Система фінансового забезпечення регіонів

Тема 8. Управління регіональними фінансовими ресурсами

Основні проблеми розділу

8.1. Поняття та склад фінансових ресурсів в регіоні.

8.2. Система фінансового забезпечення регіонів

8.3. Місцеві фінансові інститути: комунальна власність, комунальний кредит, фінансові комунальні підприємства і комунальні платежі, місцеві податки і збори

8.4. Компетенція та функції фінансових органів регіональної влади в галузі фінансів

 

Поняття та склад фінансових ресурсів в регіоні.

 

Економічний розвиток будь-якого регіону визначається наявним на його території потенціалом: природним, трудовим, науково-технічним, виробничим, інтелектуальним, наявністю розвинутої інфраструктури тощо. Однією із складових потенціалу території є фінансовий потенціал, тобто наявні на даний час фінансові ресурси, що дають змогу вирішувати завдання економічного розвитку, та можливості їх зростання у перспективі.

Поняття «фінансового потенціалу» за своїм змістом є більш ємним ніж «фінанси регіону». Воно охоплює всі поточні фінансові можливості регіону та включає наступні компоненти:

- консолідований бюджет регіону (обласний та бюджети нижчого рівня), позабюджетні фонди;

- цінні папери, які емітовані органами місцевої влади;

- фінансові ресурси підприємств і організацій всіх форм власності;

- кошти населення, які знаходяться у нього на руках або у банках та в інших фінансових інститутах, а також у вигляді різноманітних цінних паперів;

- фінансові ресурси інститутів кредитно-банківської системи конкретного регіону, а також кошти, які залучаються місцевими банками з інших територій.

Інколи в економічній літературі допускається більш широке трактування фінансового потенціалу, до якого включається вся сукупність економічних активів, які мають вартісну оцінку й здатні виступати джерелом фінансових ресурсів у результаті їх реалізації, застави, оренди і т.д. У такому розумінні фінансовий потенціал складається з основних засобів, природних ресурсів та інших елементів матеріального багатства, що зосереджене у межах конкретного регіону.

Схематично структура фінансового потенціалу регіону може бути представлена у наступному вигляді (рис. 8.1.).

Рис. 8.1. Структура фінансового потенціалу регіону.

З економічної точки зору, фінансовий потенціал, не можна розглядати просто як певну сукупність окремих елементів. За своєю суттю фінансовий потенціал являє собою гармонійну систему, певний комплекс або органічну єдність усіх його складових. Тобто фінансовий потенціал – це органічна єдність наявних в економічного суб’єкта фінансових ресурсів та можливостей їх використання. В прикладному аспекті категорія “фінансовий потенціал” може забезпечувати комплексну оцінку як теперішнього фінансового стану певного економічного суб’єкту, так і факторів змін цього стану, а отже, і перспектив зростання чи занепаду.

Виходячи із економічної сутності фінансового потенціалу, можна стверджувати, що він відіграє визначальну роль у підвищенні рівня соціально-економічного розвитку регіону. Здійснюючи цілісну оцінку фінансового стану у певний момент часу, він водночас показує фактори можливих змін цього стану, а отже – перспективи його подальшого функціонування. Фактори формування фінансового потенціалу певного регіону поєднують глибинні економічні процеси, усю сукупність внутрішніх імпульсів, які через його стан вказують на необхідність проведення тих чи інших заходів щодо реалізації функції фінансового механізму. У свою чергу, ефективне функціонування такого механізму забезпечує подальший успішний соціально-економічний розвиток регіону.

В умовах, коли державна фінансова політика спрямована на збільшення фінансової автономії органів місцевої влади, особливої актуальності набувають питання нарощування фінансового потенціалу. Пріоритетними напрямками такого нарощування на регіональному рівні є: впорядкування міжбюджетних відносин, формування стабільної доходної бази, розмежування повноважень між центром і регіонами, а також між державою і місцевим самоврядуванням, функціональна градація регіональних видатків, преференції в сфері економічного регулювання щодо розміщення місцевих замовлень та бюджетного підряду, розвитку малого та середнього бізнесу, організації ринкової інфраструктури та ін.

На території будь-якого регіону здійснюється велика кількість фінансових операцій, у яких задіяні практично всі регіональні інституційні одиниці: домашні господарства отримують доходи, з яких сплачують податки, купують товари, спрямовують їх частину на заощадження; підприємства виробляють та реалізують продукцію; фінансові посередники надають фінансові послуги домогосподарствам та підприємствам; регіональна влада формує місцевий бюджет та витрачає кошти з нього на загально регіональні потреби тощо. Крім того, у регіоні спостерігаються фінансові потоки міжрегіональних та інтернаціональних інституційних одиниць, які отримують фінансові кошти з інших регіонів й зарубіжних країн та відправляють їх за межі регіону.

При цьому у конкретному регіоні локалізується певна частина фінансових операцій, які здійснюються між всіма інституційними одиницями, та концентрується частина наявних у країні фінансових ресурсів. Саме ця частина й являє собою фінансові регіону.

