Лекции.Орг


Поиск:




Формування та управління інвестиційним портфелем підприємства




 

Інвестиційний портфель – це цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів реального, інтелектуального та фінансового інвестування, призначена для реалізації інвестиційної політики підприємства в майбутньому періоді (у більш вузькому, але найбільш часто вживаному значенні — сукупність фондових інструментів, сформованих інвестором).

Основною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямків інвестиційної діяльності підприємства шляхом підбору найбільш дохідних і безпечних об'єктів інвестування. З врахуванням визначеної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними з яких є:

а) забезпечення високих темпів зростання капіталу в майбутній довгостроковій перспективі;

б) забезпечення високого рівня доходу в поточному періоді;

в) забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків;

г) забезпечення достатньої ліквідності інвестиційного портфеля.

Перераховані конкретні цілі формування інвестиційного портфеля значною мірою є альтернативними. Так, забезпечення високих темпів росту капіталу в довгостроковій перспективі частково досягається за рахунок зниження рівня поточної прибутковості інвестиційного портфеля (і навпаки). Темпи зростання капіталу й рівень поточної прибутковості інвестиційного портфеля перебувають у прямій залежності від рівня інвестиційних ризиків. Забезпечення достатньої ліквідності може перешкоджати включенню в портфель інвестиційних проектів, що забезпечують високий приріст капіталу в довгостроковому періоді. З огляду на альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля кожен інвестор сам визначає їхні пріоритети.

Альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля визначає розходження політики фінансового інвестування підприємства, що, у свою чергу, визначає конкретний тип сформованого інвестиційного портфеля.

Типізацію інвестиційних портфелів підприємства здійснюють за низкою основних ознак (рис. 9.5). Розглянемо окремі з них.

За цілями формування інвестиційного доходу розрізняють два основних типи інвестиційного портфеля: портфель доходу й портфель зростання.

Портфель доходу - це інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді поза залежністю від темпів приросту інвестованого капіталу у довгостроковій перспективі. Іншими словами, цей портфель орієнтований на високу поточну віддачу інвестиційних витрат, незважаючи на те, що в майбутньому періоді ці витрати могли б забезпечити одержання більш високої норми інвестиційного прибутку на вкладений капітал.

Портфель зростання – це інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту капіталу, що інвестується, в майбутній довгостроковій перспективі поза залежністю від рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді. Іншими словами, цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів зростання ринкової вартості підприємства (за рахунок приросту капіталу в процесі фінансового інвестування), оскільки норма прибутку при довгостроковому фінансовому інвестуванні завжди вища, ніж при короткостроковому. Формування такого інвестиційного портфеля можуть дозволити собі лише досить стійкі, у фінансовому відношенні, підприємства.

Рис. 9.5. Типізація інвестиційних портфелів підприємства

Стосовно інвестиційних ризиків розрізняють три основних типи інвестиційного портфеля: агресивний (спекулятивний) портфель, помірний (компромісний) портфель і консервативний портфель. Така типізація портфелів заснована на диференціації рівня інвестиційного ризику (а, відповідно, й рівня інвестиційного прибутку), на який погоджується конкретний інвестор у процесі фінансового інвестування.

Агресивний (спекулятивний) портфель – це інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації поточного доходу або приросту інвестованого капіталу поза залежністю від супутнього йому рівня інвестиційного ризику. Він дозволяє одержати максимальну норму інвестиційного прибутку на вкладений капітал, однак супроводжується найвищим рівнем інвестиційного ризику, при якому інвестований капітал може бути втрачений повністю або суттєво.

Помірний (компромісний) портфель – це сформована сукупність фінансових інструментів інвестування, за яким загальний рівень портфельного ризику наближений до середньоринкового. Природно, що за таким інвестиційним портфелем й норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал буде також наближена до середньоринкової.

Консервативний портфель – це інвестиційний портфель, сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику. Такий портфель, сформований найбільш обережними інвесторами, практично виключає використання фінансових інструментів, рівень інвестиційного ризику з яких перевищує середньоринковий. Консервативний інвестиційний портфель забезпечує найбільш високий рівень безпеки фінансового інвестування.

Виходячи із цих основних типів інвестиційних портфелів, формуються різні їхні варіанти, які використовуються при реалізації політики фінансового інвестування підприємства.

