Економічний ріст та циклічні коливання

Виробництво і відтворення: суть, типи, джерела відтворення. Нагромадження та інвестиції. Суспільство не може перестати споживати, тому повинно постійно виробляти. З огляду на це, процес виробництва повинен постійно повторюватися і проходити одні і ті ж стадії. Тобто потрібен процес відтворення усіх елементів продуктивних сил: робочої сили, основних та оборотних фондів та ін.

Економічне відтворення відбувається як в межах окремих підприємств і домогосподарств, галузей і регіонів, так і в масштабі всього суспільства. Основою суспільного відтворення є відтворення на окремих підприємствах і домогосподарствах, або одиничне (індивідуальне відтворення). Відтворення на окремому підприємстві є вихідною і необхідною ланкою всього суспільного відтворення.

Суспільне економічне відтворення не є простою су­мою одиничних процесів відтворення окремих підприємств. Доведено, що в суспільному відтворенні з'являються нові якісні елементи, які відсутні на рівні первинних підприємств. Так, вищим інтересом підприємства є максимізація прибутку, а суспільного виробництва — максимізація добробуту населення. Підприємство орієнтується на ринковий попит, а суспільне виробництво — на сукупний попит і т. д.

Суспільне економічне відтворення являється єдністю всіх частин, що його утворюють:

• виробництва, розподілу, обміну, споживання;

• домогосподарств, підприємств, галузей, економічних регіо­нів і всього виробництва;

• продуктивних сил, складових його частин і економічних відносин;

• суспільного виробництва і суспільного споживання.

В усій системі відтворювальних зв'язків визначальним є виробництво, бо саме воно створює все необхідне для життя і задоволення потреб людей.

Економічне відтворення суспільства включає в себе такі найважливіші елементи:

- відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;

- відтворення людського ресурсу як особистісного фактора виробництва та його зайнятості;

- відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів виробництва як необхідних умов суспільного процесу відтворення;

- відтворення національного багатства;

- відтворення споживання;

- відтворення економічних відносин (рис. 5.1).

 

Рис. 5.1 Елементи суспільного відтворення

 

Засоби виробництва і людський фактор у своїй єдності явля­ють собою продуктивні сили суспільства. Тому економічна теорія досліджує також і відтворення продуктивних сил як матеріальної бази всієї економічної системи суспільства. Розрізняють просте і розширене відтворення економічної системи.

Просте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. При простому відтво­ренні прибуток та інші доходи не використову­ються на заощадження та інвестиції, тобто на розширення вироб­ництва товарів і послуг, а повністю споживаються домогосподарствами. Просте суспільне відтворення було типовим для докапіталістичних економічних формацій, для так званої традиційної економіки.

Розширене відтворення економіки — це відтворення суспільного виробництва в зростаючих розмірах. У цьому разі частина прибутку та інших доходів підприємств і домогосподарств нагромаджується та інвестується у виробництво з метою розширення його межі виробничих можливостей.

Підприємці, намагаючись одержати максимум прибутку, значну частину його капіталізують, тобто спрямовують на розширення основного і оборотного капіталу, а на цій основі — і виробництва. Проте просте відтворення продовжує існувати як елемент розширеного відтворення економіки. Так, складовою частиною розширеного відтворення суспільного виробництва є відтворення тієї кількості капіталу, людського ресурсу і продукту, яке було в наявності в попередній період.

При умові розширеного відтворення створена в суспільстві частина додаткової вартості вкладається у виробництво, в капітал, тобто відбувається процес нагромадження капіталу. Нагромадження являє собою частину чистого доходу (прибутку), яку суб'єкт господарювання спрямовує на розвиток виробництва.

Норма нагромадження розраховується як відношення величини нагромадження в суспільстві до загальної величини обсягу національного доходу, створеного за відповідний період (виражена в процентах).

Процес нагромадження капіталу тісно пов'язаний із процесами заощадження та інвестування. Останні здійснюються як юридичними, так і фізичними особами з різних причин, незалежних одна від одної. Зокрема, заощадження роблять окремі особи, домашні господарства (сім'ї), з різними намірами: бажання зібрати певну суму для майбутніх витрат (купити будинок, автомобіль та ін.); прагнення забезпечити певний статок для дітей; жадання влади, яка дає велике багатство; заощадження «на чорний день» тощо. Але якими б не були мотиви різних осіб, що спонукають їх здійснювати заощадження, часто вони, як зазначає П. Самуельсон, мало пов'язані з можливостями інвестування, тобто «чистим капіталоутворенням».

Інвестиції — це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головною метою інвестування є одержання в перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, процента, ренти. Чисте інвестування має місце лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Це характерно для промислових, будівельних і торговельних підприємств.

