Тема 4. Макроекономіка та її показники

Поняття макроекономіки, значення її вивчення на сучасному етапі. Макроекономіка як одна із складових частин економічної теорії є наукою про поведінку економіки як єдиного цілого. Вона вивчає займається дослідженням таких проблем, як зайнятість та безробіття, величина вироблюваного національного доходу, динаміка ділового циклу та економічного росту, природа інфляції, тенденції розвитку світового господарства та ін.

В основі макроекономіки лежать мікроекономічні явища та процеси, а це означає, що:

- макроекономічні показники є результатом зведення показниківекономічної діяльності окремих домогосподарств та фірм;

- макроекономічні закономірності відображають тенденції масової поведінки на мікрорівні;

- при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення про те, що домогосподарства та фірми приймають оптимальні мікроекономічні рішення;

- макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів та економічної політики держави.

Економічна політика — це цілеспрямований вплив держави на виробництво, доходи, зайнятість, інфляцію та інші макроекономічні параметри за допомогою зміни пропозиції грошей, рівня податків та державних витрат.

Макроекономічні фактори (такі, як рівень ринкової процентної ставки, інфляції, безробіття тощо) впливають на рішення домогосподарств про заощадження, інвестиції, споживчі витрати, що, в свою чергу, визначає величину і структуру сукупного попиту. Тому мікро- і макроекономічні процеси тісно взаємопов'язані.

Основи макроекономічної теорії у 30-і роки XХ ст. заклав видатний англійський економіст Джон М.Кейнс. Досліджуючи причини Великої депресії у США, Кейнс опублікував в 1936 році книгу "Загальна теорія зайнятості, процента й грошей", з якої почалося вивчення макроекономіки. Кейнс наголосив на ролі сукупного попиту в макроекономічних коливаннях, обґрунтував необхідність коригування невдач ринку зі сторони уряду.

Для того щоб вивчати економіку, макроекономісти складають та розглядають макроекономічні моделі, які в спрощеній формі, за багатьох припущень, встановлюють основні залежності між економічними показниками.

В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель круго­вих потоків (або модель кругообігу продуктів і доходів). В елементарній своїй формі ця модель містить лише дві категорії економічних агентів — домогосподарства та фірми і не передбачає державного втручання в економіку, а також будь-яких зв'язків із рештою країн світу (рис. 4.1).

Із схеми видно, що економіка є замкненою системою, в якій доходи одних економічних агентів є витратами інших:

• споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції;

• витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента, інші види доходів).

 

 

Рис. 4.1 Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів

Реальний ("ресурси—товари") та грошовий ("витрати—доходи") потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторюються.

Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продажів фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без будь-яких зв'язків із зовнішнім світом), без державного втручання в економіку величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також справедливою є рівність доходів (Y) і сукупних витрат (у даній моделі це витрати на поточне споживання — С), тобто Y = С. Подібні моделі допомагають зрозуміти суть розрахунку макроекономічних показників.

Основні макроекономічні показники національних рахунків, їх роль у розвитку і функціонуванні національної економіки. На відміну від мікроекономіки, макроекономіка використовує у своєму аналізі агреговані величини: валовий внутрішній продукт (а не випуск окремої фірми), середній рівень цін (а не ціни на конкретні товари), ринкову процентну ставку (а не ставку процента окремого банку), рівень інфляції, зайнятості, безробіття тощо.

З травня 1992 року за Указом Президента в Україні також впроваджується Система національних рахунків (СНР), тобто наші статистика і облік переходять на так звані міжнародні стандарти. Це стало актуальним у зв'язку з проведенням ринкових реформ, внаслідок яких централізовано-планова економіка має бути трансформована у ринкову. Зрозуміло, що для описування та аналізу ринкової економіки потрібно мати систему статистичних показників, яка адекватно моделює економічні процеси. Такою системою показників є СНР.

Отже, Система національних рахунків — це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

- всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління тощо) та домогосподарства;

- всі економічні операції, пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;

- всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо).

Головним показником при розробці СНР, основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни.

Термін "внутрішній" протистоїть термінові "національний". Він означає, що при вимірюванні ВВП враховуються результати виробництва підприємств, організацій, установ незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, наприклад, є дочірніми відділеннями іноземних корпорацій. В той же час при розрахунку валового національного продукту (ВНП) враховуються результати вітчизняних виробництва підприємств, організацій, установ незалежно від того, в якій державі вони розміщені.

