Гітлерівська Німеччина проводила загарбницьку агресивну політику, скеровану на розширення життєвого простору для «вищої раси». Завойовані народи мали бути знищені цілком (євреї, цигани, поляки, росіяни) або частково (українці, білоруси та ін.), у кращому випадку переселені або ж перетворені на дешеву робочу силу. Виходячи з цього, гітлерівське керівництво могло використовувати національно-визвольний рух підкорених іншими державами народів у своїх інтересах, але тільки до певної межі. Власне, у загарбаних народів не було іншого вибору. Однак прихід третьої сили (у даному випадку німців) давав їм певний шанс на реалізацію кінцевої мети національно-визвольної боротьби: здобуття незалежної держави.
Цілі
Згідно зі своїми цілями вони поділили Україну на окремі адміністративні одиниці. У липні 1941 р. Чернівецька та Ізмаїльська області, захоплені румунськими військами, з дозволу Гітлера були включені до складу Румунії. їй були віддані також землі між Бугом і Дністром, вся Одеська, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської областей, лівобережні райони Молдавської РСР. Ці території увійшли до так званої «Трансністрії», створеної румунами. У серпні 1941 р. на території Львівської, Дрогобицької, Ста-ніславської та Тернопільської областей було створено дистрикт «Галичина», що увійшов до складу польського генерал-губернаторства. Того ж місяця створено рейхско-місаріат «Україна», поділений на 6 генеральних округів:
1) «Волинь» — Рівненська, Волинська і Кам'янець-Подільська області, а також південні райони Брестської і Пінської областей Білорусі;
2) «Житомир» — Житомирська, північні райони Вінницької, а також південні райони Поліської області БРСР;
3) «Київ» — Київська і Полтавська області.
4) «Миколаїв» — Миколаївська (без західних районів) і Кіровоградська області;
5) «Таврія» — лівобережні райони Миколаївської (тепер Херсонської) і Запорізької областей.
6) «Дніпропетровськ» —Дніпропетровська і частина Запорізької області.
Сутність
Для того, щоб зрозуміти сутність німецького окупаційного режиму в Галичині, а зокрема ролі в ньому тюрми на Лонського, потрібно з’ясувати настіпні питання. Йдеться про структуру німецької влади в Генеральному Губернаторстві у 1941—1944 рр., адміністративний поділ Галичини, систему судочинства, структуру поліції та гестапо. Власне гестапо та СД були найважливішими інструментами втілення окупаційної політики у Галичині.
Першого серпня 1941 р., коли німецько-радянський фронт відкотився дальше на схід, у Львів прибула німецька цивільна адміністрація. З початком серпня 1941 р. ця адміністрація поставила перед собою за мету обжитися, тобто зайняти кращі будинки у елітній частині Львова. Після цього власне розпочалося створення окупаційного апарату.
1 серпня 1941 р. генерал-губернатор Альфред Франк видав наказ про приєднання до Генеральної Губернії Галичини. Відтепер вона називалася «Дистрикт Галичина» з головним містом Львовом. Губернатором дистрикту було призначено Карла Ляша, який цю посаду займав до грудня 1941 р. Після нього губернатором призначено Отто Вехтера. Губернатор був головним виконавцем колонізаційного генерального плану «Ост». До центрального апарату управління дистриктом входили заступник губернатора Людвік Льоказер та керівник відділу внутрішнього правління і одночасно окружний староста Отто Бауер. Інші важливі пости в окупаційній системі, такі як керівник відділу господарства, відділ пропаганди та інші, не говорячи вже про суд і поліцію, належали німцям. Третьорядні пости займали фольксдойчі та деякі українці як спеціалісти.
Площа дистрикту Галичина становила 64 тисячі кв. км. і була ласим шматком, який належав до пирога Альфреда Франка. Це був п’ятий дистрикт у складі Генеральної Губернії. Німці Галичину розділили на округи (Крайси), а ці в свою чергу поділялися на повіти – звичайні або розширені. Кожну округу очолював крайсгауптман, а у міста призначасвя штадтгауптман. Все адміністративне управління на рівні округ і міст знаходилося виключно в руках німців. Українці мали право на посаду війта і мерів міст – бургомістрів
Тестові завдання.