Фінанси регіону (регіональні фінанси) – це система економічних взаємовідносин, яка забезпечує формування централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів та їх використання на забезпечення потреб економічного і соціального розвитку регіонів.

Ефективний соціально-економічний розвиток регіонів в ринкових умовах потребує належного фінансового забезпечення. Фінансовим важелям належить провідна роль у забезпеченні реалізації як стратегічних цілей, так й поточних завдань регіональної економічної політики держави. Фінанси регіону мають сприяти розвитку виробництва, зростанню зайнятості, залученню інвестицій у всі галузі та сфери регіонального господарства. За їх допомогою повинні забезпечуватись необхідними ресурсами ті групи населення, які з певних причин (діти, інваліди, пенсіонери) не здатні приймати участь у процесі суспільного виробництва, але повинні мати гарантовані мінімальні доходи. В даний час простежується тенденція до посилення соціальної функції регіональних фінансів. Це пов’язано з тим, що останніми роками фінансування соціальних витрат все більше переміщується на місцевий рівень.

Виступаючи інструментом державної соціальної політики регіональні фінанси також повинні забезпечувати через місцеві бюджети фінансування частини витрат на освіту, охорону здоров`я, житлово-комунальне господарство, соціальну підтримку населення.

Регіональним фінансам також належить важлива роль у забезпеченні вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів через механізм між бюджетного перерозподілу фінансових ресурсів.

По суті, фінанси регіону є відбитком стану його економіки, виробничої та ресурсної бази. В той же час фінанси регіону є складовою частиною фінансової системи країни. Їх склад та соціально-економічні функції визначаються тими ж характеристиками, що й для фінансової системи країни в цілому, а їх роль відрізняється лише специфікою тих завдань управління, які властиві місцевим органам влади.

Головною особливістю фінансів регіону є те, що у їх складі одночасно функціонує три підсистеми, які, з одного боку, є відносно, самостійними, а з іншого – тісно пов’язаними між собою. Такими підсистемами є: загальнодержавна, муніципальна (регіональна) та підсистема окремих господарюючих суб’єктів (юридичних та фізичних осіб), кошти яких використовуються для задоволення потреб регіону.

Перші дві підсистеми традиційно належать до категорії централізованих фінансів, управління якими здійснюється безпосередньо центральними та місцевими органами державної влади. Третя підсистема є децентралізованими фінансами, які не знаходяться у прямій юрисдикції органів влади, однак значною мірою також є об’єктом управління та об’єктом регіональної фінансової політики через інструменти оподаткування, бюджетного фінансування соціальної сфери, фінансування регіональних замовлень тощо.

Оскільки всі підсистеми фінансів регіону знаходяться на одній й тій самій території та спрямовані на забезпечення інтересів мешканців одного регіону, їх функціонування не повинно перешкоджати консолідованій участі у вирішенні місцевих соціально-економічних проблем. Різниця полягає лише у принципах дії, зоні дії та ступеню відповідальності кожної з підсистем. Єдине поле діяльності всіх фінансів регіону визначає й єдиний критерій оцінки управління регіональними фінансами – покращення економічної ситуації та рівня життя в регіоні.

Сутність та роль регіональної фінансової системи у житті суспільства проявляється через наступні функції:

1. Контрольну, метою якої є забезпечення ефективного та цільового використання господарюючими суб’єктами державних коштів.

2. Мобілізаційну, яка забезпечує надходження коштів для потреб регіону. В результаті у регіональних органах влади концентруються значні ресурси, витрачання яких може суттєво впливати на розвиток суспільства.

3. Розподільчу, яка пов’язана з переміщенням доходів від виробників в інші сфери.

Під фінансовими ресурсами регіону розуміються грошові нагромадження і доходи, створені діяльністю господарського комплексу регіону, населення та залучені зі сторони, що зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб. До фінансових ресурсів регіону відноситься вся сукупність фінансових ресурсів, які формуються та використовуються для вирішення проблем, пов’язаних з процесами проектування, будівництва, розвитку, функціонування об’єктів та суб’єктів соціально-економічної та інженерно-виробничої інфраструктур, суб’єктів підприємницької діяльності регіону [Герасимчук З.В., Вахович И.М., Камінська І.М. Управління фінансовими ресурсами регіону: Монографія. – Луцьк: Надстир`я, 2005. – 176 с. – с.15].

У складі фінансових ресурсів регіону виділяються:

- централізовані фінансові ресурси – це ресурси, що утворюються на рівні держави, окремих адміністративно-територіальних одиниць, об’єднань, міністерств;

- децентралізовані фінансові ресурси – вони створюються на рівні окремих суб’єктів господарської діяльності.

За ознакою «суб’єкти власності та розпорядження» у складі фінансових ресурсів регіону можна виділити дві групи: державні та недержавні фінансові ресурси регіону (рис. 8.2.).

До державних фінансових ресурсів регіону належать всі ті фінансові ресурси, витрачання яких здійснюється:

- за розпорядженням органів регіональної влади з доходів місцевих бюджетів, відрахувань (дотації, субвенції) з Державного бюджету, позабюджетних коштів, цільових фінансових призначень;

- на території регіону за рахунок Державного бюджету.

