Тактика пізнання й оздоровлення, прийнятау валеології

Схема № 1.

Духовному аспектові як у західній, так і у нашій практиці оздоровлення поки що не надається належної уваги. В західній медицині лікар звичайно починає роботу з пацієнтом з наступного за ієрархією рівня, який визначає здоров'я, — із психічної сфери. Вітчизняна практика, на жаль, обмежується лікуванням тіла, а як наслідок — маємо багато хвороб, котрі перебувають у відомстві "вузьких" спеціалістів. Відповідно лікування проводиться "в межах органу" або системи органів, що не дає лікувального ефекту організмові. У той же час, виробляючи стратегію здоров'я, починати необхідно з оздоровлення всього організму, а тактику — з того рівня, який організовує всі інші, — духовного. На жаль, переважна більшість людей вважає, що з духовним здоров'ям у них усе гаразд, а всі неприємності пояснюють випадковими явищами нестійкого функціонування окремих систем чи органів, наприклад, кишечника, нирок, печінки тощо.

Другий за ієрархією рівень — психічна сфера людини. Зі станом психіки, як відомо, пов'язаний стан тіла, що підтверджується наявністю психосоматичних захворювань, зокрема "хвороб адаптації"" тощо, які виникають при тривалому психоемоційному стресі, а також під впливом надмірних як негативних, так і позитивних психокомплексів. Інформація про історію пізнання людиною проблем власного здоров'я і способів його збереження дає конкретні уявлення про складний шлях, який пройшло людство, щоб зрозуміти взаємозв'язок компонентів духовного, психічного і фізичного в її оздоровленні. Лише в XVII ст. людина повірила у свій власний розум, у його можливості в управлінні її життям і здоров'ям. Усвідомлена, осмислена життєдіяльність характерна для сучасної людини.

З кінця XIX ст. життя індивіда як біосоціальної істоти суттєво змінилося. Темп життя вийшов за межі можливого. Зникли загрози, до яких людина пристосовувалася тисячоліттями, виникли нові, проти яких вона не мала генетичного захисту. Науково-технічна революція докорінно змінила життя, його умови. Відповідно драматично змінилася й адаптація людини до реального життя. Вона перестала залежати від росту, фізичної сили і міцності кісток. Пристосування людини до дійсності в наш час залежить

переважно від її психічних можливостей. Безмірно виросла ціна помилки, і приклад тому — Чорнобиль. Глибоко ранять не ікла хижака і не спис ворога, а слово. Негативні емоції, як дев'ятий вал, накрили людину з головою. Кількість інформації, яку одержує людина щоденно, величезна. Людина дезорієнтована. У стимулах, що викликають дистрес, психічне домінує над тілесним. Локальні м'язові напруження, котрі формуються при психокомплексах, сприяють виникненню патологічних процесів у внутрішніх органах. Тому в тактиці оздоровлення центром є психічна сфера.

Комплекс оздоровчих методів,, що в першу чергу впливають на емоційно-інтелектуальну сферу, передбачає вміння працювати з різними галузями психіки (психоаналіз і психосинтез, нейролінгвістичне програмування, елементи гельштат- і тілесноорієнтованої психотерапії, дихальної техніки і психонавантаження тощо).

Останній, нижчий за ієрархією рівень оздоровчих заходів — фізичний. Він включає: нормалізацію трофотропної функції (очищення органів і систем, нормалізація діяльності травної системи, харчування, сну), відновлення ерготропної функції за рахунок призначення тренувальних впливів (оздоровче і гіпоксичне тренування, загартовування тощо).

Вищеописаний підхід з його стратегічним і тактичниим компонентом лежить в основі збереження, зміцнення і відновлення здоров'я у валеологічній теорії та практиці. Слід відзначити, що описані підходи можна доповнити впливом природних факторів, мануальною корекцією, масажем, біоенергетичними впливами. Допомагають гармонізувати людину в цілому і цигун-терапія, хатха-йога, фіто- і фармакосанація тощо.

Загальнофілософські, біологічні, медичні, психолого-педагогічні аспекти вчення про людину інтегруються в єдине вчення про здоров'я людини, яке тисячоліттями існувало і розвивалося.

Людина — це система відкритого типу, що розвивається в часі й існує в просторі. Тому зовнішнім до підсистеми "фізичне тіло" просторовим аспектом її функціонування є обмін із зовнішнім середовищем — життєвий простір. Форми такого обміну — харчування (як інтимний, індивідуально визначений зв'язок організму із зовнішнім середовищем), дихання, біоенергообмін. Сюди відносяться вплив на людину екології, Землі й планет (біоритми).

Просторовим аспектом функціонування другої, психічної підсистеми є психообмін. Сюди належать впливи людського оточення на рівні мікрогрупи, колективу (навчального, трудового), людського суспільства. Просторовим (зовнішнім) до підсистеми "духовне" є світські і релігійні духовні концепції, вищі духовні закони, закони моралі, загальнолюдські цінності (див.схему № 2).

Структурна модель людини і зовнішні її складові дозволяють виокремити від світового інтегрованого вчення про людину валеологічний аспект. Розробка його в обраній логіці представлена (від тілесного до духовного) і лежить в основі даного навчального посібника.

Вітчизняні і світові здобутки мають складну основу в обраному підході до вирішення проблем здоров'я сучасної людини. Такий підхід до людини і до обрання стратегії і тактики оздоровлення є системним і дозволяє створити просту матрицю викладання валеології у вищій та середній школі, яка грунтується на законах функціонування людини як системи і основних трьох завданнях її життя: виживання, репродукції, реалізації себе як особистості.

У розляді системоутворюючого поняття курсу "здоров'я", його інтегрального змісту, специфіки процесів, що відбуваються в організмі людини під дією сукупності внутрішніх і зовнішніх факторів, в обраному підході виділяються такі складові здоров'я: фізичне, психічне, духовне. Індуктивний принцип структурування, подачі та осмислення навчального матеріалу слугує реалізації основних завдань курсу:

• формування в людини стійкої світоглядної позиції, в основі якої розуміння себе частиною Природи, уявлення залежності стану здоров'я від природних факторів та встановлення гармонійних взаємин з Природою і Всесвітом, суспільством;

•свідоме осмислення і сприйняття основних валеологічних принципів та закономірностей життєдіяльності людини;

•створення сталих мотиваційних настанов на валеологічну поведінку і здоровий спосіб життя як провідної умови самореалізації людини, її виживання.

Валеологія знаходиться у стані свого становлення. Включення її до наукового обігу теоретичних і практичних здобутків наук про здоров'я людини, історичного надбання про становлення оздоровчої стратегії і тактики, упровадження принципів системного аналізу в осмисленні основних завдань і цілей валеології, зробить її по-справжньому інноваційним і ефективним засобом вирішення проблем формування, збереження і зміцнення здоров'я, створення здорового, творчого і ненасильницького суспільства.

Валеологічний курс як вищої, так і середньої школи повинен базуватися на інтегровано-курсовій основі, яка на сьогодні є найбільш перспективною. Саме це надасть систематичності в отриманні знань, а виважене методичне забезпечення зробить можливим формування дієвого ставлення до власного здоров'я, до його збереження і зміцнення, розуміння значущості створення власної оздоровчої програми, поведінкової стратегії, етичного відношення до себе, інших, оточуючого світу.