На початку 80-х років радянська партійна система зайшла в глухий кут, дедалі очевиднішою ставала неможливість збереження без істотних змін існуючих в СРСР порядків. Символом конаючої імперії стали похоронні процеси – 1982 р. (Л. Брєжнєв), 1984 р. (В. Андропов), 1985 р. (К. Черненко).
З квітня 1985 р. радянську тоталітарну систему знову тимчасово рятує нове партійне керівництво на чолі з М. Горбачовим, який заявляє про реформи і курс на прискорення соціально-економічного розвитку. Розпочатий у цей час процес оновлення пізніше дістав назву "перебудова", хоча її суть, зміст, мета так і не були однозначно визначені.
Приступаючи до чергових реформ, керівництво КПРС вважало, що достатньо лише виправити окремі негативні риси радянської системи, і "соціалізм з людським обличчям" матиме майбутнє.
Процес перебудови пройшов декілька етапів з квітня 1985 по серпень 1991 року:
I етап – квітень 1985 – січень 1987 року, час визрівання політичного курсу перебудови.
У квітні 1985 р., нове партійне керівництво на чолі з М. Горбачовим висунуло стратегічну мету: курс на прискорення соціально-економічного розвитку, наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальності кадрів та ін.
Перші результати були досить обнадійливими: в 1985–1986 рр. темпи приросту промислової продукції України становили 4,3%, в сільському господарстві – 3,5% (в попередні роки відповідно 3,5% і 0,5%). Позитивні зміни відбулися у зовнішній політиці – "нове мислення", розгортання і зміцнення гласності.
II етап – січень 1987 – літо 1988 р. – усвідомлення основних завдань перебудови, формування і розширення її соцільної бази.
На січневому (1987 р.) пленумі ЦК КПРС було покладено початок новому етапові перебудови, на перший план висунуто вже не прискорення, а завдання демократизації суспільного життя.
Саме в цей час активно формується соціальна база перебудови – виникають, зміцнюються та набувають авторитету в суспільстві неформальні організації.
III етап – літо 1988 – травень 1989 рр. – переміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз.
Вперше за роки радянської влади було поставлено питання про необхідність глибокого реформування політичної системи, створення правової держави, парламентаризму, розподілу влади.
В економічній сфері спостерігається посилення самостійності державних підприємств та розширення сфери діяльності приватного сектора.
КПРС дедалі більше "не вписується" в процес перебудови, не "встигає" за перебігом подій, появляється масове вільнодумство, формуються нові політичні структури, започатковується процес становлення багатопартійності в Україні.
IV етап – травень 1989 – лютий 1990 рр. – розмежування та консолідація полярних політичних сил у суспільстві, їхнє відкрите протистояння.
Цей етап характерний активним стимулюванням, поглибленням процесу перебудови. У цей час набирає силу інтенсивне формування народних фронтів – перших незалежних організацій, які мали масовий характер.
Саме в цей період в Україні виникає Народний рух України за перебудову (вересень 1989 року), незалежний масовий робітничий рух (липень 1989 р.).
V етап – лютий – грудень 1990 р. – поступовий відхід політичного керівництва СРСР від формальних, “революційних” перетворень і одночасно радикалізація народних мас.
У цей період особливо загострилася ситуація в країні. Спад в економіці став реальністю. У 1990 році в Україні валовий суспільний продукт знизився на 2,4% порівняно з 1989 р.; національний дохід відповідно зменшився на 3,6%.
VI етап – грудень 1990 – серпень 1991 рр. – загострення економічної і політичної кризи в СРСР, намагання консервативних сил врятувати імперію; кінець перебудові, перемога демократичних сил.
Спад виробництва катастрофічно наростав, в 1991 р. валовий суспільний продукт в Україні був на 11,3% меншим, ніж у 1990 р., національний дохід зменшився на 11,2%, падіння промисловості становило 4,8%, сільського господарства — 13,2%.
