Характеристика уваги та пам яті як психічних процесів.

Індивідуальні особливості уваги і пам'яті

Увага як один із центральних психічних процесів, пов'язаний зі здатністю суб'єкта зосереджувати свою активність на реальному або уявному об'єкті у певний момент часу, також є предметом диференціальної когнітології.

Увага - процес і стан налаштування суб'єкта на сприйняття пріоритетної інформації і виконання поставлених завдань.

Особливості уваги пов'язують зі специфікою стратегій сприймання і перероблення інформації. Наприклад, параметр "широта сканування" (широта або вузькість перцептивного поля) свідчить про ступінь фокусування уваги, що оцінюється за частотою і систематичністю центрації на значущих елементах зображення порівняно з рештою поля. Для його виявлення використовують тести на візуальне оцінювання розмірів об'єкта стосовно еталона.

Сучасний американський психолог Дж. Блок, який досліджував дітей, пов'язує індивідуальні особливості уваги з проникливістю перцептивного апарату дитини. Високий рівень проникливості зумовлений широким фокусом уваги, що не дає змоги помічати тонкі відмінності, тому схожості досягають за рахунок "розмивання" стандарту. За низького рівня проникливості вузький фокус уваги забезпечує чутливість до невеликих відмінностей між об'єктами, точність у дотриманні стандарту.

Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення увагу поділяють на мимовільну, довільну й післядовільну (табл. 3.3). Мимовільна увага - це зосередження свідомості людини на об'єкті, зумовлене його особливостями як подразника. Вона є первинним ступенем уваги в її історичному та індивідуальному розвитку, основою для виникнення і розвитку характернішої для людини довільної уваги, яку особистість свідомо спрямовує, регулює. Людина виявляє активність, ставить віддалені цілі й змушена довільно зосереджувати свою увагу на їх досягненні.

Таблиця 3.3

Види уваги та їх порівняльні характеристики

Довільна увага виникає з мимовільної в міру утворення узагальнених умовних зв'язків. Проте й довільна стає мимовільною внаслідок зміни мотивації діяльності. Беручись до виконання нової роботи, розв'язування практичного завдання, написання твору, людина усвідомлює потребу в їх виконанні й тому змушена мобілізувати свою волю. Спочатку виникають труднощі, але згодом людина заглиблюється у виконання завдання, стає уважною мимовільно, бо ЇЇ зацікавлює сам зміст діяльності.

Післядовільна увага не потребує вольових зусиль. Вона цілеспрямована і зумовлена зацікавленням. її виникнення збільшує тривалість зосередження на діяльності та її продуктивність, зменшує втомлюваність.

Експериментально увагу вивчали в межах функціоналізму - напряму, предметом дослідження якого були функції психічних процесів, свідомості і поведінки, а також використання даних психології на практиці.

Для диференціальної когнітології важливий опис функцій уваги, які вказують на ЇЇ місце і роль в пізнавальній сфері індивіда. Функціональну теорію уваги сформулював В. Джеме, висловивши ідею про селективність уваги. Увага відображає спрямованість складної діяльності особистості, і саме в ній втілюється ставлення суб'єкта до об'єкта. Увазі властива вибіркова спрямованість свідомості на певний предмет. О. Лурія охарактеризував такі важливі функцї уваги, як відбір найістотніших подразників і відволікання від сторонніх, побічних подразників (або звуження поля подразників, що діють на людину та регулювання психічних (інформаційних) процесів і діяльності. Селективність (вибірковість) пізнавальних процесів є однією з центральних проблем у сучасних дослідженнях диференціальної когнітології.

Індивідуальна специфіка організації уваги неминуче позначається на пам'яті.

Пам'ять - здатність живої системи фіксувати факт взаємодії з середовищем (зовнішнім чи внутрішнім), зберігати результат цієї взаємодії у формі досвіду і використовувати його в поведінці.

Відмінності в пам'яті, виявлені експериментальним шляхом, відповідають висновкам "наївних психологів" про "довгу" і "коротку" пам'ять.

Особливості пам'яті пов'язані з характеристиками уявлень. Наприклад, ефективність запам'ятовування зумовлена здатністю до формування образів" Люди з високорозвиненою образною здатністю зазвичай повільніше заучують вербальний матеріал, особливо абстрактну інформацію, гірше його відтворюють, а схильні до відтворення яскравих образів показують вищі результати в мимовільному запам'ятовуванні.

Люди різняться за автобіографічною пам'яттю - пам'яттю про інформацію, що стосується Я.

Важливою змінною в дослідженнях пам'яті є вік. Американський дослідник Д. Рубін дійшов висновку, що у кожної людини є свій період дитячої амнезії (ослаблення, втрата пам'яті) перших років життя. З віком діапазон утримання подій у пам'яті збільшується. Урахування цих закономірностей дало змогу зробити висновок про те, що в останні 20-30 років життя людина краще зберігає спогади.

Отже, формально увага проявляється під час аналізу відчуттів і сприймань. її можна трактувати як особливий стан свідомості, за якого найчіткіше сприймаються і фіксуються в пам'яті суб'єкта зовнішні об'єкти. Пам'ять є не тільки когнітивною функцією і процесом, а й містком, що пов'язує події минулого, теперішнього і майбутнього в єдине ціле, забезпечуючи гармонійну цілісність особистості.