Племена трипільської культури
Найбільш відомі ранні землеробські осілі племена на території сучасної України ряд вчених пов'язують з так званою Трипільською культурою, з періодом якої збігається перше широкомасштабне етнічне переоформлення на території сучасної України в доісторичний період.
Та незважаючи на те, що перші знахідки трипільської культури — найдавнішої людської цивілізації — віднайшов відомий український археолог В. Хвойка ще в 1893 р. під стародавнім українським селом Трипілля на Київщині (звідси і назва культури), до недавнього часу її так і не дано належної оцінки. Можливо це викликано тим, що деякі вчені вважали трипільців субстратом, або основою українського народу, проти чого виступала радянська офіційна історіографія. Тому в нашій літературі дані про трипільську культуру дуже обмежені й подаються матеріали переважно про її досягнення в матеріальному виробництві.
Враховуючи це, зупинимося детальніше на позиціях щодо недавнього часу, які випадали з поля зору дослідників.
Трипільська культура — одна з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Вона розвивалася впродовж IV—II тисячоліть до н. є. і була поширена від південно-східного Прикарпаття до Дніпра. Нині відомі сотні трипільських поселень у межах України та Молдови. її засновниками були давні українці-першоорачі — орії, котрих здебільшого досі перекручено називають аріями. Саме вони, орії (або оріяни), розпочали цю культуру не з меча, а з плуга, з вирощування хліба. Вони одні з перших, хто приручив коня, винайшов колесо і плуг, проклав борозни, посіяв жито і пшеницю, спік хлібину, яку понесли у світи. Так починався український селянин, котрий ніс свою хліборобську культуру упродовж IV—II тис.до н. е. в Китай, Індію, Месопотамію, Палестину, на о. Крит, в Єгипет, Італію, на Балкани, в Західну Європу та Скандинавію. Ці маршрути відновили на географічних картах археологи В. Даниленко та Л. Клейн.
Однак не лише хліборобську культуру несли трипільці в навколишні світи. Український вчений М. Суслопаров на основі дешифрування писемності людей трипільської культури стверджує, що вона мала в своїй основі буквенно-звуковий алфавіт. У 1973 р. на Всесвітньому з'їзді славістів він заявив: "На підставі дешифрування написів трипільської культури маємо повне право стверджувати, що не фінікійці були винахідниками буквенно-звукового алфавіту. Його за багато століть до найстародавніших зразків фінікійського письма винайшли пелазькі племена, які жили в III—II тисячоліттях до н. є. на території сучасної України і відомі під ім'ям трипільців. Саме звідси бере початок буквено-звуковий алфавіт народів Європи".
Відкриття М. Суслопарова сталося водночас з аналогічним відкриттям І. Стойки, який, працюючи над дешифруванням стародавніх написів, дійшов висновку, що вони надписані праукраїнською мовою*.
В цьому немає нічого дивного. Античні історики — Тацит, Пліній Старший та Діодор Сицилійський — давно відзначали, що головну роль в ознайомлені давньої Греції та Риму з буквенно-звуковим алфавітом відіграли пелазги, а не фінікійці. Більш як 120 років тому це стверджував і відомий учений-поліглот М. Красуський: "Займаючись тривалий час порівнянням арійських мов, я дійшов до переконання, що малоросійська (тобто українська) мова не лише старша всіх слов'янських, не виключаючи так званої старослов'янської, а й санскритської, грецької, латинської та інших арійських"**. Український письменник С. Плачинда звертає увагу на те, що М. Красуський переконливо доводить стародавність української мови, яка виникла і сформувалася більш як 7 тис.років тому.
Водночас з прочитанням трипільсько-пелазьких написів було знайдені рештки астрономічних обсерваторій. Астрономічні спостереження наші предки вели в мегалітичних спорудах (у кромлехах), які збудували майже на 500—1000 років раніше за центр Стоунхендж у Шотландії. Як стверджує проф. О. Знойко, англійські вчені після тривалих дискусій погодилися, що шотландський астрономічний центр збудували пришельці із степової Наддніпрянщини, котрі потрапили до Британії через Нормандію.
Високими, як на той час, були досягнення трипільців у бронзоливарному виробництві. На території сучасного Донбасу знайдено залишки шахти з штреками, в яких видобували мідь і залізо бронзовими кайлами. Бронзоливарне виробництво засвідчують і залишки тиглів, шлаків та іншого устаткування. Освоєння ливарства й одомашнення коня докорінно змінило спосіб життя трипільців. Мотигу було замінено металевим ралом з тягловою силою, а повільне піше військо перетворилося на навальну, озброєну січовою зброєю кінноту, якій не могла протистояти тогочасна людність.
Поблизу сіл Доброводи, Майданецьке й Талянки (Черкаська обл.) знайдено трипільські протоміста овальної форми з квартальною забудовою дво- або й триповерховими будинками, зафіксовано близько 2 тис. жител. Вважають, що населення поселень-гігантів могло сягати 50 тис.чоловік.