До недержавних фінансових ресурсів регіону включаються кошти підприємств і організацій, фізичних і юридичних осіб, кошти населення. [Сазонець І.Л., Гринько Т.В., Придатко Г.Ю. Управління місцевими фінансами: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літ-ри, 2006. – 264 с. – с.?? ].

Для найбільш повного визначення обсягу та структури фінансових ресурсів регіону, а також їх планування на перспективу, доцільним є використання балансового методу, а саме – складання балансу фінансових ресурсів регіону.

Необхідність складання балансу фінансових ресурсів регіонів України обумовлена формуванням нових принципів самоврядування і самозабезпечення, оскільки для ефективного формування фінансового потенціалу регіону важливо мати точні уявлення про наявність, структуру та достатність фінансових ресурсів для забезпечення розвитку регіону. Нормативною базою для складання балансу фінансових ресурсів є «Методологічні вказівки щодо складання балансу фінансових ресурсів», затверджені наказом Мінекономіки, Мінфіну та Мінстату України від 18.04.1996 № 49/76/117 [www.rada.gov.ua].

Згідно даного документу баланс фінансових ресурсів – це комплексний прогнозний розрахунок, у якому відображається обсяг утворюваних фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки держави. Метою розробки балансу є визначення обсягів фінансових ресурсів на прогнозований період, можливостей їх використання на для фінансування економічних і соціальних програм розвитку, встановлення оптимальних напрямів їх розподілу та використання. Він є базою для прийняття управлінських рішень з питань

Рис. 8.2. Класифікація фінансових ресурсів регіону (за ознакою «суб’єкти

Розпорядження»).

ефективності використання усіх видів фінансових ресурсів, залучення додаткових інвестиційних джерел, служить інформаційною й аналітичною основою для розробки та обґрунтування фінансової політики держави.

Баланс фінансових ресурсів складається за встановленою формою і містить у собі такі основні розділи:

А. За доходами:

1. Ресурси бюджетів.

2. Довгострокові кредитні ресурси на розвиток народного господарства.

3. Ресурси підприємств і організацій.

4. Ресурси позабюджетних фондів, які не спрямовуються до державного бюджету.

5. Кошти іноземних інвесторів на розвиток народного господарства.

6. Інші джерела, що спрямовуються на покриття дефіциту бюджету (кредити, випуск цінних паперів, фінансова допомога міжнародних фінансових організацій тощо.

Б. За видатками:

1. Видатки бюджетів.

2. Видатки на реалізацію національних програм розвитку народного господарства за рахунок довгострокових кредитів.

3. Видатки підприємств і організацій за рахунок власних ресурсів.

4. Видатки позабюджетних фондів (без бюджетних коштів).

5. Видатки іноземних інвесторів на розвиток народного господарства.

До розділу «Ресурси бюджетів» включаються надходження від податків, зборів, інших неподаткових платежів, які сплачуються суб’єктами господарської діяльності відповідно до діючих нормативних актів України у сфері оподаткування Також до ресурсів бюджетів належать цільові надходження, які за рішенням Уряду перерозподіляються між бюджетами різних рівнів. Довгострокові кредитні ресурси включаються до балансу на підставі прогнозу Національного банку або комерційних банків щодо можливостей спрямування власних ресурсів банків на розвиток народного господарства. Ресурси підприємств і організацій складаються з прибутку, що залишається в їх розпорядженні після сплати податків, амортизаційних відрахувань та інших доходів. Ресурси позабюджетних фондів визначаються виходячи з їх питомої ваги у попередньому періоді. У розділ «Кошти іноземних інвесторів на розвиток народного господарства» включаються кошти, які отримає Уряд, а також суб’єкти підприємницької діяльності від іноземних фінансових інститутів, фірм, компаній у формі прямих інвестицій або по кредитних лініях. Їх обсяг визначається на основі кредитних та інших угод. Обсяг інших джерел визначається виходячи з розміру дефіциту бюджету та джерел його покриття.

У видатковій частині фінансового балансу регіону враховуються витрати, що здійснюються на території регіону за рахунок всіх фондів коштів, у тому числі тих, що надійшли з державного бюджету.

При визначенні напрямів використання фінансових ресурсів регіону слід враховувати показники нормування витрат, із урахуванням перспектив подальшого соціально-економічного розвитку регіону. Прогнозовані витрати повинні забезпечувати досягнення мінімальних соціальних стандартів на основі нормативів фінансових витрат регіонів та надання гарантованих послуг. При визначенні витрат варто мати на увазі те, що фінансування централізованих витрат закріплено за певною бюджетною ланкою або цільовими бюджетними фондами.