Такими основними варіантами типів інвестиційних портфелів є:

· агресивний портфель доходу (портфель спекулятивного доходу);

· агресивний портфель зростання (портфель прискореного зростання);

· помірний портфель доходу (портфель нормального доходу);

· помірний портфель зростання (портфель нормального зростання);

· консервативний портфель доходу (портфель гарантованого доходу);

· консервативний портфель зростання (портфель гарантованого зростання).

Діапазон типів інвестиційних портфелів може бути розширений ще більше за рахунок їхніх варіантів, що мають проміжне значення цілей фінансового інвестування.

Визначення цілей фінансового інвестування й типу інвестиційного портфеля, що реалізує обрану політику, дозволяє перейти до безпосереднього формування інвестиційного портфеля шляхом включення в нього відповідних фінансових інструментів.

Інвестор формує свій інвестиційний портфель на підставі інвестиційної стратегії, яка визначає можливості поліпшення результатів діяльності підприємств за допомогою інвестицій (тобто окреслює напрями інвестування для одержання прибутку та зростання власних активів) і формує відповідного виду інвестиційні портфелі: портфель реальних інвестицій, портфель цінних паперів, портфель інтелектуальних цінностей.

Формування структури портфеля реальних інвестицій визначають такі характеристики стану інвестора та ринкового середовища:

1. Тип діяльності інвестора. Залежно від типу інвестора (інституційний інвестор чи інший господарський об'єкт) або фізичної особи визначаються форми інвестування, розмір часток загального портфеля, пріоритетність цілей інвестиційної стратегії. Так, інституційні інвестори мають законодавчо визначені норми фондових вкладень та напрямів (об'єктів) інвестування.

2. Стадія життєвого циклу виробництва. Фаза життєвого циклу підприємств (чи окремого виробництва) визначає форми інвестування та їх обсяги. На початковій стадії переважає портфель реальних вкладень. Поступово, при зростанні надходжень, підприємство може формувати свій портфель цінних паперів та вкладати кошти в інтелектуальні цінності.

3. Вид інвестиційної стратегії підприємства. Така стратегія підприємства буває активною (агресивною), що спрямована на одержання максимального прибутку, або пасивною, що забезпечує непогіршення існуючого стану за рахунок нових інвестицій.

4. Фактори макросередовшца, що стимулюють здійснення інвестицій. Ці фактори поділяють на економічні (монетарна та фіскальна політика держав) та організаційно-правові (законодавчі акти та норми здійснення інвестицій).

Формуючи структуру фондового портфеля, інвестор намагається забезпечити допустиме поєднання дохідності та ризику.

Як відзначає більшість аналітиків, у портфель включаються як низькодохідні цінні папери, за якими рівень ризику малий, так і ризикові папери з високою ставкою доходу. Питома вага тих чи інших вказаних цінних паперів визначає тип фондового портфеля: консервативний чи ризиковий.

Консервативний орієнтований на стабілізацію доходів при низькому рівні ризику, ризиковий - на максимізацію доходу.

Незалежно від виду інвестиційного портфеля (реальний, фондовий, інтелектуальний), його типу (консервативний, ризиковий) при його формуванні необхідно враховувати оптимальне, з огляду обраної стратегії, поєднання таких основних характеристик інвестицій: дохідність, ліквідність, час реалізації та ризик.

Дохідність від загального інвестиційного портфеля, що поєднує реальні, фондові та інтелектуальні інвестиції, складається з відповідних складових дохідності.

Доходи за реальними інвестиціями формуються у процесі впровадження інвестиційного проекту і зростають з розширенням обсягів реалізації продукції чи послуг.

Дохідність за цінними паперами означає можливість одержання майбутніх прибутків, що складаються з курсової різниці і дивідендів або відсотків з придбаних цінних паперів.

Дохідність за об'єктами інтелектуальної власності залежить від ефективності їх розміщення або продажу.

Ліквідність для інвестора означає можливість швидкого та незбиткового перетворення активів на гроші. Засобів інвестора у будь-який момент часу в майбутньому повинно бути достатньо для покриття поточних потреб у інвестуванні.

Урахування часу інвестування означає правильний вибір моменту здійснення інвестиції та тривалості повернення коштів. Здійснення певних інвестицій, зазвичай, не можна відкладати, може знизитись попит на товари (ціна на цінні папери), змінитися ризик, інвестиційне середовище тощо. Крім того, для загального (повного) інвестиційного портфеля інвестора виконання всього комплексу інвестицій не може бути розтягнено до безмежності. Тому, зазвичай, інвестор складає календарний графік їх виконання.

