· Основні концепції походження слов'ян.
Перший, хто звернув увагу на проблему походження слов’ян, був Нестор Літописец. Який вважав прабатьківщиною слов’ян басейн Дунаю – сучасну Угорщину, звідки потім слов’яни емігрували на землі сучасних південних, східних та західних слов’ян. Не дарма в українському фольклорі роль великої ріки, відіграє не Дніпро, а саме Дунай. Нестора Літописця вважають засновником Дунайської концепції походження слов’ян.
Польські та чеські славісти запропонували Вісло-одерську концепцію – найдавнішою прабатьківщиною слов’ян було межиріччя Вісли та Одеру.
Радянські історики (Б. Рибаков) запропонували Вісло-Дніпровську або Дніпровсько-Одерську (розширену) концепцію, в якій слов’яни зародилися в мижіріччі Дніпра та Вісли (Одера), причому центром слов’янської прабатьківщини було Придніпров’я.
В часи Середньовіччя популярною була А зійська концепція походження слов’ян, послідовником якої був відомий тюрколог М. Гумільов. Сучасні послідовники цієївважають, що предками слов’ян були або скіфо-сармати або слов’яни прийшли в Європу разом з гуннами.
Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою "венеди". Розселялися вони у районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення - анти і склавіни. Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства.
· Є дуже цікава версія щодо походження етноніму «слов’яни». На межі XIX XX ст. мовознавець І.А. Болуен де Куртене висунув теорію, що «слов’яни» могли виникнути в середовищі римлян, які захопили на східних кордонах слов’янської держави багато рабів, імена який закінчувались на «слав» тобто Владислав, Мирослав, Борислав і т.д. Римляни почали називати всіх рабів саме іменами з таким закінченням, а слов’яни вже перейняли від них свою назву. Але ця теорія дуже сумнівна. Чому такий могутній народ як римляни почали звертати увагу саме на слов’ян і називати їхніми іменами своїх рабів? І з яких причин слов’яни перейняли свою назву від римлян, у тому числі й східні, які ніколи не були під їхньою владою? А сам І.А. Болуен де Куртене спирався на слов’янське походження цього кореня, а це означає, що слов’янам не потрібно було ні в кого запозичувати цю назву.
Перші згадки у писемних джерелах про ранньослов'янські племена зустрічаються у творах римських вчених І—II ст. н.е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов'яни фігурують під назвою венеди (венети). Етнонім "слов'яни" вперше вжили візантійські автори Псевдо-Кесарій, Іоанн Ефеський, Менандр. Найповніше ранньослов'янська історія викладена у творах візантійських хроністів Йордана "Про походження та діяння гетів", або "Гетика"
(551 p.) і Прокопія Кесарійського "Історія війн" (550—554 pp.). Йордан сповіщає, що у VI ст. вже існувало три гілки слов'ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров'я) і слов'яни (склавини) (Подунав'я). Поява на півдні Європи антів і склавинів зафіксована також іншими істориками цієї доби, хоча більшість із них вказує на збереження певної мовної та етнічної
єдності цих груп. З початку VII ст. анти в писемних джерелах уже не згадуються, а в літературі починає вживатися назва слов'яни.
· Перші писемні згадки про слов’ян.
Перші згадки у писемних джерелах про ранньослов'янські племена зустрічаються у творах римських вчених І—II ст. н.е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов'яни фігурують під назвою венеди (венети). Етнонім "слов'яни" вперше вжили візантійські автори Псевдо-Кесарій, Іоанн Ефеський, Менандр. Найповніше ранньослов'янська історія викладена у творах візантійських хроністів Йордана "Про походження та діяння гетів", або "Гетика"
(551 p.) і Прокопія Кесарійського "Історія війн" (550—554 pp.). Йордан сповіщає, що у VI ст. вже існувало три гілки слов'ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров'я) і слов'яни (склавини) (Подунав'я). Поява на півдні Європи антів і склавинів зафіксована також іншими істориками цієї доби, хоча більшість із них вказує на збереження певної мовної та етнічної
єдності цих груп. З початку VII ст. анти в писемних джерелах уже не згадуються, а в літературі починає вживатися назва слов'яни.