Таким чином, валовий національний продукт (ВНП) характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених вітчизняними підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді.

Під "економічною територією" країни розуміють територію, яка адміністративно керується урядом даної країни та в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території, вона не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної країни, які розташовані на території інших країн.

Особливість розрахунку ВВП та ВНП полягає в тому, що при вимірюванні випуску важливо уникнути подвійного рахунку — ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі. З цією метою в СНР вирізняють такі поняття:

- проміжна продукція — це товари і послуги, що купуються з метою подальшої переробки, обробки або для перепродажу;

- кінцева продукція — товари і послуги, що купуються з метою кінцевого споживання, не для подальшої переробки чи перепродажу;

- додана вартість фірми — вартість виробленої фірмою продукції без вартості проміжних товарів і послуг, що були придбані фірмою і використані в процесі виробництва.

При розрахунку ВВП враховується вартість кінцевої продукції і віднімається вартість проміжних товарів і послуг. Чому? Бо у вартості кінцевих продуктів уже враховано всі наявні проміжні операції. Але, оскільки на макрорівні надто складно визначити кінцеві товари (галузей-виробників дуже багато, і не завжди можна чітко визначити, як буде використано вироблений продукт — на кінцеве чи проміжне споживання), то ВВП розраховують як суму доданих вартостей усіх виробників.

Найбільш поширеними методами розрахунку ВВП є:

- виробничий метод (за виробленою продукцією);

- метод кінцевого використання (за витратами).

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки: від величини сумарного валового випуску віднімається величина сумарного проміжного споживання і отримується величина сумарної доданої вартості.

При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:

ВВП=Y=С+І+G+NХ, (4.1)

де С —кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла);

І — валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на:

• будівництво будинків і споруд,

• придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій,

• створення товарно-матеріальних запасів,

• амортизацію,

• витрати домогосподарств на придбання житла (будинків, квартир тощо).

С — державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіки тощо;

NХ — чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується якрізниця між експортом та імпортом:

NХ=Х-М (4.2)

За темпами росту ВВП роблять висновок про динаміку економіки. Якщо, наприклад, ВВП виріс на 10% то, значить, на 10% збільшилась і маса вироблюваної в суспільстві продукції. Чим більше товарів і послуг, тим більше і ВВП. Разом з тим зростання ВВП не завжди свідчить про збільшення фізичного обсягу продукції. Нерідко бувають такі ситуації, коли вартісна величина ВВП зростає при зменшенні фізичного обсягу продукції. Справа в тому, що ВВП розраховується в вартісній формі, яка безпосередньо залежить від рівня цін, що склалися. Варіант, при якому зростання ВВП відбувається не дивлячись на зниження фізичного обсягу виробництва може мати місце в тому випадку, якщо ціни ростуть швидше ніж виробництво товарів.

Якщо ВВП розраховувати в поточних цінах, то в суспільстві складається не зовсім правильна уява про стан економіки і життєвий рівень населення. Виходить, ніби ВВП зростає, і, отже, життєвий рівень повинен підвищуватися, а він фактично може знижується. Щоб отримати реальну картину динаміки виробництва, необхідно при розрахунку ВНП виключити вплив на нього інфляції, тобто коректувати вартісну величину ВНП.

Тому в економічній теорії і практиці розраховують "номінальний" і "реальний" ВВП. Номінальний ВВП — це ВВП, розрахований в цінах, які склалися в хвилину його розрахунку (в даний момент). Реальний ВВП — це ВВП в незмінних цінах, тобто скоректований номінальний ВВП. Визначення реального ВВП відбувається шляхом ділення номінального ВВП на індекс цін.

Окрім названих основних (ВВП та ВНП), існує цілий ряд інших взаємопов'язаних показників національного рахівництва. Всі вони розраховуються на підставі ВВП і використовуються з тією чи іншою метою макроекономічного аналізу.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) можна отримати із ВВП, коли його зменшити на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП — Амортизаційні відрахування (4.3)

Національний доход (НД) — сукупний доход в економіці, який отримують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) — можна отримати, коли показник ЧВП зменшити на величину чистих непрямих податків на бізнес:

НД = ЧВП — Чисті непрямі податки на бізнес (4.4)

Показник особистого доходу (ОД) можна отримати, коли від національного доходу відняти внески на соціальне страхування, нерозподілений прибуток корпорацій, податки на прибуток корпорацій і додати суму трансфертних платежів. Необхідно також відняти чистий процент і додати особисті доходи, отримані у вигляді процента.

