Під Просвітництвом прийнято розуміти культурно-ідеологічний і філософський рух суспільної думки, зв'язаний з епохою ствердження капіталістичних відносин. Будучи закономірною ступінню в культурному розвитку будь-якої держави, що вступає на шлях індустріалізму, Просвітництво, незалежно від національних особливостей його прояву в тій або іншій країні, відрізняється цілим рядом загальних рис: демократизм, пов'язаний з необхідністю прилучення до культури і знань широких шарів суспільства; раціоналізм, що означає віру в необмежені можливості людського розуму (відповідно Канту, – це "вихід зі стану неповноліття", який є «нездатністю користуватися своїм розумом без керівництва з боку... Май мужність користуватися власним розумом»); історичний оптимізм, віра в прогрес науки і суспільства, у наявність єдиних цілей історичного розвитку.
Філософія доби Просвітництва у Франції й Німеччині цікава своїм здоровим глуздом, гуманістичними пошуками, соціокультурною проблематикою й пафосом. Проте класичної системності, філософської цілісності вона не досягала. Просвітництво лишило людству значну кількість яскравих імен прославлених європейських мислителів.
Просвітництво вперше оформилось у Франції, де його основні риси знайшли вираз з класичною чіткістю і радикальністю, здобули найбільш яскраві і послідовні форми. Зародившись на початку 18 ст., воно розвивалося в обставинах гострої кризи абсолютизму аж до початку французької революції 1789 (скинення монархії і якобінської диктатури).
Біля джерел французького Просвітництва стояли Ж. Мельє, Ш. Монтеск'є, Ф.Вольтер. Із середини 40-х років розгорнули діяльність Ламетрі, Дідро, Кондильяк, Руссо, Тюрго, Гельвецій і Гольбах. Починаючи з цього часу і аж до початку 1780-х ними, разом з невтомним Вольтером, були розроблені основні ідеї просвітницького світогляду: пріоритет розуму як вищої інстанції при вирішенні всіх проблем людського суспільства, вільнодумство й антидогматизм, антиклерикалізм, політичний радикалізм, деїзм. Передові погляди французьких філософів-просвітителів значною мірою визначили зміст просвітницької думки в цілому, зробивши помітний вплив на наступний розвиток філософії.
Шарль Луї Монтеск’є (1689-1755) – філософ права й історії. Політико-правова (на лінії Локка) і природнича теорії. Розділяв позиції деїзму, що розглядає Бога як творця, який діє за об'єктивними законами матеріального світу. Задачею філософії є збагнення причинних зв'язків матерії, що підкоряються законам механіки. "Я почав з вивчення людей і побачив, що вся нескінченна розмаїтість їхніх законів і вдач не викликана єдино сваволею їхньої фантазії. Я установив загальні початки і побачив, що часткові випадки начебто самі собою підкоряються їм, що історія кожного народу випливає із них як наслідок і всякий частковий закон зв'язаний з іншим законом або залежить від іншого, більш загального".
Розмаїтість соціальних законів існує тому, що вони реалізуються внаслідок причин найчастіше об'єктивного характеру. В основному творі "Про дух законів" (1748, попали в "Індекс заборонених книг") спробував пояснити закони і політичне життя різних країн і народів, виходячи з їх природних й історичних умов (теорія середовища). "Багато речей керують людьми – клімат, релігія, закони, принципи правління, приклади минулого, удачі, звичаї; як результат усього цього утворюється загальний "дух народу". Між законами і вдачами є те розходження, що закони визначають переважно дії громадянина, а вдачі – дії людини. Між вдачами і звичаями є те розходження, що перші регулюють внутрішнє, а другі – зовнішнє поводження людини". Монтеск’є дав аналіз правління в умовах республіки, монархії й деспотизму: кожний із трьох типів правління сполучений з розмірами території, займаної даним суспільством (чим більше територія, тим більше шансів на деспотію).
Народ призначає государя в силу договору, і цей договір повинен виконуватися: государ представляє народ так, як угодно народу. "Відомо вже з досвіду століть, що всяка людина, яка має владу, схильна зловживати нею, і вона йде в цьому напрямку, доки не досягне межі". На прикладі англійської конституції у своїй роботі "Перські листи" (1721), яка витримала за один рік 8 видань, мислитель розвивав теорію поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, рівноваги різних гілок влади.
Монтеск’є ввійшов у історію суспільної думки Заходу як предтеча соціології, тому що він не намагався системно досліджувати (на відміну від Конта або Маркса) сучасне йому суспільство, оцінюючи його винятково в стилі оцінок політичної філософії того часу. Його ж уважають засновником принципу географічного детермінізму і самої географічної школи.
