Цивільно-правова відповідальність

Цивільно-правова відповідальність являє собою форму державного примусу, що полягає у невигідних майнових наслідках для правопорушника, зокрема у застосуванні до нього майнових санкцій на користь спрямованих на відновлення порушеної сфери майнових відносин.

Під майновою відповідальністю за порушення земельного законодавства розуміють несприятливі наслідки майнового характеру. При матеріальній відповідальності шкода може бути відшкодована у меншому розмірі.

Підставою відповідальності за порушення земельного правопорядку є не порушення права конкретної особи, а заподіяння шкоди земельним ресурсам, її відшкодування здійснюється з урахуванням природної, а не майнової цінності землі. Так, відповідно до ч. 1 ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Цивільно-правова відповідальність настає при укладанні угод щодо земельних ділянок з порушенням встановленого законом порядку. Стаття 210 ЗК України передбачає, що такі угоди (купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок) визнаються недійсними за рішенням суду.

Загальні підстави і правові наслідки визнання угод щодо земельних ділянок недійсними встановлено цивільним законодавством.

Серед угод щодо земельних ділянок слід виділити ті, які укладаються стосовно земельних ділянок, що не включені до ринкового обігу і взагалі не можуть виступати предметом угод. Мова йде про земельні ділянки, які перебувають у державній власності і не можуть передаватися у комунальну чи приватну власність (землі атомної енергетики та космічної системи, земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо) (ст. 84 ЗК).

Крім того, до угод, укладених з порушенням земельного законодавства, відносять ті з них, що стосуються відчуження земельних ділянок суб'єктами, які не мають на це права (наприклад, землекористувачами). Такі угоди порушують права власників земельних ділянок.

Підставою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності є також невиконання підприємствами, установами, організаціями, що тимчасово використовували земельні ділянки для проведення геолого-знімальних, розвідувальних, геодезичних та інших робіт передбаченого правовими нормами обов'язку привести займану земельну ділянку за свій рахунок і у встановлений строк у стан, придатний для її використання за призначенням. У такому випадку відповідно до ст. 203 або статей 440 і 453 ЦК України, вони повинні відшкодувати власникові або землекористувачеві заподіяну шкоду в розмірі вартості робіт, необхідних для приведення земельної ділянки у належний стан.

Відповідно до вимог цивільного законодавства заподіювач шкоди, яка виникла внаслідок порушення земельного законодавства, зобов'язаний відшкодувати її власникові землі чи землекористувачеві в повному обсязі. Це загальне правило розглядають у двох основних аспектах: 1) заподіяння шкоди фізичним та юридичним особам - власникам земельних ділянок і землекористувачам іншими фізичними або юридичними особами внаслідок порушення останніми земельного законодавства; 2) відшкодування шкоди, заподіяної землі як природному ресурсу фізичними та юридичними особами, як тими, що мають права на земельні ділянки, так і тими, що по мають таких прав.

Застосування цивільно-правової відповідальності за земельні правопорушення характеризується тим, що, крім збитків, які виражаються в грошовій формі, внаслідок неправомірних дій можливе заподіяння екологічної шкоди, яка полягає у погіршенні якісного стану довкілля. Така шкода може бути спричинена забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства.

Правового основою цивільно-правової відповідальності в галузі земельних відносин є вимоги ЗК України (статті 156, 157 і 211), статті інших законів, а також норми спеціальних нормативних актів. Проте Земельний Кодекс України і зазначені закони безпосередньо не визначають засобів цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства. Вони містять лише посилання на спеціальні нормативно-правові акти.

Законодавчою підставою застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства є Ст. 211 ЗК.

Відповідальність у цивільному праві має всі ознаки юридичної відповідальності. Однак їй притаманні деякі особливості, обумовлені специфікою предмета цивільно-правового регулювання.

Такими особливостями є:

· майновий характер застосовуваних до правопорушника заходів;

· настання внаслідок застосування відповідних санкцій невигідних для правопорушника майнових наслідків;

· спрямованість майнових санкцій на задоволення інтересів потерпілої сторони на відміну від заходів май нового характеру, застосовуваних у кримінальному та адміністративному праві, що передбачають задоволення інтересів держави;

· 4. відповідність розміру цивільно-правової відповідальності розміру збитків потерпілого;

· 5. майнове відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, цивільно-правова відповідальність являє собою форму державного примусу, що полягає у стягненні на користь потерпілого майнових санкцій і накладенні на правопорушника невигідних майнових наслідків, спрямованих на відновлення порушеної сфери майнових відносин. Ця відповідальність, у тому числі й у сфері земельних правопорушень, виконує компенсаційно-відновну, організаційно-стимулюючу, запобіжно-превентивну та карально-штрафну функції.

