Стратегія і тактика управління ризиками

Існує дві основні стратегії управління ризиками: пасивний захист та активне реагування.

Пасивний захист - це стратегія різних видів і способів страхування. При пасивному захисті від ризиків фінансові менеджери можуть обирати різні способи страхування в залежності від джерел ризику і напрямів підприємницької діяльності, які зумовлюють виникнення ризику. Страхування може здійснюватись через страхові компанії, процедури хеджування, самострахування.

Зі страховою компанією укладають договори страхування:

· певного майна від втрати, нестачі чи ушкодження;

· підприємницьких ризиків (від збитків у підприємницькій діяльності) через порушення контрагентами підприємства своїх зобов’язань, змін умов діяльності через обставини, які не залежать від підприємства, неотримання очікуваних доходів;

· відповідальності підприємства перед третіми особами за заподіяння їм шкоди (наприклад, страхування відповідальності транспортного підприємства-перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, вантажовласникам, вантажоодержувачам тощо).

Крім того, зі страховою компанією можна укласти договір на надання комплексу послуг з менеджменту ризиків.

Використовуючи процедури хеджуваня, можна застрахуватися від несприятливих змін цін за контрактами на придбання (продаж) товарних ресурсів, цінних паперів чи валютних цінностей. Інструментами хеджирування є ф’ючерсний контракт - стандартний документ, що свідчить про зобов’язання продати (купити) відповідну кількість базового активу (товарів, цінних паперів чи валюти) у визначений час у майбутньому за ціною, зафіксованою у контракті під час його укладання та форвардний контракт - двостороння угода в стандартній формі, що свідчить про зобов’язання придбати (продати) відповідну кількість базового активу (товарів, цінних паперів, валюти) у визначений час і на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни під час укладання контракту.

Своєрідним страховим полісом, що забезпечує захист від фінансового ризику, при здійсненні угод з цінними паперами, товарами чи валютними цінностями є опціон. Опціон - стандартний документ, що закріплює право (а не зобов'язання, як при укладанні ф’ючерсних і форвардних контрактів) його власника на придбання (опціон на покупку) чи продаж (опціон на продаж) у зазначений термін певної кількості відповідного активу за ціною активу, яка зафіксована у опціоні. Власник опціону може скористатися правом, що закріплене у ньому. Якщо власнику опціону невигідно його використовувати, він втрачає тільки премію (ціну, сплачену за опціон), що складає, як правило, невелику частку ціни базового активу, на який випущений опціон.

Самострахування - спосіб захисту від ризику шляхом створення внутрішніх резервів для фінансування можливих втрат. Це доцільно у тому випадку, коли імовірність збитків незначна, або вартість майна, яке страхується, відносно невелика у порівнянні з доходами фірми. Але на створення страхових резервів відволікаються кошти, що могли б принести дохід, тому менеджери, з одного боку, прагнуть їх мінімізувати, а з іншого боку - знизити ризик втрат. Вибрати оптимальний обсяг резервів досить складно.

Для цього необхідно проаналізувати збитки, понесені фірмою у результаті реалізації різних ризиків за попередні періоди, зіставляти розмір очікуваних втрат у майбутньому із ситуацією на страховому ринку і періодично переглядати рівень внутрішніх страхових резервів.

Крупні фірми мають більше можливостей для вибору варіантів страхування. Вони часто комбінують різні способи страхування, а також створюють власні страхові компанії (кептиви), що здійснюють управління страховими резервами. Кептив - акціонерна страхова компанія, що обслуговує страхові інтереси засновників, а також підприємств, що входять у структуру концернів чи крупних фінансово-промислових груп.

Активне реагування включає такі методи управління ризиком: поділ ризиків, передача ризиків, скорочення ризиків за рахунок здійснення різних технічних заходів, навчання персоналу і диверсифікація діяльності. Може застосовуватися і комбінований підхід, тобто одночасне використання усіх чи окремих перерахованих вище методів.

Поділ ризиків здійснюється, як правило, розосередженням майна підприємства з метою скорочення можливих втрат за одну подію. Майно можна розосередити двома шляхами:

Ø фізично відокремити (наприклад, відкрити рахунки у різних банках для збереження коштів);

Ø розділити майно між власниками (наприклад, між материнською компанією і дочірніми підприємствами).

Передача ризиків здійснюється укладанням контрактів, у яких передбачаються ризики, що бере на себе інша сторона (наприклад, договір підряду на будівництво, коли підрядна організація бере на себе всі ризики, пов’язані з будівництвом об’єкта).

Технічні способи скорочення ризиків можуть включати різні технічні пристрої для запобігання аварій, пожеж, розкрадань тощо.