Перші згадки слов’ян написані античними авторами (під ім’ям "венеди", "венети") та датуються I-II ст. н.е. Про те, що це дійсно були слов’яни, досить певно свідчитиме згодом Йордан — автор "Гетики", написаної в середині VI ст. Він повідомляє, що венет — " багаточисленне плем’я ", що розселилося " від витоків Вістули (Вісли) на величезних просторах ", відоме переважно як слов’яни й анти.
· Східнослов'янські племена і державно-племінні союзи на українських землях.
Протягом VІІ ст. праукраїнці зосереджувалися на правому березі Дніпра. VІІІ —IX ст., згідно з літописом "Повість временних літ", на території сучасної України проживали такі племена: поляни заселяли сучасні Київщину і Канівщину; древляни — Східну Волинь; сіверяни — Дніпровське Лівобережжя; уличі — Південне Подніпров'я і Побужжя; хорвати — Прикарпаття та Закарпаття; волиняни (бужани) — Західну Волинь; тиверці — землі над Дністром.
В історії формування східних слов`ян можна виділити декілька періодів: протослов’янський, праслов`янський і давньослов`янський (слов`янський).
Перший період тривав з третьої чверті ІІІ тис. до н.е. до третьої чверті ІІ тис. до н.е. У цей період між Дніпром та Віслою, південніше прип`ятського Полісся, формується група споріднених племен, яка утворилась в результаті змішування індоєвропейських племен, що займалися переважно скотарством з місцевими землеробськими племенами післятрипільської доби.
Під час другого періоду, який тривав з останньої чверті ІІ тис до н.е. до третьої чверті І тис до н.е., відбувається подальша консолідація праслов`янських племен. Вони усвідомлюють свою окремішність. Освоюють нові райони на лівобережжі Дніпра. У цей період праслов`яни вступають у складні стосунки з кочовими народами українського степу – кіммерійцями, скіфами. На деякий час вони входять до скіфської держави і відомі нам за письмовими джерелами як сколоти. Завдяки скіфам праслов`ни були втягнуті у цивілізаційні процеси, які відбувались у районах Середземного моря і Близького Сходу.
Після загибелі Великої Скіфії у слов`ян наступив новий етап розвитку. Почало формуватись власне слов`янське суспільство. Вони утворили власні об`єднання племен із своєю соціальною, політичною структурою. У слов`янському суспільстві відбувається розшарування на бідних і багатих. Створюється панівна верхівка. Значну роль у її формуванні відіграли сармати (роксолани). Згодом утворилась перша велика конфедерація слов`янських племен, відома нам під іменем анти (ІV ст. - 602 р.). Після розпаду антського союзу у Середньому Подніпров`ї утворилось ранньополітичне об`єднання “Руська земля”, яка стала основою до становлення першої держави східних слов`ян – Київської Русі.
Поселення та житло
Слов`янські поселення в основному розміщувались біля річок, де були родючі ґрунти. Поселення були невеликими і частіше всього не мали укріплень. Укріплені городища були поширені в районах, які піддавались нападам кочівників.
Найпоширенішим типом житла на початку нашої ери була хата, стіни якої робилися з лози та глини. Площа такої будівлі сягала 45-50 м.
Наприкінці ІV ст. Відбувся перехід до напівземлянок. Стіни землянок складалися з колод. При будівництві такого житла викопувалась яма глибиною 70-100 см. З колод робився зруб або вони викладались по периметру ями і підпирались стовпами. Покрівля складалась з дерев`яного каркасу та стріхи з очерету або соломи. Облаштування житла було небагатим: лави вздовж стін, стіл, лежанка, піч (іноді відкрите вогнище). Поблизу жител були господарські ями глибиною до двох метрів.
