Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях (листопад 1918 p.). Буковинське віче та його історичне значення. Проголошення ЗУНР.

Унаслідок поразки у війні в жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперія почала розпадатися. Західні українці опинилися у становищі, подібному до того, в якому перебували їхні співвітчизники на сході після нещодавнього падіння Російської імперії.
18-19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з'їзд політичних і громадських діячів українських земель Австро-Угорщини. Була створена Українська Національна Рада (УНР), головним чином із депутатів австрійського парламенту та крайових сеймів Галичини і Буковини. Вона ухвалила резолюцію про майбутнє утворення на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, Української держави. Йшлося, отже, про об'єднання всіх західноукраїнських земель. Група членів УН Ради 31 жовтня 1918 р. утворила військову організацію на чолі з Д. Вітовським. Уранці 1 листопада 1918 р. вони зайняли Львів. У зверненні до українського населення Галичини говорилося про утворення нової Української держави, в якій вся повнота влади належить Українській Національній Раді.

Розпочалася польсько-українська війна 1918-1919 рр., в якій поляки та українці боролися за життєвий простір, за визначення кордонів своїх держав, які зароджувалися на розвалинах Австро-Угорської імперії. Маючи чисельну перевагу, краще озброєнні, очолювані достатньою кількістю офіцерів (в українців відчувався гострий дефіцит не лише озброєння, але й командних кадрів) польські війська досить швидко опанували ситуацію і розпочали планомірний наступ на українські формування.

Буковинське народне віче (зібрання, збори) 3 листопада 1918 року належить до найвизначніших подій в історії українського населення Буковини. У цей переломний момент багатовікової історії українців краю вирішувалася його державна приналежність, його історична доля.

Саме в руслі бурхливих подій національно-визвольної революції на західноукраїнських землях осені 1918р. й відбулося знамените Народне віче 3 листопада у Чернівцях. У ньому взяло участь майже 10 тис. осіб. З огляду на значну кількість учасників, багатолюдні народні зібрання проходили на площах та в кількох публічних приміщеннях Чернівців. Отже, у цьому документі відбито найсуттєвіші прагнення й домагання буковинських українців:

- у переломний момент в їхній історичній долі разом з іншими етнічними українцями мирним шляхом досягти національного самовизначення на своїй чітко окресленій території споконвічного проживання без порушення таких же прав своїх сусідів-румунів у південній частині краю чи представників інших національностей, що розсіяно мешкали на його теренах;

- у зв'язку з крахом старої державної системи, в якій вони перебували не зі своєї волі протягом майже півтораста років, передати владу у своєму краї легітимно обраному (за участю своїх представників) вищому органу влади Західноукраїнської держави, що виникла на українських землях Австро-Угорщини як самостійна;

- добиватися, щоб ця нова держава, до якої вони вступили добровільно разом із іншими етнічними українцями колишніх австрійських володінь, була цивілізованою, де влада поділялася б на законодавчу і виконавчу і в якій пропорційно до своєї чисельності були б представлені як українці, так і інші національності;

- ставши на шлях державотворення, проявити рішучість у боротьбі за відстоювання суверенних прав своєї нової держави і справжньої Батьківщини проти територіальних зазіхань агресивних сусідів усіма засобами, аж до збройних;

- вважати, що об'єднання буковинців, галичан, закарпатців у Західноукраїнську державу є лише першим етапом державотворення, необхідно водночас заявити про перспективу подальшого державотворення - об'єднання усіх українців в одну Соборну Українську державу незалежно від існуючих там на даний момент форм влади, бо об'єднання всіх українців в одну державу додало б їм сили у відбитті агресивних територіальних зазіхань з боку будь-якого сусіда-агресора.

Рішення Буковинського народного віча стало керівництвом до дії тогочасних українських політиків краю, воно уповноважило Крайовий комітет як складову частину У.Н.Р. негайно перебрати владу від останнього глави крайової австрійської адміністрації Йосифа Ецдорфа, що й було здійснено без застосування збройної сили, конституційним шляхом 6 листопада 1918 р. і про що складено відповідний протокол.

Проголошення ЗУНР

Напередодні Першої світової війни Східна Галичина, Буковина та Закарпаття були у складі Австро-Угорської імперії. У жовтні 1918 року Австро-Угорщина розпалася на декілька незалежних держав; і український народ розпочав рішучі заходи – створення власної держави на західноукраїнських землях.
У вересні 1918 року у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВС). Він почав підготовку збройного повстання. У жовтні 1918 р. головою УГВС було призначено Дмитра Вітовського – сотника Легіону Українських Січових Стрільців.
18 жовтня 1918 року у Львові зібралися значні діячі Буковини та Східної Галичини. Серед цих діячів були депутати буковинського та галицького сеймів, керівники політичних партій, посли до імперського парламенту, єпископ Г. Хомишин та митрополит А. Шептицький, які проголосили себе Конституантою (Установчими зборами) та обрали Українську Національну Раду – вищий представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії.
19 жовтня 1918 року Національна Рада постановила про утворення на українських землях Австро-Угорщини єдиної Української держави. У ніч на 1 листопада збройні загони Національної Ради зайняли Львів, а потім – і усю Східну Галичину. Події 1 листопада 1918 року в історії України отримали назву Листопадового Зриву.
Одразу після повстання розпочали формування збройних сил – Української Галицької Армії (УГА) на чолі з М. Омеляновичем-Павленком.
9 листопада 1918 року було створено перший український уряд – Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким.
13 листопада 1918 року була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. Президентом ЗУНР став голова Національної Ради Євген Петрушевич.
Територія ЗУНР включала українські етнічні землі і охоплювала Буковину, Галичину та Закарпаття.
Було затверджено герб держави – Золотий Лев на синьому тлі, та прапор – блакитно-жовтий. Українську мову проголосили державною.
Вводилася національна валюта – гривня та карбованець.
На території ЗУНР було проголошено кілька нових законів, а саме, закон про громадянство; закон про національні меншини,, який гарантував їм 30% місць у майбутньому парламенті; закон про 8-годинний робочий день; закон про основи шкільництва: дозвіл на заснування приватних шкіл, право національних меншин на школи з рідною мовою викладання.
Також було запроваджено земельну реформу, за якою земля відчужувалася від великих власників та передавалася земельним комітетам, проте термін наділення селян землею не встановлювався. За самочинне захоплення земель було покарання – штрафи, втрата права на володіння землею чи ув’язнення.
Наслідком активної зовнішньо-політичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств у Німеччині, Австрії та Угорщині. Було відкрито дипломатичні представництва у США, Канаді, Чехо-Словаччині, Бразилії та Італії.
На українські землі часто покушалися іноземнимі загарбники, проте наша мужність, сила та відважність перемагали все та всіх. Потрібно пам’ятати подвиги наших пращурів, адже вони були першими кроками до будівництва вільної незалежної України.