Спроба консервативного табору перейти до активних дій, силою взяти реванш знайшла своє втілення у здійсненні 19–21 серпня 1991 р. державного перевороту. Але демократичним силам вдалося не тільки вистояти, а й перемогти путчистів, і 24 серпня 1991 р. український парламент прийняв Акт про незалежність України. На початку 80-х років радянська партійна система зайшла в глухий кут, дедалі очевиднішою ставала неможливість збереження без істотних змін існуючих в СРСР порядків. Символом конаючої імперії стали похоронні процеси – 1982 р. (Л. Брєжнєв), 1984 р. (В. Андропов), 1985 р. (К. Черненко).
З квітня 1985 р. радянську тоталітарну систему знову тимчасово рятує нове партійне керівництво на чолі з М. Горбачовим, який заявляє про реформи і курс на прискорення соціально-економічного розвитку. Розпочатий у цей час процес оновлення пізніше дістав назву "перебудова", хоча її суть, зміст, мета так і не були однозначно визначені.
Народний Рух України
Народний Рух України (НРУ) – найчисельніша та впливова політична партія правої орієнтації, налічує в своїх рядах 55 тисяч членів, має первинні осередки, районні та крайові організації, центральні органи (з’їзд, який обирає Голову, пешого заступника Голови, членів Центрального Проводу, Малу раду – органи Руху, що постійно діють в період між з’їздами). Найбільші крайові організації Руху у Львівській, Тернопольскій, Рівненській областях. НРУ як політична партія сформувалась у 1992 р. (юридична реєстрація у 1993 р.) і своїм корінням виходить з суспільно – політичної організації “Рух”, що виникла у середовищі українських письненників у 1989 р. і об’єднала навколо себе Товариство української мови, Демократичний союз та Українську Гельсінську Спілку.
Як політична партія НРУ бере активну участь у всіх внутрішньополітичних подіях в Україні. Він має свої друкованні видання “Час/Time” і “Народну газету”, його лідери часті гості на телебаченні. До парламенту України обрано 22 депутати від Руху, які виступають окремою фракцією. Депутатські мандати було здобуто у 8 областях.
Друга за значенням і вагомістю політична партія правого напряму – Українська республіканська партія (УРП) – знала кращі часи. Створена з надр Української Гельсінської Спілки у квітні 1990 р., УРП швидко набирала популярності завдяки довить солідній групі лідерів, активних борців проти радянського ладу, колишніх політв’язнів. Це Л.Лук’яненко, С.Хмара, брати Микола та Богдан Горині, М.Поровський, О.Шевченко та інші. На час установчого з’їзду УРП нараховувала 2300 членів, на час II з’їзду (червень 1991 р.) – 8 тисяч, на час III з’їзду (травень 1992 р.) – близько 12000. Після III з’їзду блтзько тисячі членів УРП на чолі з С.Хмарою вийшли з партії і створили Українську консервативну республіканську партію (УКРП). Свого п’ятирічного ювілею УРП досягла досить згуртованою політичною структурою, в якій налічувалося 14 тисяч членів партії. Вона мала 12 своїх представників у Верховній Раді.
Конгрес Українських Націоналістів
Конгрес Українських націоналістів (КУН) зареєстрований як політична партія у 1993 р., коли було перенесено в Україну діяльність Організації Українських Націоналістів (С.Бандери), яка ранше діяла за кордоном. ОУН (б) з 1950 р. втратила з’язок з Україною, хоча й робила неодноравові спроби відновити свої структури. Нова політична ситуація дала змогу зробити це і сприяла створенню й легалізації партії.
Конгрес Українських Націоналістів налічує 15 тисяч осіб. Найбільші організації у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільскій областях. Партія видає газети “Гроно” та
“Шлях перемоги”, а її концепція суспільного ладу опирається на побудову національної унітарої держави.
Головою КУН є Слава Стецько, вдова Провідника ОУН Ярослава Стецька. З часів після гітлерівської окупації і до 1993 р. перебувала в еміграції, її засновником є Сергій Жижко, який до 1992 р. був в УРП, потім в УНА, а з 1994 р. – заступник Голови Проводу КУН.
Тестові завдання.
1. Поставте події, які відбулися в Україні 1918 р., у хронологічній послідовності:
3) Буковинське народне віче в Чернівцях з вимогою возз’єднання краю з Україною;
1) утворення Директорії;
4) проголошення IV Універсалу Української центральної ради.
2) Крутська трагедія;