Виокремлюють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові інвестиції в основному становлять вкладення в цінні папери (акції, облігації та ін.), що випускаються приватними компаніями або державою. Ці інвестиції частково спрямовуються на збільшення реального капіталу, а значна частина залишається непродуктивним вкладенням капіталу.

Вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів називають реальними інвестиціями. Однак за сучасних умов зі збільшенням обсягу матеріально-речових елементів основного капіталу швидко зростають вкладення в розвиток інтелектуального потенціалу (науку, освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я тощо), який стає дедалі активнішим елементом виробництва. Тому ці витрати за своєю суттю є продуктивними. Більше того, у країнах з розвинутою економікою такі витрати випереджають за темпами зростання вкладення в основний капітал.

У країнах з розвинутою ринковою системою переважну більшість становлять приватні інвестиції. Держава також бере участь в інвестиційних процесах шляхом вкладання капіталу в державний сектор, як безпосередньо, так і надаючи кредити, субсидії тощо. Значна частка її інвестицій спрямовується в першу чергу на розвиток галузей (сфер) соціально-виробничої інфраструктури, які необхідні для нормального суспільного відтворення – освіти, науки, систем транспорту та зв'язку, охорони здоров'я, збереження навколишнього середовища.

Суть економічного зростання, його показники, типи і темпи. Економічне зростання – це кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів. У більш вузькому розумінні під цим терміном прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за даний період.

Головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. Економічний розвиток – поняття більш ширше і являє собою процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого, тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний (рис. 5.2).

Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів.

Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу.

 

 

 

Рис. 5.2 Типи економічного зростання

 

Як відхилення від закономірного процесу економічного розвитку в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип зростання, для якого характерне тривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х рр. у всіх країнах СНД, у тому числі і в Україні, що отримало назву трансформаційного спаду.

Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання. Нині в розвинутих країнах переважає інтенсивний шлях економічного розвитку. В Україні після тривалого спаду виробництва необхідно підготувати матеріальну базу для інтенсивного економічного зростання.

Рушійні сили економічного зростання (прогресу). Загальною основою і рушійною силою розвитку виробництва є його суперечлива взаємодія зі споживанням. З одного боку, економічні потреби породжують ідеальний образ продукту і в такому сенсі стимулюють його створення. З точки зору сучасної навчальної літератури дана суперечність (ресурси — потреби) трактується як наступна аксіома: "Економічні потреби є безмежними, а виробничі ресурси — обмежені". Дана суперечність стимулює більш ефективне та повне використання виробничих ресурсів, зростання виробництва товарів та послуг з метою якнайповніше задовольнити потреби людей. У реальному житті ця суперечність — лише найзагальніша основа розвитку виробництва незалежно від його суспільної форми, що знаходить своє виявлення у відповідному типі економічної системи: традиційній, капіталістичній (ринковій), командній (адміністративно-командній), змішаній, перехідній (від адміністративно-командної до ринкової).

У сфері економічних відносин потреби набувають форми економічних інтересів і стимулів. Економічні інтереси — це спонукальні мотиви господарської діяльності людей (як господарюючих суб'єктів), які зумовлені їх місцем у системі відносин власності та наявній системі потреб. В потребах концентрується сутність інтересів: інтерес — це форма прояву потреб. Тому інтереси виступають потужним «двигуном» економічного розвитку, образно кажучи, формують ту «пружину», яка рухає весь економічний механізм.

Економічне зростання виступає завжди як результат дії економічних і неекономічних факторів. До останніх належать географічно-кліматичні, національно-демографічні, військово-політичні, культурні, інституціональні тощо. Вплив кожного з факторів може бути різним (як позитивним, так і негативним), але їх відкидати не можна.

Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об'єктивних проблем і напрямів економічної динаміки; культура праці та спілкування; панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також національні традиції. Усі вони, будучи «продуктом» багатовікової історичної еволюції, суттєво впливають на ефективність функціонування базисних елементів і відносин економічної системи. При цьому вони часто модифікують навіть її модель.

У цілому дієвий вплив політичних, правових, моральних, духовно-культурних та інших факторів на економічний прогрес знаходить своє вираження в тому, що вони детермінують розкриття можливостей і рушійних сил, які закладені в тій чи іншій економічній системі. У загальному вигляді структура названих факторів представлена на рисунку 5.3.

Разом з тим, загальні риси економічного зростання, які притаманні різним періодам (етапам) розвитку суспільства, завжди виступають у конкретних історичних формах, що відповідають якісним характеристикам факторів і результатам виробництва на даному конкретному історичному відрізку часу.

