споживач до властивостей товару, для виробника і продавця входять у поняття конкурентоспроможності продукту. Багато фірм борються з конкурентами, вдаючись до підкупу споживачів. Вони знижують ціни. Особливо це характерне для новачків, яким складно боротись зі старожилами, репутація фірми яких бездоганна. У даному випадку в жертву приноситься ціна і прибуток. Так, наприклад, на початку 60-х років ціни на японські судна були в два рази нижчі, ніж середньосвітові. Це дозволило Японії завоювати ринок.

На конкурентоспроможність впливають різні фактори. Зокрема, енергетична криза в середині 70-х років різко підвищила з точки зору споживачів цінність показника енергоспоживання. За оцінками виробників і споживачів освітлювальних приладів для промисловості серед показників якості, що відіграють основну роль у конкурентоспроможності виробів, економія енергії займає перше місце, строк служби – друге, зручність установки та монтажу – третє.

Таким чином, конкурентоспроможність не можна звести до якогось одного показника чи системи показників. Вона не є показником, рівень якого можна вирахувати для себе і для конкурента, а потім перевершити. Це важливо з'ясувати, оскільки командно-адміністративна система виховала у наших господарників саме "показникову психологію": показники плану, ефективності, рентабельності і т.п.

Конкурентоспроможність — це ще й показник, що втілює в собі цілу систему стратегічних і тактичних прийомів менеджменту і маркетингу, зорієнтованих на потреби й запити споживача. Споживач – "король", і переможе в боротьбі за його вибір той, хто здатний створити йому максимум зручностей і переваг, пов'язаних з придбанням і використанням товару або послуги.

Коли виводиться новий товар на ринок, то спочатку здається, що він "житиме" довго (тривалий час вироблятиметься). Проте таке уявлення є примітивним. У кожного товару є свій вік, який називають його життєвим циклом.

Життєвий цикл складається з таких стадій (рис. 7.2):

- впровадження;

- зростання;

- зрілість;

- спад.

Стадія впровадження (виведення на ринок) характеризується повільним зростанням обсягу продажу. Свої зусилля підприємство має спрямувати на тих покупців, які найбільшою мірою готові купити товар. Ціни, як правило, на цій стадії високі, оскільки:

- в наявності високі витрати, пов'язані з незначним обсягом виробництва;

- не повністю вирішені технічні проблеми виробництва;

- високі витрати на рекламу.

Стадія зростання (розвитку) – друга стадія життєвого циклу товару. Це період швидкого визнання товару на ринку й помітного збільшення прибутковості від його реалізації. В цей період ціни можуть бути стабільними або дещо знижуватися, оскільки попит продовжує зростати досить швидко. Підприємство повинне підтримувати затрати на стимулювання збуту на незмінному рівні або дещо збільшувати їх для завоювання міцних позицій на ринку. Зайняти домінуюче становище на ринку підприємство може також за рахунок додаткових витрат на поліпшення якості товару, стимулювання продажу, вдосконалення системи збуту і т.д.

 

Рис. 7.2 Стадії життєвого циклу товару

Стадія зрілості (стабілізації) – третя стадія життєвого циклу товару. Це період поступового зменшення обсягу продажу, оскільки товар одержав визнання більшості покупців. У цей час прибуток досягає максимального рівня і починає знижуватися через необхідність збільшення затрат на маркетинг з метою зміцнення конкурентоспроможності товару. Підприємство може збільшити обсяг збуту шляхом використання спеціалізованих магазинів, що продають товари зі знижкою, або наданням покупцям різних додаткових послуг.

Стадія спаду (старіння і вмирання) – четверта стадія життєвого циклу товару. Для більшості товарів рано чи пізно настає час помітного зменшення обсягу продажу, причому він може впасти до нуля і товар буде вилучений з обігу. Також збут може стабілізуватися на низькому рівні й перебуватиме на такому рівні протягом багатьох років.

Питання для самоконтролю

1. Чим відрізняється товар від продукту?

2. Що робить певний продукт праці товаром?

3. Класифікуйте товари за призначенням та способом споживання.

4. На чому ґрунтується підхід до визначення вартості (цінності) товару?

5. Що таке “споживна вартість” і “вартість” товару? Чим вони принципово відрізняються і який їх внутрішній взаємозв’язок?

6. Охарактеризуйте двоїстий характер праці. Дайте визначення конкретній та абстрактній праці.

7. Що таке суспільно необхідний робочий час?

8. Як впливають на величину вартості товару продуктивність та інтенсивність праці?

9. Дайте характеристику суспільно необхідному та індивідуальному робочому часу.

10. Чому на ринку товари обмінюються за суспільно необхідним робочим часом? Що було б, якби товари обмінювались за індивідуальним робочим часом?

11. Як в умовах розвиненого товарного виробництва діє закон вартості? Які функції він виконує?

12. Дайте характеристику конкурентоздатності товару.

13. Яка різниця між ціною придбання та ціною споживання товару?

14. Опишіть життєвий цикл товару та його стадії.