Розділ «Витрати бюджету» включає їх розподіл за такими основними напрямками: соціальний захист населення, фінансування соціально-культурних заходів, розвиток народного господарства, утримання органів управління тощо. Обсяги витрат за зазначеними напрямами включаються до прогнозного балансу фінансових ресурсів виходячи з їх питомої ваги у попередньому періоді з подальшим уточненням з урахуванням змін у чинному законодавстві. Видатки на реалізацію національних програм розвитку народного господарства за рахунок довгострокових кредитів комерційних банків передбачаються у балансі в межах сум, передбачених у його доходній частині. Видатки підприємств і організацій у балансі фінансових ресурсів передбачаються в межах прибутку, який залишається в їх розпорядженні (за окремими напрямами витрат він розподіляється на підставі статистичної звітності про його використання за минулі роки з подальшим уточненням на основі даних господарських структур), а також сум амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів, які повинні спрямовуватись на капітальне будівництво виробничої сфери, якщо інше їх використання не передбачається чинним законодавством. Видатки позабюджетних фондів та витрати іноземних інвесторів на розвиток народного господарства включаються до прогнозного балансу фінансових ресурсів у межах коштів, визначених у доходній частині балансу.

Інформаційною базою для складання балансу фінансових ресурсів регіону слугує бухгалтерська та статистична звітність, встановлена для господарюючих суб’єктів. Можуть використовуватися також дані Міністерства фінансів України про виконання місцевих бюджетів і Державної податкової адміністрації України про надходження податкових платежів.

При розробленні балансу фінансових ресурсів регіону слід зважати на те, що існує тісний взаємозв’язок статистичних та аналітичних інструментів, тобто при складанні фінансового балансу регіону завдання полягає не тільки у виявленні диспропорцій соціально-економічного розвитку регіону, але й у одночасному виявленні можливих методів, форм формування, а також напрямків використання фінансового потенціалу для покриття витрат. Крім того має проводитися координація обсягів надходжень до місцевих бюджетів всіх рівнів та надходжень до позабюджетних загальнодержавних фондів.

У процесі розроблення балансу фінансових ресурсів регіону виявляються основні пропорції між централізованими і децентралізованими фондами грошових коштів; між непрямими та прямими податками і отриманим суб’єктами господарювання прибутком; між залученими грошовими коштами населення і бюджетними виплатами населенню; між витратами на виробництво і соціально-культурні заходи; а також знаходження додаткових фінансових ресурсів і джерел фінансування заходів і програм регіонального соціально-економічного розвитку.

Зведений баланс фінансових ресурсів регіону є базою для складання різних фінансових планів, зокрема, при плануванні бюджету. Це обумовлено тим, що між бюджетом і зведеним балансом фінансових ресурсів є тісний взаємозв’язок, який проявляється в тому, що вони близькі за структурою, включають ряд однакових показників по доходах і витратах, планування яких побудовано на єдиній методологічній основі і здійснюється на базі однієї й тієї ж звітності. Планування бюджету здійснюється на основі фінансових ресурсів і напрямків їхнього використання, закладених у зведеному балансі фінансових ресурсів. Бюджет сприяє конкретному втіленню, передбачених у зведеному балансі фінансових ресурсів, напрямків фінансової політики.

Незважаючи на наявність істотних методологічних та структурних взаємозв’язків, між зведеним балансом фінансових ресурсів і бюджетом є істотні відмінності. Насамперед це пов’язане з економічним призначенням цих двох документів. Зведений баланс фінансових ресурсів сприяє визначенню найбільш оптимальних шляхів і методів мобілізації фінансових ресурсів регіону з метою забезпечення намічених темпів і пропорцій розвитку. Бюджет забезпечує акумуляцію та розподіл централізованих коштів.

Наступна істотна відмінність міститься в кількісному охопленні фінансових ресурсів, що відображаються у розрахунках. У зведеному балансі фінансових ресурсів відображаються фінансові ресурси, що створюються та акумулюються на території регіону, у той час як при плануванні бюджету охоплюються лише грошові кошти, що мобілізуються в централізовані фонди.

Крім того, важливе значення має і період, на який розробляються ці документи: баланс, як правило, складається на перспективу (рік, середньо-, довгостроковий періоди), бюджет – на рік.

Зведений баланс фінансових ресурсів має відображати основні джерела формування і напрямки використання фінансових ресурсів, у бюджеті ж фіксуються конкретні шляхи мобілізації фінансових ресурсів і адресне їх використання.

На сьогоднішній день, роль зведеного планування фінансових ресурсів поряд з бюджетним плануванням істотно зростає. Це пов’язане з тим, що в ринкових умовах господарювання значна частина фінансових ресурсів залишається поза бюджетом, а питома вага коштів, що концентруються у бюджетній системі, зменшується.

Кінцевою метою складання фінансового балансу регіону є: досягнення єдності в економічному і соціальному розвитку; більш точне визначення обсягів фінансових ресурсів, наявних в регіоні; балансування матеріальних і фінансових ресурсів регіону; концентрація фінансових ресурсів на найбільш важливих в кожному конкретному періоді часу напрямках економічного і соціального розвитку регіону; знаходження внутрішньорегіональних резервів для фінансування запланованих заходів; пошук найбільш ефективного використання коштів; контроль за мобілізацією і використанням фінансових ресурсів тощо.

Розроблення зведеного балансу фінансових ресурсів дозволить створити діючий інструмент оперативного відстеження процесів утворення, розподілу і використання фінансових ресурсів у регіоні. Його використання дозволить створити технологію підготовки необхідної інформаційної бази для розрахунку доходної і видаткової частин місцевих бюджетів.

