Поняття та зміст конституційного ладу

Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією України та законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Конституційний лад опосередковує насамперед суспільний та державний лад.

Не всі дослідники включають поняття суспільного ладу до конституційного ладу. О. Ф. Фрицький зазначає, що суспільний лад поглинає як державний лад, так і право в цілому, а тому не може бути складовою поняття "конституційний лад".

Також існує точка зору, за якою для визначення системи конституційного ладу є недоцільним штучне виділення категорій державного та суспільного ладу, які, відповідно, виражають організацію публічної влади, політичну систему й основи демократичного ладу суспільства. Тому більш прийнятно розглядати їх у діалектичній єдності як певний тип конституційної системи державно організованого суспільства3.

Розділ І Конституції України має назву "Загальні засади", хоча дослідники зауважують, що цей термін є не досить вдалим, оскільки по суті у цьому розділі йдеться про засади конституційного ладу. У конституціях Вірменії, Білорусі, Російської Федерації відповідний розділ іменується "Засади конституційного ладу".

Термін "конституційний лад" вживається у багатьох конституціях без офіційного визначення цього поняття. Проте це можна зробити з аналізу конкретного конституційного тексту.

За суттю конституційний лад являє собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави, права. Нинішній конституційний лад України за своєю суттю є перехідним, змішаним.

За змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією України державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, системи державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші важливі інститути конституційно-правових відносин України.

За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією України, і є ліберально-демократичним.

Існуючий конституційний лад України, визначений Конституцією України, характеризується такими загальними принципами: суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним характером, гарантованістю.

2. Принципи конституційного ладу

Оскільки конституційний лад України включає цілісну систему основних політико-правових, економічних та суспільних відносин, які виникають у суспільстві, в його закріпленні беруть участь усі галузі національного права України, проте провідне місце серед них належить нормам Конституції, оскільки вона є нормативним актом вищої юридичної сили і базою галузевого законодавства.
Тому серед конституційних норм головну роль відіграють норми, що закріплюють загальні засади конституційного Ладу, в яких закладено основні принципи української конституційної держави, що відображають її сутність.
Основні принципи конституційного ладу України:
— принцип, згідно з яким, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою актуальною цінністю (ч. 1 ст. З Конституції);
— принцип народного суверенітету, згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади
(ст. 5 Конституції);
— визначення форми Української держави як унітарної, суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави з республіканською формою правління (статті 1, 2 та 5 Конституції);

— організація і діяльність державної влади будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6
Конституції);
— визнання і гарантування місцевого самоврядування
(ст. 7 Конституції);
— принцип верховенства права, згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і безпосереднє застосування норм Конституції (статті 8 і 19 Конституції);
— визнання і гарантування основ громадянського су< пільства, його саморозвитку, свободи його інститутів (стаї ті 11, 13 та 14 Конституції);
— принцип, згідно з яким суспільне життя в Укра'і грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологи ної багатоманітності, заборони цензури, свободи політичне діяльності, не забороненої Конституцією і законами Україн (ст. 15 Конституції);
— принцип визнання української мови державне
(ст. 10 Конституції);
— визнання плюралізму форм власності і гарантуві захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарки ня, соціальної спрямованості економіки (ст. 13 Конституї
— принцип, згідно з яким норми міжнародного права, умови згоди на обов'язковість яких надано Верховною 1 дою України, становлять частину національного законе; ства (ст. 9 Конституції);

— визначення основних функцій держави: захисту ренітету і територіальної цілісності України, забезпечеі економічної та інформаційної безпеки, забезпечення еі гічної безпеки і підтримання екологічної рівноправності
країни, оборона держави, здійснення зовнішньополітичної діяльності (статті 16, 17 та 18 Конституції);
— принцип, згідно з яким правовий порядок в Україні здійснюється на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
У свою чергу органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції);
— закріплення у якості державних символів України Державного Прапора України, Державного Герба України і Державного Гімну України (ст. 20 Конституції).

