Охарактеризкйте соціально-економічний розвиток України з середини 60-х-80-х р. р. Наростання кризових явищ.

Низьким залишався життєвий рівень більшості населення. Перед мільйонами людей на початку 60-х років знову постала загроза голоду, внаслідок чого, маючи найкращі у світі українські чорноземи, СРСР змушений був закуповувати зерно за кордоном. Колгоспи перебували в скрутному становищі. Мільярди карбованців за рахунок «ножиць цін» перекачувалися у промисловість, головним чином, у важку і оборонну.
Було очевидно, що з такою економікою досягти намічених програмою КПРС показників неможливо. Ситуація вимагала негайних і глибоких економічних реформ.
Великі надії нове партійно-державне керівництво покладало на рішення березневого та вересневого пленумів ЦК КПРС що відбулися в 1965 р. Березневий пленум обговорив питання «Про невідкладні заходи по дальшому розвитку сільського господарства СРСР» і схвалив новий порядок заготівель сільськогосподарської продукції. Державою визначалися тверді плани її закупівель на кілька років, суттєво підвищувались закупівельні ціни з урахуванням кліматичних умов та умов виробництва в окремих районах, впроваджувалися надбавки за надпланову продукцію.

Незважаючи на суперечливий і непослідовний характер економічної реформи 1965 р.вона деякий час справляла певний позитивний вплив на економіку. У другій половині 60-х років забезпечувались порівняно високі темпи розвитку промисловості. Радянські економісти навіть назвали восьму п'ятирічку (1966-1970) «золотою». Підприємства одержали відносну самостійність, робітники, інженерно-технічні працівники і службовці стали відчувати зв'язок між якістю своєї праці і заробітною платою. Завдяки співдружності вчених, інженерно-технічних працівників, робітників-новаторів, за п'ятирічку було освоєно виробництво багатьох зразків нової техніки і матеріалів. Було створено єдину енергосистему республіки з підключенням до неї промислових підприємств, радгоспів. Завдяки цьому на початку 70-х років повністю завершено електрифікацію сіл України.
Усе це сприяло забезпеченню високих економічних показників розвитку України. Протягом восьмої п'ятирічки основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1,5 раза, а національний дохід - на 30%. Характерно, що дві третини приросту промислової продукції було одержано за рахунок підвищення продуктивності праці.
Але вже на початок 70-х років помітними стали труднощі в реалізації задекларованої програми економічних реформ. Елементи госпрозрахунку, зводились нанівець жорсткою плановою економікою. Чим кращі показники роботи підприємство мало в поточному році, тим вищими визначались для нього планові показники на майбутній. При цьому не завжди зростання продуктивності праці та обсягів виробництва супроводжувалось відповідним підвищенням її оплати. Економіка розвивалась екстенсивним шляхом, за рахунок залучення нових джерел сировини та робочої сили. Інтенсивні шляхи розвитку, зниження матеріале- та енергомісткості виробництва, підвищення якості продукції, посилення її конкурентоспроможності вважались другорядними. В результаті на світовому ринку вітчизняні товари були неконкурентоздатними, та і в самій країні люди віддавали перевагу імпортним виробам.
Як і в попередні десятиліття, у 60-80-х роках Україна залишалася одним із найважливіших виробників зброї та різноманітних видів військової техніки. Замовлення військовиків виконували кращі підприємства, там концентрувалися най-кваліфікованіші робітники, інженерно-технічні працівники, вчені, туди йшла найбільш якісна сировина і матеріали. В Україні сформувався потужний військово-промисловий комплекс (ВГІК), основу якого становило керівництво армії і оборонні підприємства. Це був додатковий фактор централізації радянської економіки, що не знав ні національних меж, ні місцевих особливостей, ні республіканських кордонів і мав тенденцію до необмеженого розростання, розширення політичного впливу, підпорядкування своїм інтересам усіх цивільних структур.
Промисловість, що займалася виробництвом товарів народного споживання, розвивалася повільно. Більшість машин та обладнання підприємств легкої і харчової галузей промисловості застаріли, а ефективність їхньої роботи була низькою. Через це незадовільною була і якість вітчизняних товарів, багато з яких до того ж були дефіцитними.

З прийняттям програми зросли капіталовкладення у сільське господарство: від 15,8 млрд крб. у 1966-1970 рр. до 30,5 млрд крб. у 1981-1985 рр. Збільшувалося виробництво сільськогосподарської техніки. Що до мінеральних добрив, то їх поставки з 1960 р. зросли більш ніж у 10 разів. Та ці величезні витрати на сільське господарство себе не виправдали і виконання програми не забезпечили. Отже, в 70-80-х роках народне господарство України вступило в смугу системної кризи. В її основі була недосконалість радянської планової системи господарювання, прагнення партійно-державних верхів будь-що залишити незмінною стару систему управління промисловістю, колгосино-радгоспний спосіб господарювання, обмежившись лише їх «косметичним ремонтом».

Отже, суспільно-політичне життя другої половини 60-х - початку 80-х років мала суперечливий характер. Реформаторські спроби наштовхувалися на агресивне опір командно-адміністративної системи. Але поступово зросталосвідомість передової частини суспільства, що стало основою подальшої боротьби за демократизацію суспільства.