Практичною реалізацією зведеного балансу фінансових ресурсів регіону є місцевий бюджет, що при розробці повинен ґрунтуватися на пріоритетності витрат. Виявлена незбалансованість бюджету в результаті перевищення витрат над доходами є приводом до перегляду методів і форм мобілізації фінансових ресурсів, але в межах розрахованих величин при складанні зведеного балансу фінансових ресурсів регіону. Перевищення доходів над витратами при складанні бюджету дозволить або знизити частку централізації коштів у бюджет, або ввести витрати додатково до раніше розрахованих, що повинно здійснюватися в рамках державної програми. Таким чином, зведений баланс фінансових ресурсів є основою для формування бюджету, і поряд із цим, найбільш повно відображає вплив бюджетної та податкової політики на фінансову діяльність суб’єктів господарювання, а також на доходи населення.

На даний момент розрахунок показників та практичне застосування балансу фінансових ресурсів регіону ускладнено через відсутність необхідних систематизованих звітних даних та нормативних показників.

Система фінансового забезпечення регіонів

Система фінансового забезпечення регіонів визначена Конституцією України та відповідними законами України, в яких закладено механізми здійснення державними та регіональними органами влади повноважень щодо формування та використання фінансових ресурсів. Фінансову основу місцевого самоврядування, згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» становлять рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Крім того, активну участь у системі фінансового забезпечення регіонів приймає держава шляхом безпосереднього формування доходів бюджетів місцевого самоврядування, а також його фінансової підтримки. Держава виступає гарантом формування доходної бази місцевого самоврядування, достатньої для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Основу фінансового забезпечення регіонів складають місцеві бюджети всіх рівнів. Відповідно до структури бюджетної системи країни, закріпленої у ст. 5 Бюджетного кодексу України, до місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань (рис. 8.3.).

Рис. 8.3. Система місцевих бюджетів України.

 

Місцеві бюджети є найбільш численною ланкою у кожній країні. В Україні їх налічується понад 13 тисяч [Сазонець І.Л., Гринько Т.В., Придатко Г.Ю. Управління місцевими фінансами: Навч. посібник. –К.:Центр навчальної літ-ри, 2006. –264 с. –с. 106.] Згідно діючого законодавства місцеві бюджети є самостійними і не можуть включатись до інших бюджетів. Їх самостійність гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до чинного законодавства.

В той же час для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку використовується сукупність показників бюджетів, яка називається зведеним бюджетом. Так, до зведеного бюджету Автономної Республіки Крим включаються показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського значення. До зведеного бюджету області включаються показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області. До зведеного бюджету району включаються показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району. Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. У разі, коли місту або району у місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл.

Складання проектів місцевих бюджетів здійснюється відповідними службами місцевих державних адміністрацій згідно порядку, передбаченого ст. 75 Бюджетного кодексу України, і включає декілька етапів:

- Міністерством фінансів України доводяться до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період;

- місцеві фінансові органи згідно з типовою формою бюджетних запитів розробляють та доводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів (бюджетний запит – це документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період);

- головні розпорядники бюджетних коштів організовують розроблення бюджетних запитів для подання місцевим фінансовим органам у встановлені терміни;

- місцеві фінансові органи на основі аналізу поданого бюджетного запиту на предмет його відповідності меті, пріоритетності, дієвості та ефективності використання бюджетних коштів, приймають рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету;

- після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про
Державний бюджет України Міністерство фінансів України доводить Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад розрахунки прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозиції щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет;

- у тижневий термін після ухвалення закону про Державний бюджет України у другому читанні Кабінет Міністрів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад положення та показники між бюджетних відносин (обсяги між бюджетних трансфертів для відповідних бюджетів і текстові статті, що визначають особливості між бюджетних відносин на наступний бюджетний період), які були проголосовані Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України в другому читанні;

- на підставі отриманої інформації Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети.

Бюджет Автономної Республіки Крим, обласні і районні бюджети, міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) бюджети на наступний бюджетний період затверджуються рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної обласної, районної чи міської ради не пізніше ніж у двотижневий термін після офіційного опублікування закону про Державний бюджет України.

Міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах, селищні та сільські бюджети на наступний бюджетний період затверджуються відповідно рішеннями міської, районної в місті, селищної або сільської ради не пізніше ніж у двотижневий термін після затвердження районного чи міського (міст Києва і Севастополя, міста республіканського Автономної Республіки Крим чи міста обласного значення) бюджету.

Місцевий бюджет – це план формування та використання фінансових
ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами місцевої влади протягом бюджетного періоду.

Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг тощо.

При розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості може передбачатися обсяг нерозподілених видатків, який об'єднує види видатків на ті повноваження, встановлення нормативів по яких є недоцільним.

Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих
бюджетів коригуються коефіцієнтами, що враховують відмінності у
вартості надання соціальних послуг залежно від:

1) кількості населення та споживачів соціальних послуг;

2) соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей (з часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць.

Коригуючі коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Місцевий бюджет складається з доходної та витратної частин, які у сукупності складають єдиний баланс відповідного бюджету.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок наступних джерел:

1) Податкових надходжень.