Використовуваний доход (ВД) розраховується шляхом зменшення показника особистого доходу на суму прибуткового податку з громадян та деяких неподаткових платежів державі:

ВД = ОД — Прибутковий податок — Неподаткові платежі державі (4.5)

Це доход, який залишається у розпорядженні домогосподарств. Він використовується на споживання і заощадження.

ВВП та економічний добробут. Реальний ВВП на душу населення використовується на практиці як найобгрунтованіша характеристика економічного добробуту. Проте в такій ролі він має значні недоліки.

По-перше, від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативних факторів (забруднення повітря і води, шум, перенаселення тощо), які пов'язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава витрачає кошти на її очищення, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення не вираховується.

По-друге, до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домогосподарки; робота тесляра, який займається ремонтом власного будинку; праця вченого, який пише безкоштовно наукову статтю; безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки, проте, у відповідності із загальноприйнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП.

По-третє, у ВВП, на жаль, не відображається вартісна оцінка дозвілля (збільшення вільного часу, яким люди розпоряджаються) і не відображається повною мірою покращення (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним із мірил економічного добробуту.

Далі, незважаючи на те, що в переглянутому варіанті СНР 1993 року економічне виробництво охоплює також і тіньову економіку, з практичної точки зору поки що дуже важко ввести в розрахунки ВВП обсяг продукції, створений тіньовим сектором. Це призводить до заниження офіційного рівня ВВП.

Важливим завданням є максимально "покращити" показник ВВП, з тим щоб він міг бути дійсно адекватною характеристикою економічного добробуту. Тому із офіційного обсягу ВВП потрібно:

• відрахувати вартість впливу на економіку негативних факторів;

• додати вартісну оцінку неринкових операцій;

• додати обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки;

• додати вартісну оцінку дозвілля та покращення якості товарів. Ці перетворення дають показник чистого економічного добробуту (ЧЕД). Його вивели в 1972 році професори Вільям Нордгауз і Джеймс Тобін з Єльського університету.

ЧЕД не підраховується на підставі тієї методики і тієї інформації, що наявна в нашому розпорядженні. Він головним чином нагадує про те, що показник ВВП не є досконалим мірилом економічного добробуту. Проте, як би там не було, але це найкращий макроекономічний показник, який ми маємо на сьогодні і яким користується весь світ.

Національне багатство, його суть та структура. Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу. Складається національне багатство з двох частин: матеріальної та нематеріальної. До першої належать: створені людиною матеріальні фонди, що поділяються на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці); основні фонди, що функціонують у соціальній сфері; природні ресурси; до другої — духовні цінності, що знаходяться в розпорядженні суспільства.

Облік національного багатства України відбувається за методами прямого підрахунку (дані інвентаризації, бухгалтерська та статистична звітність). Враховуються такі чинники: основні та оборотні виробничі фонди, тобто фонди матеріального виробництва, що складаються із засобів праці (машин, устаткування, транспортних механізмів, будівель виробничого призначення та ін.) і предметів праці, які пройшли обробку (сировина, паливо, матеріали); так звані невиробничі фонди суспільства, тобто основні фонди соціальної сфери, до яких відносяться той житловий фонд та фонди культурно-побутового призначення, що належать державним, колективним та громадським організаціям; особисте (споживче) майно населення (в тому числі й житловий фонд) та засоби виробництва, що перебувають у його власності. Крім того, до цих чинників належать товарні запаси виробничого призначення на підприємствах сфери матеріального та нематеріального виробництва; державні резерви, в тому числі й страхові; золотий та валютний запаси; матеріальні запаси для потреб оборони; природні ресурси, наявні у виробничому процесі, — сільськогосподарські угіддя, ліси, корисні копалини, гідроенергетичні ресурси. Зміст складових частин національного багатства та питома вага їх не залишаються незмінними.

Нематеріальне багатство включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід, уміння і навички; освітній, культурний і морально-етичний потенціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління, науково-управлінський потенціал; сукупність духовних, культурних, художніх та літературних цінностей. Інтелектуальні здібності особистості набувають особливого значення в зв'язку з розвитком недержавних форм власності та переходом до ринкової економіки.