Український археолог і письменник Ю. Шилов у своїх наукових працях називає навіть найдавнішу в світі державу Оріїв — Аратта. Могутня трипільська культура мала широкі зв'язки з культурами Малої Азії, Східної Європи, Кавказу і, особливо, з найпоширенішою та найвпливовішою тоді егейсь-кою, або Крито-мікенською культурою, яка постала близько 6000 років до н. е. в басейні Середземного моря. На це вказує їхня схожість у господарстві, житло будуванні, побуті, кераміці, віруванні тощо.
Відзначаючи 100-річчя відкриття трипільської культури, її велике значення в історії людства, ЮНЕСКО своїм рішенням оголосила1993 р. роком трипільської культури. Як відомо, стародавня українська мова — ранній санскрит — є матір'ю всіх індоєвропейських мов. І саме тому рік трипільської культури в 1993 р. відзначали не лише українці, а й народи Європи, Ірану, Таджикистану, Осетії, Вірменії, Туреччини, а також Індії. До речі, одна із сучасних мов Індії так і називається — орія.
У вересні 2001 р. широкі кола громадськості дізналися про нове сенсаційне відкриття, яке робить справжній переворот в науці, підносячи авторитет України як одного з центрів світової цивілізації. На II Міжнародному конгресі "Витоки, шляхи, підсумки всесвітньої культури за всю історію. Перспективи на майбутнє", який працював 3—20 вересня 2001 р. у Москві, а потім у Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Мелітополі, Ялті було доведено, що на терені сучасної України формувалися політичні і духовні центри наших предків".
Це стверджує і презентована на засіданні конгресу в Києві книжка московського шумеролога Анатолія Кифішина "Древнєє святилище шумерського Архипа XII—III тыс. до н. э." У ній ідеться про те, що в урочищі Кам'яна Могила, М 20 км від Мелітополя, знайдено й розшифровано найдавніший на Землі літопис, викарбуваний на кам'яних плитах І І тисячоліть тому! Зауважимо: шумерські письмена, які ЦОСІ вважалися найстарішими, датовано ІІІ тисячоліттям до н. є.
Оцінюючи це відкриття як значне для зламу існуючих уявлень про прадавню історію, конгрес у своїй резолюції записав, що опубліковані останніми роками книги з історії України та Європи мають бути перевидані з урахуванням нововідкритих реалій Аратти і Дандарії, текстів Кам'яної Могили і взагалі з урахуванням істинного місця східних слов'ян у культурі індоєвропейських та інших народів планети. Адже в системі духовної культури світу, як зазначив конгpec, чільне місце посідає і прадавня слов'янська культура.
Щоб запобігти руйнації древніх археологічних пам'яток, конгрес запропонував Президенту та уряду України надати статус національних заповідників Кам'яній Могилі, Савур-могилі та розташованим між ними курганам і поселенням, де зароджувалася найдревніша у світі держава Аратти й прилегла до неї Дандарія***.
Отже, науково засвідчено, що саме на території сучасної України зародилися один з перших центрів світової цивілізації, найдавніша у світі писемність і державність.
Водночас з розвитком трипільської культури на схід від Дніпра йшов процес формування скотарського господарства. Скотарство, що спиралося на відгодівлю одомашнених тварин, остаточно сформувалося в степах близько 3 тис. до н. є. Упродовж майже двох тисячоліть майбутні кочовики вели напівосіле життя, займаючись, поряд із випасом своїх стад у євроазійському степу, і землеробством. Подальші еволюційні процеси сприяли виокремленню скотарських племен, відокремиш і по їх від землеробських. Переходячи з місця на місце, вони набували нових особливих рис, найважливішою з яких була войовничість. Кочовики не лише могли обробляти залізо та виготовляти міцну зброю, а й мали навички верхової їзди.
Першими кочовими вершниками, котрі з'явилися в Україні, а також першими її жителями, назва яких збереглася в писемних історичних джерелах, були кіммерійці.
Видатний давньогрецький поет Гомер у знаменитій "Одіссеї", оповідаючи про північне узбережжя Чорного моря, називає його землею "людей кіммерійських". Це, напевно, і є найдавнішою згадкою про Україну.
Походження кіммерійців остаточно не з'ясовано. Переважна більшість істориків дотримується думки, що кіммерійці населяли південноукраїнські степи від Дону до Дністра з кінця II тисячоліття до н. є. За походженням і мовою вони були близькі до іранських, індоєвропейських племен. їхня культура — продовження трипільської, пристосованої до умов табунного скотарства. Усі згадки в давніх письмових джерелах про кіммерійців пов'язані з їхніми військовими походами. Маючи сильне військо, яке становили рухливі загони вершників, озброєних сталевими та залізними мечами, луками і стрілами, кіммерійці наганяли страх на міста в Малій Азії, на царів Урарту та Ассирії. З VIII ст. до н. є. під натиском інших кочовиків зі сходу кіммерійці відійшли до Малої Азії.