Альтернативою дохідності для будь-яких інвестицій є їх ризикованість. Будь-яка діяльність характеризується сукупністю ризиків. З погляду формування інвестиційного портфеля комбінацію інвестицій треба підбирати так, щоб ризик був якнайменший на кожному етапі.

Пріоритетність кожної з названих характеристик є ситуаційною і змінюється у процесі формування портфеля або зміни стратегії інвестора.

При формуванні інвестиційного портфеля необхідно враховувати різну інвестиційну привабливість активів. Так, основні цінні папери акції та облігації мають різну інвестиційну привабливість. Переваги облігацій перед акціями такі:

· фіксований відсоток при зниженні прибутку захищає інвестора від втрати частини доходів у зв'язку з погіршенням фінансового стану емітента;

· облігації є старшими цінними паперами і зобов'язання за ними задовольняються в першу чергу;

· ризик за облігаціями менший через те, що їх погашення може бути гарантоване заставою майна емітента.

Деякі з цих переваг при поліпшенні фінансового стану емітента, тобто підвищенні його прибутку, стають недоліками облігацій. Так, при зростанні прибутку емітента, фіксований дохід обмежує дохідність капіталу, а низький рівень індексації доходу не рятує від інфляції. При настанні терміну погашення облігацій інвестор втрачає перспективне джерело інвестування. Відсотки з облігацій частіше менші, ніж з акцій, відсутня загроза поглинання підприємства-емітента шляхом скуповування його цінних паперів. Крім того, варто врахувати, що капітал, одержаний шляхом випуску облігацій, залучений, а не власний, тому підвищення його частки у майні емітента підвищує ризик неплатоспроможності або банкрутства емітента.

При виборі напрямку інвестування варто враховувати метод Парето або метод дисбалансу в житті. Аналіз 80/20 - це точне співвідношення між причинами (вкладеними коштами/витратами). Цей метод враховує індивідуальне формування інвестиційного портфеля та концентрацію зусиль на найприбутковіших напрямках інвестування.

Враховуючи принципи методології Парето, часткове використання аналітики фінансового ринку та його професійних послуг, можна запропонувати такі вимоги до формування інвестиційного портфеля підприємства:

· інвестиційна стратегія повинна відображати індивідуальність інвестора;

· діяти активно та враховувати принцип дисбалансу ринку, який свідчить, що тільки 20 % цінних паперів ринку приносять 80 % дохідності портфеля, 20 % продукції дає 80 % прибутку;

· якщо неможливо перехитрувати ринок – варто слідкувати за ним на основі аналізу аналітики ринку (дохідність та ризиковість);

· здійснювати фондові інвестиції на основі індивідуальних знань та досвіду інвестора в окремих галузях;

· здійснювати довгострокові інвестиції, тобто тримати придбані акції протягом десятка років і більше;

· купувати цінні папери, коли ціни на них падають ("низькі ціни");

· вкладати основні кошти в акції (співвідношення акції/ облігації має бути не менше 60/40);

· враховувати переваги відсталих ринків, наприклад, купувати цінні папери постсоціалістичних країн;

· продавати збиткові акції, якщо ціна падає на 15 %;

· перекидати ресурси з низькоприбуткових ЦП у високоприбуткові.

При цьому пропонується такий критерій оцінки прибутковості ЦП як індекс відношення ціни до прибутку. Якщо цей індекс нижче 10 - варто купувати ці активи.

Таким чином, формування індивідуального портфеля інвестицій повинно ґрунтуватись як на використанні аналітики фінансового ринку, так і на основі знань та досвіду інвестора.

Формування інвестиційного портфеля підприємства повинно відповідати вимогам до вибору матеріальних та фінансових активів відповідно до напрямків інвестиційної стратегії підприємства. При цьому варто враховувати як теоретичні основи формування портфеля, так і специфічний галузевий досвід діяльності та внутрішній потенціал підприємства.

Вибір найдохідніших активів здійснюється на основі традиційних розрахунків дохідності активів та врахування принципу Парето.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-24; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 775 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

В моем словаре нет слова «невозможно». © Наполеон Бонапарт
==> читать все изречения...

1115 - | 1090 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.012 с.