Наука, освіта, культура стають новими продуктивними силами, що включені у виробництво. Разом з тим необхідно розмежовувати безпосередні продуктивні сили та вторинні, третинні. Хоч наука, освіта, культура в системі взаємодії з засобами виробництва і робочою силою виступають в умовах НТР як продуктивні сили, але на природні елементи безпосередньо впливають речові та особистісні фактори виробництва, які все більше залежать від духовного багатства суспільства.

Ефективність виробництва: система показників та фактори її підвищення. Важливим макроекономічним показником є ефективність суспільного виробництва. Розділяють соціальну й економічну ефективність. Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих потреб суспільства. Вона показує наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає ЇЇ потребам і інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то дане суспільне виробництво є соціальне ефективним, інтегруючим показником соціальної ефективності є виробництво товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період, як правило — за один рік. У розвинутих країнах світу частка товарів народної о споживання у валовому національному продукті становить близько 70%, а виробництво засобів виробництва — близько 30%.

Чим раціональніше функціонує процес відтворення, тим вище економічна ефективність суспільного виробництва. Ефективність вимірюється динамікою таких макроекономічних вартісних показників як ВНП, ВВП, НД до загальних витрат, тобто економічна ефективність суспільного виробництва на рівні країни — це співвідношення результатів виробництва (Р) та сукупних витрат (В):

Е = Р / В (4.6)

Воно показує, з якими витратами отримано той чи інший обсяг відповідного макроекономічного показника. Як правило, у масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва вимірюється відношенням розмірів створеного за певний період часу національного доходу до затрат суспільної праці.

Одним з найважливіших показників ефективності суспільного виробництва, прогресивності технологічного способу виробництва та відносин власності є продуктивність праці. Показник продуктивності праці (ПП) показує обсяг виробництва продукції (П), що припадає на одного працівника (Р):

ПП = П / Р (4.7)

Зворотний показник — трудомісткість (ТР) — показує, скільки праці затрачається на одиницю продукції і визначається за формулою:

ТР = Р / П (4.8)

Показниками, що характеризують ефективність використання засобів праці є фондовіддача та фондомісткість.

Фондовіддача (ФВ) — це відношення вартості продукту (П) до засобів праці (основних виробничих фондів) (Ф):

ФВ = П / Ф (4.9)

Вона показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів у вартісному вираженні. Зворотним показником до фондовіддачі є фондомісткість продукції (ФМ), що показує, яка величина основних фондів припадає на одиницю виготовленої продукції:

Фм = Ф / П (4.10)

Показниками, що характеризують ефективність використання предметів праці є матеріаловіддача та матеріаломісткість.

Матеріаловіддача (МВ)— відношення вартості продукту (П) до предметів праці (матеріальних затрат) (М).

МВ = П / М (4.11)

Зворотним показником до матеріаловіддачі є матеріаломісткість (ММ) продукції, що показує, яка величина матеріальних затрат припадає на одиницю виготовленої продукції:

ММ = М / П (4.12)

Економічну ефективність не можна розглядати як раціональне і ефективне використання лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад робочої сили). Це поєднання всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, управління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу.

Питання для самоконтролю

1. Що є предметом вивчення макроекономіки? Яке значення її вивчення на сучасному етапі?

2. Що являє собою макроекономічна модель та яка свера її застосування?

3. Опишіть модель кругообігу продуктів і доходів.

4. Що являє собою система національних рахунків?

5. Назвіть основні макроекономічні показники національних рахунків.

6. Розкрийте роль основних макроекономічних показників національних рахунків у розвитку та функціонуванні національної економіки.

7. Як розраховується валовий національний продукт?

8. Як розраховується валовий внутрішній продукт?

9. Яка різниця між номінальним та реальним ВВП (ВНП)?

10. Дайте характеристику проміжному та кінцевому продукту.

11. Як розраховується чистий внутрішній продукт?

12. Що являє собою національний доход?

13. Що таке національне багатство, яка його структура?

14. Що являє собою соціальна ефективність?

15. Як розраховується економічна ефективність?

16. Як розраховується продуктивність праці та які шляхи її підвищення?

17. Як розраховується фондовіддача та фондомісткість?

18. Як розраховується матеріаловіддача та матеріаломісткість?