2) Неподаткових надходжень.

3) Доходів від операцій з капіталом.

4) Трансфертів.

Податкові надходження – цесукупність передбачених податковими законами України загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Право встановлення місцевих податків і зборів надано органам місцевого самоврядування надано ст. 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні. Там же зазначено, що місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Крім того, за рішенням зборів громадян за місцем їх проживання можуть запроваджуватись місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування.

Неподаткові надходження включають в себе доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження.

До доходів від операцій з капіталом належать надходження від продажу основного капіталу, державних запасів товарів, землі, нематеріальних активів.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Формування доходної частини місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. Згідно з ним, доходи місцевих бюджетів поділяються на:

1. Доходи, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

2. Доходи, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

За бюджетами місцевого самоврядування закріплюються та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, такі доходи:

1) Податок з доходів фізичних осіб. Розмір зарахування даного податку диференційовано наступним чином:

- до доходів бюджетів мм. Києва та Севастополя зараховується 100% загального обсягу даного податку, що сплачується на території цих міст;

- до доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення – 75%;

- до доходів бюджетів міст районного значення – 25%.

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами від­повідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької дія­льності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприєм­ницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патен­тів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами від­повідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються ви­конавчими органами відповідних рад або утвореними ними в устано­вленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Певні особливості для доходів, які враховуються при визначені міжбюджетних трансфертів, встановлені для бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які врахо­вуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, фор­муються за рахунок:

1) 25 % податку з доходів громадян, що справляється на відповідній території;

2) 25 % плати за землю, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;

3) плати за ліцензії па провадження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної
Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходирайонних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1) 50 % податку з доходів громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

2) 15 % плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

4) плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними вустановленому порядку адміністративними комісіями.

Доходи, які враховуються при наданні міжбюджетних трансфертів закріплюються за місцевими бюджетами з метою забезпечення фінансування видатків, що обраховуються за фінансовими нормативами фінансової забезпеченості. Якщо сума вказаних доходів менша за суму видатків, що передані державі і обраховані за формулою, то на різницю даному місцевому бюджету надається трансферт (дотація вирівнювання) [Сазонець І.Л., Гринько Т.В., Придатко Г.Ю. Управління місцевими фінансами: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літ-ри, 2006. – 264 с. – с.118]

Закріплення доходів за бюджетами місцевого самоврядування здійснено на засадах:

- забезпечення стабільності і передбачуваності надходжень для довгострокового прогнозування доходів бюджетів;

- встановлення взаємозв'язку між обсягами податків, що сплачуються на території, та рівнем бюджетних послуг, які стримує платник податку;

- закріплення переліку доходів за бюджетами місцевого самовря­дування, які мають стимулювати органи місцевого самоврядування до нарощування податкової бази та мають більш стабільну базу оподаткування [ Рева Т.М., Ковальчук Т.Ф., Кучкова Н.В. Місцеві фінанси. Навч.посібник. –К.: Центр учбової літератури, 2007.-208 с.-с. 62].

До складу доходів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать доходи, які повністю залишаються в розпорядженні конкретного місцевого бюджету. Вони призначені для здійснення фінансування витрат, які згідно чинного законодавства належать до компетенції місцевих органів влади. Дана група доходів включає:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місце­вого самоврядування;

2) 100 % плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севасто­поля; 75 % плати за землю — для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 % плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохід­них машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово віль­ними бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцево­го самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих па акції (частки, паї) го­сподарських товариств, що с у власності відповідної територіальної громади;

7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що за­раховується до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у ко­мунальній власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії щодо виконання боргових зобов’язань,

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;

16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів міс­цевого значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

У складі місцевих бюджетів виділяють поточний бюджет та бюджет розвитку. Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, з метою виконання власних та делегованих повноважень. Призначення бюджету розвитку – забезпечення фінансовими ресурсами реалізації перспективних планів та програм соціально-економічного розвитку окремих територій, пов’язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов’язаних з розширеним відтворенням. Бюджетним кодексом України (ст.71) чітко визначено перелік доходів, за рахунок яких можуть формуватись надходження до бюджету розвитку:

1) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення; 2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї)
господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; 3) кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними; 4) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради; 5) запозичення, здійснені у порядку, визначеному чинним законодавством; 6) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.
Видатки бюджету – це кошти, що спрямовуються на здійснення
програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком
коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру
сплачених до бюджету сум. Розрізняють видатки на здійснення делегованих повноважень та видатки на здійснення власних повноважень. Видатки на здійснення делегованих повноважень за рахунок місцевих бюджетів поділяються на дві групи: 1) Видатки, які визначаються функціям держави та можуть бути передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності. 2) Видатки на реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України. Здійснення даних видів видатків, крім власних коштів місцевих бюджетів, може здійснюватись також за рахунок трансфертів з Державного бюджету України. Для розмежування видатків місцевих бюджетів застосовується принцип субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Такий підхід передбачає виділення трьох груп видатків, які закріплюються за конкретними бюджетами (табл. 8.1.).Таблиця 8.1. Види місцевих видатків та джерела їх фінансування