Під майновою відповідальністю за порушення земельного законодавства маються на увазі несприятливі наслідки майнового характеру. Цей вид відповідальності не треба сплутувати з матеріальною відповідальністю, яка є категорією трудового права. Вона передбачена для зайнятих трудовою діяльністю осіб, які заподіяли шкоду неналежним виконанням своїх трудових обов'язків. Матеріальну відповідальність за порушення земельного правопорядку не треба відносити до цивільно-правової, оскільки положення Ст. 6 чинного ЦК застосовуються, коли порушене суб'єктивне право конкретної особи. Покладення на правопорушників несприятливих майнових наслідків дістає вияв у відшкодуванні ним збитків, якими визнається реальна шкода чи упущена вигода. При матеріальній відповідальності шкода може бути відшкодована у меншому розмірі.

Підставою відповідальності за порушення земельного правопорядку є не порушення права конкретної особи, як це має місце при цивільно-правовій відповідальності, а заподіяння шкоди земельним ресурсам. її відшкодування здійснюється з урахуванням природної, а не майнової цінності землі. Так, відповідно до ч. 1 Ст. 212 ЗК самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Відмова порушнику земельного право порядку у відшкодуванні понесених ним затрат на освоєння або обробку земельної ділянки і є земельно-майновою відповідальністю у її прямому розумінні. Безумовно, це не єдиний несприятливий наслідок майнового характеру, що покладається на порушника земельного правопорядку.

Юридичні та фізичні особи зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення земельного законодавства. Вилучення (викуп) або тимчасове зайняття земельних ділянок, що спричиняють збитки, є правомірними діями, передбаченими законом. За подібні дії майнова відповідальність не настає. При цьому провадиться компенсація втрат сільськогосподарського виробництва в обсязі та порядку, передбачених правовими актами. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284 затверджено порядок визначення і відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, в якому містяться правила відшкодування збитків, завданих вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, погіршенням якості земель чи приведенням останніх у стан, непридатний для їх використання за цільовим призначенням внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій і громадян.

У разі здійснення правопорушень в галузі земельних відносин можуть наставати цивільно-правові наслідки. Так, у разі самовільного зайняття земельних ділянок, пошкодження споруд, забруднення земель та вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується згідно зі Ст. 211 ЗК і статтями 203, 440, 441 і 453 чинного ЦК. Причому коло осіб, на яких покладаються обов'язки, пов'язані з відшкодуванням такої шкоди, є дещо вужчим порівняно з колом осіб, зобов'язаних відшкодовувати збитки і втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Шкода, заподіяна земельним об'єктам джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником цього джерела відповідно до Ст. 450 ЦК у повному обсязі.

Самовільне зайняття та забруднення земельних ділянок є самостійними видами цивільно-правових порушень у галузі земельних відносин. При вирішенні питання про відшкодування власникам землі та землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям землі чи забрудненням земельних ділянок (як й іншими порушеннями земельного законодавства), треба виходити з того, що згідно зі Ст. 211 ЗК і статтями 203 чи 440 чинного ЦК ця шкода має відшкодовуватись у повному обсязі.

Підставою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності є також невиконання підприємствами, установами, організаціями, що тимчасово використовували земельні ділянки для проведення геолого-знімальних, розвідувальних, геодезичних та інших робіт, передбаченого правовими нормами обов'язку привести займану земельну ділянку за свій рахунок і у встановлений термін у стан, придатний для її використання за призначенням. У такому разі відповідно до статей 203 або 440 і 453 ЦК вони повинні відшкодувати власнику або землекористувачу заподіяну шкоду в розмірі вартості робіт, необхідних для приведення земельної ділянки у зазначений стан. Для визначення розміру цієї шкоди суд у разі потреби згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 р. № 13 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" може призначити експертизу.