Навчання персоналу здійснюють з метою скорочення ризиків на всіх стадіях виробництва і реалізації продукції, позаяк відсутність певних знань, безтурботність, недбалість персоналу фірми часто може виявитися причиною істотних збитків.

Диверсифікація діяльності може здійснюватися за двома напрямами - виробничої і фінансової.

Ø Виробнича диверсифікація здійснюється у результаті реальних інвестицій (капітальних вкладень) в освоєння виробництва нових видів продукції, розширення асортименту випуску продукції.

Ø Фінансова диверсифікація здійснюється за допомогою прямих фінансових інвестицій у придбання інших підприємств чи значної частки у статутному капіталі, що дозволяє контролювати підприємство, у засновництво дочірніх підприємств, злиття з іншою фірмою чи її поглинання тощо.

Після вибору стратегії і тактики управління ризиком менеджери виконують конкретні процедури: оформлення договорів страхування, висновку ф’ючерсних контрактів, придбання опціонів, фінансування проектів диверсифікації та інші дії відповідно до розробленої програми управління ризиками.

 

 

ТЕМА 11. ВНУТРІШНЬОФІРМОВЕ ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ

План

1. Завдання та методи фінансового планування і прогнозування

2. Системи і принципи фінансового планування

3. Прогнозування фінансової діяльності

4. Склад і зміст поточних фінансових планів

5. Оперативне планування фінансової діяльності

1. Завдання та методи фінансового планування і прогнозування

Сучасна система управління фінансами підприємства базується на плануванні та прогнозуванні усіх фінансових потоків, які опосередковують як виробничу, так і господарську діяльність, забезпечують контроль за створенням та використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів. У сучасній вітчизняній управлінській практиці значення фінансового планування і прогнозування невиправдано принижене. Значна кількість підприємств не використовує цей метод підвищення ефективності функціонування підприємства. Частково таке ставлення до фінансового планування зумовлене високим ступенем невизначеності у ринковому середовищі. Зміни, які відбуваються у всіх сферах суспільного життя, важко передбачити і спрогнозувати їх наслідки. Крім того, відсутня стабільна і чітко визначена нормативно-правова база підприємницької діяльності, несформована в повному обсязі ринкова інфраструктура.

В умовах кризи платежів, високих відсоткових ставок на ринку кредитних ресурсів більшість підприємств не мають значних обсягів фінансових ресурсів для здійснення серйозних інвестиційних проектів, які б потребували системи планування їх впровадження.

Водночас, фінансове планування дозволяє підприємству прогнозувати й управляти платоспроможністю, контролювати ліквідність балансу, обґрунтовувати і вибирати джерела поповнення фінансових ресурсів і на цій основі зміцнювати свою конкурентну позицію.

Фінансове планування дозволяє підприємству ефективно виконувати такі завдання:

· втілити розроблені стратегічні завдання в форму конкретних фінансових показників;

· забезпечити відтворювальний процес необхідними джерелами фінансування;

· виявити внутрішні резерви збільшення доходів та способи їх мобілізації;

· узгодити показники виробничого плану з наявними фінансовими ресурсами, необхідними для його виконання;

· обґрунтувати найбільш вигідні напрямки і проекти інвестування коштів;

· дбати про інтереси інвесторів та акціонерів при розподіленні прибутків;

· обґрунтувати фінансові взаємовідносини з бюджетом, банками та іншими суб'єктами господарювання;

· здійснювати контроль за фінансовим станом та платоспроможністю підприємства.

Планування як процес розробки майбутніх сценаріїв розвитку підприємства базується на використанні системи методів. До основних з них відносять такі:

· балансовий метод, в основі якого лежить розробка узгодженого плану доходів і витрат підприємства (баланс доходів і витрат);

· розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом коригування фінансових показників базового періоду на зміни, які передбачаються в плановому періоді, та визначення впливу різних факторів (інфляції, обсягів виробництва, зміни умов кредитування тощо) на ці показники;

· нормативний метод базується на використанні фінансових норм, нормативів для розрахунків потреби у фінансових ресурсах та визначення джерел їх формування (ставки податків, норми амортизаційних відрахувань, тарифи та ін.);

· метод економіко-математичного моделювання дозволяє з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому. Побудова моделей базується на використанні методів екстраполяції, регресивного аналізу, експертних оцінок;

· коефіцієнтний метод або метод відсотка від реалізації - це встановлення залежності між обсягом реалізації та фінансовими показниками. Оскільки обсяг реалізації впливає на запаси сировини, матеріалів, залишки грошових коштів, суму кредитів тощо, то визначається відсоткова залежність між різними активами і пасивами та обсягом реалізації. Потім визначається сума фінансових коштів, яку необхідно залучити із зовнішніх джерел.