На сучасному етапі перед кожною країною постає необхідність розв'язання таких проблем економічного зростання:

• визначення тенденцій і ресурсів (факторів) зростання;

• забезпечення усталеності економічного зростання в довгостроковій перспективі;

• вимірювання конкретної результативності дії факторів економічного розвитку;

• визначення темпів і строків для встановлення більш прогресивної структури народного господарства;

• окреслення соціально-економічних наслідків для країни з вибором тієї чи іншої моделі технологічного розвитку.

 

 

Рис. 5.3 Структура факторів економічного зростання

 

Що стосується темпів економічного зростання, то потрібна науково обґрунтована їх величина: достатньо високі, щоб забезпечити постійне оновлення і структурну перебудову економіки та її інноваційний розвиток, проте не надто високі, щоб не допустити "перегріву" економіки (який може проявлятися, як показав досвід країн світу, в кризі перевиробництва, кризі фінансових ринків та ін.). Вважаються доцільними темпи зростання в межах 5 - 10% в рік.

Важливо розрізняти потенційні та фактичні темпи зростання. Перші — це ті, яких суспільство може досягти на межі своїх виробничих можливостей, тобто коли воно реалізує принцип: «мінімум витрат — максимум виробництва». Фактичні темпи зростання можуть бути нижчими за можливі (потенційні) через недовикористання наявних виробничих факторів, особливо з причин прийняття помилкових управлінських рішень.

В Україні, після здобуття нею незалежності, економічне зростання починається тільки з 2000 року, а до цього тривав затяжний спад. Так, в 2000 р. величина ВВП в країні, порівняно з попереднім роком, зросла на 6%. Це дало можливість уряду погасити заборгованість по заробітній платі в бюджетній сфері, підвищити життєвий рівень населення. Економічне зростання відбувалося і в наступні періоди. Зокрема, в 2001 р. даний показник становив уже 9%. З огляду на це в нашій державі потрібно створити передумови довготривалого та швидкого економічного зростання.

Сучасний тип економічного зростання і його нова якість. В сучасних умовах, коли відбувається формування постіндустріального суспільства, виникають та активно розвиваються нові чинники, формується новий тип економічного зростання. До класичних факторів економічного зростання належать капітал, земля (у тому числі природні ресурси), праця (трудові ресурси) та підприємницькі здібності. До капіталу часто відносять і науково-технічний прогрес (НТП), який сьогодні відіграє таку важливу роль в економічному розвитку держави, що його можна виділяти як самостійний фактор. Саме НТП (або науково-технічна революція (НТР)) лежить в основі сучасного типу економічного зростання та з середини ХХ ст. і до сьогодні визначає рівень розвитку та перспективи кожної держави в світовій економіці.

Для розуміння суті НТР важливо розглянути її риси:

- перетворення науки у продуктивну силу суспільства та інтеграція науки і виробництва. Даний процес відбувається як шляхом реалізації наукових винаходів у машинах, робочій силі, предметах праці, так і появою у науки функцій управління виробництвом;

- зміни в підготовці кадрів. НТР вимагає працівника освіченого, кваліфікованого, здатного навчатися у процесі праці та пристосовуватись до нововведень в техніці та технології;

- кардинальні зміни в організації виробництва, праці та системі управління виробництвом. В умовах НТР комп’ютерні технології стають основою управління і організації виробництва та праці.

Розглядаючи в цілому процес формування постіндустріального суспільства, варто зауважити, що він супроводжується такими процесами:

- розвиток нової технологічної структури виробництва. В основі цього процесу лежить формування замкнутих автоматизованих систем, електронних автоматичних технологій та інші;

- перетворення процесу людської праці. Основним видом людської праці стає інтелектуальна, творча праця, а отже, багатство людської особистості стає основною формою багатства суспільства;

- розвиток сфери послуг та зменшення питомої ваги праці у промисловості та сільському господарстві і збільшення у невиробничих секторах економіки. Особливо швидко розвивається інформаційний сектор суспільного виробництва, який здійснює більший вплив на економіку в цілому;

- інтеграція сфер матеріального та духовного виробництва. У постіндустріальному суспільстві економіка спрямована на забезпечення не тільки фізіологічних потреб людини, а й потреб більш високого порядку, які забезпечують всесторонній розвиток особистості.

В Україні потрібне сьогодні державне стимулювання науково-технічного розвитку, що не дозволить державі стати сировинним придатком високорозвинених держав. В умовах трансформаційного економічного спаду та гострого дефіциту фінансових ресурсів потрібно визначити пріоритетні напрями розвитку, які дозволять Україні зайняти своє місце в світовій системі поділу праці.