Одним із видів цивільно-правових порушень у галузі земельних відносин є пошкодження посівів і насаджень. Відповідно до її. 17 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень при прокладанні доріг, трубопроводів та проведенні розвідувальних, бурових, будівельних робіт, а також пошкодженням і забрудненням сільськогосподарських та інших земель, іншими порушеннями земельного законодавства, визначається з урахуванням затрат на відновлення родючості фунтів, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати від земельної ділянки і які він не одержав за час до приведення ділянки у стан, придатний для її використання за призначенням чи до повернення самовільно зайнятої ділянки. Зокрема, при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сіножаті на користь землекористувача чи власника стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції або сіна, обчислена за ринковими цінами з урахуванням середньої врожайності даної культур и у конкретному господарстві, за винятком затрат виробництва, пов'язаних із збиранням врожаю, а також затрат на відновлення якості земель згідно з їх призначенням. Якщо внаслідок пошкодження посівів землекористувач у тому ж сезоні провів повторну сівбу культур, відшкодуванню підлягають затрати на пересів, включаючи вартість насіння, затрати на обробку землі, проведення інших агротехнічних робіт.

Відповідно до вимог цивільного законодавства заподіювач шкоди, яка виникла внаслідок порушення земельного законодавства, зобов'язаний відшкодувати її власнику землі чи землекористувачу в повному обсязі. Це загальне правило з огляду на специфіку землі як об'єкта правопорушення варто розглядати у двох основних аспектах: 1) заподіяння шкоди фізичним та юридичним особам власникам земельних ділянок і землекористувачам іншими фізичними або юридичними особами внаслідок порушення останніми земельного законодавства; 2) відшкодування шкоди, заподіяної землі як природному ресурсу фізичними та юридичними особами, як тими, що мають права на земельні ділянки, так і тими, що не мають таких прав.

У першому випадку відображенням збитків, завданих земельним правопорушенням, є затрати особи, чиє право було порушене, які вон а понесла або повинна була понести для відновлення цього права (невикористані затрати власника земельної ділянки, що складають його збитки і підлягають відшкодуванню). Втрата чи пошкодження майна може діставати вияв у псуванні землі, втраті можливості її обробки та використання з певною метою. Під неодержаними доходами (упущеною вигодою), приміром, розуміється вартість сільськогосподарської продукції:, яку потерпілий одержав би зі своєї ділянки, якби його майнові права не були порушені. Таким чином, збитки складаються з вартості неодержаного врожаю. Причому це положення діє не тільки тоді, коли він ще не дозрів, а й тоді, коли на ділянці не було проведено основного комплексу агротехнічних заходів. Вартість врожаю може бути визначена, виходячи із середньої врожайності пошкоджених сільськогосподарських культур у даній місцевості. Власники земельних ділянок і землекористувачі можуть вимагати відшкодування затрат на відновлення родючості пошкоджених земель (оранка, внесення мінеральних та органічних добрив, вапнування ґрунтів). У разі неправомірного заподіяння шкоди врахування необхідної стадії вегетаційного розвитку рослин є необов'язковим, а вимоги потерпілого щодо відшкодування вартості неодержаного врожаю обґрунтованими.

Під час незаконного зайняття земель у багатьох випадках шкода заподіюється не тільки знищенням посівів і насаджень, а й руйнуванням родючого фунтового шару. Через це сільськогосподарські виробники змушені нести затрати, пов'язані з відновленням родючості пошкоджених угідь (нанесення верхнього родючого шару, внесення добрив у більших дозах тощо). При притягненні певних осіб до цивільно-правової відповідальності у подібних випадках варто керуватися нормами цивільного законодавства про повне відшкодування збитків.

У другому випадку (при відшкодуванні шкоди, заподіяної землі як природному ресурсу) мається на увазі відшкодування шкоди в натурі, яке дістає вияв у відновленні колишнього стану земельної ділянки, а саме у відновленні сприятливого фізичного стану її поверхні або якості ґрунту. Якщо, приміром, неправомірно порушено сприятливий рельєф земельної ділянки, то до порушника може бути пред'явлена вимога щодо відновлення її колишнього стану і останній зобов'язаний власними силами і коштами ліквідувати дефекти рельєфу. Якщо псування земельної ділянки пов'язане з її захаращенням уламками будівельних матеріалів, іншими відходами виробництва, змістом вимоги відновлення її колишнього стану може бути наполягання на усуненні цих недоліків. Вимога щодо відновлення в натурі колишнього стану земельної ділянки (колишньої якості фунту, рельєфу тощо) без відшкодування заподіяної шкоди власникам землі і землекористувачам може бути пред'явлена до правопорушників у обмежених випадках, а саме: коли погіршення якості ґрунту, порушення колишнього рельєфу тощо є порівняно малими і колишній стан може бути штучно відновлено у короткий термін.