Вибір того чи іншого методу планування визначається багатьма факторами, наприклад, тривалістю планового періоду, вихідною інформаційною базою, цілями і завданнями плану, кваліфікацією фінансових менеджерів, наявністю програмних продуктів і технічних засобів управління. Втім найчастіше використовується балансовий метод, при якому шляхом побудови балансів узгоджується потреба у фінансових ресурсах і джерела їх формування.

 

2. Системи і принципи фінансового планування

Фінансове планування – це процес розробки системи фінансових планів і планових (нормативних) показників, що забезпечують розвиток підприємства необхідними фінансовими ресурсами з метою підвищення ефективності його фінансової діяльності в майбутньому.

За змістом фінансове планування охоплює управління грошовими потоками, дебіторською і кредиторською заборгованістю, кредитними ресурсами, дивідендною політикою, інвестиційною діяльністю, емісійною діяльністю, регулювання структури активів і капіталу підприємства.

Фінансове планування на підприємстві базується на використанні трьох основних його систем:

· прогнозування фінансової діяльності;

· поточне планування фінансової діяльності;

· оперативне планування фінансової діяльності.

Кожній із цих систем фінансового планування притаманні певний період і свої форми реалізації його результатів (табл.11.1)

Таблиця 11.1.

Системи фінансового планування і форми реалізації його результатів

Системи фінансового планування	Форми реалізації результатів фінансового планування	Період планування
Прогнозування фінансової діяльності	Розробка загальної фінансової стратегії і фінансової політики з основних напрямів фінансової діяльності підприємства	До трьох років
Поточне планування фінансової діяльності	Розробка поточних фінансових планів за окремими аспектами фінансової діяльності	Один рік
Оперативне планування фінансової діяльності	Розробка і доведення до виконавців бюджетів, платіжних календарів та інших форм оперативних планових завдань за всіма основними питаннями фінансової діяльності	Місяць, квартал

Усі системи фінансового планування знаходяться у взаємозв’язку і реалізуються в певній послідовності. Вихідним етапом планування є прогнозування основних напрямків і цільових параметрів фінансової діяльності шляхом розробки загальної фінансової стратегії підприємства, яка визначає завдання і параметри поточного фінансового планування. В свою чергу, поточне фінансове планування створює основу для розробки та доведення до безпосередніх виконавців оперативних бюджетів за всіма основними аспектами фінансової діяльності підприємства.

Втім між ними є певні відмінності. Якщо фінансове прогнозування визначає найважливіші пропорції і темпи розширеного відтворення, розглядає можливі альтернативи розробки фінансової стратегії, яка забезпечує стабільний фінансовий стан підприємства у майбутньому, то поточне планування здійснюється на більш короткі строки і відзначається конкретністю завдань та шляхів їх реалізації.

Початковим етапом фінансового планування є детальний аналіз і оцінка як внутрішніх, так і зовнішніх джерел інформації, які можуть вплинути на фінансові показники діяльності підприємства.

До внутрішньої інформації розробки фінансових планів відносять:

· виробничу програму підприємства;

· розрахунки потреби у виробничо-матеріальних запасах, трудових ресурсах і кошториси відповідних витрат;

· план продажу продукції;

· розрахунки платежів до бюджету і позабюджетні фонди;

· план технічного розвитку та обсяги інвестицій;

· план соціального розвитку підприємства тощо.

До зовнішньої інформації відносять:

· інформацію щодо змін у грошово-кредитній, податковій, бюджетній політиці;

· прогноз кон'юнктури ринку;

· стан розвитку страхового та валютного ринків;

· інвестиційний клімат та ін.

Для забезпечення фінансової стійкості підприємства в основу фінансового планування закладають такі принципи:

· приймати такі фінансові рішення і розраховувати фінансові показники таким чином, щоб у будь-який момент були забезпечені платоспроможність і ліквідність підприємства;

· строки використання коштів необхідно співвідносити зі строками, на які залучені джерела їх фінансування (так зване золоте банківське правило). З цього випливає, що капітальні вкладення з тривалими строками окупності необхідно фінансувати тільки за рахунок довгострокових джерел коштів;

· особливо ризикові інвестиції фінансувати тільки за рахунок власних коштів;

· позичковий капітал залучати тільки тоді, коли це забезпечить підвищення рентабельності власного капіталу;

· вибирати найдешевші способи фінансування;

· вибирати інвестиційні проекти, що можуть забезпечити максимальну рентабельність.

У ринкових умовах немає єдиних вимог щодо змісту, форми та видів фінансових планів, які розробляють підприємства. Тому на кожному з них можуть бути свої особливості у фінансовому плануванні.