Група	Види видатків	Джерела (бюджети), за рахунок яких здійснюється фінансування
1 група	Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів	Бюджети сіл, селищ, міст та їх об’єднань
2 група	Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України	Бюджети міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, районні бюджети
3 група	Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України	Бюджет Автономної Республіки Крим, обласні бюджети

 

З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

Конкретними видами видатків, що здійснюються з бюджетів різного рівня, та враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів є:

1. Видатки з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань, які здійснюються на:

1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районною значення;

2) освіту:

- дошкільну освіту;

- загальну середню освіту (школи-дитячі садки);

3) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та ста­ціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельд­шерсько-акушерські та фельдшерські пункти);

4) сільські, селищні й міські палаци культури, клуби та бібліотеки;

5) місцеву міліцію.

2. Видатки з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, які здійснюються на:

1) державне управління:

- органи місцевого самоврядування міст республіканського АР Крим і міст обласного значення;

- органи місцевого самоврядування районного значення;

2) освіту:

- дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки Крим та містах обласного значення);

- загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі: школи-дитячі садки (для міст республіканського АР Крим та міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи;

- заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки (у разі якщо не менше 70% кількості учнів формується на території відповідного району), дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї, допомога на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням;

- інші державні освітні програми;

- вищу освіту (вищі навчальні заклади I –IV рівня акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, спільній власності територіальних громад, а також вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності) відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів;

3) охорону здоров'я:

- первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);

- програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи по санітарній освіті);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

- державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70% кількості дітей, які перебувають в цих закладах, формується па території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;

- державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

- державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

- районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

5) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);

6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл всіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

3. Видатки з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які здійснюються на:

1) державне управління:

- представницьку і виконавчу владу Автономної Республіки Крим;

- обласні ради;

2) освіту:

- загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, санаторні школи-інтернати; загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки (крім загальноосвітніх);

- заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим і виконують державне замовлення;

- вищу освіту (вищі навчальні заклади I-IV рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, спільній власності територіальних громад, а також вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності) відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів;

- післядипломну освіту (інститути післядипломної освіти вчителів та центри і заходи з підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, постійно діючі курси (центри) підвищення кваліфікації працівників соціально-культурної сфери та агропромислового комплексу, що знаходяться у комунальній власності);

- інші державні освітні програми;

3) охорону здоров'я:

- первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);

- спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові);

- санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);
- інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров'я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

- державні програми соціального захисту та соціального забезпечення: допомога по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих і інвалідів; будинки-інтернати для дітей-інвалідів; центри по нарахуванню пенсій; притулки для неповнолітніх;

- республіканські Автономної Республіки Крим і обласні програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
в) інші державні соціальні програми;

5) культуру і мистецтво:

- державні культурно-освітні програми (республіканські Автономної Республіки Крим та обласні бібліотеки, музеї та виставки);

- державні театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, інші заклади та заходи у галузі мистецтва);

в) інші державні культурно-мистецькі програми;

6) фізичну культуру і спорт:

- державні програми з розвитку фізичної культури і спорту (навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, заходи з фізичної культури і спорту республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);

- державні програми з інвалідного спорту і реабілітації
(республіканський Автономної Республіки Крим та обласні центри з
інвалідного спорту і дитячо-юнацькі спортивні школи інвалідів та
спеціалізовані спортивні школи параолімпійського резерву;
проведення навчально-тренувальних зборів і змагань з інвалідного
спорту республіканського Автономної Республіки Крим та обласного
значення);

7) місцеву міліцію.

Видатки місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (тобто є видатками на здійснення власних повноважень) включають видатки на:

1) місцеву пожежну охорону;

2) позашкільну освіту;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;

в) програми соціального захисту малозабезпеченої категорії учнів професійно-технічних навчальних закладів;

4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарст­ва та благоустрою населених пунктів;

5) культурно-мистецькі програми місцевого значення;

6) програми підтримки кінематографії та засобів масової інфор­мації місцевого значення;

7) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

8) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архіте­ктури місцевого значення;

9) транспорт, дорожнє господарство:

а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішеннями ор­ганів місцевого самоврядування;

б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (в тому числі роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами);

в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг міс­цевого значення;

10) заходи з організації рятування на водах;

11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

13) управління комунальним майном;

14) регулювання земельних відносин;

15) інші програми, затверджені відповідною радою згідно чинного законодавства.