Однак варто враховувати специфіку земельних відносин, умов заподіяння шкоди та її змісту у випадках порушення земельного законодавства, що визначають особливості правового регулювання цих питань. ці особливості зумовлюють необхідність застосування спеціальних методів обчислення розміру збитків, завданих землі як об'єкту природи. Тому відшкодування збитків, завданих псуванням земель, передбачається нормами цивільного законодавства, а порядок обчислення і визначення їх розміру - земельним законодавством.

Згідно зі Ст. 69 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, мають право на відшкодування неодержаного прибутку за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання їх за цільовим призначенням. Для визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних у результаті псування землі як природного об'єкта, в деяких випадках застосовуються спеціальні методики. Зокрема, спеціальна методика встановлює порядок розрахунку розмірів відшкодування збитку, заподіяного державі юридичними особами і громадянами в процесі їхньої діяльності в зв'язку з забрудненням земель хімічними речовинами, їх засміченням промисловими, побутовими й іншими відходами. Ця методика поширюється на всі землі незалежно від форм власності. Згідно з п. 3.1 наведеної методики землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені кількісні чи якісні зміни, що відбулися в результаті господарської діяльності й інших антропогенних навантажень; при цьому зміни можуть бути обумовлені не тільки появою в зоні аерації нових речовин, яких раніше не було, а й збільшенням вмісту речовин, що характерні для складу незабрудненого ґрунту, чи порівняно з даними агрохімічного паспорта для земель сільськогосподарського призначення.

У разі псування сільськогосподарських угідь власники землі і землекористувачі вправі вимагати відшкодування заподіяної їм шкоди в натурі, тобто реального відшкодування. Правопорушники в цих випадках зобов'язані за вимогою землевласника відновити колишній стан ушкоджених ділянок власними засобами. Якщо з якоїсь причини це неможливо, то допустимим є інший спосіб реального відшкодування шкоди - освоєння рівновеликої земельної ділянки замість зіпсованої, Такий спосіб відшкодування шкоди власникам земель і землекористувачам можливий за наявності вільних земель, придатних для сільськогосподарського освоєння. За відсутності таких земель мова може йти про грошове відшкодування.

В даний час не можна залишити без уваги і питання майнової цивільно-правої відповідальності за порушення земельного законодавства, що випливають з договірних відносин. Так, у Ст. 31 закону "Про оренду землі" передбачена відповідальність за невиконання зобов'язань за договором оренди землі і порушення земельного законодавства сторонами договору. За невиконання зобов'язань за договором оренди земельної ділянки, у тому числі за зміну чи розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність відповідно до законів і договору. Умови відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання договору оренди землі є істотними умовами зазначеного договору, тобто відповідно до Ст. 153 чинного ЦК при недосягненні сторонами домовленості з усіх істотних умов договору оренди землі він вважається неукладеним.

Орендодавець несе відповідальність за недоліки переданої в оренду земельної ділянки, що не були обумовлені ним у договорі оренди, але які істотно перешкоджають передбаченому договором використанню земельної ділянки. У разі виявлення таких недоліків орендар мае право: вимагати зменшення орендної плати чи відшкодування витрат на усунення цих недоліків; утримувати суму витрат на усунення таких недоліків з орендної плати, попередньо повідомивши про це орендодавця; вимагати дострокового розірвання договору оренди землі. Орендодавець звільняється від відповідальності за наслідки, що відбулися в результаті недоліків переданої в оренду земельної ділянки, якщо про такі недоліки земельної ділянки було зазначено в договорі оренди.

За невиконання умов договору, несвоєчасне внесення орендної плати, а, також за порушення земельного законодавства, орендар несе цивільно-правову відповідальність згідно з вимогами закону й умовами договору. При цьому в договорі оренди землі можуть бути передбачені й інші зобов'язання орендаря, обумовлені майновою відповідальністю за їх неналежне виконання.