Охарактеризуйте здобутки і проблеми в сучасній зовнішній політиці України.

рення ефективної і справедливої судової системи, зростання добробуту громадян на основі соціально орієнтованої конкурентоспроможної ринкової економіки і зрештою – від консолідації української державно-політичної еліти заради демократичного європейського розвитку держави.

Однак, останнім часом зовнішня політика України стала заручницею гострого і тривалого внутрішньополітичного протистояння. Її ефективність знижувалася нескоординованістю реалізації зовнішньополітичного курсу держави, неналежною організацією і забезпеченням зовнішньо-політичної діяльності, використанням міжнародної арени для зведення внутрішньополітичних рахунків. Така ситуація дезорієнтувала світову спільноту, підривала міжнародний авторитет країни. Серед стратегічних партнерів української держави, у світі загалом наростала “втома

від України”.

Тому зовнішньополітична діяльність потребує сьогодні кардинального вдосконалення, визначення чітких пріоритетів і завдань, реформування інструментарію і механізмів. Серед головних напрямів дій у зовнішньополітичній сфері можна відзначити: модернізацію інституційного забезпечення; зміцнення міжнародних гарантій безпеки України, її суверенітету та територіальної цілісності; активну участь у формуванні нової архітектури глобальної і регіональної безпеки; посилення захисту прав громадян України за кордоном; економізацію зовнішньої політики;

забезпечення ефективності дій на головних зовнішніх напрямах – як традиційних (ЄС, РФ, США), так і нових, важливість яких зумовлюється економічними інтересами України, її утвердження в міжнародному поділі праці (Азійсько-Тихоокеанський регіон, Близький Схід, ПівденнаАмерикa).

Виконання конкретних заходів за окресленими напрямами сприятиме досягненню стратегічної мети – утвердження України як повноправного члена європейської і світової спільноти, економічно розвинутої, впливової, сильної держави, здатної захистити свої національні інтереси, суверенітет і територіальну цілісність, права і гідність своїх громадян.

Напередодні Другої світової війни українські землі були роз’єднані, знаходячись у складі чотирьох держав – СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина (з березня 1939 р. – Угорщина).
Знаходження українських земель у складі цих держав, що мали різний соціально-політичний устрій і займали різну позицію у міжнародній політиці, були важливим дестабілізуючим фактором політичного життя Європи. Це робило українське питання клубком серйозних суперечностей, а „українську карту” – серйозним козирем у великій дипломатичній грі. В цей період чітко визначились три групи країн, зацікавлених у своєму вирішенні українського питання.
Перша група – СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина – країни, до складу яких уже входили українські землі і основною їх метою було втримати ці землі й приєднати нові.
Роз’єднаність українських земель, перебування їх у складі різних держав були не лише болючою проблемою великої європейської нації, а й одним із складних моментів політичного становища в Центральній та Східній Європі передвоєнної доби. Україна постійно привертала увагу багатьох європейських країн, але їх цікавило тільки те, як би загарбати українські землі й перетворити їх на свою колонію. Друга група – Англія, Франція і частково США, які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група – Німеччина, яка, борючись за „життєвий простір”, претендувала на українські землі як невичерпний постачальник продовольства і сировини та Угорщина, яка домагалася повернення Закарпатської України. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити українського питання. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.
2 листопада 1938 р., за рішенням Віденського арбітражу, 1856 кв. км території Закарпаття з населенням 180 тис. жителів, куди входили такі міста як Ужгород і Мукачів, повинні були відійти до Угорщини.

1 вересня 1939 р. — 19 листопада 1942 р. (Від нападу Німеччини на Польщу до початку радянського контрнаступу у битві під Сталінградом). Стратегічна ініціатива належить агресивним державам. Німеччина, Італія, Японія та їх союзники зуміли оволодіти значними територіями в Європі, Африці, Азії, Океанії. В той же час відбувається формування Антигітлерівської коаліція (провідну роль у ній відігравали США, Великоблитарія і СРСР) – об`єднання держав, яке стало наперешкоді агресивним планам.

ІІ. 19 листопада 1942 р. — 9 травня 1945 р. (Від початку радянського контрнаступу під Сталінградом до завершення розгрому нацистської Німеччини). Стратегічна ініціатива повністю переходить до країн антигітлерівської коаліції, війська яких розгромили війська Німеччини і її союзників у Європі і змусили їх капітулювати. На Тихоокеанському театрі бойових дій війська Антигітлерівської коаліції впритул наблизилися до Японії, переломивши хід війни на свою користь.

ІІІ. 9 травня 1945 р. — 2 вересня 1945 р. (Від капітуляції Німеччини до капітуляції Японії) Завершення війни на Тихому океані і розгром мілітаристської Японії. Кінець Другої світової війни.