Циклічний характер виробництва. Економічний цикл та його фази. В ідеальній економіці реальний ВВП зростав би швидкими, сталими темпами. Рівень цін залишався б незмінним або ж зростав досить повільно. В результаті незначними були б інфляція та безробіття.

Проте досвід наочно свідчить про те, що економічні умови ніколи не залишаються сталими. Економічне піднесення прокладає шлях до спаду. У роки спаду ВВП, зайнятість та реальні доходи населення падають, прибутки зменшуються, люди втрачають роботу. Невдовзі знову починається пожвавлення, яке може бути настільки сильним, що породить новий бум. Цей етап характеризується достатньою кількістю робочих місць та підвищенням життєвого рівня. Але за піднесенням настає новий спад економіки (рис. 5.4).

Зростання і падіння обсягів національного виробництва, цін, процентних ставок і зайнятості складають діловий цикл, який є характерною рисою ринкової економіки.

Отже, економічний цикл (цикл ділової активності) — це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.

 

Рис. 5.4 Циклічний характер виробництва

 

Причинами циклічності можуть бути:

• технічні нововведення, які впливають на інвестиції та споживчі витрати, а відповідно на виробництво, зайнятість і рівень цін;

• політичні й випадкові події (наприклад, війни, "перебудова" в СРСР та перехідний період у нових незалежних державах);

• зміни в кредитно-грошовій політиці (коливання обсягів гро­шової маси);

• нестача національних інвестицій;

• зміни цін на нафту, газ та інші види сировини тощо.

В макроекономіці не існує цілісної теорії економічного циклу і економісти різних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах цикліч­ності. Але більшість із них вважають, що рівень сукупних витрат (ВВП включає споживчі витрати (С), валові інвестиції (І), державні витрати (G) та чистий експорт (NX), тобто ВВП = С+І+G+NХ) безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. Чому саме зміни у рівні сукупних витрат спричиняють коливання економічної активності? Справа в тому, що в економіці, яка орієнтована головним чином на ринок, сектор фірм виробляє товари і надає послуги лише в тому випадку, коли їх можна вигідно продати, або, іншими словами, коли на них пред'явлено достатній сукупний попит. Якщо ж цей сукупний попит (або сукупні витрати) недостатній, то сектору фірм невигідно виробляти товари і послуги у великому обсязі і тому ВВП скорочується. При вищому рівні сукупних витрат сектор фірм, розширюючи обсяги виробництва, буде отримувати прибуток і, таким чином, ВВП зростатиме.

Окремі економічні цикли суттєво різняться між собою за тривалістю та інтенсивністю, проте всі вони складаються з одних і тих самих фаз (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Фази економічних циклів.

Фаза циклу	Економічна суть
ПІК	В економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну потужність. Рівень цін має тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється.
СПАД (РЕЦЕСІЯ)	Виробництво і зайнятість скорочуються, проте ціни не завжди мають тенденцію до зниження. Вони падають тільки в тому випадку, коли спостерігається депресія (глибокий і тривалий спад).
ДНО	Найнижча точка спаду (депресії): виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня.
ПОЖВАВ-ЛЕННЯ	Виробництво та зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватися, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості і виробництво не почне працювати на повну потужність.

 

При цьому циклічно змінюються обсяг випуску, рівні зайнятості, безробіття, інфляції, процентної ставки, обсяг грошової маси і т.п. Проте основними індикаторами фази циклу служать рівень зайнятості, рівень безробіття та обсяг випуску. Це пов'язане з тим, що динаміка рівнів інфляції і процентної ставки може бути різною в залежності від факторів, які спричинили спад.

Обсяги виробництва і зайнятості найсильніше реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, які виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого вжитку. В галузях, які випускають споживчі товари короткострокового використання, коливання зайнятості і випуску є значно меншими.

 

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте суть виробництва та відтворення.

2. Назвіть типи та джерела відтворення.

3. Опишіть суть та роль нагромадження. Як розраховується норма нагромадження?

4. Розкрийте економічну суть інвестицій. Які існують види інвестицій?

5. В чому полягає зміст теорії економічного росту?

6. Розкрийте суть екстенсивного та інтенсивного типу розвитку економіки.

7. Охарактеризуйте рушійні сили економічного росту.

8. Яким є сучасний тип економічного росту?

9. Обгрунтуйте необхідність структурної перебудови економіки України на сучасному етапі.

10. Охарактеризуйте циклічний характер виробництва.

11. Опишіть економічний цикл та його фази.

12. Проаналізуйте перспективи глобального циклічного розвитку економіки.