3. Гуманістичні, економічні та політичні основи конституційного ладу України.

гуманістичні, економічні і політичні основи конституційного ладу України
Гуманістичні засади конституційного ладу України — це основоположні принципи, які визначають і закріплюють провідну роль громадянина в державному будівництві та місцевому самоврядуванні.

Конституція України 1996 р. на відміну від конституцій «радянського» типу кардинально змінює підхід до розвязання проблеми про співвідношення людини і держави. Проголошуючи визнання людини, її життя і здоровя, честі й гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, Конституція України ст. 3 формулює відповідь на цю проблему: не людина створена для держави, а навпаки — держава для людини, держава відповідає за свою діяльність перед людиною, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави. В цьому якраз і полягає гуманістична сутність Конституції України, а гуманізм, таким чином, набуває значення найголовнішого принципу конституційного ладу України.
Конституційні засади економічних відносин. Економічні відносини становлять економічний базис громадянського суспільства і визначають передумови повновладдя народу України та свободи людини. Вони охоплюють: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.
Відносини власності є найважливішим елементом економічної системи. Термін «власність» уживається в законодавчих актах і юридичній літературі у двох значеннях: в юридичному — для позначення права особи на певну річ, тобто правочинність володіти, користуватись і розпоряджатися цією річчю; в економічному — для позначення сукупності економічних відносин, повязаних із певним майновим комплексом і відповідним субєктом економічної діяльності.
Аналіз статей 13, 14 Конституції України свідчить про те, що в них термін «власність» використовується в його другому — економічному — значенні. У громадянському суспільстві існують дві основні форми власності всі інші походять від них — публічна і приватна. Ці форми різняться субєктами та режимом користування. Так, по-перше, субєктами приватної власності можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, а публічна власність має колективний характер; по-друге, публічна власність, на відміну від приватної, є неподільною.
Здійснюючи регулювання відносин власності, Конституція України:
1. Встановлює однаковий загальний правовий режим для всіх форм господарювання — всі субєкти права власності проголошуються рівними перед законом ч. З ст. 13.
2. Закріплює принцип гарантованості прав усіх субєктів власності й господарювання ч. З ст. 13.
3. Встановлює перелік природних обєктів власності Українського народу — земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші

природні ресурси, що перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної морської економічної зони ч. 1 ст. 13.
4. Визначає коло субєктів права розпоряджатися власністю Українського народу — органи державної влади та органи місцевого самоврядування ч. 1 ст. 13.
5. Визначає коло субєктів права користування природними обєктами права власності народу — громадяни України ч. 2 ст. 13.
6. Передбачає можливість набуття і реалізації права власності на землю громадянами, юридичними особами і державою ч. 2 ст. 14.
7. Встановлює обмеження щодо використання власності — вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству ч. З ст. 13, використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі ч. 8 ст. 41.
Важливими принципами ринкової економіки є: свобода економічної діяльності та свобода конкуренції. Конституція України надає кожному право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом ч. 1 ст. 42 та зобовязує державу забезпечити захист конкуренції у підприємницькій діяльності ч. З ст. 42.
Закріплений ст. 14 Конституції України принцип політичної багатоманітності означає багатопартійність, себто можливість створення будь-якої політичної партії чи громадської організації, які провадять свою діяльність відповідно до вимог закону. В демократичному суспільстві роль політичних партій надзвичайно велика.
У ст. 36 ч. 2 формулюється мета діяльності партій в Україні: сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян. Основними завданнями, що їх звичайно ставлять перед собою партії є участь у формуванні органів державної влади і органів місцевого самоврядування та участь у здійсненні влади через своїх представників, обраних до парламенту та інших представницьких органів. Вони, зокрема, розробляють і подають на розсуд виборцям програми, де пропонуються способи вирішення проблем суспільного розвитку, висувають кандидатів на виборах, ведуть передвиборну агітацію, формують партійні фракції в представницьких органах тощо.
Конституція України закріплює не лише можливість діяльності різних партій та інших обєднань громадян, а й їхню рівність перед законом ч. 5 ст. 36. Рівність обєднань громадян перед законом виявляється в рівності їхніх прав у політичній та господарській діяльності, закріплених у ст. 20 Закону України «Про обєднання громадян» від 16 червня 1992 р.

4. Проблема конституційної і правової держави. Сучасні ідеї про правову державу, їх відображення в конституційному законодавстві і реалізація у практиці державного будівництва.
Розвиток державної діяльності в межах конст. норм на основі демократичних виборів та застосування принципу розподілу влад, визнання основною цінністю прав людини сформулювало нормативну модель конституційної держави. Вона передбачає підпорядкування політичних процесів та інститутів влади К. для виключення свавілля забезпечуються гарантії прав і свобод особистості, застосовується жорстке обмеження державної владиконституційними нормами та процедурами. Створені умови для реального впливу народу на розвиток політичного життя Правова держава — поняття й основні ознаки

Правова держава — це держава, у якому організація й діяльність державної влади в її взаєминах з індивідами і їхніми об’єднаннями заснована на праві і йому відповідає.

Ідея правової держави спрямована на обмеження влади (чинності) держави правом; на встановлення правління законів, а не людей; на забезпечення безпеки людини в його взаємодіях з державою.Основні ознаки правової держави: 1. Здійснення державної влади відповідно до принципу її поділу на законодавчу, виконавчу, судову з метою не допустити зосередження всієї повноти державної влади в або одних руках, виключити її монополізацію, узурпацію однією особою, органом, соціальною верствою, що закономірно веде до «жахаючого деспотизму» (Ш. Монтеск’є).2. Наявність Конституційного Суду — гаранта стабільності конституційного ладу — органа, що забезпечує конституційну законність і верховенство Конституції, відповідність їй законів і інших актів законодавчої й виконавчої влади.3. Верховенство закону й права, що означає: жоден орган, крім вищого представницького (законодавчого), не вправі скасовувати або змінювати прийнятий закон.Всі інші нормативно-правові акти (підзаконні) не повинні суперечити закону. У випадку ж протиріччя пріоритет належить закону.Самі закони, які можуть бути використані як форма легалізації сваволі (прямій протилежності права), повинні відповідати праву, принципам конституційного ладу. Юрисдикцією Конституційного Суду чинність неправового закону підлягає призупиненню, і він направляється в Парламент для перегляду.4. Зв’язаність законом рівною мірою як держави в особі його органів, посадових осіб, так і громадян, їхніх об’єднань. Держава, що видала закон, не може саме його й порушити, що протистоїть можливим проявам сваволі, свавілля, уседозволеності з боку бюрократії всіх рівнів5. Взаємна відповідальність держави й особистості:особистість відповідальна перед державою, але й держава не вільно від відповідальності перед особистістю за невиконання взятих на себе зобов’язань, за порушення норм, що надають особистостей права.6. Реальність закріплених у законодавстві основних прав людини, прав і свобод особи, що забезпечується наявністю відповідного правового механізму їхньої реалізації, можливістю їхнього захисту найбільш ефективним способом — у судовому порядку.7. Реальність, дієвість контролю й нагляду за здійсненням законів, інших нормативно-правових актів, слідством чого є довіра людей державним структурам, обіг для дозволу сугубо юридичних суперечок до них, а не, наприклад, у газети, на радіо й телебачення.8. Правовакультура громадян — знання ними своїх обов’язків і прав, уміння ними користуватися; поважне відношення до права, що протистоїть «правовому нігілізму» (віра в право чинності й невір’я в чинність права).Отже, поняття «правової держави» означає: 1) піднесення прав і свобод людини і громадянина до рівня прямого конституційного захисту; 2) розмежування законодавчої і виконавчої влади і утвердження принципу конституційності в державі і праві; 3) юридичне обмежене урядування

4) судовий конституційний контроль за діями державних структур.Ідея правової держави вперше досить чітко була сформована у стаття 16 Декларації прав людини і громадянина 1789 року, в якій записано: «Будь-яке суспільство, в якому не забезпечене користування правами і не проведено розподіл влади, не має Конституції». Забезпечення прав людини і громадянина, розподіл влади є основоположними ознаками правової держави. Така держава характеризується пануванням права, верховенством закону. Встановлюючи правові норми, держава сама зобов»язана їх дотримуватись, підтримувати правопорядок. В правовій державі норми права обов»язкові для державних структур в тій же мірі, що і для громадян. Органи державної влади діють лише в межах, встановлених законом, і їм дозволено лише те, на що уповноважив їх закон. Виходячи з цього, стаття 6 Конституції України встановлює, що органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією рамках та у відповідності із законами України. Правова держава характеризується верховенством закону в правовій системі. Це означає, що закони мають вищу юридичну силу в системі правових актів, що діють в державі, а тому різноманітні правові акти, що видаються органами влади, повинні відповідати законам і не суперечити їм. Це основа законності.

5.Конституційна характеристика України як демократичної, правової держави
Пр-ва д-ва-д-ва, в якій панує право. Таку д-ву х-ть такі осн-ні ознаки:
1.Панування права у всіх сферах сусп-го життя.-З-н як акт прийнятий верховним ор-ом д-ної влади при додержанні встановленої процедури не м.б. відмінений, змінений або тимчасово припинений бяким іншим актом д-их ор-ів або гром-их орг-цій. Т.ч. право розгляд-ся як спец-не соц. явище, якому притаманні свої принципи, ознаки, х-ки, а з-н-як зовнішня форм аправа у вигляді сук-сті офіц-но-владних установок, що х-ся заг-ною обов’язковістю, дія яких забезпеч-ся силою примусу з боку д-ви.Право є юр.формальний вираз справедливості того її рівня котрий відповідає рівню матер-го і мор-го роз-ку сусп-ва. З-н –це форма виразу права а не свавілля.
2.Зв’язаність з-ном д-ви і її ор-ів. Ор-ція і д-сть д-ви і її ор-ів повинна суворо дотримуватсь положень з-ну і підзак-нних актів, що їх стосу-ся і ніхто не м.п. порушувати відповідні пр-ві настанови. Реал-ція цієї ознаки покликана забез-ти законність, правопорядок та д-ну дисципліну.
3.Орг-ція і здій-ння д-ної влади н аоснові принципу розподілу влад. Певна спеціалізація д-них ор-ів досяг-ся шляхом роз-лу влади н азакон-чу, вик-чу, судову.
4.Непорушність прав, свобод і інтересів особи, їх ох-на і гар-сть. В пр-вій д-ві не тільки зак-чо закріпл-ся широке коло прав і свобод особи, які відповідають загально-визнаним мнар стандартам, але й забезпечується

