Властивості й закономірності відчуттів та сприймання

Поняття пси іки

Ще в глибоку давнину було виявлено, що поряд зі світом речовим, предметним, зовнішнім, об’єктивним існують явища нематеріальні, внутрішні, суб’єктивні – людські почуття, бажання, спогади і т. д. Кожна людина наділена психічної життям. Психіка визначається як властивість високоорганізованої матерії відображати об’єктивну реальність і на основі формованого при цьому психічного образу доцільно регулювати діяльність суб’єкта і його поведінку. З даного визначення випливає, що основними функціями психіки є тісно взаємопов’язані між собою відображення об’єктивної реальності і регуляція індивідуальної поведінки та діяльності. Відображення висловлює в собі здатність матеріальних об’єктів у процесі взаємодії відтворювати у своїх змінах особливості і риси впливають на них об’єктів. Форма відображення залежить від форми існування матерії. У природі можна виділити три основні форми відображення. Нижчого рівня організації життя відповідає фізична форма відображення, характерна для взаємодії об’єктів неживої природи. Більш високому рівню відповідає фізіологічна форма відбиття. Наступний рівень набуває форму найбільш складного і розвиненого психічного відображення зі специфічною для людської психіки найвищої щаблем відображення – свідомістю. Свідомість інтегрує різноманітні явища людської реальності в справді цілісний спосіб буття, робить людину Людиною. Свідомість психічного життя людини полягає в його здатності відокремити в своєму поданні себе, власне «Я» від життєвого оточення, зробити свій внутрішній світ, суб’єктивність предметом осмислення, розуміння, а головне – предметом практичного перетворення. Ця здатність людської психіки називається самосвідомістю, і саме вона визначає межу, що розділяє тваринний і людський способи буття. Психічне відображення не дзеркально і не пасивно – це активний процес, пов’язаний з пошуком і вибором способів дій, адекватних складаним умов. Особливістю психічного відображення є суб’єктивність, тобто опосередкованість минулим досвідом людини і його індивідуальністю. Це виражається насамперед у тому, що ми бачимо один світ, але він постає для кожного з нас по-різному. Водночас психічне відображення дає можливість будувати «внутрішню картину світу», адекватну об’єктивної реальності, в зв’язку з чим необхідно відзначити і таке його властивість, як об’єктивність. Тільки завдяки правильному відображенню можливо пізнання людиною навколишнього світу. Критерієм правильності є практична діяльність, в якій психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється і розвивається. Важливою особливістю психічного відображення є, нарешті, його випереджаючий характер: воно робить можливим передбачення у діяльності та поведінці людини, що дозволяє приймати рішення з певним часово-просторовим випередженням щодо майбутнього. Завдяки регуляції поведінки і діяльності людина не тільки адекватно відображає навколишній об’єктивний світ, але має можливість перетворювати цей світ в процесі цілеспрямованої діяльності. Адекватність рухів і дій людини умовам, знаряддям і предмету діяльності можлива лише в тому випадку, якщо вони правильно відображаються суб’єктом. Ідея регулюючої ролі психічного відображення була сформульована ще І.М. Сеченовим, які відзначали, що відчуття і сприйняття є не тільки пусковими сигналами, а й своєрідними «зразками», відповідно до яких виробляється регулювання рухів. Психіка являє собою складну систему, її елементи ієрархічно організовані і мінливі. Як будь-яка система, психіка характеризується власною структурою, динамікою функціонування, певною організацією.

2.1.

Властивості й закономірності відчуттів та сприймання

Відчуття та сприймання людини виконують у її життєдіяльності дві основні, тісно пов'язані між собою функції, - з одного боку, інформують про властивості середовища, з іншого - організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій відчуття і сприймання повинні об'єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, що мають бути адекватними ситуації.

В історії психології були спроби трактувати відчуття та сприймання як умовні знаки, а не зображення, образ дійсності У XIX ст. німецький фізіолог І. Мюллер навів переконливі, на перший погляд, докази залежності відчуття від будови рецептора, органа чуття, де воно виникає, а не від природи подразника, що його викликає. Так, сітківка ока дає зорове відчуття під дією різних подразників: світла, електричного струму, механічного тиску. Проте той самий подразник може викликати різні відчуття залежно від того, на який рецептор він діє. Електричний струм, діючи на око, породжує зорове відчуття, діючи на вухо - слухове відчуття. Але наведені приклади можна трактувати інакше, якщо розглядати їх у світлі тієї ролі, яку відіграють відчуття та сприймання у життєдіяльності.

Регуляція поведінки чуттєвими образами вимагає якнайточнішого відображенім властивостей предметів і явищ. Тому й рецепторні апарати мають бути добре пристосовані до специфічних зовнішніх подразників (електромагнітних та акустичних коливань, механічного тиску тощо)- У процесі еволюції рецептори різних представників тваринного світу напрочуд досконало пристосувалися до подразників, пов'язаних з біологічно важливими об'єктами. Наприклад, анатомо-фізіологічна будова ока кішки дає можливість цьому нічному хижакові бачити один квант променевої енергії. Деякі риби здатні відчувати напругу магнітного поля.

При створенні технічних пристроїв для фіксації тих чи інших властивостей навколишнього світу людина здебільшого наслідувала природу. Згадаймо, наприклад, аналогії у будові ока і фотоапарата.

Наведені Мюллером факти реагування рецептора на неадекватні подразники пояснюються тим, що рецептор, функцією якого є отримання інформації із середовища, вирізняється високою чутливістю і реагує на широке коло подразників. Але його реакція на неадекватні подразники незрівнянно менш виразніша, ніж на адекватні. Так, електричний струм, діючи на око, викликає недиференційоване зорове відчуття, яке не можна порівняти з тонким відчуттям, що його породжують електромагнітні коливання.

Чуттєві образи невіддільні від предметів, що їх викликають. Тому людина звичайно не розрізняє предмет, що сприймається, та його образ. Проте таке розрізнення дуже важливе, бо чуттєві образи завжди бідніші й обмеженіші порівняно з відображуваними в них предметами та явищами. По-перше, у фізичному світі є об'єкти, які не сприймаються без спеціального обладнання, наприклад мікроорганізми. По-друге, об'єкти можуть бути сприйняті хибно, про що свідчать ілюзії та помилки сприймання. По-третє, змістовність і глибина чуттєвого відображення в різних людей неоднакові залежно від попереднього досвіду, теоретичних знань, рівня мислення, мотивації тощо. Індивідуальні відмінності у відчуттях та сприйманні свідчать про можливість розвитку цих психічних процесів, завдяки чому людина може отримувати більш повні та різні знання, досконаліше пристосовуватися до дійсності та змінювати и. Наявність розбіжностей між фізичним світом та його чуттєвим відображенням вимагає знань властивостей і закономірностей цього відображення, щоб ураховувати їх на практиці