Важливим інструментом визначення доходної та видаткової частин місцевих бюджетів на перспективний період є їх прогнозування. Фінансове прогнозування являє собою процес розробки органами регіональної влади прогнозу доходів та видатків конкретного бюджету на перспективний період. Основні завдання фінансового прогнозування полягають у виявленні резервів та можливостей щодо додаткового збільшення надходжень до бюджетів, а також забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів на потреби соціально-економічного розвитку територій. Процес прогнозування доходів передбачає визначення джерел майбутніх доходів, збір фактичних даних щодо їх формування у ретроспективному періоді, виявлення тенденцій та аналіз факторів, що можуть змінити ці тенденції, вибір методики прогнозування та обґрунтування прийнятного методу прогнозування. Аналогічний підхід може застосовуватись й при прогнозуванні видаткової частини бюджету. В даний час застосовується декілька методів прогнозування доходів й видатків місцевих бюджетів (див. табл. 8.2.). Таблиця 8.2. Методи прогнозування доходів та видатків регіональних бюджетів*

Метод прогнозування	Опис	Приклад чи використання	Коментарі
Експертна оцінка	Експерт пропонує найкраще припущення про майбутні доходи/видатки, покладаючись на свої спеціалізовані знання	Часто використовується для приблизної оцінки суми запозичень
Аналіз тенденцій	Минулі тенденції надають підставу для прогнозування майбутніх змін	Підходить для оцінки доходів, які є постійними, щороку змінюються на постійну величину чи розвиваються в передбаченому напрямі	Важливо також розглядати зміни, які ще не відображені в минулих тенденціях (наприклад зміни в базі оподаткування)
Детерміністичний підхід	Припускається постійність відношень між прогнозованою перемінною та певним іншим фактором (наприклад, економічним чи демографічним перемінним фактором)	Може використовуватися для оцінки податків, пов’язаних з конкретною кількістю проданих чи куплених товарів чи видатків, що пов’язані зі стандартом надання послуг на певному рівні	Потребує прогнозування щодо відповідних пов’язаних факторів
Економічне моделювання	Установлює відношення між перемінною доходу або видатку та рядом «причинних» чи пояснювальних факторів	Використовується щодо перемінних, що перебувають під впливом циклічних змін	Математично складне та потребує великої кількості даних
Аналіз фінансового впливу	Розглядає прямий та «помножувальний» вплив на доходи та видатки, що має відношення до нового розвитку	Використовується для прогнозування додаткових податкових надходжень та видатків на послуги, які спричинилися будівництвом нового житла	Може використовувати прості математичні розрахунки, такі як множення частки на приріст населення, або більш складні економетричні методики

*[Сунцова О.О. Місцеві фінанси: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літ-ри, 2005. – 560 с. –с. 202]. Слід також зазначити, що діюча система фінансового забезпечення регіонів та організації бюджетного процесу на регіональному рівні не є досконалою і не достатньо стимулює органи місцевої влади до збільшення доходної частини бюджетів та до підвищення ефективності використання бюджетних коштів. Тому актуальним є здійснення у найближчі роки реформування місцевих бюджетів з метою зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування, посилення впливу системи формування місцевих бюджетів на соціально-економічний розвиток та поліпшення добробуту громадян України. Необхідність проведення реформи у сфері місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин обумовлена такими проблемами: широким переліком задекларованих державою соціальних зобов'язань; нерівномірністю темпів соціально-економічного розвитку регіонів; недостатнім обсягом дохідної частини місцевих бюджетів; високим рівнем дотаційності місцевих бюджетів. З метою розв’язання існуючих проблем фінансового забезпечення регіонів розроблено Концепцію реформування місцевих бюджетів, яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 р., № 308. Даним документом, зокрема, передбачена реалізація наступних основних завдань: - зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування; - підвищення ефективності процесу формування видаткової частини
місцевих бюджетів та децентралізація управління бюджетними коштами; - удосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин; - запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу; - посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів; - підвищення ефективності управління коштами місцевих бюджетів
та посилення контролю і відповідальності за дотримання бюджетного
законодавства; - забезпечення прозорості процесу формування та виконання місцевих бюджетів. Реалізація вказаних завдань передбачається у два етапи, які охоплюють період до 2011 року включно. На першому етапі (2007-2008 роки) буде здійснено: уточнення положень Бюджетного кодексу України в частині переліку доходів, видатків місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин; удосконалення формули розподілу обсягів міжбюджетних трансфертів між державним та місцевими бюджетами; розроблення методики визначення стандартів надання основних соціальних послуг населенню та їх вартості; розроблення теоретико-методологічних засад програмно-цільового методу планування видатків місцевих бюджетів і запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу; вдосконалення нормативно-правового регулювання правовідносин, пов'язаних із здійсненням запозичень до місцевих бюджетів; розроблення методики визначення депресивних територій та
програм подолання депресивності; надання методичної та консультаційної допомоги органам місцевого самоврядування з метою підвищення ефективності і якості управління коштами місцевих бюджетів та проведення реформи місцевих бюджетів. На другому етапі (2009-2011 роки) передбачається подальше
удосконалення бюджетного та податкового законодавства з метою зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування у середньостроковій перспективі, що забезпечить цілісність, послідовність і стабільність державної фінансової політики у сфері місцевих бюджетів, а саме: підвищення ефективності управління коштами місцевих бюджетів шляхом запровадження нормативів фінансового забезпечення державних соціальних гарантій, які ґрунтуються на соціальних стандартах; запровадження програмно-цільового методу планування та виконання місцевих бюджетів; сприяння утворенню фондів регіонального розвитку; подальше посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів.