Методи й прийоми виховного впливу

1. Метод модифікації, переучування. Мистецтво й наука при даному підході полягають у тім, щоб вичленувати з поведінки його невеликі елементи, виділити позитивні моменти й намагатися максимально схвалити їх. Початковим етапом такого переучування є оцінка (діагностика) поведінки дитини (стану її навичок). Необхідно враховувати дитячу індивідуальність із погляду факторів мотивації (підкріплення): який з них є для кожної конкретної дитини найдійовішим. Способи формування поведінки: позитивне підкріплення - заохочення, нагорода; негативне підкріплення - покарання; відсутність підкріплення - нульова увага. У більшості випадків використається схвалення за правильні вчинки (у формі зацікавленості дорослого, заохочення й похвали або матеріальна винагорода або присвоєння балів, символічних підкріплень). Крім того, батькам пропонується застосовувати методи ігнорування або відмови від підкріплення неприйнятних поведінкових реакцій дітей. Складність цих методів у тім, що вони ефективні лише у випадку, якщо їх застосовувати послідовно й дуже точно. Негативні санкції застосовуються для припинення неадекватної форми поведінки.

2. Метод моделювання припускає ефект переносу бажаної поведінки, а батьки - зразок правильних дій.

3. Метод поетапних змін заснований на тім, що явні зміни в поведінці досягаються в результаті кроків, кожний з яких є таким незначним, що майже не відрізняється від попередніх. Наприклад, цей метод застосовується для усунення надмірної прихильності до об'єктів у багатьох аутичних дітей. Так, один семирічний аутичний хлопчик наполягав на тому, щоб завжди носити великий шкіряний ремінь, що істотно обмежувало його активність. Матері дитини було запропоновано по ночах сантиметр за сантиметром поступово укорочувати пояс, а також наполягати на тому, щоб у певні приємні для дитини моменти, такі як, наприклад, час прийому їжі, він відкладав пояс убік. Через два тижні його цілком задовольняв шматок шкіри довжиною в 10 см, що якщо буде потреба він відкладав убік.

4. Метод десенсибілізації розроблений для подолання страхів і фобічних реакцій у дітей і використовується як варіант методики поетапних змін.

В основі цього методу біхевіорального тренінгу лежать два принципи:

а) сполучення визивну тривогу стимулів з переживанням релаксації й задоволення, які й повинні поступово витиснути почуття страху;

б) систематичний рух від найменш хвилюючих ситуацій до найбільше стресогених, що викликає максимальну тривогу. Методика десенсибілізації з більшим успіхом застосовувалася при корекції таких станів, як фобія тварин, страх води, шкільна фобія й страх їжі. Описано лікування хлопчика, що дуже боявся собак. Спочатку йому пред'являли маленьких пухнатих тварин, таких як морські свинки, які майже не викликали в нього тривожних станів, а потім поступово, після того як хлопчик звикав до подібній до стимуляції, ситуація ускладнювалася доти, поки він зміг без страху зустрічати й гладити більших і грайливих собак.

5. Методика «виключеного часу», або тайм-аут, використається як альтернатива методам покарання. Так, батьки двох маленьких хлопчиків, які постійно впиралися й «трощили» всі навколо, змогли застосувати тайм-аут як ефективний метод впливу. За неслухняність дітей карали п'ятихвилинними тайм-аутами, і, якщо діти починали поводитися добре, їхня поведінка підкріплювалося або батьківським схваленням, або матеріальним заохоченням.

6. Техніка «гіперкорекції» спрямована на усунення збитку, що виник у результаті негативних провин, і засвоєння прямо протилежних, правильних форм поведінки. Метод відбудовної гіперкорекції вимагає, щоб дитина, що відрізняється деструктивною поведінкою, усунула наслідки своєї провини. Наприклад, дитині, що кидає їжу на підлогу, може бути запропоновано вимити, відчистити й натерти підлога мастикою. Відповідно до методу гіперкорекції позитивною діяльністю, дитині, що кидає їжу на підлогу, можна запропонувати в призначений час накривати на стіл і допомагати розставляти їжу. Представники біхевіористичого напрямку думають, що прояв батьками теплих і ніжних почуттів до дитини повинен бути обумовлений. Однак критики вважають, що оскільки дитина вчиться діяти тільки за винагороду, це стає його системою цінностей, і бажані форми поведінки він демонструє тільки тоді, коли це вигідно