реальність їх здій-ння, ох-на і захист від порушень з бякого боку, а також і повне поновлення порушених прав і свобод гр-дян. Пр-ва д-ва не дарує гр-нам права і свободи, а лише формулює їх в з-нах, г-тує і ох-няє. При цьому суворо визначені межі втручання д-ви, її ор-ів та осіб у особисте життя гр-дян.
5.Взаємна відпов-сть д-ви і особи. З-н повинен чітко визначити форму і міру відпов-сті за невиконання або неналежне викон-ння взятих на себе або покладених з-ном зобов’-нь як гр-ми перед д-вою так і д-ви перед гр-ми.
6.Наявність реальних і ефективних форм нагляду і контролю за реал-цією пр-их норм. Найефективнішою формою пр-го контролю є судовий контроль, адже суд, будучи одним з трьох розгалуджень влади у д-ві уособлює принципи незалеж-сті, колег-сті, гласності, змагальності та рівності сторін, презумпції невинуватості, право оскаржувати прийняті рішення. Пов. працювати на належному рівні і такі ор-ни як прок-ра, міліція, служба безпеки, адвокатура.
7.Високий рівень пр-вої свідомості і пр-вої куль-ри. Пр. д-ва д-ва передбачає наяв-сть в сусп-ві певної пр-вої атмосфери заг-ної поваги до з-ну і свідомої правомірної д-сті.
Принцип демократизму держави характеризує передовсім взаємовідносини держави і суспільства, держави і особи. Першочергове значення у становленні та функціонуванні демократичної держави має порядок формування органів державної влади. Відповідно до Конституції України, шляхом вільних і справді демократичних виборів обираються народні депутати України, Президент України, органи місцевого самоврядування. Новелою сучасного виборчого права України є проведення в 2006 виборів до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування за пропорційною виборчою системою.
Важливою гарантією демократизму Української держави є передбачена Конституцією України змінність представницьких органів державної влади. Ці органи формуються шляхом чергових виборів, що відбуваються раз у пять років. До того ж одна і та ж сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.
Принцип демократизму державного ладу України розкривається і в закріпленні та реальній гарантованості Конституцією України форм безпосередньої демократії — виборів, референдумів та інших. Зокрема, в Україні можуть реалізуватися всі форми безпосередньої демократії, що не заборонені Конституцією України. Прикладом такої форми прямого народовладдя стала Помаранчева революція 2004 р.
Демократизм держави виявляється також у діяльності держави, насамперед у принципах діяльності органів державної влади і в основних засадах здійснення державної влади загалом. Зокрема, це виявляється в гласності, відкритості роботи парламенту та інших органів державної влади, в системності, періодичності сесій і пленарних засідань парламенту тощо. Останнім часом, важливим елементом демократизму державного ладу стає і громадський контроль за діяльністю органів державної влади.

6. Конституційна характеристика України як соціальної держави
Принцип соціальної держави полягає в тому, що держава є і має бути виразником, представником і захисником інтересів як усього суспільства, усього народу, тобто як публічних, загальних інтересів, так і інтересів кожної особи, кожної людини і громадянина.
Соціальною державою, як правило, вважається держава, яка бере на себе обовязок піклуватися про соціальну справедливість, добробут громадян, їх соціальну захищеність. Така держава передусім дбає про соціально незахищених і про відповідні соціальні верстви населення безробітних, непрацездатних та ін.. Щодо більшості громадян, то соціальна держава має створювати сприятливі умови для їхньої діяльності, вияву їхніх професійних, ділових, творчих можливостей у власних інтересах і в інтересах суспільства та держави.
Конституція України закріплює і гарантує комплекс соціальних прав і свобод людини і громадянина, що властиві всім або більшості розвинених держав світу, які прийнято вважати соціальними державами. На жаль, на сьогодні соціальна сфера державного ладу України залишається найменш гарантованою і переживає період свого становлення.
У науці конституційного права сформульовано три підходи до розкриття змісту поняття «соціальна держава». Перший повязаний із розумінням соціального в найзагальнішому вигляді, себто як тотожного суспільному. Термін «соціальна держава» в цьому розумінні означає, що держава несе відповідальність за суспільство. Другий повязаний із трактуванням соціального як показцика соціального статусу людини, її звязку із суспільством. Згідно з третім, підтримуваним більшістю вчених, соціальна держава — це держава, яка надає підтримку незахищеним верствам населення, намагається впливати на розподіл матеріальних благ відповідно до принципу соціальної справедливості, щоби забезпечити кожній людині гідне існування.Головним завданням соціальної держави є сприяння суспільному прогресу, що базується на закріплених законодавством принципах соціальної рівності, загальної солідарності та взаємної відповідальності. Соціальна держава бере на себе обовязок забезпечити кожному членові суспільства гідний сучасної людини мінімум соціальних благ. Обовязками соціальної держави згідно з Конституцією та чинним законодавством України є:- забезпечення соціальної спрямованості економіки;- охорона праці і встановлення гарантованого мінімуму оплати праці;- охорона здоровя людей;- забезпечення підтримки сімї, дитинства, материнства та батьківства;- розвиток системи соціальних служб, які забезпечують соціальний захист громадян;- встановлення пенсій, інших видів соціальних виплат і допомог.